Shpionopedia - Внесок користувача [uk]

Давидченко Антон

2020-06-09T08:28:33Z

Alfa:

'''Дави́дченко Анто́н Володи́мирович''' — український колабораціоніст із Росією, координатор агентства соціального інжинірингу SEA (РФ), що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Лідер організації «Молодіжна єдність» (рос.: "Молодежное единство"), разом із [[Васильєв Олександр|Олександром Васильєвим]], [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], [[Албу Олексій|Олексієм Албу]]— організатор проросійських мітингів в Одесі у березні 2014 року.

==Біографія==
[[Файл:Антон Давидченко 1.jpg|міні]]

'''''[https://www.facebook.com/profile.php?id=100004928673126&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARAXGRYf44hpQXtzWmgIM8UONj6pc3FKrrPMFE3ianaOfIXlzHGfJfx5q4sGKThcKEh6mVzDGju7VOQP&hc_ref=ARTX-50cmregM3p-CnJ6pfflaUTSLsH2U41bRRo4Ht6f7aP2766NhnlxnZawcCRZ7qo&fref=nf Антон Дави́дченко]''''' народився 2 жовтня 1985 року в Одесі.

У 2008 році закінчив Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень магістра історії.

По закінченню вступив до аспірантури університету. Під час навчання працював консультантом PR-агенції «Q-5». У вересні 2008 року став

Головою Одеської обласної громадської організації «Колокол». З 2010 по 2012 рік був членом Національної спілки журналістів України.

Наприкінці 2011 року громадська організація «Колокол» під керівництвом братів Давидченків була замішана у сприянні меру Одеси Олексію Костусєву у відчуджені 46 соток земельних ділянок на березі моря в районі Відради, в результаті чого одне з найулюбленіших місць відпочинку одеситів опинилося в руках підставних осіб.

Організаціям Давидченка приписують співпрацю з багатьма відомими політсилами. Зокрема, він співпрацював зі скандально відомим одеським депутатом [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], беручи участь у штурмі будівлі УВС 23 жовтня 2013 року після арешту Маркова. За часів управління Міністерством освіти та науки України Дмитром Табачником, Антон Давидченко обіймав посаду заступника Голови громадської ради при профільному міністерстві.
[[Файл:Антон Давидченко.jpg|міні|Антон Давидченко]]
Під час проросійських виступів в Україні у лютому-березні 2014 року радикальна організація «Молодіжна єдність», що підпорядковувалася Антону Давидченку, стала основною рушійною силою проросійського руху в Одесі. Під прикриттям ідей недопущення у місто радикальних українських націоналістів та «бандерівців», Антон Давидченко закликав до федералізації України та відділення Одещини до новоствореного регіону.

28 лютого активісти «Молодіжної єдності» спільно з невідомими побили журналістів, що прийшли до мерії на засідання представників координаційних рад. 1 березня ними було влаштоване зібрання поблизу Куликового поля, на якому мітингувальники висловили свій протест політиці центральної влади і підтримку народу Криму та новому керівництву півострова. Крім того, вони вимагали надання російській мові статусу другої державної, федералізації країни тощо.

3 березня того ж року Антон Давидченко з однодумцями узяв штурмом будівлю Одеської ОДА, після чого над нею було піднято прапор Росії. Як зауважив пізніше сам Антон, підняття «триколора» було провокацією, за яку він відповідальності не несе.
17 березня 2014 року Антона Давидченка було затримано співробітниками СБУ. Під будівлею Управління Служби безпеки зібрався мітинг його прихильників, які вимагали відпустити Давидченка з-під варти. За словами адвоката активіста, його одразу ж вивезли з Одеси до Києва. Матір Антона перед телекамерами пообіцяла спалити себе біля пам'ятника Дюку. Згодом виїхав із України.
Був спікером проросійського одеського видання "Інформаційний центр" (рос.: [https://infocenter-odessa.com/anton-davidchenko Информационный центр"]).

У березні 2019 року в Москві, [https://mediamera.ru/post/27314 презентував] агентство соціального інжинірингу SEA, що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Просуває SEA через тематичні [https://www.youtube.com/watch?v=w9JZWyXDt_A ролики] в Yuotube, де використовує [https://www.youtube.com/watch?v=0_tGtDBXJU0 риторику], спрямовану проти США.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Експерти]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Васильєв Олександр

2020-06-09T08:27:12Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
'''Олександр Васильєв''' — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви.

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
'''''[https://www.facebook.com/profile.php?id=1197854797&__tn__=%2Cd-]-h-R&eid=ARDNRUB7IElrdGEByF3xSilLP1De2tLHLAgt1r79G5rMIfjestIF0sPKUqTnVBaWEG8Jezwkna0lL9Q- Олександр Васильєв]''''' народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI скликання.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

''"До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники пророссийскої партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, [[Албу Олексій|Олексій Албу]] та інші"'', — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

''"Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года''", — цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Давидченко Антон

2020-06-09T08:19:44Z

Alfa:

Давидченко Антон

2020-06-09T08:14:57Z

Alfa:

'''Дави́дченко Анто́н Володи́мирович''' — український колабораціоніст із Росією, координатор агентства соціального інжинірингу SEA (РФ), що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Лідер організації «Молодіжна єдність» (рос.: "Молодежное единство"), разом із [[Васильєв Олександр|Олександром Васильєвим]], [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], [[Албу Олексій|Олексієм Албу]]— організатор проросійських мітингів в Одесі у березні 2014 року.

==Біографія==
[[Файл:Антон Давидченко 1.jpg|міні]]

Антон Дави́дченко народився 2 жовтня 1985 року в Одесі.

У 2008 році закінчив Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень магістра історії.

По закінченню вступив до аспірантури університету. Під час навчання працював консультантом PR-агенції «Q-5». У вересні 2008 року став

Головою Одеської обласної громадської організації «Колокол». З 2010 по 2012 рік був членом Національної спілки журналістів України.

Наприкінці 2011 року громадська організація «Колокол» під керівництвом братів Давидченків була замішана у сприянні меру Одеси Олексію Костусєву у відчуджені 46 соток земельних ділянок на березі моря в районі Відради, в результаті чого одне з найулюбленіших місць відпочинку одеситів опинилося в руках підставних осіб.

Організаціям Давидченка приписують співпрацю з багатьма відомими політсилами. Зокрема, він співпрацював зі скандально відомим одеським депутатом [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], беручи участь у штурмі будівлі УВС 23 жовтня 2013 року після арешту Маркова. За часів управління Міністерством освіти та науки України Дмитром Табачником, Антон Давидченко обіймав посаду заступника Голови громадської ради при профільному міністерстві.
[[Файл:Антон Давидченко.jpg|міні|Антон Давидченко]]
Під час проросійських виступів в Україні у лютому-березні 2014 року радикальна організація «Молодіжна єдність», що підпорядковувалася Антону Давидченку, стала основною рушійною силою проросійського руху в Одесі. Під прикриттям ідей недопущення у місто радикальних українських націоналістів та «бандерівців», Антон Давидченко закликав до федералізації України та відділення Одещини до новоствореного регіону.

28 лютого активісти «Молодіжної єдності» спільно з невідомими побили журналістів, що прийшли до мерії на засідання представників координаційних рад. 1 березня ними було влаштоване зібрання поблизу Куликового поля, на якому мітингувальники висловили свій протест політиці центральної влади і підтримку народу Криму та новому керівництву півострова. Крім того, вони вимагали надання російській мові статусу другої державної, федералізації країни тощо.

3 березня того ж року Антон Давидченко з однодумцями узяв штурмом будівлю Одеської ОДА, після чого над нею було піднято прапор Росії. Як зауважив пізніше сам Антон, підняття «триколора» було провокацією, за яку він відповідальності не несе.
17 березня 2014 року Антона Давидченка було затримано співробітниками СБУ. Під будівлею Управління Служби безпеки зібрався мітинг його прихильників, які вимагали відпустити Давидченка з-під варти. За словами адвоката активіста, його одразу ж вивезли з Одеси до Києва. Матір Антона перед телекамерами пообіцяла спалити себе біля пам'ятника Дюку. Згодом виїхав із України.
Був спікером проросійського одеського видання "Інформаційний центр" (рос.: [https://infocenter-odessa.com/anton-davidchenko Информационный центр"]).

У березні 2019 року в Москві, [https://mediamera.ru/post/27314 презентував] агентство соціального інжинірингу SEA, що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Просуває SEA через тематичні [https://www.youtube.com/watch?v=w9JZWyXDt_A ролики] в Yuotube, де використовує [https://www.youtube.com/watch?v=0_tGtDBXJU0 риторику], спрямовану проти США.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Експерти]]

Давидченко Антон

2020-06-09T08:14:02Z

Alfa:

'''Дави́дченко Анто́н Володи́мирович''' — український колабораціоніст із Росією, координатор агентства соціального інжинірингу SEA (РФ), що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Лідер організації «Молодіжна єдність» (рос.: "Молодежное единство"), разом із [[Васильєв Олександр|Олександром Васильєвим]], [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], [[Албу Олексій|Олексієм Албу]]— організатор проросійських мітингів в Одесі у березні 2014 року.

== Біографія ==
[[Файл:Антон Давидченко 1.jpg|міні]]

Антон Дави́дченко народився 2 жовтня 1985 року в Одесі.

У 2008 році закінчив Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень магістра історії.

По закінченню вступив до аспірантури університету. Під час навчання працював консультантом PR-агенції «Q-5». У вересні 2008 року став

Головою Одеської обласної громадської організації «Колокол». З 2010 по 2012 рік був членом Національної спілки журналістів України.

Наприкінці 2011 року громадська організація «Колокол» під керівництвом братів Давидченків була замішана у сприянні меру Одеси Олексію Костусєву у відчуджені 46 соток земельних ділянок на березі моря в районі Відради, в результаті чого одне з найулюбленіших місць відпочинку одеситів опинилося в руках підставних осіб.

Організаціям Давидченка приписують співпрацю з багатьма відомими політсилами. Зокрема, він співпрацював зі скандально відомим одеським депутатом [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]], беручи участь у штурмі будівлі УВС 23 жовтня 2013 року після арешту Маркова. За часів управління Міністерством освіти та науки України Дмитром Табачником, Антон Давидченко обіймав посаду заступника Голови громадської ради при профільному міністерстві.
[[Файл:Антон Давидченко.jpg|міні|Антон Давидченко]]
Під час проросійських виступів в Україні у лютому-березні 2014 року радикальна організація «Молодіжна єдність», що підпорядковувалася Антону Давидченку, стала основною рушійною силою проросійського руху в Одесі. Під прикриттям ідей недопущення у місто радикальних українських націоналістів та «бандерівців», Антон Давидченко закликав до федералізації України та відділення Одещини до новоствореного регіону.

28 лютого активісти «Молодіжної єдності» спільно з невідомими побили журналістів, що прийшли до мерії на засідання представників координаційних рад. 1 березня ними було влаштоване зібрання поблизу Куликового поля, на якому мітингувальники висловили свій протест політиці центральної влади і підтримку народу Криму та новому керівництву півострова. Крім того, вони вимагали надання російській мові статусу другої державної, федералізації країни тощо.

3 березня того ж року Антон Давидченко з однодумцями узяв штурмом будівлю Одеської ОДА, після чого над нею було піднято прапор Росії. Як зауважив пізніше сам Антон, підняття «триколора» було провокацією, за яку він відповідальності не несе.
17 березня 2014 року Антона Давидченка було затримано співробітниками СБУ. Під будівлею Управління Служби безпеки зібрався мітинг його прихильників, які вимагали відпустити Давидченка з-під варти. За словами адвоката активіста, його одразу ж вивезли з Одеси до Києва. Матір Антона перед телекамерами пообіцяла спалити себе біля пам'ятника Дюку. Згодом виїхав із України.
Був спікером проросійського одеського видання "Інформаційний центр" (рос.: [https://infocenter-odessa.com/anton-davidchenko Информационный центр"]).

У березні 2019 року в Москві, [https://mediamera.ru/post/27314 презентував] агентство соціального інжинірингу SEA, що вивчає кольорові революції та просуває антиамериканські наративи.

Просуває SEA через тематичні [https://www.youtube.com/watch?v=w9JZWyXDt_A ролики] в Yuotube, де використовує [https://www.youtube.com/watch?v=0_tGtDBXJU0 риторику], спрямовану проти США.

Файл:Антон Давидченко.jpg

2020-06-09T08:04:33Z

Alfa:

Антон Давидченко

Файл:Антон Давидченко 1.jpg

2020-06-09T07:56:05Z

Alfa:

Антон Давидченко

Давидченко Антон

2020-06-09T07:52:46Z

Alfa:

Давидченко Антон

2020-06-09T07:22:29Z

Alfa: Створена сторінка: '''Дави́дченко Анто́н Володи́мирович''' — український колабораціоніст з Росією. Лідер о...

'''Дави́дченко Анто́н Володи́мирович''' — український колабораціоніст з Росією. Лідер організації «Молодіжна єдність» (рос. Молодежное единство), разом із Олександр Васильєв, Ігор Марков, Олексій Албу, організатор проросійських мітингів в Одесі у березні 2014 року.

Дави́дченко Анто́н Володи́мирович (нар. 2 жовтня 1985, Одеса, Українська РСР, СРСР) — український колабораціоніст з Росією. Лідер організації «Молодіжна єдність» (рос. Молодежное единство), організатор проросійських мітингів в Одесі у березні 2014 року.

Васильєв Олександр

2020-06-09T07:19:52Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
'''Олександр Васильєв''' — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви.

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI скликання.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

''"До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники пророссийскої партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, [[Албу Олексій|Олексій Албу]] та інші"'', — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

''"Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года''", — цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Погребінський Михайло

2020-06-09T07:05:14Z

Alfa:

'''Погребинський Михайло Борисович''' — український політтехнолог, політичний експерт, директор "Київського центру політичних досліджень і конфліктології" (КЦПДК).
Один із авторів горезвісних темників доби президентства Леоніда Кучми.
Російський журналіст Євген Кисельов охарактеризував його як «клеврета [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]]<nowiki/>».

[[Файл:Погребінський Михайло.jpg|міні|Михайло Погребінський ]]
Після відходу від влади в Україні проросійських сил, на чолі з Віктором Януковичем, у 2014 році, Погребинський став активним політичним коментатором для різноманітних проросійськи налаштованих ЗМІ: "РІА Новини Україна", "Комсомольская правда в Украине", Україна.ру, RT російською, "Вести", "Evrasia Mirror" тощо.

==Політичні погляди==
Є активним пропонентом так званого «русского міра» та [https://www.youtube.com/watch?v=ukG__fG6Zd8 вважає] себе представником «російської України» в Києві.Озвучує ідеї сильних сепаратистських тенденцій в Україні, висловлює ідеї, що на окупованій РФ території так званих Д/ЛНР "будується більш справедливе суспільство", категоричний противник співпраці України з МВФ.

==Біографія==
'''''Михайло Борисович Погребинський''''' народився 7 грудня 1946 у Києві.

В 1969 році закінчив фізичний факультет Київського університету ім.Тараса Шевченка. Спеціальність: «фізик-теоретик».

З 1969 по 1990 роки працював у Київському інституті мікроприладів, де мав посади інженера, провідного інженера та начальника лабораторії фізико-математичного моделювання. У цей період членом жодної партії не був, включно з КПРС .

1989 року вперше взяв участь, як менеджер, у виборчій кампанії Юрія Щербака на виборах народних депутатів СРСР. Потім брав активну участь у президентських виборах 1994 (був членом виборчого штабу кандидата у президенти Леоніда Кучми), після перемоги 4 місяці працював у Адміністрації президента. Брав участь у президентських виборах 1999 року, парламентських виборах 1998 (виборча кампанія блоку «Соціально-ліберальне об'єднання» (СЛОн)) та виборах до Верховної Ради України 2002 року (виборча кампанія Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)).

Від 1989 року активно співпрацював з Міжрегіональною депутатською групою, був одним з засновників об'єднання «Нова Україна».

1990 року обраний депутатом Київської міської Ради народних депутатів, 1992 — обраний членом міськвиконкому від демократичного блоку.

Від січня 1992 до 1993 року був директором Центру ринкових реформ.

1993 — радник віце-спікера Верховної Ради.

Від 1993 року директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології (КЦПДК) — експертно-аналітичної структури, заснованої 1993 року. Діяльність КЦПДК спрямована на дослідження процесів трансформації українського суспільства та держінституцій.

Від 1998 до 2000 року входив до складу Ради експертів з внутрішньої політики при Президентові України Л. Кучмі. Був радником Прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка.

2002 року обійняв посаду радника глави Адміністрації Президента [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]]. Обіймав цю посаду до 2004 року . У цей період допомагав готувати темники для українських ЗМІ.

2004 року був радником у виборчому штабі кандидата в президенти Віктора Януковича .

У 2012-2014 роках активно співпрацював з громадським рухом «Український вибір» Віктора Медведчука .

Від жовтня 2014 до грудня 2016 — колумніст російського видання «Lenta.ru» .

Із травня 2019 вів аналітичну програму "Погляд на тиждень" на [[112 канал|"112 Україна]]"

==Нагороди==
Нагороджений Орденом Дружби (Російська Федерація, 14 липня 2011 року). Нагороду постійному коментатору «Російської газети» М. Погребинському вручив Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов. 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Експерти]]
[[Категорія:Україна]]

Погребінський Михайло

2020-06-09T07:04:13Z

Alfa:

'''Погребинський Михайло Борисович''' — український політтехнолог, політичний експерт, директор "Київського центру політичних досліджень і конфліктології" (КЦПДК).
Один із авторів горезвісних темників доби президентства Леоніда Кучми.
Російський журналіст Євген Кисельов охарактеризував його як «клеврета [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]]<nowiki/>».

[[Файл:Погребінський Михайло.jpg|міні|Михайло Погребінський ]]
Після відходу від влади в Україні проросійських сил, на чолі з Віктором Януковичем, у 2014 році, Погребинський став активним політичним коментатором для різноманітних проросійськи налаштованих ЗМІ: "РІА Новини Україна", "Комсомольская правда в Украине", Україна.ру, RT російською, "Вести", "Evrasia Mirror" тощо.

==Політичні погляди==
Є активним пропонентом так званого «русского міра» та [https://www.youtube.com/watch?v=ukG__fG6Zd8 вважає] себе представником «російської України» в Києві.Озвучує ідеї сильних сепаратистських тенденцій в Україні, висловлює ідеї, що на окупованій РФ території так званих Д/ЛНР "будується більш справедливе суспільство", категоричний противник співпраці України з МВФ.

==Біографія==
'''''Михайло Борисович Погребинський''''' народився 7 грудня 1946 у Києві.

В 1969 році закінчив фізичний факультет Київського університету ім.Тараса Шевченка. Спеціальність: «фізик-теоретик».

З 1969 по 1990 роки працював у Київському інституті мікроприладів, де мав посади інженера, провідного інженера та начальника лабораторії фізико-математичного моделювання. У цей період членом жодної партії не був, включно з КПРС .

1989 року вперше взяв участь, як менеджер, у виборчій кампанії Юрія Щербака на виборах народних депутатів СРСР. Потім брав активну участь у президентських виборах 1994 (був членом виборчого штабу кандидата у президенти Леоніда Кучми), після перемоги 4 місяці працював у Адміністрації президента. Брав участь у президентських виборах 1999 року, парламентських виборах 1998 (виборча кампанія блоку «Соціально-ліберальне об'єднання» (СЛОн)) та виборах до Верховної Ради України 2002 року (виборча кампанія Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)).

Від 1989 року активно співпрацював з Міжрегіональною депутатською групою, був одним з засновників об'єднання «Нова Україна».

1990 року обраний депутатом Київської міської Ради народних депутатів, 1992 — обраний членом міськвиконкому від демократичного блоку.

Від січня 1992 до 1993 року був директором Центру ринкових реформ.

1993 — радник віце-спікера Верховної Ради.

Від 1993 року директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології (КЦПДК) — експертно-аналітичної структури, заснованої 1993 року. Діяльність КЦПДК спрямована на дослідження процесів трансформації українського суспільства та держінституцій.

Від 1998 до 2000 року входив до складу Ради експертів з внутрішньої політики при Президентові України Л. Кучмі. Був радником Прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка.

2002 року обійняв посаду радника глави Адміністрації Президента [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]]. Обіймав цю посаду до 2004 року . У цей період допомагав готувати темники для українських ЗМІ.

2004 року був радником у виборчому штабі кандидата в президенти Віктора Януковича .

У 2012-2014 роках активно співпрацював з громадським рухом «Український вибір» Віктора Медведчука .

Від жовтня 2014 до грудня 2016 — колумніст російського видання «Lenta.ru» .

Із травня 2019 вів аналітичну програму "Погляд на тиждень" на "112 Україна"

==Нагороди==
Нагороджений Орденом Дружби (Російська Федерація, 14 липня 2011 року). Нагороду постійному коментатору «Російської газети» М. Погребинському вручив Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов. 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Експерти]]
[[Категорія:Україна]]

Погребінський Михайло

2020-06-09T06:48:29Z

Alfa:

'''Погребинський Михайло Борисович''' — український політтехнолог, політичний експерт, директор "Київського центру політичних досліджень і конфліктології" (КЦПДК).
Один із авторів горезвісних темників доби президентства Леоніда Кучми.
Російський журналіст Євген Кисельов охарактеризував його як «клеврета [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]]<nowiki/>».

[[Файл:Погребінський Михайло.jpg|міні|Михайло Погребінський ]]
Після відходу від влади в Україні проросійських сил, на чолі з Віктором Януковичем, у 2014 році, Погребинський став активним політичним коментатором для різноманітних проросійськи налаштованих ЗМІ: "РІА Новини Україна", "Комсомольская правда в Украине", Україна.ру, RT російською, "Вести", "Evrasia Mirror" тощо.

==Політичні погляди==
Є активним пропонентом так званого «русского міра» та [https://www.youtube.com/watch?v=ukG__fG6Zd8 вважає] себе представником «російської України» в Києві.Озвучує ідеї сильних сепаратистських тенденцій в Україні, висловлює ідеї, що на окупованій РФ території так званих Д/ЛНР "будується більш справедливе суспільство", категоричний противник співпраці України з МВФ.

==Біографія==
'''''Михайло Борисович Погребинський''''' народився 7 грудня 1946 у Києві.

В 1969 році закінчив фізичний факультет Київського університету ім.Тараса Шевченка. Спеціальність: «фізик-теоретик».

З 1969 по 1990 роки працював у Київському інституті мікроприладів, де мав посади інженера, провідного інженера та начальника лабораторії фізико-математичного моделювання. У цей період членом жодної партії не був, включно з КПРС .

1989 року вперше взяв участь, як менеджер, у виборчій кампанії Юрія Щербака на виборах народних депутатів СРСР. Потім брав активну участь у президентських виборах 1994 (був членом виборчого штабу кандидата у президенти Леоніда Кучми), після перемоги 4 місяці працював у Адміністрації президента. Брав участь у президентських виборах 1999 року, парламентських виборах 1998 (виборча кампанія блоку «Соціально-ліберальне об'єднання» (СЛОн)) та виборах до Верховної Ради України 2002 року (виборча кампанія Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)).

Від 1989 року активно співпрацював з Міжрегіональною депутатською групою, був одним з засновників об'єднання «Нова Україна».

1990 року обраний депутатом Київської міської Ради народних депутатів, 1992 — обраний членом міськвиконкому від демократичного блоку.

Від січня 1992 до 1993 року був директором Центру ринкових реформ.

1993 — радник віце-спікера Верховної Ради.

Від 1993 року директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології (КЦПДК) — експертно-аналітичної структури, заснованої 1993 року. Діяльність КЦПДК спрямована на дослідження процесів трансформації українського суспільства та держінституцій.

Від 1998 до 2000 року входив до складу Ради експертів з внутрішньої політики при Президентові України Л. Кучмі. Був радником Прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка.

2002 року обійняв посаду радника глави Адміністрації Президента [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]]. Обіймав цю посаду до 2004 року . У цей період допомагав готувати темники для українських ЗМІ.

2004 року був радником у виборчому штабі кандидата в президенти Віктора Януковича .

У 2012-2014 роках активно співпрацював з громадським рухом «Український вибір» Віктора Медведчука .

Від жовтня 2014 до грудня 2016 — колумніст російського видання «Lenta.ru» .

Із травня 2019 вів аналітичну програму "Погляд на тиждень" на "112 Україна"

==Нагороди==
Нагороджений Орденом Дружби (Російська Федерація, 14 липня 2011 року). Нагороду постійному коментатору «Російської газети» М. Погребинському вручив Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов.

Файл:Погребінський Михайло.jpg

2020-06-09T06:48:17Z

Alfa:

Михайло Погребінський

Погребінський Михайло

2020-06-09T06:46:31Z

Alfa:

'''Погребинський Михайло Борисович''' — український політтехнолог, політичний експерт, директор "Київського центру політичних досліджень і конфліктології" (КЦПДК).
Один із авторів горезвісних темників доби президентства Леоніда Кучми.
Російський журналіст Євген Кисельов охарактеризував його як «клеврета [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]]<nowiki/>».

Після відходу від влади в Україні проросійських сил, на чолі з Віктором Януковичем, у 2014 році, Погребинський став активним політичним коментатором для різноманітних проросійськи налаштованих ЗМІ: "РІА Новини Україна", "Комсомольская правда в Украине", Україна.ру, RT російською, "Вести", "Evrasia Mirror" тощо.

== Політичні погляди ==
Є активним пропонентом так званого «русского міра» та [https://www.youtube.com/watch?v=ukG__fG6Zd8 вважає] себе представником «російської України» в Києві.Озвучує ідеї сильних сепаратистських тенденцій в Україні, висловлює ідеї, що на окупованій РФ території так званих Д/ЛНР "будується більш справедливе суспільство", категоричний противник співпраці України з МВФ.

== Біографія ==
'''''Михайло Борисович Погребинський''''' народився 7 грудня 1946 у Києві.

В 1969 році закінчив фізичний факультет Київського університету ім.Тараса Шевченка. Спеціальність: «фізик-теоретик».

З 1969 по 1990 роки працював у Київському інституті мікроприладів, де мав посади інженера, провідного інженера та начальника лабораторії фізико-математичного моделювання. У цей період членом жодної партії не був, включно з КПРС .

1989 року вперше взяв участь, як менеджер, у виборчій кампанії Юрія Щербака на виборах народних депутатів СРСР. Потім брав активну участь у президентських виборах 1994 (був членом виборчого штабу кандидата у президенти Леоніда Кучми), після перемоги 4 місяці працював у Адміністрації президента. Брав участь у президентських виборах 1999 року, парламентських виборах 1998 (виборча кампанія блоку «Соціально-ліберальне об'єднання» (СЛОн)) та виборах до Верховної Ради України 2002 року (виборча кампанія Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)).

Від 1989 року активно співпрацював з Міжрегіональною депутатською групою, був одним з засновників об'єднання «Нова Україна».

1990 року обраний депутатом Київської міської Ради народних депутатів, 1992 — обраний членом міськвиконкому від демократичного блоку.

Від січня 1992 до 1993 року був директором Центру ринкових реформ.

1993 — радник віце-спікера Верховної Ради.

Від 1993 року директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології (КЦПДК) — експертно-аналітичної структури, заснованої 1993 року. Діяльність КЦПДК спрямована на дослідження процесів трансформації українського суспільства та держінституцій.

Від 1998 до 2000 року входив до складу Ради експертів з внутрішньої політики при Президентові України Л. Кучмі. Був радником Прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка.

2002 року обійняв посаду радника глави Адміністрації Президента [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]]. Обіймав цю посаду до 2004 року . У цей період допомагав готувати темники для українських ЗМІ.

2004 року був радником у виборчому штабі кандидата в президенти Віктора Януковича .

У 2012-2014 роках активно співпрацював з громадським рухом «Український вибір» Віктора Медведчука .

Від жовтня 2014 до грудня 2016 — колумніст російського видання «Lenta.ru» .

Із травня 2019 вів аналітичну програму "Погляд на тиждень" на "112 Україна"

== Нагороди ==
Нагороджений Орденом Дружби (Російська Федерація, 14 липня 2011 року). Нагороду постійному коментатору «Російської газети» М. Погребинському вручив Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов.

Файл:Погребинський.jpg

2020-06-09T06:42:04Z

Alfa:

Михайло Погребінський

Погребінський Михайло

2020-06-09T06:24:55Z

Alfa: Створена сторінка: Погребинський Михайло Борисович — український політтехнолог, політичний експерт, дир...

Погребинський Михайло Борисович — український політтехнолог, політичний експерт, директор "Київського центру політичних досліджень і конфліктології" (КЦПДК).
Один із авторів горезвісних темників доби президентства Леоніда Кучми.
Російський журналіст Євген Кисельов охарактеризував його як «клеврета Медведчука»

Кацман Володимир

2020-06-08T20:00:05Z

Alfa:

[[Файл:Кацман.jpg|міні|Володимир Кацман ]]
'''Кацман Володимир Наумович''' — член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Просуває наративи, що дискредитують співпрацю України з МВФ, про зовнішнє управління Україною, виступає з різкою критикою чинної влади.

==Біографія==
Кацман Володимир Наумович народився 28 листопада 1961 року в місті Дніпро.

Після служби в армії навчався на філологічному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

За інформацією [https://texty.org.ua/d/socio/person/katsman-volodymyr/ Тести.ua], Володимир Кацман пов'язаний бізнесовими інтересами з Вадимом Рабіновичем. Екс-головний редактор (1997—2006) видавничого дому «CN-Столичні новини», заснованого у 1998 року Рабіновичем.

У 2006 році балотувався до парламенту від Партії зелених України, у 2007-му — від блоку «КУЧМА», а в 2014-му — від Опозиційного блоку, однак до парламенту не потрапив..
Помічник народного депутата 4-го скликання від партії «Єдність» Олександра Задорожнього (на платній основі), а також народного депутата 8-го скликання Вадима Рабіновича (теж на платній основі).
За даними державного реєстру, є керівником ПП «Красива Україна», «Фонду Володимира Кацмана», ТОВ «Медіа строй».

У близьких до Медведчука ЗМІ фігурує як політичний експерт.

==Наративи==

'''У коментарях регулярно піарить Медведчука, Рабіновича та Бойка:'''

*Кацман: Обміном Сенцова повинен займатися Медведчук, він робить це успішно ('''05.06.2018''') (znaj.ua)

*Эксперт: Медведчук — серьезный игрок в вопросе обмена пленных ('''03.08.2018''') (from-ua.com, [https://video.112.ua/medvedchuk-sereznyy-igrok-v-voprose-obmena-plennyh-ekspert-275589.html 112])
*Прихід Медведчука в партію “За життя” значно посилить позиції цієї політичної сили, — експерт ('''05.11.2018''') (112.ua)
*Експерти: Обрання Медведчука головою політради «За життя» означає, що єдиному кандидату бути ('''07.11.2018''') (112.ua)
*Эксперты: Новый статус Медведчука в «За життя» упростит сближение оппозиционных сил ('''07.11.2018''') (comments.ua)
*Кацман: У Зеленского и большинства кандидатов в президенты нет плана решения конфликта на Донбассе ('''25.02.2019''') (newsone.ua).
*Журналіст Кацман: Поки Кабмін заглядає в рот МВФ, люди "голосують ногами", залишаючи країну (8.06.20) [https://zik.ua/news/politics/zhurnalist_katsman_poky_kabmin_zahliadaie_v_rot_mvf_liudy_holosuiut_nohamy_zalyshaiuchy_krainu_971094 ZIK].

[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Експерти]]

Кацман Володимир

2020-06-08T19:58:22Z

Alfa:

[[Файл:Кацман.jpg|міні|Володимир Кацман ]]
'''Кацман Володимир Наумович''' — член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Просуває наративи, що дискредитують співпрацю України з МВФ, про зовнішнє управління Україною, виступає з різкою критикою чинної влади.

==Біографія==
Кацман Володимир Наумович народився 28 листопада 1961 року в місті Дніпро.

Після служби в армії навчався на філологічному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

За інформацією [https://texty.org.ua/d/socio/person/katsman-volodymyr/ Тести.ua], Володимир Кацман пов'язаний бізнесовими інтересами з Вадимом Рабіновичем. Екс-головний редактор (1997—2006) видавничого дому «CN-Столичні новини», заснованого у 1998 року Рабіновичем.

У 2006 році балотувався до парламенту від Партії зелених України, у 2007-му — від блоку «КУЧМА», а в 2014-му — від Опозиційного блоку, однак до парламенту не потрапив..
Помічник народного депутата 4-го скликання від партії «Єдність» Олександра Задорожнього (на платній основі), а також народного депутата 8-го скликання Вадима Рабіновича (теж на платній основі).
За даними державного реєстру, є керівником ПП «Красива Україна», «Фонду Володимира Кацмана», ТОВ «Медіа строй».

У близьких до Медведчука ЗМІ фігурує як політичний експерт.

==Наративи==

'''У коментарях регулярно піарить Медведчука, Рабіновича та Бойка:'''

*Кацман: Обміном Сенцова повинен займатися Медведчук, він робить це успішно ('''05.06.2018''') (znaj.ua)

*Эксперт: Медведчук — серьезный игрок в вопросе обмена пленных ('''03.08.2018''') (from-ua.com)
*Прихід Медведчука в партію “За життя” значно посилить позиції цієї політичної сили, — експерт ('''05.11.2018''') (112.ua)
*Експерти: Обрання Медведчука головою політради «За життя» означає, що єдиному кандидату бути ('''07.11.2018''') (112.ua)
*Эксперты: Новый статус Медведчука в «За життя» упростит сближение оппозиционных сил ('''07.11.2018''') (comments.ua)
*Кацман: У Зеленского и большинства кандидатов в президенты нет плана решения конфликта на Донбассе ('''25.02.2019''') (newsone.ua).
*Журналіст Кацман: Поки Кабмін заглядає в рот МВФ, люди "голосують ногами", залишаючи країну (8.06.20) [https://zik.ua/news/politics/zhurnalist_katsman_poky_kabmin_zahliadaie_v_rot_mvf_liudy_holosuiut_nohamy_zalyshaiuchy_krainu_971094 ZIK].

[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Експерти]]

Кацман Володимир

2020-06-08T19:54:28Z

Alfa:

[[Файл:Кацман.jpg|міні|Володимир Кацман ]]
'''Кацман Володимир Наумович''' — член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Просуває наративи, що дискредитують співпрацю України з МВФ, про зовнішнє управління Україною, виступає з різкою критикою чинної влади.

==Біографія==
Кацман Володимир Наумович народився 28 листопада 1961 року в місті Дніпро.

Після служби в армії навчався на філологічному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

За інформацією [https://texty.org.ua/d/socio/person/katsman-volodymyr/ Тести.ua], Володимир Кацман пов'язаний бізнесовими інтересами з Вадимом Рабіновичем. Екс-головний редактор (1997—2006) видавничого дому «CN-Столичні новини», заснованого у 1998 року Рабіновичем.

У 2006 році балотувався до парламенту від Партії зелених України, у 2007-му — від блоку «КУЧМА», а в 2014-му — від Опозиційного блоку, однак до парламенту не потрапив..
Помічник народного депутата 4-го скликання від партії «Єдність» Олександра Задорожнього (на платній основі), а також народного депутата 8-го скликання Вадима Рабіновича (теж на платній основі).
За даними державного реєстру, є керівником ПП «Красива Україна», «Фонду Володимира Кацмана», ТОВ «Медіа строй».

У близьких до Медведчука ЗМІ фігурує як політичний експерт.

== Наративи ==

'''У коментарях регулярно піарить Медведчука, Рабіновича та Бойка:'''

* Кацман: Обміном Сенцова повинен займатися Медведчук, він робить це успішно ('''05.06.2018''') (znaj.ua)

*Эксперт: Медведчук — серьезный игрок в вопросе обмена пленных ('''03.08.2018''') (from-ua.com)
*Прихід Медведчука в партію “За життя” значно посилить позиції цієї політичної сили, — експерт ('''05.11.2018''') (112.ua)
*Експерти: Обрання Медведчука головою політради «За життя» означає, що єдиному кандидату бути ('''07.11.2018''') (112.ua)
*Эксперты: Новый статус Медведчука в «За життя» упростит сближение оппозиционных сил ('''07.11.2018''') (comments.ua)
*Кацман: У Зеленского и большинства кандидатов в президенты нет плана решения конфликта на Донбассе ('''25.02.2019''') (newsone.ua).

[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Експерти]]

Кацман Володимир

2020-06-08T19:52:21Z

Alfa:

[[Файл:Кацман.jpg|міні|Володимир Кацман ]]
'''Кацман Володимир Наумович''' — член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Просуває наративи, що дискредитують співпрацю України з МВФ, про зовнішнє управління Україною, виступає з різкою критикою чинної влади.

== Біографія ==
Кацман Володимир Наумович народився 28 листопада 1961 року в місті Дніпро.

Після служби в армії навчався на філологічному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

За інформацією [https://texty.org.ua/d/socio/person/katsman-volodymyr/ Тести.ua], Володимир Кацман пов'язаний бізнесовими інтересами з Вадимом Рабіновичем. Екс-головний редактор (1997—2006) видавничого дому «CN-Столичні новини», заснованого у 1998 року Рабіновичем.

У 2006 році балотувався до парламенту від Партії зелених України, у 2007-му — від блоку «КУЧМА», а в 2014-му — від Опозиційного блоку, однак до парламенту не потрапив..
Помічник народного депутата 4-го скликання від партії «Єдність» Олександра Задорожнього (на платній основі), а також народного депутата 8-го скликання Вадима Рабіновича (теж на платній основі).
За даними державного реєстру, є керівником ПП «Красива Україна», «Фонду Володимира Кацмана», ТОВ «Медіа строй».

У близьких до Медведчука ЗМІ фігурує як політичний експерт.

У коментарях регулярно піарить Медведчука, Рабіновича та Бойка:

* Кацман: Обміном Сенцова повинен займатися Медведчук, він робить це успішно ('''05.06.2018''') (znaj.ua)
* Эксперт: Медведчук — серьезный игрок в вопросе обмена пленных ('''03.08.2018''') (from-ua.com)
* Прихід Медведчука в партію “За життя” значно посилить позиції цієї політичної сили, — експерт ('''05.11.2018''') (112.ua)
* Експерти: Обрання Медведчука головою політради «За життя» означає, що єдиному кандидату бути ('''07.11.2018''') (112.ua)
* Эксперты: Новый статус Медведчука в «За життя» упростит сближение оппозиционных сил ('''07.11.2018''') (comments.ua)
* Кацман: У Зеленского и большинства кандидатов в президенты нет плана решения конфликта на Донбассе ('''25.02.2019''') (newsone.ua

 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Експерти]]

Кацман Володимир

2020-06-08T19:43:02Z

Alfa:

[[Файл:Кацман.jpg|міні|Володимир Кацман ]]
'''Кацман Володимир Наумович''' - член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Просуває наративи, що дискредитують співпрацю України з МВФ, про зовнішнє управління Україною, виступає з різкою критикою чинної влади.
 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Експерти]]

Файл:Кацман.jpg

2020-06-08T19:41:38Z

Alfa:

Володимир Кацман

Кацман Володимир

2020-06-08T19:38:55Z

Alfa:

Кацман Володимир Наумович - член політради партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів [[112 канал|112]] та [["NewsOne"]], що належать ОПЗЖ. Пов'язаний із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

Кацман Володимир

2020-06-08T19:35:06Z

Alfa: Створена сторінка: Кацман Володимир Наумович - член політради партії «Опозиційна платформа — За життя» (О...

Кацман Володимир Наумович - член політради партії «Опозиційна платформа — За життя» (ОПЗЖ, відповідає в партії за роботу зі ЗМІ, постійний "експерт" телеканалів 112 та "NewsOne", що належать ОПЗЖ.

Васильєв Олександр

2020-06-05T08:43:46Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
'''Олександр Васильєв''' — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви.

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI скликання.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

''"До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники пророссийскої партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші"'', — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

''"Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года''", — цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Васильєв Олександр

2020-06-05T08:42:50Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
'''Олександр Васильєв''' — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви.

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI созыва.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

''"До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники проросссийской партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші"'', — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

''"Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года''", — цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Вишинський Кирило

2020-06-04T18:52:49Z

Alfa:

'''Вишинський''' '''Кирило Валерійович''' — колишній український журналіст. Керівник «РІА Новини-Україна» філії російського інформагентства «РИА Новости». Звинувачується СБУ у створенні підривної проросійської інформаційної мережі на території України та державній зраді.
[[Файл:Вишинський Кирило.jpg|міні|Вишинський Кирило]]

==Біографія==
Народився 19 лютого 1967 року у Дніпропетровську (нині — Дніпро). Навчався у середній школі N°67. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Після отримання диплому влаштувався вчителем російської мови і літератури в СШ № 67.

1996—1998 — працював журналістом на місцевомому «11 Каналі». З 1999 по 2006 роки — ведучий та редактор на телеканалі ICTV. З 2006 по 2011 працював журналістом на російському каналі «Росія-1». Після Євромайдану почав працювати у незареєстрованому офіційно в Україні інтернет-виданні «РИА Новости Украина».

28 жовтня 2004 року Кирило Вишинський разом з іншими топ-представниками каналу ICTV Дмитром Кисельовим,Олександром Богуцьким та Михайлом Павловим критикували журналістів, які підписалися під заявою проти політичного тиску на їхнє ЗМІ.

У 2007—2008 роках писав статті для профільного журналу «TELECITY».

За даними сайту Миротворець навесні 2014 року працював у Криму, де з підконтрольними йому журналісти виготовляв матеріали, які виправдовували тимчасову анексію Криму Росією. За цю діяльність Вишинський закритим указом президента Росії нагороджений нагородою РФ «За повернення Криму». Також нагороджений російською медаллю ордена «За заслуги перед вітчизною» за так зване «об'єктивне висвітлення подій в Криму».

15 травня 2018 року в офісі РІА-Новини та квартирі Вишинського співробітники СБУ провели обшуки. Під час обшуків знайдено паспорт громадянина РФ, який вручили Вишинському 2015 року. Також знайдено російські державні нагороди, серед яких два ордени та медалі. Кирилу вручили повідомлення про підозру за ст. 111 Кримінального кодексу (державна зрада). Склад злочину — «шкода суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності; державній, економічній та інформаційній безпеці України».

За даними СБУ, після повернення до Києва Вишинський з кількома іншими журналістами розгорнув активну діяльність з інформаційної підтримки терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР». Щомісяця Вишинський отримував для проведення такої своєї діяльності 53 тис. євро, в цілому СБУ оцінює щомісячне фінансування Вишинського з боку РФ у 100 тисяч євро. Кошти заходили через територію Сербії, а туди — із РФ. Для трансферу грошей та маскування їх російського джерела, Вишинський зареєстрував кілька юридичних осіб, в тому числі ТОВ «Интерселект», яке діяло під брендом «РИА Новости Украина».

Згодом ці гроші розподілялись Вишинським між структурами та особами, які були залучені до цієї протиправної діяльності.

16 травня 2018 року Кирила Вишинського доставили в Херсон, де суд обиратиме йому запобіжний захід, прокуратура проситиме про взяття його під варту. 21 травня 2018 року захист подав апеляцію на арешт, однак колегія суддів ухвалила апеляційну скаргу захисників залишити без задоволення

1 червня 2018-го заявив, що відмовляється від українського громадянства, натомість просить Путіна надати йому «правовий статус» і «вжити заходи щодо звільнення з-під варти».. У Державній міграційній службі зазначили, що відмова від громадянства неможлива, якщо людині повідомили про підозру. До того ж припинити українське громадянство може тільки указ президента України.

28 серпня 2019 року апеляційний суд Києва звільнив Вишинського з-під варти, після чого він погодився брати участь в обміні ув'язненими між Росією і Україною, але згодом заявив, що не братиме участь в обміні.

7 вересня 2019 року взяв участь в «обміну полоненими» між Україною і Росією. При прибутті його до Москви його зустріли знімальна група ВДТРК та керівник інформаційної агенції «Sputnik» (інша назва — «Россия сегодня») і давній друг Дмитро Кисельов.

==Російські державні нагороди==

*2014 — закритим наказом Путіна нагороджений медаллю Міністерства оборони РФ «За повернення Криму»
*2014 — російський орден «За заслуги перед Вітчизною». Нагорода була вручена «за об'єктивне висвітлення подій в Криму»

[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Корнілов Володимир

2020-06-04T18:50:24Z

Alfa:

[[Файл:Владимир Корнилов.jpg|міні|Володимир Корнілов]]
'''Корнілов''' '''Володимир Володимирович''' ''(рос.: Владимир Корнилов)'' — російський пропагандист, політичний оглядач інформагенства «Россия сегодня», відомий своїми українофобськими висловлюваннями.

Певний час жив та працював в Україні.

У 2008 році, Корнілов з іншими членами [[Інститут країн СНД|Інституту СНД]] виступив проти визнання Голодомору українців в 1932 — 1933 років. Після чого СБУ мало не закрила цю організацію.

Корнілов — співучасник розгорнутої Кремлем агресивної війни проти України, бере активну участь у антиукраїнській пропаганді. Відомий розпалюванням сепаратизму на сході України та в Криму. Систематично своїми публікаціями [https://anna-news.info/vojnu-v-donbasse-razozhgla-ukraina-vladimir-kornilov/ підтримує] окупацію РФ українських земель. Відомий поширювач [https://www.obozrevatel.com/abroad/mskali-rujnuyut-kiiv-propagandist-putina-opozorilsya-fejkom-ob-ukraine.htm фейків] про Україну та її історію.

З 2013 року створив та очолив [[Центр Євразійських досліджень]] у Гаазі. Разом із голландськими лівими політиками [http://www.shpionopedia.org/index.php/%D0%A2%D1%8C%D1%94%D1%80%D1%80%D1%96_%D0%91%D0%BE%D0%B4%D0%B5 Тьєррі Боде] та [[Гаррі ван Боммель|Гаррі ван Боммелем]] проводив антиукраїнську кампанію під час референдуму в Нідерландах стосовно Угоди про асоціацію України з ЄС.

==Біографія==
Володимир Корнілов народився у Липецьку (Росія).

Ріс і виховувався в Донецьку. У 1995 році закінчив заочне відділення історичного факультету Донецького державного університету.

Працював у Ворошиловському райкомі комсомолу міста Донецька, згодом — на обласному телебаченні, вів українобську програму «Вибір».

В 1995—1999 роках — редактор відділу політики газети «Комсомольская правда — Донбасс». У 1999-2000 рр. — менеджер департаменту реалізації газети Fort Worth Star Telegram (США).

В 2000—2003 роках — заступник головного редактора газети «Салон Дона и Баса» (Донецьк).

У лютому-листопаді 2003-го — головний редактор газети «Сегодня» (Київ). Обидва видання входять до видавничої групи холдингу СКМ, головним акціонером якої є олігарх, колишній народний депутат України від Партії Регіонів Рінат Ахметов.
У 2004—2006 очолював редакцію «Ділового журналу». Постійний автор інтернет-видання «Наш Век».
До осені 2005 року, як повідомляє ресурс «Політтех», консультував блок «Держава» [[Васильєв Геннадій|Геннадія Васильєва]] (екс-генпрокурора України, співвласника концерну ''Енерго'', нардепа від Партії регіонів VI скликання).
З 2006 по 2013 керував Українською філією Інституту країн СНД і працював оглядачем газети «2000» (Київ). У липні 2013 року пішов з посади директора УФ ІК СНД та виїхав з Києва. Очолив нову структуру — Центр євразійських досліджень.

==Пропагандистська діяльність==
Автор книги «Донецько-Криворізька республіка: Розстріляна мрія» (рос. ''Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта''), виданої в 2011 році харківським видавництвом «Фоліо» тиражем у 5 тисяч екземплярів. У 2015 році була перевидана у Росії у видавництві "Питер".

15 жовтня 2010 р. в ході конференції «Федералізація України: від розколу до єдності» в Одесі перший заступник голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтин Затулін зауважив, що, за його словами, Україна має перспективи тільки як федеративна держава, оскільки в Україні, мовляв, існують величезні відмінності між регіонами. Його підтримав директор українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов, на думку якого, Україна приречена на федералізм і двомовність. ''«Інакше Україна просто не зможе зберегти себе в нинішніх кордонах... Потрібно, щоб уже зараз представники української громадськості сіли один стіл і обговорили, як же жити».''

У 2013 році опублікував пропагандистську статтю російською мовою під назвою [http://kornilov.name/evrozveri-anatomiya-proevropeyskogo-bespredela/ «ЕВРОЗВЕРИ: анатомия „проевропейского“ беспредела»], яку активно поширювали кремлівські пропагандистські ЗМІ.

Під час одного з ефірів російського ТБ Корнілов заявив, що народні депутати України з трибуни Верховної Ради закликають до розстрілів усіх людей, які працюють на території окупованих РФ фейкових республік "Л/ДНР".

Закликав вводити санкції проти України за прийняття закону про мови.

За активну проросійську діяльність на території України Корнілов нагороджений «Почесним знаком співвітчизника» Росії, який йому вручив особисто міністр закордонних справ цієї держави — Сергій Лавров.

Корнілов вважає за необхідне укладення нового, посиленого, Договору про дружбу та співпрацею між Україною та Росією.

[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:РФ]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Васильєв Олександр

2020-06-04T18:49:36Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
Олександр Васильєв — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви. .

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI созыва.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

«До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники проросссийской партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші", — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

«Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года», - цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Марков Ігор

2020-06-04T18:48:22Z

Alfa:

[[Файл:Марков.jpg|міні|Ігор Марков]]
'''І́гор Оле́гович Ма́рков''' — українофоб, прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР, лідер проросійської партії «Родіна», що нині не діє в Україні.

Звинувачується українською прокуратурою у спробі посягнути на територіальну цілісність України. Переховується від українських правоохоронців в Росії з 2014 року.

Як лідер сепаратистського руху на Одещині в 2014 році був пов'язаний із агентом впливу кремля [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], що редагував його видання "Таймер", а також із ідеологом партії "Родіна", колишнім депутатом Одеської міськради [[Васильєв Олександр|Олександром Васильєвим]].

==Біографія==
Ігор Марков народився 18 січня 1973 року в Одесі (Україна).

Після закінчення школи навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту та в Одеському державному економічному університеті. 1991 року почав працювати у нафтовому бізнесі, згодом у будівництві. 2002 року очолив будівельну компанію «Слов'янський альянс».

Політичну діяльність почав у лавах партії «Трудова Україна», згодом приєднався до ПСПУ Наталії Вітренко і від її блоку обирався до Одеської міської ради. Пізніше перебрав контроль над партією «Прогресивно-демократична партія України» і перейменував її у власну Партію «Родіна». Згодом реєстрація партії була скасована через порушення законодавства під час її створення.

На чолі партії «Родіна» перебував в опозиції до президента Віктора Ющенка.

Ігор Марков виступав за федералізацію України та впровадження другої державної мови. Ігор Марков також є власником місцевого телеканалу АТВ.

З 2012-2014 роки був народним депутатом України 7-го скликання обраним по одномандатному округу №133.

==Звинувачення у кримінальній діяльності==
Звинувачення у кримінальній діяльності проти Ігоря Маркова з'явилися ще під час його підприємницької діяльності. За Ігорем Марковим закріпилися кримінальні прізвиська «Марадона» і «Челентано». Зокрема, у побитті, рейдерстві та ліквідації його бізнесу Маркова звинувачував батько дружини Василь Серих.

За даними СБУ, Ігор Марков у різні часи був членом злочинних угруповань, неодноразово затримувався органами внутрішніх справ, зокрема за незаконне зберігання вогнепальної зброї і фігурував у ряді кримінальних справ. Правоохоронні органи також підозрювали Маркова до причетності у розповсюдженні наркотиків у розважальних закладах Одеси.

Навіть після початку політичної діяльності проти Маркова було порушено декілька кримінальних справ за хуліганство, зокрема за організацію незаконного перекриття автотраси Київ — Одеса та за напад охорони Маркова на працівників СБУ.

====Кримінальні дії 2007 року в Одесі====
2 вересня 2007 в Одесі, біля будівлі обласної державної адміністрації, відбулося побиття учасників пікету активістів ВО «Свобода» депутатом міської ради Ігорем Марковим та керованою ним групою бойовиків («охоронців»). За інформацією слідства, Марков очолив групу людей, які, озброївшись рукавичками з металевими вкладишами і металевими прутами, напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені, і їм довелося звернутися за медичною допомогою.Цей злочин був зафіксований на відео оператором однієї з одеських телекомпаній і оприлюдений.

Прокуратурою України проти Ігоря Маркова була порушена кримінальна справа за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу, де його дії були кваліфіковані як ''хуліганство''. Згодом Марков зник, переховувався від слідства і був оголошений у розшук. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року кримінальну справу проти Маркова було закрито, однак у квітні того ж року постанови про закриття справ були відмінені Генеральною прокуратурою.

12 вересня 2013 року Вищий адміністративний суд України визнав доведеним факт фальсифікації результатів голосування на парламентських виборах в окрузі № 133 в Одесі і зобов'язав ЦВК позбавити Ігоря Маркова мандата депутата.

22 жовтня 2013 Ігоря Маркова затримали під час допиту в будівлі Одеського обласного управління міліції за підозрою у хуліганстві — побитті учасників акції протесту в Одесі в 2007 році, коли біля Одеської обласної адміністрації відбувалися пікети проти встановлення в місті пам'ятника Катерині ІІ.

23 жовтня 2013 Маркова доставили до Києва. Печерський суд Києва обрав для нього запобіжний захід у вигляді двомісячного арешту до 20 грудня 2013. 16 грудня суд продовжив арешт до 13 лютого 2014 року.

25 лютого 2014 Приморський районний суд Одеси звільнив Маркова з-під варти.

===Після Євромайдану===

====Фінансування ДНР/ЛНР====
Ігор Марков переховується від українського правосуддя в Російській Федерації за звинуваченнями у фінансуванні ДНР/ЛНР та інші кримінальні дії.

====Переховування в Росії====
У серпні 2015 він разом з іншими колишніми високопосадовцями України часів президентства Януковича заснував у Москві «Комітет порятунку України», що виступив з позицій російської пропаганди.

====Арешт та реліз в Італії====
13 серпня 2015 був арештований італійською поліцією в Санремо, куди прибув, щоб зустрітися з італійськими політиками, які підтримують російського президента Володимира Путіна. Марков був арештований на запит Генеральної прокуратури України у рамках кримінальної справи побиття демонстрантів в Одесі в 2007 році.

За інформацією слідства, в 2007 році в Одесі Марков очолив групу озброєних металевими предметами людей, які напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені. Марков пред'явив «дипломатичний паспорт», виданий йому недавно створеним в Росії «Комітетом порятунку України».

Цей «дипломатичний паспорт» італійськими держорганами був признаний недійсним і Марков лишався під арештом. Його очікувала екстрадиція до України, але українські інстанції в 40-денний термін не подали до Генуї правильно оформлений запит української прокуратури.

21 серпня того ж року арешт був замінений на домашній арешт. На початку лютого 2016 року італійський суд остаточно відмовив Генеральній прокуратурі України в екстрадиції Маркова. Після цього він повернувся до Москви.

==Українофобські погляди==
Марков відомий своїми українофобськими поглядами, наприклад у квітні 2018 року на одному з пропагандистських телеканалів Росії "Россія 1" заявив що українська мова це "зіпсований аналог російської". У 2011 році Марков потрапив до десятки найбільших українофобів за версією журналу «Український тиждень».
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Сепаратисти]]
[[Категорія:Одеса]]

Васильєв Олександр

2020-06-04T18:47:31Z

Alfa:

[[Файл:Олександр Васильев.jpg|міні|Олександр Васильєв ]]
Олександр Васильєв — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та Юрієм Ткачовим, намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви. .

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI созыва.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

«До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники проросссийской партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші", — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

«Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года», - цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Файл:Олександр Васильев.jpg

2020-06-04T18:47:18Z

Alfa:

Олександр Васильєв

Васильєв Олександр

2020-06-04T18:46:38Z

Alfa:

Олександр Васильєв — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та Юрієм Ткачовим, намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви. .

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

==Біографія==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI созыва.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

«До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники проросссийской партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші", — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство проукраїнського активіста Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.Але й звідти продовжував погрожувати своїм опонентам. Так, у грудні 2017 року ряд одеських ЗМІ [https://odessa-life.od.ua/news/46880-separatist-hochet-ubit-direktora-odesskogo-muzeya повідомили], що Олександр Васильєв заочно погрожував убивством директору Одеського художнього музею Олександру Ройтбурду.

«Ну вот с тем же Ройтбурдом. Теоретически его можно было бы просто грохнуть. Но практически это сразу же ставит под удар людей, чья жизнь неизмеримо дороже этого негодяя. А кроме того рано или поздно, но этого человека должен судить полноценный суд, как соучастника акта геноцида 2 мая 2014 года», - цитували журналісти откровення, розміщені на сторінці Васильєва в соціальній мережі Fасеbооk.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Одеса]]
[[Категорія:Сепаратисти]]

Васильєв Олександр

2020-06-04T18:45:34Z

Alfa:

Васильєв Олександр

2020-06-04T18:35:53Z

Alfa:

Олександр Васильєв — сепаратист, колишній депутат Одеської міської ради, ідеолог партії "Родіна", що нині не діє в Україні.

Один із організаторів масових безчинств у Одесі, які призвели до загибелі активістів Євромайдану та трагедії на Куликовому полі 2 травня 2014 року. Був пов'язаний із [[Марков Ігор|Ігорем Марковим]] та Юрієм Ткачовим, намагаючись створити на Одещині Новоросію.

Втік від українського правосуддя спочатку до окупованого РФ Криму, а згодом переїхав до Москви. .

Це під керівництвом ГРУ Росії в окупованому Криму одеські сепаратисти Олександр Васильєв, Ігор Дмитрієв та Олексій Албу створили так званий «Комітет визволення Одеси», який проводить підривну діяльність і виношував плани фізичного знищення активістів Євромайдану.

== Біографія ==
Олександр Васильєв народився в 1978 році в Одесі.

Випускник Приморського ліцею. Після закінчення історичного факультету Одеського національного університету ім. Мечникова працював викладачем на кафедрі археології та етнології України. Кандидат історичних наук.

Був ідеологом партії Родіна» та курирував інтернет-видання, що належало І.Маркову.

З 2007 року — політичний оглядач телеканалу «АТВ». Вів також авторську колонку на сайті «Однако».

С 2008 р. — координатор кремлівської акції «Георгиевская ленточка».

Переконаний прихильник федералізації України. У 2010-му році був обраний депутатом Одеської міської ради VI созыва.

У тому ж таки році зробив гучні [https://ua.korrespondent.net/ukraine/1130431-partiya-rodina-vvazhae-shcho-pridnistrovya-mae-uvijti-do-skladu-ukrayini заяву], закликаючи приєднати Придністров'я до України.

"Збереження російської військової присутності в Придністров'ї — це гарантія стабільності на Дністрі, фактор стримування для реваншистських еліт Румунії", — заявив тоді О.Васильєв. Зауважуючи, що присутність військ — це не вирішення, а заморожування конфлікту. Вважав, що виходом може бути інтеграція Придністров'я з Україною. "Територія Придністров'я складається з історичних земель нинішньої України — частини Поділля і частини Новоросії, а в 20-х роках радянська влада створила тут Молдавську автономію. Але для того щоб зважитися на такий крок, Україна повинна отримати федеративний устрій, і не бояться бути по- справжньому суверенною країною ", — сказав він.

Одеські активісти Євромайдану вважають Олександра Васильєва разом із його однодумцями по партії "Родіна" та одеському Антимайдану відповідальними за кровопролиття 2 травня 2014 року.

«До сьогоднішнього дня не затримані і не понесли ніякого покарання одіозні особи, причетні до нагнітання ситуації в Одесі, що в результаті призвело до кровопролиття. Маються на увазі, перш за все, представники проросссийской партії Родіна Ігор Марков, Вадим Савенко, Сергій Бовбалан, Юрій Кривенко, батько і син Кваснюки, Ігор Дмитрієв, Олександр Васильєв, а також Антон Давидченко, Олексій Албу та інші", — заявив на пресконференції в листопаді 2014 року громадський діяч, заступник голови обласної організації партії «УДАР» Сергій Гуцалюк.

Після трагедії 2 травня Олександр Васильєв переїхав до Криму, де невдовзі разом зі своїми однодумцями створив "Комітет визволення Одеси". Одним із завдань організації було створення "розстрільних списків" активістів Євромайдану. Входили до комітету, [https://www.segodnya.ua/ua/regions/odessa/v-krymu-beglye-rusofily-sformirovali-komitet-osvobozhdeniya-odessy-522464.html за інформацією ЗМІ,] лідер організації "Боротьба" Олексій Албу, керівник "Одеської Дружини" Дмитро Один, сепаратисти Артем Давидченко і Олег Музика.

У 2015 році активісти Майдану заявили, що СБУ затримала групу диверсантів, завербованих російськими спецслужбами, що планували в Одесі серію злочинів, зокрема, й убивство майданівця Сергія Гуцалюка.

Згодом Олександр Васильєв перебрався до Москви.

После событий 2 мая 2014 года в Одессе покинул территорию Украины. Після втечі з України осів у Москві. Вскоре после этого стал координатором объединения «Комитет освобождения Одессы», который создали беглые одесские политики и журналисты.

Сейчас живет и работает в Москве.

Ткачов Юрій

2020-06-04T17:51:16Z

Alfa:

'''Ткачов Юрій Олександрович''' – головний редактор одеського інтернет-видання "Таймер", сепаратист, агент впливу кремля.

Народився Юрій Ткачов у Одесі 4 квітня.1983 року.
[[Файл:Ткачов.jpg|міні|Юрій Ткачов]]
Тривалий час редагував одеське Інтернет-видання "Таймер", засновником якого був одеський сепаратист та українофоб [[Марков Ігор|Ігор Марков]], прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР.

За [https://stopcor.org/zhurnalisti-vikrili-redaktora-ukrayinskogo-vidannya-v-roboti-na-rf/ інформацією] громадської організації "Стоп корупції", Юрій Ткачов – один із лідерів сепаратистського руху Одещини.

У 2010 році Ю.Ткачов був членом та експертом партії "Родіна" (яка нині не діє), яку очолював Ігор Марков, а ідеологом був Олександр Васильєв (обидва перебувають у розшуку та переховуються в РФ).

Із початком агресії РФ Ткачов здійснює діяльність на шкоду інтересам України на користь Росії, шляхом підготовки та розміщення в "Таймері" та в соціальних мережах матеріалів, які прославляють терористичні організації Л/ДНР, окупацію територій України російськими військами та необхідність автономізації та приєднання до РФ Одеського та інших регіонів України.

Статті та цитати Ю.Ткачова використовуються пропагандистськими ЗМІ Росії для висвітлення антиукраїнських настроїв мешканців України та Одещини.

У 2017 році СБУ порушила проти Юрія Ткачова кримінальну справу за ст.110 Кримінального кодексу України (заклики до порушення територіальної цілісності України). Однак, проросійський пропагандист продовжував свою діяльність.

Експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика зазначали в 2018 році, що деякі регіональні українські видання сприяють інформаційній війні і поширенню пропаганди.

"Таймер" використовує «кримінал» для просування саме проросійських меседжів, зазначила координаторка одеської експертної групи Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Стеблина. ''«Якщо, приміром, стало відомо про якийсь злочин, який скоїв український військовий, десь, наприклад, у Запорізькій області, чи у Львівській області, то це обов’язково буде у них на сайті. Тобто для них це новина. І таким чином, коли ти читаєш цю окрему новину, що там на Львівщині щось сталося, вона нібито написана за стандартами, але добір новин спеціально такий, щоб створювати негативний образ українського військового: про те, що це небезпечні люди, що треба їх цуратися»'', – зазначила експертка.

У 2019 році Ткачов повідомив у своєму Телеграм-каналі, що судове переслідування його триває.

 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Одеса]]

Ткачов Юрій

2020-06-04T17:51:00Z

Alfa:

'''Ткачов Юрій Олександрович''' – головний редактор одеського інтернет-видання "Таймер", агент впливу кремля.

Народився Юрій Ткачов у Одесі 4 квітня.1983 року.
[[Файл:Ткачов.jpg|міні|Юрій Ткачов]]
Тривалий час редагував одеське Інтернет-видання "Таймер", засновником якого був одеський сепаратист та українофоб [[Марков Ігор|Ігор Марков]], прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР.

За [https://stopcor.org/zhurnalisti-vikrili-redaktora-ukrayinskogo-vidannya-v-roboti-na-rf/ інформацією] громадської організації "Стоп корупції", Юрій Ткачов – один із лідерів сепаратистського руху Одещини.

У 2010 році Ю.Ткачов був членом та експертом партії "Родіна" (яка нині не діє), яку очолював Ігор Марков, а ідеологом був Олександр Васильєв (обидва перебувають у розшуку та переховуються в РФ).

Із початком агресії РФ Ткачов здійснює діяльність на шкоду інтересам України на користь Росії, шляхом підготовки та розміщення в "Таймері" та в соціальних мережах матеріалів, які прославляють терористичні організації Л/ДНР, окупацію територій України російськими військами та необхідність автономізації та приєднання до РФ Одеського та інших регіонів України.

Статті та цитати Ю.Ткачова використовуються пропагандистськими ЗМІ Росії для висвітлення антиукраїнських настроїв мешканців України та Одещини.

У 2017 році СБУ порушила проти Юрія Ткачова кримінальну справу за ст.110 Кримінального кодексу України (заклики до порушення територіальної цілісності України). Однак, проросійський пропагандист продовжував свою діяльність.

Експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика зазначали в 2018 році, що деякі регіональні українські видання сприяють інформаційній війні і поширенню пропаганди.

"Таймер" використовує «кримінал» для просування саме проросійських меседжів, зазначила координаторка одеської експертної групи Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Стеблина. ''«Якщо, приміром, стало відомо про якийсь злочин, який скоїв український військовий, десь, наприклад, у Запорізькій області, чи у Львівській області, то це обов’язково буде у них на сайті. Тобто для них це новина. І таким чином, коли ти читаєш цю окрему новину, що там на Львівщині щось сталося, вона нібито написана за стандартами, але добір новин спеціально такий, щоб створювати негативний образ українського військового: про те, що це небезпечні люди, що треба їх цуратися»'', – зазначила експертка.

У 2019 році Ткачов повідомив у своєму Телеграм-каналі, що судове переслідування його триває.

 
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Одеса]]

Марков Ігор

2020-06-04T17:25:33Z

Alfa:

Філіпс Грем

2020-06-03T20:06:25Z

Alfa:

[[Файл:Грем Філіпс.jpg|міні|''Graham William Phillips'']]
Грем Вільям Філліпс ''(англ. Graham William Phillips; нар. 26 січня 1979, Ноттінгем, Велика Британія)'' — британський журналіст-пропагандист, блогер, колишній співробітник російських державних телеканалів [[RT — Russia Today|«RT»]] та «Звезда».

У 2014 році СБУ видворила за межі України Грема Філліпса, як співробітника російських пропагандистських каналів, оскільки його діяльність суперечила інтересам національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу.

==Біографія==
Грем Філліпс народився в Ноттінгемі 26 січня 1979 року. Закінчив школу в шотландському місті Перт, після чого закінчив Університет Данді.

Працював державним службовцем в агентстві COI в Лондоні, де як один з 700 чиновників займався оглядами урядових сайтів і підготовкою доповідей для парламенту..

Як футбольний фанат вперше приїхав до України в 2010 році разом з англійською футбольною командою. Викладав англійську мову. На початку 2011 року ненадовго повернувся до Великої Британії, і з липня того ж року знову працював в Україні — фрілансером, колумністом, спеціальним кореспондентом і фотографом. Публікувався у «Newsweek», «Politico Magazine», «What's on» та інших англомовних виданнях. У 2012 році висвітлював Чемпіонат Європи з футболу 2012. На початку 2013 року знову ненадовго приїхав до Великої Британії, але згодом повернувся до України, проживав в Одесі. Завів блог, канал на Youtube і з грудня 2013 почав працювати в якості журналіста на російському телеканалі «Russia Today».

Перебуваючи в Одесі, спостерігав за розвитком Євромайдану в Києві. Зайняв антимайданівську позицію. На початку березня 2014 року вирушив до Криму і спостерігав за розвитком подій там, і за ходом референдуму. Після цього повернувся ненадовго до Одеси, після чого виїхав у зону АТО, де висвітлював події війни з позиції бойовиків та кремля. Неодноразово знімав провокативні та пропагандистські репортажі.

У липні 2014 року Служба безпеки України заборонила Філліпсу в'їзд в Україну.

Однак він проник на окуповані проросійськими бойовиками території і став співпрацювати з ними, наприклад, [https://gordonua.com/news/war/ya-patriot-ukrainy-i-prosto-zashchishchal-svoyu-rodinu-storonnik-boevikov-zhurnalist-fillips-doprashival-plennyh-pered-obmenom-video-104684.html брав участь] у допитах українських військових.

22 вересня 2016 року посол України у Великобританії та Північній Ірландії Наталія Галібаренко звернулася до влади Великобританії з проханням зупинити пропагандистську діяльність Філліпса. У відповідь британський посол Джудіт Гоф зазначила, що покарання Філліпса – у компетенції української влади.

15 жовтня 2018 року, у річницю смерті лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери, Філліпс опублікував відео, на якому зафіксовано, як він зірвав український прапор із могили і розмістив там плакат із написом англійською: "Тут поховано українського нациста Степана Бандеру".

Більше читайте тут: <nowiki>https://gordonua.com/ukr/news/politics/-sasha-ti-fashist-sasha-ti-r-don-prokremlivskij-propagandist-fillips-provokuvali-na-bijku-posla-ukrajini-v-avstriji-482168.html</nowiki>

У 2018 році вчинив хуліганські дії біля посольства України в Австрії.

За повідомленням [https://gordonua.com/ukr/news/politics/-posol-ukrajini-v-avstriji-povidomiv-v-politsiju-pro-napad-prokremlivskogo-zhurnalista-fillipsa-484295.html ЗМІ], 5 листопада 2018 року біля будівлі посольства України у Відні прокремлівський пропагандист Грем Філліпс кілька разів штовхнув у груди посла України в Австрії Олександра Щербу і назвав його фашистом. За словами дипломата, про інцидент той повідомив австрійську поліцію. "Професійно штовхало, хотіло на бійку спровокувати", – написав Олександр Щерба в Фейсбуку.

Посол назвав Філліпса "гидким створінням" і розкритикував його діяльність. За словами дипломата, прокремлівський журналіст "живиться на війні".

"Без цієї ненависті, злоби і війни воно було б ніщо. Воно і є ніщо. Я йому це передав. Від усіх нас", – додав дипломат
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:Велика Британія]]
[[Категорія:RT]]

Філіпс Грем

2020-06-03T20:05:18Z

Alfa:

Файл:Грем Філіпс.jpg

2020-06-03T20:04:49Z

Alfa:

Грем Філіпс

Філіпс Грем

2020-06-03T20:03:31Z

Alfa:

Грем Вільям Філліпс ''(англ. Graham William Phillips; нар. 26 січня 1979, Ноттінгем, Велика Британія)'' — британський журналіст-пропагандист, блогер, колишній співробітник російських державних телеканалів [[RT — Russia Today|«RT»]] та «Звезда».

У 2014 році СБУ видворила за межі України Грема Філліпса, як співробітника російських пропагандистських каналів, оскільки його діяльність суперечила інтересам національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу.

== Біографія ==
Грем Філліпс народився в Ноттінгемі 26 січня 1979 року. Закінчив школу в шотландському місті Перт, після чого закінчив Університет Данді.

Працював державним службовцем в агентстві COI в Лондоні, де як один з 700 чиновників займався оглядами урядових сайтів і підготовкою доповідей для парламенту..

Як футбольний фанат вперше приїхав до України в 2010 році разом з англійською футбольною командою. Викладав англійську мову. На початку 2011 року ненадовго повернувся до Великої Британії, і з липня того ж року знову працював в Україні — фрілансером, колумністом, спеціальним кореспондентом і фотографом. Публікувався у «Newsweek», «Politico Magazine», «What's on» та інших англомовних виданнях. У 2012 році висвітлював Чемпіонат Європи з футболу 2012. На початку 2013 року знову ненадовго приїхав до Великої Британії, але згодом повернувся до України, проживав в Одесі. Завів блог, канал на Youtube і з грудня 2013 почав працювати в якості журналіста на російському телеканалі «Russia Today».

Перебуваючи в Одесі, спостерігав за розвитком Євромайдану в Києві. Зайняв антимайданівську позицію. На початку березня 2014 року вирушив до Криму і спостерігав за розвитком подій там, і за ходом референдуму. Після цього повернувся ненадовго до Одеси, після чого виїхав у зону АТО, де висвітлював події війни з позиції бойовиків та кремля. Неодноразово знімав провокативні та пропагандистські репортажі.

У липні 2014 року Служба безпеки України заборонила Філліпсу в'їзд в Україну.

Однак він проник на окуповані проросійськими бойовиками території і став співпрацювати з ними, наприклад, [https://gordonua.com/news/war/ya-patriot-ukrainy-i-prosto-zashchishchal-svoyu-rodinu-storonnik-boevikov-zhurnalist-fillips-doprashival-plennyh-pered-obmenom-video-104684.html брав участь] у допитах українських військових.

22 вересня 2016 року посол України у Великобританії та Північній Ірландії Наталія Галібаренко звернулася до влади Великобританії з проханням зупинити пропагандистську діяльність Філліпса. У відповідь британський посол Джудіт Гоф зазначила, що покарання Філліпса – у компетенції української влади.

15 жовтня 2018 року, у річницю смерті лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери, Філліпс опублікував відео, на якому зафіксовано, як він зірвав український прапор із могили і розмістив там плакат із написом англійською: "Тут поховано українського нациста Степана Бандеру".

Більше читайте тут: <nowiki>https://gordonua.com/ukr/news/politics/-sasha-ti-fashist-sasha-ti-r-don-prokremlivskij-propagandist-fillips-provokuvali-na-bijku-posla-ukrajini-v-avstriji-482168.html</nowiki>

У 2018 році вчинив хуліганські дії біля посольства України в Австрії.

За повідомленням [https://gordonua.com/ukr/news/politics/-posol-ukrajini-v-avstriji-povidomiv-v-politsiju-pro-napad-prokremlivskogo-zhurnalista-fillipsa-484295.html ЗМІ], 5 листопада 2018 року біля будівлі посольства України у Відні прокремлівський пропагандист Грем Філліпс кілька разів штовхнув у груди посла України в Австрії Олександра Щербу і назвав його фашистом. За словами дипломата, про інцидент той повідомив австрійську поліцію. "Професійно штовхало, хотіло на бійку спровокувати", – написав Олександр Щерба в Фейсбуку.

Посол назвав Філліпса "гидким створінням" і розкритикував його діяльність. За словами дипломата, прокремлівський журналіст "живиться на війні".

"Без цієї ненависті, злоби і війни воно було б ніщо. Воно і є ніщо. Я йому це передав. Від усіх нас", – додав дипломат

Філіпс Грем

2020-06-03T19:53:47Z

Alfa: Створена сторінка: Грем Вільям Філліпс (англ. Graham William Phillips; нар. 26 січня 1979, Ноттінгем, Велика Британія) — бр...

Грем Вільям Філліпс (англ. Graham William Phillips; нар. 26 січня 1979, Ноттінгем, Велика Британія) — британський журналіст-пропагандист, блогер,[1] колишній співробітник російських державних телеканалів «RT» та «Звезда».[2]

Марков Ігор

2020-06-03T19:51:04Z

Alfa:

[[Файл:Марков.jpg|міні|Ігор Марков]]
'''І́гор Оле́гович Ма́рков''' — українофоб, прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР, лідер проросійської партії «Родіна», що нині не діє в Україні.

Звинувачується українською прокуратурою у спробі посягнути на територіальну цілісність України. Переховується від українських правоохоронців в Росії з 2014 року.

Як лідер сепаратистського руху на Одещині в 2014 році був пов'язаний із агентом впливу кремля [[Ткачов Юрій|Юрієм Ткачовим]], що редагував його видання "Таймер", а також із ідеологом партії "Родіна", колишнім депутатом Одеської міськради [[Васильєв Олександр|Олександром Васильєвим]].

== Біографія ==
Ігор Марков народився 18 січня 1973 року в Одесі (Україна).

Після закінчення школи навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту та в Одеському державному економічному університеті. 1991 року почав працювати у нафтовому бізнесі, згодом у будівництві. 2002 року очолив будівельну компанію «Слов'янський альянс».

Політичну діяльність почав у лавах партії «Трудова Україна», згодом приєднався до ПСПУ Наталії Вітренко і від її блоку обирався до Одеської міської ради. Пізніше перебрав контроль над партією «Прогресивно-демократична партія України» і перейменував її у власну Партію «Родіна». Згодом реєстрація партії була скасована через порушення законодавства під час її створення.

На чолі партії «Родіна» перебував в опозиції до президента Віктора Ющенка.

Ігор Марков виступав за федералізацію України та впровадження другої державної мови. Ігор Марков також є власником місцевого телеканалу АТВ.

З 2012-2014 роки був народним депутатом України 7-го скликання обраним по одномандатному округу №133.

== Звинувачення у кримінальній діяльності ==
Звинувачення у кримінальній діяльності проти Ігоря Маркова з'явилися ще під час його підприємницької діяльності. За Ігорем Марковим закріпилися кримінальні прізвиська «Марадона» і «Челентано». Зокрема, у побитті, рейдерстві та ліквідації його бізнесу Маркова звинувачував батько дружини Василь Серих.

За даними СБУ, Ігор Марков у різні часи був членом злочинних угруповань, неодноразово затримувався органами внутрішніх справ, зокрема за незаконне зберігання вогнепальної зброї і фігурував у ряді кримінальних справ. Правоохоронні органи також підозрювали Маркова до причетності у розповсюдженні наркотиків у розважальних закладах Одеси.

Навіть після початку політичної діяльності проти Маркова було порушено декілька кримінальних справ за хуліганство, зокрема за організацію незаконного перекриття автотраси Київ — Одеса та за напад охорони Маркова на працівників СБУ.

==== Кримінальні дії 2007 року в Одесі ====
2 вересня 2007 в Одесі, біля будівлі обласної державної адміністрації, відбулося побиття учасників пікету активістів ВО «Свобода» депутатом міської ради Ігорем Марковим та керованою ним групою бойовиків («охоронців»). За інформацією слідства, Марков очолив групу людей, які, озброївшись рукавичками з металевими вкладишами і металевими прутами, напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені, і їм довелося звернутися за медичною допомогою.Цей злочин був зафіксований на відео оператором однієї з одеських телекомпаній і оприлюдений.

Прокуратурою України проти Ігоря Маркова була порушена кримінальна справа за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу, де його дії були кваліфіковані як ''хуліганство''. Згодом Марков зник, переховувався від слідства і був оголошений у розшук. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року кримінальну справу проти Маркова було закрито, однак у квітні того ж року постанови про закриття справ були відмінені Генеральною прокуратурою.

12 вересня 2013 року Вищий адміністративний суд України визнав доведеним факт фальсифікації результатів голосування на парламентських виборах в окрузі № 133 в Одесі і зобов'язав ЦВК позбавити Ігоря Маркова мандата депутата.

22 жовтня 2013 Ігоря Маркова затримали під час допиту в будівлі Одеського обласного управління міліції за підозрою у хуліганстві — побитті учасників акції протесту в Одесі в 2007 році, коли біля Одеської обласної адміністрації відбувалися пікети проти встановлення в місті пам'ятника Катерині ІІ.

23 жовтня 2013 Маркова доставили до Києва. Печерський суд Києва обрав для нього запобіжний захід у вигляді двомісячного арешту до 20 грудня 2013. 16 грудня суд продовжив арешт до 13 лютого 2014 року.

25 лютого 2014 Приморський районний суд Одеси звільнив Маркова з-під варти.

=== Після Євромайдану ===

==== Фінансування ДНР/ЛНР ====
Ігор Марков переховується від українського правосуддя в Російській Федерації за звинуваченнями у фінансуванні ДНР/ЛНР та інші кримінальні дії.

==== Переховування в Росії ====
У серпні 2015 він разом з іншими колишніми високопосадовцями України часів президентства Януковича заснував у Москві «Комітет порятунку України», що виступив з позицій російської пропаганди.

==== Арешт та реліз в Італії ====
13 серпня 2015 був арештований італійською поліцією в Санремо, куди прибув, щоб зустрітися з італійськими політиками, які підтримують російського президента Володимира Путіна. Марков був арештований на запит Генеральної прокуратури України у рамках кримінальної справи побиття демонстрантів в Одесі в 2007 році.

За інформацією слідства, в 2007 році в Одесі Марков очолив групу озброєних металевими предметами людей, які напали на учасників проурядової маніфестації. Багато маніфестантів тоді були поранені. Марков пред'явив «дипломатичний паспорт», виданий йому недавно створеним в Росії «Комітетом порятунку України».

Цей «дипломатичний паспорт» італійськими держорганами був признаний недійсним і Марков лишався під арештом. Його очікувала екстрадиція до України, але українські інстанції в 40-денний термін не подали до Генуї правильно оформлений запит української прокуратури.

21 серпня того ж року арешт був замінений на домашній арешт. На початку лютого 2016 року італійський суд остаточно відмовив Генеральній прокуратурі України в екстрадиції Маркова. Після цього він повернувся до Москви.

== Українофобські погляди ==
Марков відомий своїми українофобськими поглядами, наприклад у квітні 2018 року на одному з пропагандистських телеканалів Росії "Россія 1" заявив що українська мова це "зіпсований аналог російської". У 2011 році Марков потрапив до десятки найбільших українофобів за версією журналу «Український тиждень».

Васильєв Олександр

2020-06-03T19:43:48Z

Alfa: Створити порожню сторінку

Ткачов Юрій

2020-06-03T19:43:11Z

Alfa:

Файл:Марков.jpg

2020-06-03T19:39:18Z

Alfa:

Ігор Марков

Марков Ігор

2020-06-03T19:36:34Z

Alfa:

'''І́гор Оле́гович Ма́рков''' — українофоб, прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР, лідер нині недіючої проросійської партії «Родіна».

Марков Ігор

2020-06-03T19:34:46Z

Alfa: Створена сторінка: '''І́гор Оле́гович Ма́рков''' — українофоб, прихильник та спонсор терористичних угрупов...

'''І́гор Оле́гович Ма́рков''' — українофоб, прихильник та спонсор терористичних угруповань ДНР/ЛНР, лідер нині недіючої проросійської партії «Родіна»