Литовкін Віктор

Матеріал з Shpionopedia
Версія від 18:53, 1 червня 2020, створена Zeta (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Литовкін Віктор (рос. Литовкин Виктор) – радянський і російський журналіст, військовий оглядач, сценарист, письменник. Автор кількох книг і сценаріїв телевізійних фільмів. Автор документальної телевізійної серії «Русское оружие» на РТР.

Діяльність

Працював у військових виданнях – з 1971 по 1976 рік в газеті «Ленинское знамя» Південної групи військ (Будапешт, Угорщина), з 1979 по 1989 рік у журналі «Знаменосец» (орган Міністерства оборони СРСР). Потім в газетах «Известия» (з 1989 по 1999 рік), «Общая газета» (з 1999 по 2002 рік), в РІА Новости (з 2002 по 2007 рік), з квітня 2007 року - заступник відповідального редактора газети «Независимое военное обозрение», з лютого 2009 року відповідальний редактор "Независимого военного обозрения", з лютого по серпень 2014 року керував Редакцією військової інформації ІТАР-ТАСС, з вересня 2014 року - оглядач однієї з редакцій ІТАР-ТАСС.

Виступав із заявами про те, що головним керівником війни на Сході України є США і що американській стороні вигідно, щоб протистояння в Донбасі тривало, так як воно підриває позиції РФ. Часто заяви вирізняються антиукраїнською позицією: "Литовкин підкреслив, що заяви про можливість вдарити по Росії, які звучать з України, вимовляються для внутрішньоукраїнського аудиторії, «гріють серця бандерлогів». Заперечує факт агресії Росії проти України: "Все це подається під гаслом захисту від Росії, то це просто смішно, оскільки наша країна не збирається нападати на Україну і ніколи не збиралася".

Віктор Литовкін

Біографія

Народився 26 квітня 1945 року. Прослужив у армії понад тридцять років. Починав рядовим солдатом, а завершив військову службу полковником. Закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища, редакторське відділення військової академії в Москві. За завданням редакцій працював на війні - Афганістан і Косово, практично у всіх «гарячих точках» на просторах СРСР - Баку, Єревані, Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії і в Чечні.