Shpionopedia - Внесок користувача [uk]

Пальчевський Андрій

2020-06-03T17:26:21Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Андрій Іванович Пальчевський''' (16 липня 1961, Київ) —...

[[Файл:Пальчевський Андрій.jpg|міні]]
'''Андрій Іванович Пальчевський''' (16 липня 1961, Київ) — український і російський підприємець, телеведучий і політичний діяч. Засновник і фінансовий директор клініки та фонду Eurolab. Перший заступник Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту (з березня по липень 2010). Професійний пілот, володіє чотирма іноземними мовами.

=== Громадянська позиція ===
Вже після отримання громадянства України неодноразово з'являвся на російському телебаченні, де серед іншого заявляв, що Україні та Росії треба «починати знаходити спільну мову», що 2019 рік дає країнам «перспективу перезавантаження відносин» та їхнє «щасливе возз'єднання». Він заявив: «Чим більше і грубіше ви будете лаяти Україну, тим далі ми будемо від нашого щасливого дня возз'єднання».

=== Кар'єра ===

* З 2011 — ведучий програми «Глибинне буріння».
* 2012 — бере участь в ток-шоу «Про життя», випускає авторські програми «Вказівний палець» і «Доросла гра».
* політичний експерт на телеканалі [[112 канал|«112»]].
* автор радіошоу «Каток» і «Kwasa Kwasa».
* автор книги «М або Б» взаємини між чоловіком і жінкою

=== Робота на телебаченні ===
Працював телеведучим на телеканалі Інтер та Першому національному з авторською програмою.

Був ведучим авторської програми «Глибинне буріння» на Першому Національному, потім — популярного ток-шоу «Про життя» на телеканалі «Інтер», радіошоу «Каток» і «Kwasa Kwasa».

2017 р. — короткий термін працював ведучим на телеканалі «Прямий», однак не підтримавши офіційну політичну позицію телеканалу — звільнився.

2019 — став експертом програми «Чому так?» на каналі [[112 канал|112 Україна]].

2018—2019 — часто з'являється в політичних шоу на каналах [[112 канал|112 Україна]], NewsOne та НАШ, що належать проросійським політикам ([[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]], [[Євгеній Мураєв]]).

=== Життєпис ===
Закінчив Військовий інститут Міністерства оборони СРСР.

1983—1991 — служба в збройних силах СРСР. Служив перекладачем у Лаосі, володіє лаоською мовою.

Після звільнення з армії займався багатьма бізнес-проєктами в Росії, зокрема виробництвом пива.

* 1991—1993 — Голова представництва американської компанії Монсанто «Нутрасвіт АГ».
* 1993—2004 — директор ТОВ «ЮТС».
* 2005—2009— фінансовий директор клініки «Євролаб».
* Серед заснованих підприємств в Україні: «Харчова ароматика», «Євролаб», «Центр лабораторних досліджень», «Сіті Інвест Сервіс», «Нова авіація України».
* 2009—2010 — директор благодійного фонду «Євролаб».
* 31 березня — 14 липня 2010 — заступник Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту

Автор книги про взаємини чоловіків і жінок «М. або Б.». Пише для жіночих і економічних видань.

Професійний пілот, володіє чотирма іноземними мовами.

2010 року працював заступником міністра у справах молоді та спорту в Кабміні Миколи Азарова. На цій посаді працював три місяці, після чого подав у відставку. Того ж року отримав громадянство.

Під час виборів президента України у 2019 році підтримав Володимира Зеленського.

Наприкінці березня 2019 року був гостем на російському ток-шоу «60 хвилин» зі скандальною ведучою Ольгою Скабєєвою, де звернувся з проханням правильно ставити наголос у слові «украинский» та вживати термінологію «в Украине» замість «на Украине» з поваги до українців та України.

=== Євролаб ===
Згідно даних розслідувань Радіо Свобода та Kyiv Post, клініка «Євролаб» Пальчевського пов'язана з сумнівними офшорними компаніями. Ці компанії зареєстровано в чотирикімнатному житловому будинку в Ілфорді поблизу Лондона. За цією ж адресою зареєстровано ще 24 компанії. Пальчевський є співвласником київської Eurolab Services, іншим співвласником є громадянин Росії Олексій Кириллов. Московська адреса останнього пов'язана з компаніями, Sheraton Business Ltd і Amerton Group Ltd. Юрособа «Eurolab Services LLP» зареєстрована у Британії.

Компанія стала відомою 5 квітня 2019 року, коли кандидат в Президенти Зеленський здавав аналізи в клініці. У наданих клінікою документах журналісти виявили низку помилок і невідповідностей.

1 квітня 2020 року в клініці провели обшуки, вилучивши частину документації. Щодо клініки відкрито кримінальне провадження про можливе приховування результатів аналізів людей на Covid-19 під час пандемії коронавірусу в Україні.
 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Файл:Пальчевський Андрій.jpg

2020-06-03T17:25:49Z

Delta:

Пальчевський Андрій

Дубінський Олександр

2020-06-03T16:59:30Z

Delta:

[[Файл:Дубінський Олександр.jpg|міні]]
'''Олекса́ндр Анато́лійович Дубі́нський''' (нар. 18 квітня 1981, Київ) — український журналіст, політик, блогер, ведучий програми «Гроші» на телеканалі «1+1»; народний депутат України 9-го скликання від партії [[Слуга Народу, партія|«Слуга народу»]]. Заступник голови комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Багатьма політичними оглядачами вважається представником неформальної групи впливу українського підприємця Ігоря Коломойського. Член конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

Заявив про намір брати участь у праймеріз партії з визначення кандидатури в мери Києва у 2020 році.

===Журналістська та блогерська діяльність===
У 2004—2009 роках працював у газеті «Экономические известия» (укр. ''Економічні відомості''), де став відомим як економічний журналіст.

З травня 2009 по травень 2010 року працював головним редактором журналу «Weekly.ua».

З 2009 року вів блоги на сайті «Української правди». З певного моменту редакція видання почала застерігати, що журналіст є необ'єктивним. «''Обережно! Редакція підозрює, що цей автор виконує своїми постами певні завдання. Враховуйте це під час читання''», — зазначається в підписі. Останній блог було опубліковано в середині 2015 року.

У 2010 році став креативним продюсером департаменту журналістських розслідувань «1+1». У 2014 році — ведучим програми «Гроші». З 2012 року під керівництвом Олександра Дубінського на каналі «1+1» почала виходити програма «Українські сенсації». За інформацією партії [[Слуга Народу, партія|«Слуга народу»]], є креативним продюсером програм «Українські сенсації» і «Секретні матеріали» на «1+1».

У квітні 2017 року запустив персональний сайт-блог Dubinsky.Pro. З травня 2017 року активно веде відеоблог на YouTube.

З осені 2019 веде авторський блог ''#Дубинскийпроавто'' на своєму You-tube каналі, де показує відеоогляди про автомобілі.

===Політична діяльність===
За оцінкою «Детектор медіа», коли Олександр Дубінський почав працювати керівником департаменту журналістських розслідувань на «1+1» у 2010 році, він став чітко та послідовно відстоювати інтереси власника каналу Ігоря Коломойського. Так, окремі випуски «Українських сенсацій» мають ознаки політичного замовлення. Зокрема, йдеться про випуск від 23 березня 2019 року «50 відтінків Порошенка», де тодішнього Президента України звинуватили у створенні злочинного угрупування на території Молдови і причетності до вбивства свого брата Михайла. Журналістка телеканалу «1+1» Соломія Вітвіцька назвала такі розслідування «дивними» і запевнила, що студія ТСН не має до них стосунку. При цьому в Олександра Дубінського, з-поміж фаворитів на президентських виборах 2019 року, є багато критичних матеріалів про Петра Порошенка і лише один про Юлію Тимошенко. Водночас ледь не кожен публічний крок Володимира Зеленського показаний у позитивному світлі.

На позачергових виборах до Верховної Ради України 2019 року балотувався як мажоритарник по 94-му округу в Київській області (міста Васильків і Обухів, Васильківський і Обухівський райони) від партії [[Слуга Народу, партія|«Слуга народу»]]. Безпартійний. Кандидат став першим, проти кого під час передвиборчої кампанії виступив рух «Відсіч» у межах кампанії «Червоні лінії». На виборах переміг, ставши народним депутатом Верховної Ради України 9-го скликання.

Член партії [[Слуга Народу, партія|«Слуга народу»]].

11 вересня 2020 Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики делегував Олександра Дубінського до конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

===Відзнаки===
У 2007, 2008 і 2009 роках ставав найкращим фінансово-економічним журналістом України за результатами конкурсу «Премія ділових кіл „PRESSZVANIE“», одним зі спонсорів якого є російсько-український олігарх Вадим Новинський.

У 2008 році став найкращим банківським журналістом за версією Національного банку України.

===Скандали===
29 січня 2019 року в Києві відбувся форум «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом», на якому зібрались представники Блоку Петра Порошенка і тодішній президент оголосили про рішення балотуватись на другий термін. Після цього Олександр Дубінський зробив допис у Фейсбуку із цього приводу: «''Сьогоднішній форум Порошенка — був нашим шансом. Шансом пустити туди г^з. Якраз всі були в зборі''.» Згодом допис він видалив. Але історія спричинила скандал. Так, 1 лютого під час прямого ефіру ток-шоу «Народ проти» на телеканалі «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>» 5 гостей вимагали покинути студію Олександра Дубінського через цей допис, після чого самі полишили знімання передачі.

За інформацією ЗМІ, 2 і 3 травня 2019 року на сайті dubinsky.pro Олександра Дубінського з'явилася інформація про запровадження плати за розміщення електронних записів на сайті МОЗ про проходження медичного огляду, а також про бюджетні кошти на підвищення кваліфікації медпрацівників, які начебто були спрямовані на проект, реалізований громадською організацією «Захист патріотів». У МОЗ назвали ці повідомлення неправдивими, зазначивши, що Олександр Дубінський використав у своїх матеріалах фейковий документ. В. о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун подала до суду на Олександра Дубінського задля захисту честі, гідності та ділової репутації. 08 листопада 2019 року Солом'янський районний суд міста Києва своїм рішенням відмовив в задоволенні позову Уляни Супрун до Олександра Дубінського про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

ЗМІ та першоджерела вказують про низку інших випадків, коли Олександр Дубінський або його проекти на 1+1 поширювали фейкову чи маніпулятивну інформацію.

У червні 2019 року широко поширилось відео, у якому Олександр Дубінський називає гасло «Слава Україні!» нацистським, а легалізацію цього гасла в сучасній українській армії — «маразмом». А в серпні новообраний народний депутат виправдовував вчинок дружини прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу — кидання на підлогу хліба в аеропорту «Бориспіль» — тим, що попередня українська влада нібито героїзовувала пособників нацистів.

17 червня 2019 року Олександр Дубінський поділився у Фейсбуку фотографією, де він перебуває в компанії зі скандально відомими в Україні Андрієм Портновим і Ігорем Гужвою.

У серпні Олександр Дубінський підтримав новообраного народного депутата Максима Бужанського, колегу від «Слуги народу», який назвав журналістку «Нового времени» «тупою вівцею».

11 листопада 2019 року вийшло у світ розслідування «Наших Грошей» на Bihus.Info щодо власності родини Дубінського. Розслідувачі вважають, що нардеп відмовився показати свої статки одразу після обрання нардепом через велику кількість автівок і нерухомості, яким володіє він, його дружина і його мати. Сам Дубінський цю інформацію не відкидає, а лише зазаначає, що все майно було набуте ще до депутатства.

29 листопада 2019 року, після поданого керівництвом Національного банку України позову про захист ділової репутації, Дубінський, проти котрого і був скерований позов, через соцмережі грубо обматюкав керівництво НБУ та публічно звинуватив Гонтарєву, Смолія та Рожкову в злодійстві.

Олександр Дубінський назвав іноземного журналіста «бродячою твариною» через фотографію зустрічі прем'єр-міністра Олексія Гончарука та голови Офісу Президента Андрія Єрмака у одному зі столичних ресторанів. Він також висловив обурення роботою журналіста у своєму пості на сторінці в Facebook. У ньому ж він назвав «Радіо Свобода» одіозним і пустопорожнім. Також Дубінський назвав журналіста і «Радіо Свобода» «тупими і брехливими».

Олександр Дубінський залякував директора державного ПриватБанку Петр Крумханзл (раніше належав Коломойському) словами Коломойського про те, що директор нібито член Ваффен-СС, які він сказав на дні народження Дубілета, де був присутній Дубінський. А після того, як Петр Крумханзл був госпіталізований з підозрою на серцевий напад, Олександр Дубінський продовжував залякувати його, публікуючи на своєму Telegram-каналі інформацію про те, що протестуючі ідуть продовжувати протестні акції до лікарні, куди госпіталізували пана Петра Крумханзля. Дубінський не відразу давав відповіді на запити прокоментувати ситуацію. Пізніше на своєму каналі у Telegram він додав, що не святкує серцевий напад, а просто каже, що «тости Коломойського мають тенденцію здійснюватися». Повідомлення у Telegram-стрічці Дубінського свідчать, що Коломойський і його прибічники виступають за повернення ПриватБанку будь-якими необхідними засобами. В своєму Telegram Дубінський часто приписує заяви та інформацію невідомим джерелам, намагаючись уникнути відповідальності.

В кінці 2019 року Олександр Дубінський, який «очолює групу впливу Коломойського в українському парламенті» і який за вказівкою олігарха «приєднався до суспільної кампанії…, спрямованої на перекладання відповідальності за втручання у вибори в США 2016 року з Росії на Україну» зустрічався з Рудольфом Джуліані, який шукав компромат на Байдена.

Після спроби рейдерської атаки Коломойського на український лоукостер SkyUp за допомогою Баришівського суду, Олександр Дубінський, коментатор каналу олігарха "1+1", зняв огидне відео, в якому він назвав недорогі авіакомпанії «вагонами для худоби» і висловив підтримку рішенню проти SkyUp.

7 квітня 2020 року, Дубінський у своєму ФБ поширив скріншот (імовірно підробний), де від імені мера Дніпра пана Філатова обіцялося розстрілювати домашніх тварин, з якими мешканці гуляють в парках під час карантину. Пізніше Дубінський опублікував ще один пост, у якому заявив, що Філатов видалив свій пост про собак зі своєї сторінки і образив філатова. В коментарях до посту Дубінського з образами, Філатов в грубій формі погрожував Дубінському нанесеннями тілесних ушкоджень при зустрічі і повідомляв, що «Беніна (імовірно, Коломойського) охорона йому не допоможе». Окрім того, Філатов сам опублікував пост, де назвав (вірогідно) Дубінського «підручним Бородатої Бабусі».

===Статки===
У листопаді 2019 року ЗМІ повідомили, що у Дубінського у власності 24 квартири та 17 автомобілів. Він відмовився декларувати свої статки, пояснюючи, що він заробив їх до того, як став депутатом і що він добре заробляв, будучи журналістом. Інформацію Bihus.Info про свої статки він назвав «заказухою». Крім квартир і автомобілів також володіє 70 сотками землі і двома будинками. Ця власність оцінюється в 2.5 млн доларів. За словами самого Дубінського у нього зарплата на каналі 1+1 була лише 72 тисячі гривні. Частина власності записана на нього, частина на його матір і колишню жінку Лесю Цебко. Причому у матері до 2016 року єдиним офіційним джерелом доходу була пенсія. Значна частина власності в столиці у матері з'явилася у рік виборів (2019).

[https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwjc2-79--XpAhWVvosKHaKrDsMQFjALegQIARAB&url=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fdubinskyi&usg=AOvVaw1TddUcAm0l-cCXhjMrxSDe Олександр Дубінський] у Facebook

[https://www.youtube.com/channel/UCkSEiqZZeAGyADNJwLd-Wjg/videos Олександр Дубінський] на YouTube

Сайт-блог [https://dubinsky.pro/ Олександра Дубінського]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Кива Ілля

2020-06-03T16:52:21Z

Delta:

[[Файл:Кива Ілля.jpg|міні]]
'''Ілля Володимирович Кива''' (нар. 2 червня 1977, Полтава, УРСР) — український проросійський громадський діяч, державний службовець, політик, поліціянт. Народний депутат України 9-го скликання від проросійської партії [[Опозиційна платформа — За життя]]. Член Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності. Голова Всеукраїнської профспілки МВС України.

Колишній радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, колишній голова Соціалістичної партії України, керівник благодійного фонду «Визволення» та низки громадських організацій, Президент Всеукраїнської національної федерації дворового футболу. У 2014—2015 роках брав участь в АТО у Донецькій та Луганській областях, колишній керівник департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України. За фахом — педагог-психолог, магістр за спеціальністю «правознавство».

===Політика та громадська діяльність===
У липні 2017 Ілля Кива заявив про те, що очолив Соціалістичну партію України. Однак представники СПУ Сергій Каплін та Петро Устенко це заперечували. У реєстрі Мін'юсту главою СПУ вказано Ілля Кива.

У 2018 році став ініціатором Всеукраїнського чемпіонату з дворового футболу «Мільйон на стадіон», в фіналі якого був розіграний 1 млн гривень на будівництво нового стадіону в місті команди-переможниці, а також поїздка в липні 2019 року в Італії на матч з дитячої збірної Ліги Італії . Чемпіонат проходив за участю Федерації футболу України, за підтримки Міністерства молоді та спорту і під патронатом МВС.

10 вересня організував евакуацію жителів трьох населених пунктів півдня Херсонської області, які знаходяться у відносній близькості до місця розташування заводу «Кримський Титан» в Криму, де після аварії атмосфера була забруднена шкідливими хімічними речовинами.

3 листопада 2018 на черговому з'їзді Соціалістичної партії було прийнято рішення про висунення єдиного кандидата в президенти. Ним став Ілля Кива [21].

6 червня 2019 року, відповідно до одноголосного рішення з'їзду Соціалістичної партії України, Ілля Кива склав повноваження глави СПУ. Новим главою призначений Сергій Чередниченко, також був главою Полтавської обласної організації СПУ.

У серпні 2019 року Кива пройшов до ВРУ IX скликання, як представник проросійської партії [[Опозиційна платформа — За життя]], став членом комітету з питань правоохоронної діяльності.

21 січня 2020 у Полтаві під час конференції за участі [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]] та [[Рабінович Вадим Зіновійович|Рабиновича]] Киву обрано главою полтавської організації [[Опозиційна платформа — За життя]]

===Кар'єра===
З 2005 року по серпень 2008 року працював директором та головним бухгалтером ТОВ «Укрзв'язокмонтаж». Упродовж кількох місяців 2008 року обіймав посаду інженера-технолога на Донецькій залізниці. До 2010 року на цьому ж підприємстві пропрацював начальником Промивально-пропарювальної станції Новозолотарівка.

2009 — закінчив Юридичний університет ім. Я. Мудрого за спеціальністю «Правознавство».

2010—2011 працював заступником начальника відділу ремонту та будівництва великої кільцевої дороги Служби автомобільних доріг у Київській області Державної служби автомобільних доріг України. Близько двох місяців у 2011 році пропрацював на посаді заступника начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області.

Отримав звання майора міліції і був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Полтавщина», який було створено управлінням МВС України в Полтавській області на базі батальйону «Полтава», роти «Кременчук» і роти «Мирний», якою до того командував сам Ілля. Начальник ГУМВС Полтавської області Іван Корсун підтвердив наказ Арсена Авакова.

1—5 лютого 2015 року керував операцією, під час якої співробітниками МВС України з Дебальцева Донецької області та прилеглих до нього населених пунктів евакуйовано більше тисячі громадян (з них 400 дітей, громадян похилого віку та інвалідів). Також вони брали участь у виведенні з можливого оточення 36 військовослужбовців спецбатальйону МВС «Світязь» та 34 військовослужбовців ЗСУ.

10 грудня 2014 наказом міністра Авакова призначений заступником начальника УМВС України в Донецькій області. На цій посаді став першим серед керівного складу територіальних управлінь МВС, хто активно впроваджував в оперативну роботу базу даних волонтерського проекту «Миротворець».

З 1 липня 2015 переведений на посаду заступника начальника УМВСУ в Херсонській області, тоді ж йому було достроково присвоєно спеціальне звання «підполковник міліції». З серпня 2015 року — підполковник міліції.

Займався врегулюванням конфлікту з учасниками блокади окупованого Криму. Економічна блокада Криму не влаштувала деяких далекобійників, які заблокували організаторів акції. Після бесіди з Кивою водії вантажівок прибрали свої машини з дороги. На кожному посту, де знаходилися учасники блокади, також перебували співробітники міліції, які стежили за дотриманням прав громадян України.

Після служби на Сході заснував та очолив «Всеукраїнський союз ветеранів АТО», метою якого є забезпечення соціального захисту учасників бойових дій, а також забезпечення військово-патріотичного виховання та формування на цій основі осередків територіальної оборони.

Очолював «Міжнародний благодійний фонд Визволення», що займається реабілітацією дітей, які потрапили до виховних колоній, а також став головою Всеукраїнської національної федерації дворового футболу та Всеукраїнської федерації доміно.

Деякий час керував полтавським осередком Правого сектора, а також був регіональним політичним керівником «Правого сектора» на Сході України (Полтавська, Харківська, Донецька, та Луганська області). Зокрема, був помічником та представляв інтереси і виконував відповідні доручення від імені Дмитра Яроша у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, політичними партіями фізичними та юридичними особами всіх форм власності на території України під час президентських виборів.
22 жовтня 2015 року очолив Департамент протидії наркозлочинності. Після призначення Ілля у Facebook вимагав відновити кримінальну відповідальність за перебування в стані наркотичного сп'яніння.
У березні 2016 року повідомив про свою відмову проходити переатестацію в зв'язку з тим, що вбачає змову проти нього серед членів атестаційної комісії. 30 березня 2016 року прес-служба Національної поліції України повідомила, що Кива наступного року повинен пройти психологічне тестування MIDOT для співробітників Нацполіції.

В одному з інтерв'ю Киви від 21 квітня 2016 року Деканоідзе знайшла образу бійців АТО:

22 квітня 2016 року Глава Національної поліції України Хатія Деканоїдзе ініціювала звільнення Киви з посади голови департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції у зв'язку із його висловлюваннями, розкритикувавши його інтерв'ю. «Його слова, особливо про АТОшніків, — це неприйнятно», — сказала вона.

19 травня 2016 року МВС переведено з посади начальника департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції. 20 травня 2016 року І.Кива написав заяву на ім'я командувача Нацгвардії України Юрія Аллерова про прийняття його на службу. 27 травня 2016 року ЦВК України зареєструвала І.Киву кандидатом у депутати Верховної Ради України на проміжних виборах в одномандатному виборчому окрузі № 183 (Херсон).

В травні 2016 року у відповідь на заяву Саакашвілі подав позов до суду щодо захисту своєї честі та гідності. Юристом по даній справі виступив відомий адвокат Олексій Шевчук.

З жовтня 2016 року по червень 2017 року Кива був радником Міністра внутрішніх справ України.

У 2017 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Право» отримавши ступінь Магістра.

8 липня 2017 року на позачерговому з'їзді Соціалістичної партії України був обраний головою Соціалістичної партії України.

6 жовтня 2017 року був обраний головою Всеукраїнської профспілки Міністерства внутрішніх справ України.

3 листопада 2018 року Соцпартія висунула Киву кандидатом в Президенти України. 25 січня 2019 року Центрвиборком зареєстрував його кандидатом.

6 липня 2019 року Кива склав повноваження глави партії, новим головою став Сергія Чередниченко, керівник Полтавської обласної організації СПУ. Це пояснюється тим, що в парламентських виборах 21 липня 2019 року Кива братиме участь в списках партії ''«За життя»'', № 34 у списку.

З 24 липня по серпень 2019 вів програму «Запитай Киву» на каналі [[ZIK]].

===Скандали===

====Справа про хабарі====
У грудні 2013 року, незабаром після переведення на посаду заступника начальника управління Полтавської області щодо захисту прав споживачів, був засуджений за хабарництво. Незабаром до підсудному застосували закон про амністію. При цьому Кива заявив, що справа була сфабрикована в зв'язку з конфліктом із заступником начальника УБОЗ Г. Бендрик і небажанням Киви щомісяця відкочувати по 10 тисяч доларів США:<blockquote>«Мы не сошлись характером с руководством, и чтобы от меня избавиться, предложили должность замначальника управления Полтавской области по защите прав потребителей. Вскоре меня пригласил на аудиенцию замначальника УБОП Геннадий Бендрик и рассказал „правила взаимоотношений“ с его структурой — нужно было ежемесячно сдавать $ 10 тыс. на „дополнительное обеспечение“. К компромиссу мы так и не пришли… Меня задержали в обеденный перерыв в кафе напротив управления. Забрали в УБОП, провели со мной 6-часовую работу и через 10 часов меня доставили в прокуратуру Полтавской области — выдвинули обвинение во взятке. Самого факта передачи взятки не было — в материалах дела это есть. Ни понятых, ни свидетелей. На следующий день доставили в суд, который меня арестовал на 2 месяца, и поместили в СИЗО. Госслужащий, который ранее не привлекался, попадает в камеру с рецидивистами, задача которых — сломать человека. Это сумасшедшее моральное давление. По 14 дней голодовки, по 5 суток сухой голодовки — у меня началась эпилепсия. Потом меня посадили в „яму“ — нора, 1,5×2 м с забитой дыркой — санузлом, дерьма по щиколотку. И так на протяжении месяца. Все прекрасно понимали: дело состряпанное. Им была нужна явка с повинной, иначе они не могли достичь цели. По окончании 2 месяцев они сделали максимум из того, что могли — привезли из роддома в тюрьму мою гражданскую жену. Приехал прокурор и Бендрик. Меня подняли с „ямы“, положили ручку, бумагу и сказали: цена моей подписи — жизнь моего ребёнка. Я подписал бумагу. Потом появилась явка с повинной» [[https://interfax.com.ua/news/political/627551.html ІА "Інтерфакс Україна"]]</blockquote>

====Ситуація з батальйоном «Полтавщина»: боротьба з алкоголізмом====
2 жовтня 2014 року бійці батальйону «Полтавщина» масово повстали проти свого командира Іллі Киви. Причиною стало жорстоке ставлення до бійців батальйону. Пізніше Кива зізнався, що застосовував радикальні методи до бійців батальйону «Полтавщина» за надмірне вживання алкоголю. Як заявив Кива в ефірі програми «Люди. Hard Talk з Влащенко», він дозволяв собі прив'язувати військових до стовпів на кілька діб. Свої методи боротьби з «пияцтвом» на війні він пояснював так:<blockquote>«Я їм погрожував фізичною розправою, пристібати їх до стовпів на дорозі наручниками і вони у мене стояли по дві доби, для того, щоб вони протверезіли і їм стало соромно, мало того, я їх ще й фотографував і відсилав фотографії рідним. Тоді все розповідали про патріотизм - нехай подивляться, які вони патріоти. Але таким чином я викорінив алкоголізм »</blockquote>Дострокове присвоєння звань Іллі Киви продовжилося в червні 2015 року - перед призначенням на посаду заступника начальника УМВС в Херсонській області 30 червня керівництво МВС оголосило про присвоєння Киви звання підполковника; це було приурочено до Дня незалежності України. В кінці серпня того ж року йому було присвоєно звання полковника - з моменту попереднього присвоєння пройшло менше трьох місяців. При цьому, відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», термін вислуги для майора становить чотири роки, а для підполковника - п'ять років.

Після призначення на посаду глави штабу національної захисту Херсонської області та заступника начальника УМВС регіону виникли скандали з водіями вантажівок, які перевозили на територію Криму контрабанду. У липні на сайті місцевого видання «Херсонські вісті» з'явилася заява одного з водіїв на ім'я Віктор Суворов, який стверджував, що його нібито побив Ілля Кива. Але за даними Міністерства внутрішніх справ України та єдиного реєстру досудових розслідувань ніякої заяви як і кримінальної справи за показаннями Віктора Суворова не з'являлися. Сам Кива спростував це звинувачення, заявивши, що якби він дійсно побив людину, то той би не вижив:<blockquote>Якби я бив водія, то він би вже помер. Документи я забрав у 17 підприємств, які їхали до Криму і везли туди без належних документів товари явно не першої необхідності, а саме цукор і ліс.</blockquote>

====Боротьба з контрабандою та звинувачення в «кришуванні»====
За часів, коли Ілля Кива був заступником начальника Національної поліції України Херсонської області він був активним борцем з контрабандою на непідконтрольною Україні території, з якими межувала Херсонська Область. У численних інтерв'ю, що стосується цього, він говорив:<blockquote>«Це ціла корупційна система, в яку входять різні структури, яка була побудована ще при Януковичі. Це митна система - люди, які пройшли на сьогоднішній день люстрацію - вони так і продовжують контролювати митні потоки, створюють брокерські фірми»</blockquote>Також він згадував окремі випадки спроби його підкупу і допомоги в здійсненні контрабандних перевезеннях, конфліктах і плутанина усередині Національної поліції України:<blockquote>«За 10 тонн м'яса пропонували 250-300 тис. (гривень). За ніч проходили 10 автомобілів. Для цього не потрібна якась операція, для цього потрібно півтори години пропуску. Пост Курахова: що тільки не перевозили. Зброя в одну сторону - зброя в іншу сторону, були зіткнення. Було, коли доводилося направляти один на одного зброю».</blockquote>Темі про корупцію в Національній поліції України пов'язаної з контрабандою на території АТО, Кива приділяв особливу увагу. Він постійно акцентував на гостроті проблеми незаконного «тіньового» бізнесу, організованого силовими структурами України:<blockquote>«Гроші купують нехай не всю систему, а окремих осіб. 8 місяців тому я вийшов із зони АТО, і весь цей час приділяв увагу припинення контрабандних потоків. Волноваха, Курахово, Артемівське напрямок, Зайцеве. Тоді я стикався із загрозами».</blockquote>За словами Киви, за активність у висвітленні ситуації з контрабандою йому погрожував один з високопоставлених чинів Національної поліції:<blockquote>«До мене приїхав генерал. І він сказав, що мене не буде, якщо я не стримати свій запал у боротьбі з контрабандою, - запевняє Кива. - Цього генерала немає більше в правоохоронній системі. Коли подібний генерал каже такі речі, хто тоді зацікавлений в цьому питанні?»</blockquote>У лютому 2016 року Ілля Кива був звинувачений в «кришуванні» контрабанди з непідконтрольних Києву територій ДНР і ЛНР, яке він здійснював разом з депутатом від БПП Дмитром Лубинця. Про це повідомив один з командирів 28-ї окремої механізованої бригади.<blockquote>«Ми стояли на блокпосту" Бугас", затримали дві фури з контрабандою, тут же зателефонував Кива, приїхав депутат Дмитро Лубинець, щоб фури відбити. Ми, щоб уникнути конфлікту, викликали батальйон "Київ-2" і співробітників СБУ».</blockquote>

====Заклик омбудсмена звільнити Киву====
28 квітня 2016 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська звернулася до Арсена Авакова із закликом зняти Іллю Киву з посади Начальника Департаменту протидії наркозлочинності НПУ. Лутковська звернула увагу міністра на постійні висловлювання дискримінаційного характеру по відношенню до жителів, які проживають на території силової операції в Донбасі, а також на публічні прояви гомофобії Киви. Зокрема, це стосується публікації Киви в своєму Facebook, де він привів цитату з Стиха 20, глави 13 Книги Левіт Старого Завіту Біблії:<blockquote>"ЛЬВІВ! Біблія, ЛЕВИТ, Вірш 20, глава 13. А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, то обидва вони зробили гидоту, будуть конче забиті, кров їхня на них. P.S. Читайте Біблію, вірте ГОСПОДА! »</blockquote>Валерія Лутковська зазначила, що Ілля Кива, будучи державним чиновником, широко використовує соціальну мережу Facebook для звернень до людей, які сприймаються жителями країни як офіційна позиція держави. Вона піддала критиці порушення Кивою принципів захисту персональних даних, посилаючись на історію з Масі-Мустафою Найємом (боєць 122-го батальйону, брат народного депутата Мустафи Найєма), якого Кива звинуватив у вживанні легких наркотиків.

====Звинувачення в підпалі будівлі каналу «Інтер»====
Керівництво телеканалу «Інтер» звинуватило Іллю Киву в участі в підпалі будинку головного офісу каналу, яке сталося 4 вересня 2016 року. Тоді група активістів брала участь в акції протесту і після зіткнень виникла пожежа. За результатами журналістського розслідування було встановлено, що серед протестуючих перебував сам Кива, а також активіст партії «Братство» Олексій Сердюк і кримінальний авторитет Олексій Копішінскій (на прізвисько «Леха» або «Качок»). Журналісти назвали організатором акції міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який звинуватив телеканал в тому, що він сам спровокував напад на свій офіс.

====Нагородження іменною зброєю====
20 травня 2015 року Ілля Кива отримав від Арсена Авакова 9-міліметровий нагородний пістолет «Форт-17», а 12 лютого 2016 року Киви був вручений 9-міліметровий автоматичний пістолет Стєчкіна.

====Скандал з пістолетом в поїзді====
21 квітня 2016 року в соціальних мережах виник скандал з безліччю фотографій Іллі Киви, який ходив по поїзду Львів - Київ з пістолетом без кобури, заткнутим за ремінь, що порушувало інструкції з безпеки при поводженні зі зброєю. Спочатку про це на своїй сторінці в Facebook написав учасник волонтерського об'єднання «Народний фронт» Роман Синіцин. За даним фактом пасажири звернулися в поліцію. Пізніше з'явилися фотографії з Кивою, який вже покинув потяг і продовжив ходити по Києву зі зброєю без кобури.

В ефірі телеканалі «112 Україна» Ілля Кива прокоментував свою поведінку, пояснивши його тим, що не бачить нічого поганого в тому, що офіцер поліції ходить з табельною зброєю в громадських місцях. Однак він нічого не сказав про відсутність кобури:<blockquote>"Я перебуваю на тому рубежі, коли борюся з тим злом, яке може в будь-який момент надати протидію. І наявність у мене вогнепальної пістолета затверджено законами України. І, якщо чийсь запалений мозок не може адекватно сприйняти ситуацію щодо присутності офіцера поліції з табельною зброєю - це дуже погано".</blockquote>

====Аморальна поведінка у парламенті====
3 жовтня 2019 року Кива став учасником скандалу у Верховній Раді України, який був повязаний з ознаками правопорушення суспільних норм моралі. Пізніше він дав пояснення, що так роблять всі.

====Конфлікт з Богданом Яременком====
31 жовтня 2019 року, звинуватив в сприянні скоєнню злочину та в аморальності свого колегу по ВРУ Яременка, а також написав скаргу до поліції про причетність Яременко до кримінального злочину.

====Конфлікт зі Сергієм Стерненком====
2 листопада 2019 року пригрозив «відрізати голову» чоловікові, котрий запитав його про чисельну охорону. Водночас в поліцію надходить звернення Киви про переслідування його та його сім'ї. Згодом також нардеп повідомив, що це була провокація від Сергія Стерненка. Стерненко ж, в свою чергу, відкидає ці звинувачення та пообіцяв звернутись до поліції.

====Популяризація масової культури====
12 листопада 2019 року прийшов у парламент у масці Джокера.

====Бійка в ресторані====
22 січня 2020 року в інтернеті з'явився відеозапис бійки Киви і ветерана російсько-української війни Михайла Маймая в київському ресторані «Моссо». На ній Кива підійшов до чоловіка і після обміну репліками вдарив того головою, але відразу ж отримав у відповідь удар

Однак, за інформацією Генерального прокурора Рябошапки, кримінальну справу було відкрито саме проти Киви — за фактом нанесення тілесних ушкоджень відвідувачу ресторану.

Згідно з версією Киви, Майман раніше неодноразово погрожував йому — як в особистому листуванні, так і публічно

Ілля Кива пов'язав цей інцидент з політичним опонентом — колишнім народним депутатом Артуром Палатним. Через кілька днів Кива опублікував відео, в якому назвав Палатного «головним сутенером» України і звинуватив того в організації проти себе кампанії з дискредитації. 2 березня Киву викликали до ДБР для вручення підозри щодо даного розслідування.

====Українофобія====
27 січня 2020 року українські волонтерки Ярина Чорногуз та Анастасія «Конфедерат» поверталися автобусом з похорону воїна 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Миколи Сорочука, убитого росіянами на Донбасі. Дівчата вимагали від водія автобуса «Луцьк—Київ» вимкнути російський телевізійний серіал, що переросло у скандал, який набув розголосу в соцмережах та ЗМІ. Як наслідок, водій автобуса був звільнений зі своєї роботи. Ілля Кива заступився за водія автобуса, заявив, що вважає його звільнення незаконним, а дівчат-волонтерок обізвав «крайніми правими націоналістами».

====Стосунки з Жириновським====
4 лютого 2020 року на засіданні ВРУ листувався з одним з апологетів окупації України, рупором Кремля Володимиром Жириновським, записаним як «Жирик Владимир Вольф». Ілля скаржився йому на поганий уряд та неможливість відновлення гарних стосунків між Росією та Україною. 12 лютого Кива заявив, що не знає Жириновського й це був розіграш.

===Критика===

*Під час роботи заступником начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області був звинувачений у хабарництві. У грудні 2013 року Жовтневий суд Полтави визнав Киву винним. Наступного року суд переглянув вирок та застосував закон про амністію. Як з'ясувалось згодом, суд взяв до уваги довідку з психлікарні про хворобу підозрюваного.
*Кива отримав звання майора міліції і був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Полтавщина», який було створено управлінням МВС України в Полтавській області на базі батальйону «Полтава», роти «Кременчук» і роти «Мирний», якою до того командував сам Ілля. Начальник ГУМВС Полтавської області Іван Корсун підтвердив наказ Авакова. Пізніше в результаті протесту бійців батальйону «Полтавщина» Киву було звільнено, а батальйон розформовано. В окремий батальйон спецпризначення «Полтава» було виділено 275 бійців. Командиром нового батальйону «Полтава» став колишній боєць добровольчого батальйону «Азов» Юрій Анучін.
*У 2017 році Кива організував напівзаконне воєнізоване формування "Безпека життя" під патронатом МВС, котре використовувалось як тітушки у мітингах на стороні забудовників та зокрема у контрмітингу під САП, підтримуючи закриття справи "Рюкзаків Авакова". Структура була розформована у жовтні 2018 року.
*1 жовтня 2018 року громадський активіст Сергій Стерненко заявив, що Кива у присутності правоохоронців погрожував йому розправою, сказавши: «ми вас, активістів в землю будемо закопувати». Сам Кива уточнив: ''Коли я прийду до влади, я зберу весь цей «бруд» і закопаю в землю. На це Стерненко спитав, чи може він вважати це погрозою? Я сказав, якщо він вважає себе брудом, то так. Моє завдання захищати закон.''

===Нагороди===

*Орден Данила Галицького (10 жовтня 2015) — ''за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків''
*Відзнака за заслуги перед Збройними силами України (21.10. 2015) — ''почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України»''.
*Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (20 травня 2015; пістолет «Форт-17» калібру 9 мм, № 140450) — ''за особливі заслуги в захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина, зразкове виконання службового та громадянського обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть''
*Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (12 лютого 2016; пістолет АПС калібру 9 мм, № АГ 705-55) — ''за особливі заслуги в захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина, зразкове виконання службового та громадянського обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть''

 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Файл:Арахамія Давид.jpg

2020-06-03T16:45:36Z

Delta:

Арахамія Давид

Кива Ілля

2020-06-03T16:38:51Z

Delta:

[[Файл:Кива Ілля.jpg|міні]]
'''Ілля Володимирович Кива''' (нар. 2 червня 1977, Полтава, УРСР) — український проросійський громадський діяч, державний службовець, політик, поліціянт. Народний депутат України 9-го скликання від проросійської партії [[Опозиційна платформа — За життя]]. Член Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності. Голова Всеукраїнської профспілки МВС України.

Колишній радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, колишній голова Соціалістичної партії України, керівник благодійного фонду «Визволення» та низки громадських організацій, Президент Всеукраїнської національної федерації дворового футболу. У 2014—2015 роках брав участь в АТО у Донецькій та Луганській областях, колишній керівник департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України. За фахом — педагог-психолог, магістр за спеціальністю «правознавство».

===Політика та громадська діяльність===
У липні 2017 Ілля Кива заявив про те, що очолив Соціалістичну партію України. Однак представники СПУ Сергій Каплін та Петро Устенко це заперечували. У реєстрі Мін'юсту главою СПУ вказано Ілля Кива.

У 2018 році став ініціатором Всеукраїнського чемпіонату з дворового футболу «Мільйон на стадіон», в фіналі якого був розіграний 1 млн гривень на будівництво нового стадіону в місті команди-переможниці, а також поїздка в липні 2019 року в Італії на матч з дитячої збірної Ліги Італії . Чемпіонат проходив за участю Федерації футболу України, за підтримки Міністерства молоді та спорту і під патронатом МВС.

10 вересня організував евакуацію жителів трьох населених пунктів півдня Херсонської області, які знаходяться у відносній близькості до місця розташування заводу «Кримський Титан» в Криму, де після аварії атмосфера була забруднена шкідливими хімічними речовинами.

3 листопада 2018 на черговому з'їзді Соціалістичної партії було прийнято рішення про висунення єдиного кандидата в президенти. Ним став Ілля Кива [21].

6 червня 2019 року, відповідно до одноголосного рішення з'їзду Соціалістичної партії України, Ілля Кива склав повноваження глави СПУ. Новим главою призначений Сергій Чередниченко, також був главою Полтавської обласної організації СПУ.

У серпні 2019 року Кива пройшов до ВРУ IX скликання, як представник проросійської партії [[Опозиційна платформа — За життя]], став членом комітету з питань правоохоронної діяльності.

21 січня 2020 у Полтаві під час конференції за участі [[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчука]] та [[Рабінович Вадим Зіновійович|Рабиновича]] Киву обрано главою полтавської організації [[Опозиційна платформа — За життя]]

===Кар'єра===
З 2005 року по серпень 2008 року працював директором та головним бухгалтером ТОВ «Укрзв'язокмонтаж». Упродовж кількох місяців 2008 року обіймав посаду інженера-технолога на Донецькій залізниці. До 2010 року на цьому ж підприємстві пропрацював начальником Промивально-пропарювальної станції Новозолотарівка.

2009 — закінчив Юридичний університет ім. Я. Мудрого за спеціальністю «Правознавство».

2010—2011 працював заступником начальника відділу ремонту та будівництва великої кільцевої дороги Служби автомобільних доріг у Київській області Державної служби автомобільних доріг України. Близько двох місяців у 2011 році пропрацював на посаді заступника начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області.

Отримав звання майора міліції і був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Полтавщина», який було створено управлінням МВС України в Полтавській області на базі батальйону «Полтава», роти «Кременчук» і роти «Мирний», якою до того командував сам Ілля. Начальник ГУМВС Полтавської області Іван Корсун підтвердив наказ Арсена Авакова.

1—5 лютого 2015 року керував операцією, під час якої співробітниками МВС України з Дебальцева Донецької області та прилеглих до нього населених пунктів евакуйовано більше тисячі громадян (з них 400 дітей, громадян похилого віку та інвалідів). Також вони брали участь у виведенні з можливого оточення 36 військовослужбовців спецбатальйону МВС «Світязь» та 34 військовослужбовців ЗСУ.

10 грудня 2014 наказом міністра Авакова призначений заступником начальника УМВС України в Донецькій області. На цій посаді став першим серед керівного складу територіальних управлінь МВС, хто активно впроваджував в оперативну роботу базу даних волонтерського проекту «Миротворець».

З 1 липня 2015 переведений на посаду заступника начальника УМВСУ в Херсонській області, тоді ж йому було достроково присвоєно спеціальне звання «підполковник міліції». З серпня 2015 року — підполковник міліції.

Займався врегулюванням конфлікту з учасниками блокади окупованого Криму. Економічна блокада Криму не влаштувала деяких далекобійників, які заблокували організаторів акції. Після бесіди з Кивою водії вантажівок прибрали свої машини з дороги. На кожному посту, де знаходилися учасники блокади, також перебували співробітники міліції, які стежили за дотриманням прав громадян України.

Після служби на Сході заснував та очолив «Всеукраїнський союз ветеранів АТО», метою якого є забезпечення соціального захисту учасників бойових дій, а також забезпечення військово-патріотичного виховання та формування на цій основі осередків територіальної оборони.

Очолював «Міжнародний благодійний фонд Визволення», що займається реабілітацією дітей, які потрапили до виховних колоній, а також став головою Всеукраїнської національної федерації дворового футболу та Всеукраїнської федерації доміно.

Деякий час керував полтавським осередком Правого сектора, а також був регіональним політичним керівником «Правого сектора» на Сході України (Полтавська, Харківська, Донецька, та Луганська області). Зокрема, був помічником та представляв інтереси і виконував відповідні доручення від імені Дмитра Яроша у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, політичними партіями фізичними та юридичними особами всіх форм власності на території України під час президентських виборів.
22 жовтня 2015 року очолив Департамент протидії наркозлочинності. Після призначення Ілля у Facebook вимагав відновити кримінальну відповідальність за перебування в стані наркотичного сп'яніння.
У березні 2016 року повідомив про свою відмову проходити переатестацію в зв'язку з тим, що вбачає змову проти нього серед членів атестаційної комісії. 30 березня 2016 року прес-служба Національної поліції України повідомила, що Кива наступного року повинен пройти психологічне тестування MIDOT для співробітників Нацполіції.

В одному з інтерв'ю Киви від 21 квітня 2016 року Деканоідзе знайшла образу бійців АТО:

22 квітня 2016 року Глава Національної поліції України Хатія Деканоїдзе ініціювала звільнення Киви з посади голови департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції у зв'язку із його висловлюваннями, розкритикувавши його інтерв'ю. «Його слова, особливо про АТОшніків, — це неприйнятно», — сказала вона.

19 травня 2016 року МВС переведено з посади начальника департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції. 20 травня 2016 року І.Кива написав заяву на ім'я командувача Нацгвардії України Юрія Аллерова про прийняття його на службу. 27 травня 2016 року ЦВК України зареєструвала І.Киву кандидатом у депутати Верховної Ради України на проміжних виборах в одномандатному виборчому окрузі № 183 (Херсон).

В травні 2016 року у відповідь на заяву Саакашвілі подав позов до суду щодо захисту своєї честі та гідності. Юристом по даній справі виступив відомий адвокат Олексій Шевчук.

З жовтня 2016 року по червень 2017 року Кива був радником Міністра внутрішніх справ України.

У 2017 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Право» отримавши ступінь Магістра.

8 липня 2017 року на позачерговому з'їзді Соціалістичної партії України був обраний головою Соціалістичної партії України.

6 жовтня 2017 року був обраний головою Всеукраїнської профспілки Міністерства внутрішніх справ України.

3 листопада 2018 року Соцпартія висунула Киву кандидатом в Президенти України. 25 січня 2019 року Центрвиборком зареєстрував його кандидатом.

6 липня 2019 року Кива склав повноваження глави партії, новим головою став Сергія Чередниченко, керівник Полтавської обласної організації СПУ. Це пояснюється тим, що в парламентських виборах 21 липня 2019 року Кива братиме участь в списках партії ''«За життя»'', № 34 у списку.

З 24 липня по серпень 2019 вів програму «Запитай Киву» на каналі [[ZIK]].

===Скандали===

==== Справа про хабарі ====
У грудні 2013 року, незабаром після переведення на посаду заступника начальника управління Полтавської області щодо захисту прав споживачів, був засуджений за хабарництво. Незабаром до підсудному застосували закон про амністію. При цьому Кива заявив, що справа була сфабрикована в зв'язку з конфліктом із заступником начальника УБОЗ Г. Бендрик і небажанням Ківи щомісяця відкочувати по 10 тисяч доларів США:<blockquote>«Мы не сошлись характером с руководством, и чтобы от меня избавиться, предложили должность замначальника управления Полтавской области по защите прав потребителей. Вскоре меня пригласил на аудиенцию замначальника УБОП Геннадий Бендрик и рассказал „правила взаимоотношений“ с его структурой — нужно было ежемесячно сдавать $ 10 тыс. на „дополнительное обеспечение“. К компромиссу мы так и не пришли… Меня задержали в обеденный перерыв в кафе напротив управления. Забрали в УБОП, провели со мной 6-часовую работу и через 10 часов меня доставили в прокуратуру Полтавской области — выдвинули обвинение во взятке. Самого факта передачи взятки не было — в материалах дела это есть. Ни понятых, ни свидетелей. На следующий день доставили в суд, который меня арестовал на 2 месяца, и поместили в СИЗО. Госслужащий, который ранее не привлекался, попадает в камеру с рецидивистами, задача которых — сломать человека. Это сумасшедшее моральное давление. По 14 дней голодовки, по 5 суток сухой голодовки — у меня началась эпилепсия. Потом меня посадили в „яму“ — нора, 1,5×2 м с забитой дыркой — санузлом, дерьма по щиколотку. И так на протяжении месяца. Все прекрасно понимали: дело состряпанное. Им была нужна явка с повинной, иначе они не могли достичь цели. По окончании 2 месяцев они сделали максимум из того, что могли — привезли из роддома в тюрьму мою гражданскую жену. Приехал прокурор и Бендрик. Меня подняли с „ямы“, положили ручку, бумагу и сказали: цена моей подписи — жизнь моего ребёнка. Я подписал бумагу. Потом появилась явка с повинной» [[https://interfax.com.ua/news/political/627551.html ІА "Інтерфакс Україна"]]</blockquote>

==== Ситуація з батальйоном «Полтавщина»: боротьба з алкоголізмом ====
2 жовтня 2014 року бійці батальйону «Полтавщина» масово повстали проти свого командира Іллі Ківи. Причиною стало жорстоке ставлення до бійців батальйону. Пізніше Кива зізнався, що застосовував радикальні методи до бійців батальйону «Полтавщина» за надмірне вживання алкоголю. Як заявив Кива в ефірі програми «Люди. Hard Talk з Влащенко», він дозволяв собі прив'язувати військових до стовпів на кілька діб. Свої методи боротьби з «пияцтвом» на війні він пояснював так:<blockquote>«Я їм погрожував фізичною розправою, пристібати їх до стовпів на дорозі наручниками і вони у мене стояли по дві доби, для того, щоб вони протверезіли і їм стало соромно, мало того, я їх ще й фотографував і відсилав фотографії рідним. Тоді все розповідали про патріотизм - нехай подивляться, які вони патріоти. Але таким чином я викорінив алкоголізм »</blockquote>Дострокове присвоєння звань Іллі Ківі продовжилося в червні 2015 року - перед призначенням на посаду заступника начальника УМВС в Херсонській області 30 червня керівництво МВС оголосило про присвоєння Ківі звання підполковника; це було приурочено до Дня незалежності України. В кінці серпня того ж року йому було присвоєно звання полковника - з моменту попереднього присвоєння пройшло менше трьох місяців. При цьому, відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», термін вислуги для майора становить чотири роки, а для підполковника - п'ять років.

Після призначення на посаду глави штабу національної захисту Херсонської області та заступника начальника УМВС регіону виникли скандали з водіями вантажівок, які перевозили на територію Криму контрабанду. У липні на сайті місцевого видання «Херсонські вісті» з'явилася заява одного з водіїв на ім'я Віктор Суворов, який стверджував, що його нібито побив Ілля Кива. Але за даними Міністерства внутрішніх справ України та єдиного реєстру досудових розслідувань ніякої заяви як і кримінальної справи за показаннями Віктора Суворова не з'являлися. Сам Кива спростував це звинувачення, заявивши, що якби він дійсно побив людину, то той би не вижив:<blockquote>Якби я бив водія, то він би вже помер. Документи я забрав у 17 підприємств, які їхали до Криму і везли туди без належних документів товари явно не першої необхідності, а саме цукор і ліс.</blockquote>

==== Боротьба з контрабандою та звинувачення в «кришуванні» ====
За часів, коли Ілля Кива був заступником начальника Національної поліції України Херсонської області він був активним борцем з контрабандою на непідконтрольною Україні території, з якими межувала Херсонська Область. У численних інтерв'ю, що стосується цього, він говорив:<blockquote>«Це ціла корупційна система, в яку входять різні структури, яка була побудована ще при Януковичі. Це митна система - люди, які пройшли на сьогоднішній день люстрацію - вони так і продовжують контролювати митні потоки, створюють брокерські фірми»</blockquote>Також він згадував окремі випадки спроби його підкупу і допомоги в здійсненні контрабандних перевезеннях, конфліктах і плутанина усередині Національної поліції України:<blockquote>«За 10 тонн м'яса пропонували 250-300 тис. (гривень). За ніч проходили 10 автомобілів. Для цього не потрібна якась операція, для цього потрібно півтори години пропуску. Пост Курахова: що тільки не перевозили. Зброя в одну сторону - зброя в іншу сторону, були зіткнення. Було, коли доводилося направляти один на одного зброю».</blockquote>Темі про корупцію в Національній поліції України пов'язаної з контрабандою на території АТО, Кива приділяв особливу увагу. Він постійно акцентував на гостроті проблеми незаконного «тіньового» бізнесу, організованого силовими структурами України:<blockquote>«Гроші купують нехай не всю систему, а окремих осіб. 8 місяців тому я вийшов із зони АТО, і весь цей час приділяв увагу припинення контрабандних потоків. Волноваха, Курахово, Артемівське напрямок, Зайцеве. Тоді я стикався із загрозами».</blockquote>За словами Ківи, за активність у висвітленні ситуації з контрабандою йому погрожував один з високопоставлених чинів Національної поліції:<blockquote>«До мене приїхав генерал. І він сказав, що мене не буде, якщо я не стримати свій запал у боротьбі з контрабандою, - запевняє Кива. - Цього генерала немає більше в правоохоронній системі. Коли подібний генерал каже такі речі, хто тоді зацікавлений в цьому питанні?»</blockquote>У лютому 2016 року Ілля Кива був звинувачений в «кришуванні» контрабанди з непідконтрольних Києву територій ДНР і ЛНР, яке він здійснював разом з депутатом від БПП Дмитром Лубинця. Про це повідомив один з командирів 28-ї окремої механізованої бригади.<blockquote>«Ми стояли на блокпосту" Бугас", затримали дві фури з контрабандою, тут же зателефонував Кива, приїхав депутат Дмитро Лубинець, щоб фури відбити. Ми, щоб уникнути конфлікту, викликали батальйон "Київ-2" і співробітників СБУ».</blockquote>

==== Заклик омбудсмена звільнити Киву ====
28 квітня 2016 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська звернулася до Арсена Авакова із закликом зняти Іллю Киву з посади Начальника Департаменту протидії наркозлочинності НПУ. Лутковська звернула увагу міністра на постійні висловлювання дискримінаційного характеру по відношенню до жителів, які проживають на території силової операції в Донбасі, а також на публічні прояви гомофобії Киви. Зокрема, це стосується публікації Ківи в своєму Facebook, де він привів цитату з Стиха 20, глави 13 Книги Левіт Старого Завіту Біблії:<blockquote>"ЛЬВІВ! Біблія, ЛЕВИТ, Вірш 20, глава 13. А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, то обидва вони зробили гидоту, будуть конче забиті, кров їхня на них. P.S. Читайте Біблію, вірте ГОСПОДА! »</blockquote>Валерія Лутковська зазначила, що Ілля Кива, будучи державним чиновником, широко використовує соціальну мережу Facebook для звернень до людей, які сприймаються жителями країни як офіційна позиція держави. Вона піддала критиці порушення Ківою принципів захисту персональних даних, посилаючись на історію з Масі-Мустафою Найємом (боєць 122-го батальйону, брат народного депутата Мустафи Найєма), якого Кива звинуватив у вживанні легких наркотиків.

==== Звинувачення в підпалі будівлі каналу «Інтер» ====
Керівництво телеканалу «Інтер» звинуватило Іллю Киву в участі в підпалі будинку головного офісу каналу, яке сталося 4 вересня 2016 року. Тоді група активістів брала участь в акції протесту і після зіткнень виникла пожежа. За результатами журналістського розслідування було встановлено, що серед протестуючих перебував сам Кива, а також активіст партії «Братство» Олексій Сердюк і кримінальний авторитет Олексій Копішінскій (на прізвисько «Леха» або «Качок»). Журналісти назвали організатором акції міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який звинуватив телеканал в тому, що він сам спровокував напад на свій офіс.

==== Нагородження іменною зброєю ====
20 травня 2015 року Ілля Кива отримав від Арсена Авакова 9-міліметровий нагородний пістолет «Форт-17», а 12 лютого 2016 року Ківі був вручений 9-міліметровий автоматичний пістолет Стєчкіна.

==== Скандал з пістолетом в поїзді ====
21 квітня 2016 року в соціальних мережах виник скандал з безліччю фотографій Іллі Киви, який ходив по поїзду Львів - Київ з пістолетом без кобури, заткнутим за ремінь, що порушувало інструкції з безпеки при поводженні зі зброєю. Спочатку про це на своїй сторінці в Facebook написав учасник волонтерського об'єднання «Народний фронт» Роман Синіцин. За даним фактом пасажири звернулися в поліцію. Пізніше з'явилися фотографії з Кивою, який вже покинув потяг і продовжив ходити по Києву зі зброєю без кобури.

В ефірі телеканалі «112 Україна» Ілля Кива прокоментував свою поведінку, пояснивши його тим, що не бачить нічого поганого в тому, що офіцер поліції ходить з табельною зброєю в громадських місцях. Однак він нічого не сказав про відсутність кобури:<blockquote>"Я перебуваю на тому рубежі, коли борюся з тим злом, яке може в будь-який момент надати протидію. І наявність у мене вогнепальної пістолета затверджено законами України. І, якщо чийсь запалений мозок не може адекватно сприйняти ситуацію щодо присутності офіцера поліції з табельною зброєю - це дуже погано".</blockquote>

====Аморальна поведінка у парламенті====
3 жовтня 2019 року Кива став учасником скандалу у Верховній Раді України, який був повязаний з ознаками правопорушення суспільних норм моралі. Пізніше він дав пояснення, що так роблять всі.

====Конфлікт з Богданом Яременком====
31 жовтня 2019 року, звинуватив в сприянні скоєнню злочину та в аморальності свого колегу по ВРУ Яременка, а також написав скаргу до поліції про причетність Яременко до кримінального злочину.

====Конфлікт зі Сергієм Стерненком====
2 листопада 2019 року пригрозив «відрізати голову» чоловікові, котрий запитав його про чисельну охорону. Водночас в поліцію надходить звернення Киви про переслідування його та його сім'ї. Згодом також нардеп повідомив, що це була провокація від Сергія Стерненка. Стерненко ж, в свою чергу, відкидає ці звинувачення та пообіцяв звернутись до поліції.

====Популяризація масової культури====
12 листопада 2019 року прийшов у парламент у масці Джокера.

====Бійка в ресторані====
22 січня 2020 року в інтернеті з'явився відеозапис бійки Киви і ветерана російсько-української війни Михайла Маймая в київському ресторані «Моссо». На ній Кива підійшов до чоловіка і після обміну репліками вдарив того головою, але відразу ж отримав у відповідь удар

Однак, за інформацією Генерального прокурора Рябошапки, кримінальну справу було відкрито саме проти Киви — за фактом нанесення тілесних ушкоджень відвідувачу ресторану.

Згідно з версією Киви, Майман раніше неодноразово погрожував йому — як в особистому листуванні, так і публічно

Ілля Кива пов'язав цей інцидент з політичним опонентом — колишнім народним депутатом Артуром Палатним. Через кілька днів Кива опублікував відео, в якому назвав Палатного «головним сутенером» України і звинуватив того в організації проти себе кампанії з дискредитації. 2 березня Киву викликали до ДБР для вручення підозри щодо даного розслідування.

====Українофобія====
27 січня 2020 року українські волонтерки Ярина Чорногуз та Анастасія «Конфедерат» поверталися автобусом з похорону воїна 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Миколи Сорочука, убитого росіянами на Донбасі. Дівчата вимагали від водія автобуса «Луцьк—Київ» вимкнути російський телевізійний серіал, що переросло у скандал, який набув розголосу в соцмережах та ЗМІ. Як наслідок, водій автобуса був звільнений зі своєї роботи. Ілля Кива заступився за водія автобуса, заявив, що вважає його звільнення незаконним, а дівчат-волонтерок обізвав «крайніми правими націоналістами».

====Стосунки з Жириновським====
4 лютого 2020 року на засіданні ВРУ листувався з одним з апологетів окупації України, рупором Кремля Володимиром Жириновським, записаним як «Жирик Владимир Вольф». Ілля скаржився йому на поганий уряд та неможливість відновлення гарних стосунків між Росією та Україною. 12 лютого Кива заявив, що не знає Жириновського й це був розіграш.

=== Критика ===

*Під час роботи заступником начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області був звинувачений у хабарництві. У грудні 2013 року Жовтневий суд Полтави визнав Киву винним. Наступного року суд переглянув вирок та застосував закон про амністію. Як з'ясувалось згодом, суд взяв до уваги довідку з психлікарні про хворобу підозрюваного.
*Кива отримав звання майора міліції і був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Полтавщина», який було створено управлінням МВС України в Полтавській області на базі батальйону «Полтава», роти «Кременчук» і роти «Мирний», якою до того командував сам Ілля. Начальник ГУМВС Полтавської області Іван Корсун підтвердив наказ Авакова. Пізніше в результаті протесту бійців батальйону «Полтавщина» Киву було звільнено, а батальйон розформовано. В окремий батальйон спецпризначення «Полтава» було виділено 275 бійців. Командиром нового батальйону «Полтава» став колишній боєць добровольчого батальйону «Азов» Юрій Анучін.
*У 2017 році Кива організував напівзаконне воєнізоване формування "Безпека життя" під патронатом МВС, котре використовувалось як тітушки у мітингах на стороні забудовників та зокрема у контрмітингу під САП, підтримуючи закриття справи "Рюкзаків Авакова". Структура була розформована у жовтні 2018 року.
*1 жовтня 2018 року громадський активіст Сергій Стерненко заявив, що Кива у присутності правоохоронців погрожував йому розправою, сказавши: «ми вас, активістів в землю будемо закопувати». Сам Кива уточнив: ''Коли я прийду до влади, я зберу весь цей «бруд» і закопаю в землю. На це Стерненко спитав, чи може він вважати це погрозою? Я сказав, якщо він вважає себе брудом, то так. Моє завдання захищати закон.''

===Нагороди===

*Орден Данила Галицького (10 жовтня 2015) — ''за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків''
*Відзнака за заслуги перед Збройними силами України (21.10. 2015) — ''почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України»''.
*Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (20 травня 2015; пістолет «Форт-17» калібру 9 мм, № 140450) — ''за особливі заслуги в захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина, зразкове виконання службового та громадянського обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть''
*Відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (12 лютого 2016; пістолет АПС калібру 9 мм, № АГ 705-55) — ''за особливі заслуги в захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина, зразкове виконання службового та громадянського обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть''

 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Кива Ілля

2020-06-03T16:21:09Z

Delta:

Кива Ілля

2020-06-03T16:15:26Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Ілля Володимирович Кива''' (нар. 2 червня 1977, Полтава, УРСР) — ук...

Файл:Кива Ілля.jpg

2020-06-03T16:15:19Z

Delta:

Кива Ілля

Файл:Партія Слуга Народу.jpg

2020-06-03T15:44:48Z

Delta:

Партія Слуга Народу

Дубінський Олександр

2020-06-03T15:41:45Z

Delta:

[[Файл:Дубінський Олександр.jpg|міні]]
'''Олекса́ндр Анато́лійович Дубі́нський''' (нар. 18 квітня 1981, Київ) — український журналіст, політик, блогер, ведучий програми «Гроші» на телеканалі «1+1»; народний депутат України 9-го скликання від партії «Слуга народу». Заступник голови комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Багатьма політичними оглядачами вважається представником неформальної групи впливу українського підприємця Ігоря Коломойського. Член конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

Заявив про намір брати участь у праймеріз партії з визначення кандидатури в мери Києва у 2020 році.

=== Журналістська та блогерська діяльність ===
У 2004—2009 роках працював у газеті «Экономические известия» (укр. ''Економічні відомості''), де став відомим як економічний журналіст.

З травня 2009 по травень 2010 року працював головним редактором журналу «Weekly.ua».

З 2009 року вів блоги на сайті «Української правди». З певного моменту редакція видання почала застерігати, що журналіст є необ'єктивним. «''Обережно! Редакція підозрює, що цей автор виконує своїми постами певні завдання. Враховуйте це під час читання''», — зазначається в підписі. Останній блог було опубліковано в середині 2015 року.

У 2010 році став креативним продюсером департаменту журналістських розслідувань «1+1». У 2014 році — ведучим програми «Гроші». З 2012 року під керівництвом Олександра Дубінського на каналі «1+1» почала виходити програма «Українські сенсації». За інформацією партії «Слуга народу», є креативним продюсером програм «Українські сенсації» і «Секретні матеріали» на «1+1».

У квітні 2017 року запустив персональний сайт-блог Dubinsky.Pro. З травня 2017 року активно веде відеоблог на YouTube.

З осені 2019 веде авторський блог ''#Дубинскийпроавто'' на своєму You-tube каналі, де показує відеоогляди про автомобілі.

=== Політична діяльність ===
За оцінкою «Детектор медіа», коли Олександр Дубінський почав працювати керівником департаменту журналістських розслідувань на «1+1» у 2010 році, він став чітко та послідовно відстоювати інтереси власника каналу Ігоря Коломойського. Так, окремі випуски «Українських сенсацій» мають ознаки політичного замовлення. Зокрема, йдеться про випуск від 23 березня 2019 року «50 відтінків Порошенка», де тодішнього Президента України звинуватили у створенні злочинного угрупування на території Молдови і причетності до вбивства свого брата Михайла. Журналістка телеканалу «1+1» Соломія Вітвіцька назвала такі розслідування «дивними» і запевнила, що студія ТСН не має до них стосунку. При цьому в Олександра Дубінського, з-поміж фаворитів на президентських виборах 2019 року, є багато критичних матеріалів про Петра Порошенка і лише один про Юлію Тимошенко. Водночас ледь не кожен публічний крок Володимира Зеленського показаний у позитивному світлі.

На позачергових виборах до Верховної Ради України 2019 року балотувався як мажоритарник по 94-му округу в Київській області (міста Васильків і Обухів, Васильківський і Обухівський райони) від партії «Слуга народу». Безпартійний. Кандидат став першим, проти кого під час передвиборчої кампанії виступив рух «Відсіч» у межах кампанії «Червоні лінії». На виборах переміг, ставши народним депутатом Верховної Ради України 9-го скликання.

Член партії «Слуга народу».

11 вересня 2020 Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики делегував Олександра Дубінського до конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

=== Відзнаки ===
У 2007, 2008 і 2009 роках ставав найкращим фінансово-економічним журналістом України за результатами конкурсу «Премія ділових кіл „PRESSZVANIE“», одним зі спонсорів якого є російсько-український олігарх Вадим Новинський.

У 2008 році став найкращим банківським журналістом за версією Національного банку України.

=== Скандали ===
29 січня 2019 року в Києві відбувся форум «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом», на якому зібрались представники Блоку Петра Порошенка і тодішній президент оголосили про рішення балотуватись на другий термін. Після цього Олександр Дубінський зробив допис у Фейсбуку із цього приводу: «''Сьогоднішній форум Порошенка — був нашим шансом. Шансом пустити туди г^з. Якраз всі були в зборі''.» Згодом допис він видалив. Але історія спричинила скандал. Так, 1 лютого під час прямого ефіру ток-шоу «Народ проти» на телеканалі «ZIK» 5 гостей вимагали покинути студію Олександра Дубінського через цей допис, після чого самі полишили знімання передачі.

За інформацією ЗМІ, 2 і 3 травня 2019 року на сайті dubinsky.pro Олександра Дубінського з'явилася інформація про запровадження плати за розміщення електронних записів на сайті МОЗ про проходження медичного огляду, а також про бюджетні кошти на підвищення кваліфікації медпрацівників, які начебто були спрямовані на проект, реалізований громадською організацією «Захист патріотів». У МОЗ назвали ці повідомлення неправдивими, зазначивши, що Олександр Дубінський використав у своїх матеріалах фейковий документ. В. о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун подала до суду на Олександра Дубінського задля захисту честі, гідності та ділової репутації. 08 листопада 2019 року Солом'янський районний суд міста Києва своїм рішенням відмовив в задоволенні позову Уляни Супрун до Олександра Дубінського про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

ЗМІ та першоджерела вказують про низку інших випадків, коли Олександр Дубінський або його проекти на 1+1 поширювали фейкову чи маніпулятивну інформацію.

У червні 2019 року широко поширилось відео, у якому Олександр Дубінський називає гасло «Слава Україні!» нацистським, а легалізацію цього гасла в сучасній українській армії — «маразмом». А в серпні новообраний народний депутат виправдовував вчинок дружини прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу — кидання на підлогу хліба в аеропорту «Бориспіль» — тим, що попередня українська влада нібито героїзовувала пособників нацистів.

17 червня 2019 року Олександр Дубінський поділився у Фейсбуку фотографією, де він перебуває в компанії зі скандально відомими в Україні Андрієм Портновим і Ігорем Гужвою.

У серпні Олександр Дубінський підтримав новообраного народного депутата Максима Бужанського, колегу від «Слуги народу», який назвав журналістку «Нового времени» «тупою вівцею».

11 листопада 2019 року вийшло у світ розслідування «Наших Грошей» на Bihus.Info щодо власності родини Дубінського. Розслідувачі вважають, що нардеп відмовився показати свої статки одразу після обрання нардепом через велику кількість автівок і нерухомості, яким володіє він, його дружина і його мати. Сам Дубінський цю інформацію не відкидає, а лише зазаначає, що все майно було набуте ще до депутатства.

29 листопада 2019 року, після поданого керівництвом Національного банку України позову про захист ділової репутації, Дубінський, проти котрого і був скерований позов, через соцмережі грубо обматюкав керівництво НБУ та публічно звинуватив Гонтарєву, Смолія та Рожкову в злодійстві.

Олександр Дубінський назвав іноземного журналіста «бродячою твариною» через фотографію зустрічі прем'єр-міністра Олексія Гончарука та голови Офісу Президента Андрія Єрмака у одному зі столичних ресторанів. Він також висловив обурення роботою журналіста у своєму пості на сторінці в Facebook. У ньому ж він назвав «Радіо Свобода» одіозним і пустопорожнім. Також Дубінський назвав журналіста і «Радіо Свобода» «тупими і брехливими».

Олександр Дубінський залякував директора державного ПриватБанку Петр Крумханзл (раніше належав Коломойському) словами Коломойського про те, що директор нібито член Ваффен-СС, які він сказав на дні народження Дубілета, де був присутній Дубінський. А після того, як Петр Крумханзл був госпіталізований з підозрою на серцевий напад, Олександр Дубінський продовжував залякувати його, публікуючи на своєму Telegram-каналі інформацію про те, що протестуючі ідуть продовжувати протестні акції до лікарні, куди госпіталізували пана Петра Крумханзля. Дубінський не відразу давав відповіді на запити прокоментувати ситуацію. Пізніше на своєму каналі у Telegram він додав, що не святкує серцевий напад, а просто каже, що «тости Коломойського мають тенденцію здійснюватися». Повідомлення у Telegram-стрічці Дубінського свідчать, що Коломойський і його прибічники виступають за повернення ПриватБанку будь-якими необхідними засобами. В своєму Telegram Дубінський часто приписує заяви та інформацію невідомим джерелам, намагаючись уникнути відповідальності.

В кінці 2019 року Олександр Дубінський, який «очолює групу впливу Коломойського в українському парламенті» і який за вказівкою олігарха «приєднався до суспільної кампанії…, спрямованої на перекладання відповідальності за втручання у вибори в США 2016 року з Росії на Україну» зустрічався з Робертом Джуліані, який шукав компромат на Байдена.

Після спроби рейдерської атаки Коломойського на український лоукостер SkyUp за допомогою Баришівського суду, Олександр Дубінський, коментатор каналу олігарха "1+1", зняв огидне відео, в якому він назвав недорогі авіакомпанії «вагонами для худоби» і висловив підтримку рішенню проти SkyUp.

7 квітня 2020 року, Дубінський у своєму ФБ поширив скріншот (імовірно підробний), де від імені мера Дніпра пана Філатова обіцялося розстрілювати домашніх тварин, з якими мешканці гуляють в парках під час карантину. Пізніше Дубінський опублікував ще один пост, у якому заявив, що Філатов видалив свій пост про собак зі своєї сторінки і образив філатова. В коментарях до посту Дубінського з образами, Філатов в грубій формі погрожував Дубінському нанесеннями тілесних ушкоджень при зустрічі і повідомляв, що «Беніна (імовірно, Коломойського) охорона йому не допоможе». Окрім того, Філатов сам опублікував пост, де назвав (вірогідно) Дубінського «підручним Бородатої Бабусі».

=== Статки ===
У листопаді 2019 року ЗМІ повідомили, що у Дубінського у власності 24 квартири та 17 автомобілів. Він відмовився декларувати свої статки, пояснюючи, що він заробив їх до того, як став депутатом і що він добре заробляв, будучи журналістом. Інформацію Bihus.Info про свої статки він назвав «заказухою». Крім квартир і автомобілів також володіє 70 сотками землі і двома будинками. Ця власність оцінюється в 2.5 млн доларів. За словами самого Дубінського у нього зарплата на каналі 1+1 була лише 72 тисячі гривні. Частина власності записана на нього, частина на його матір і колишню жінку Лесю Цебко. Причому у матері до 2016 року єдиним офіційним джерелом доходу була пенсія. Значна частина власності в столиці у матері з'явилася у рік виборів (2019).

[https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwjc2-79--XpAhWVvosKHaKrDsMQFjALegQIARAB&url=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fdubinskyi&usg=AOvVaw1TddUcAm0l-cCXhjMrxSDe Олександр Дубінський] у Facebook

[https://www.youtube.com/channel/UCkSEiqZZeAGyADNJwLd-Wjg/videos Олександр Дубінський] на YouTube

Сайт-блог [https://dubinsky.pro/ Олександра Дубінського]
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Дубінський Олександр

2020-06-03T15:30:38Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Олекса́ндр Анато́лійович Дубі́нський''' (нар. 18 кв...

[[Файл:Дубінський Олександр.jpg|міні]]
'''Олекса́ндр Анато́лійович Дубі́нський''' (нар. 18 квітня 1981, Київ) — український журналіст, політик, блогер, ведучий програми «Гроші» на телеканалі «1+1»; народний депутат України 9-го скликання від партії «Слуга народу». Заступник голови комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Багатьма політичними оглядачами вважається представником неформальної групи впливу українського підприємця Ігоря Коломойського. Член конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

=== Журналістська та блогерська діяльність ===
У 2004—2009 роках працював у газеті «Экономические известия» (укр. ''Економічні відомості''), де став відомим як економічний журналіст.

З травня 2009 по травень 2010 року працював головним редактором журналу «Weekly.ua».

З 2009 року вів блоги на сайті «Української правди». З певного моменту редакція видання почала застерігати, що журналіст є необ'єктивним. «''Обережно! Редакція підозрює, що цей автор виконує своїми постами певні завдання. Враховуйте це під час читання''», — зазначається в підписі. Останній блог було опубліковано в середині 2015 року.

У 2010 році став креативним продюсером департаменту журналістських розслідувань «1+1». У 2014 році — ведучим програми «Гроші». З 2012 року під керівництвом Олександра Дубінського на каналі «1+1» почала виходити програма «Українські сенсації». За інформацією партії «Слуга народу», є креативним продюсером програм «Українські сенсації» і «Секретні матеріали» на «1+1».

У квітні 2017 року запустив персональний сайт-блог Dubinsky.Pro. З травня 2017 року активно веде відеоблог на YouTube.

З осені 2019 веде авторський блог ''#Дубинскийпроавто'' на своєму You-tube каналі, де показує відеоогляди про автомобілі.

=== Політична діяльність ===
За оцінкою «Детектор медіа», коли Олександр Дубінський почав працювати керівником департаменту журналістських розслідувань на «1+1» у 2010 році, він став чітко та послідовно відстоювати інтереси власника каналу Ігоря Коломойського. Так, окремі випуски «Українських сенсацій» мають ознаки політичного замовлення. Зокрема, йдеться про випуск від 23 березня 2019 року «50 відтінків Порошенка», де тодішнього Президента України звинуватили у створенні злочинного угрупування на території Молдови і причетності до вбивства свого брата Михайла. Журналістка телеканалу «1+1» Соломія Вітвіцька назвала такі розслідування «дивними» і запевнила, що студія ТСН не має до них стосунку. При цьому в Олександра Дубінського, з-поміж фаворитів на президентських виборах 2019 року, є багато критичних матеріалів про Петра Порошенка і лише один про Юлію Тимошенко. Водночас ледь не кожен публічний крок Володимира Зеленського показаний у позитивному світлі.

На позачергових виборах до Верховної Ради України 2019 року балотувався як мажоритарник по 94-му округу в Київській області (міста Васильків і Обухів, Васильківський і Обухівський райони) від партії «Слуга народу». Безпартійний. Кандидат став першим, проти кого під час передвиборчої кампанії виступив рух «Відсіч» у межах кампанії «Червоні лінії». На виборах переміг, ставши народним депутатом Верховної Ради України 9-го скликання.

Член партії «Слуга народу».

11 вересня 2020 Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики делегував Олександра Дубінського до конкурсної комісії з відбору незалежних членів наглядових рад державних банків.

=== Відзнаки ===
У 2007, 2008 і 2009 роках ставав найкращим фінансово-економічним журналістом України за результатами конкурсу «Премія ділових кіл „PRESSZVANIE“», одним зі спонсорів якого є російсько-український олігарх Вадим Новинський.

У 2008 році став найкращим банківським журналістом за версією Національного банку України.

=== Скандали ===
29 січня 2019 року в Києві відбувся форум «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом», на якому зібрались представники Блоку Петра Порошенка і тодішній президент оголосили про рішення балотуватись на другий термін. Після цього Олександр Дубінський зробив допис у Фейсбуку із цього приводу: «''Сьогоднішній форум Порошенка — був нашим шансом. Шансом пустити туди г^з. Якраз всі були в зборі''.» Згодом допис він видалив. Але історія спричинила скандал. Так, 1 лютого під час прямого ефіру ток-шоу «Народ проти» на телеканалі «ZIK» 5 гостей вимагали покинути студію Олександра Дубінського через цей допис, після чого самі полишили знімання передачі.

За інформацією ЗМІ, 2 і 3 травня 2019 року на сайті dubinsky.pro Олександра Дубінського з'явилася інформація про запровадження плати за розміщення електронних записів на сайті МОЗ про проходження медичного огляду, а також про бюджетні кошти на підвищення кваліфікації медпрацівників, які начебто були спрямовані на проект, реалізований громадською організацією «Захист патріотів». У МОЗ назвали ці повідомлення неправдивими, зазначивши, що Олександр Дубінський використав у своїх матеріалах фейковий документ. В. о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун подала до суду на Олександра Дубінського задля захисту честі, гідності та ділової репутації. 08 листопада 2019 року Солом'янський районний суд міста Києва своїм рішенням відмовив в задоволенні позову Уляни Супрун до Олександра Дубінського про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

ЗМІ та першоджерела вказують про низку інших випадків, коли Олександр Дубінський або його проекти на 1+1 поширювали фейкову чи маніпулятивну інформацію.

У червні 2019 року широко поширилось відео, у якому Олександр Дубінський називає гасло «Слава Україні!» нацистським, а легалізацію цього гасла в сучасній українській армії — «маразмом». А в серпні новообраний народний депутат виправдовував вчинок дружини прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу — кидання на підлогу хліба в аеропорту «Бориспіль» — тим, що попередня українська влада нібито героїзовувала пособників нацистів.

17 червня 2019 року Олександр Дубінський поділився у Фейсбуку фотографією, де він перебуває в компанії зі скандально відомими в Україні Андрієм Портновим і Ігорем Гужвою.

У серпні Олександр Дубінський підтримав новообраного народного депутата Максима Бужанського, колегу від «Слуги народу», який назвав журналістку «Нового времени» «тупою вівцею».

11 листопада 2019 року вийшло у світ розслідування «Наших Грошей» на Bihus.Info щодо власності родини Дубінського. Розслідувачі вважають, що нардеп відмовився показати свої статки одразу після обрання нардепом через велику кількість автівок і нерухомості, яким володіє він, його дружина і його мати. Сам Дубінський цю інформацію не відкидає, а лише зазаначає, що все майно було набуте ще до депутатства.

29 листопада 2019 року, після поданого керівництвом Національного банку України позову про захист ділової репутації, Дубінський, проти котрого і був скерований позов, через соцмережі грубо обматюкав керівництво НБУ та публічно звинуватив Гонтарєву, Смолія та Рожкову в злодійстві.

Олександр Дубінський назвав іноземного журналіста «бродячою твариною» через фотографію зустрічі прем'єр-міністра Олексія Гончарука та голови Офісу Президента Андрія Єрмака у одному зі столичних ресторанів. Він також висловив обурення роботою журналіста у своєму пості на сторінці в Facebook. У ньому ж він назвав «Радіо Свобода» одіозним і пустопорожнім. Також Дубінський назвав журналіста і «Радіо Свобода» «тупими і брехливими».

Олександр Дубінський залякував директора державного ПриватБанку Петр Крумханзл (раніше належав Коломойському) словами Коломойського про те, що директор нібито член Ваффен-СС, які він сказав на дні народження Дубілета, де був присутній Дубінський. А після того, як Петр Крумханзл був госпіталізований з підозрою на серцевий напад, Олександр Дубінський продовжував залякувати його, публікуючи на своєму Telegram-каналі інформацію про те, що протестуючі ідуть продовжувати протестні акції до лікарні, куди госпіталізували пана Петра Крумханзля. Дубінський не відразу давав відповіді на запити прокоментувати ситуацію. Пізніше на своєму каналі у Telegram він додав, що не святкує серцевий напад, а просто каже, що «тости Коломойського мають тенденцію здійснюватися». Повідомлення у Telegram-стрічці Дубінського свідчать, що Коломойський і його прибічники виступають за повернення ПриватБанку будь-якими необхідними засобами. В своєму Telegram Дубінський часто приписує заяви та інформацію невідомим джерелам, намагаючись уникнути відповідальності.

В кінці 2019 року Олександр Дубінський, який «очолює групу впливу Коломойського в українському парламенті» і який за вказівкою олігарха «приєднався до суспільної кампанії…, спрямованої на перекладання відповідальності за втручання у вибори в США 2016 року з Росії на Україну» зустрічався з Робертом Джуліані, який шукав компромат на Байдена.

Після спроби рейдерської атаки Коломойського на український лоукостер SkyUp за допомогою Баришівського суду, Олександр Дубінський, коментатор каналу олігарха 1+1, зняв огидне відео, в якому він назвав недорогі авіакомпанії «вагонами для худоби» і висловив підтримку рішенню проти SkyUp.

7 квітня 2020 року, Дубінський у своєму ФБ поширив скріншот (імовірно підробний), де від імені мера Дніпра пана Філатова обіцялося розстрілювати домашніх тварин, з якими мешканці гуляють в парках під час карантину. Пізніше Дубінський опублікував ще один пост, у якому заявив, що Філатов видалив свій пост про собак зі своєї сторінки і образив філатова. В коментарях до посту Дубінського з образами, Філатов в грубій формі погрожував Дубінському нанесеннями тілесних ушкоджень при зустрічі і повідомляв, що «Беніна (імовірно, Коломойського) охорона йому не допоможе». Окрім того, Філатов сам опублікував пост, де назвав (вірогідно) Дубінського «підручним Бородатої Бабусі».

=== Статки ===
У листопаді 2019 року ЗМІ повідомили, що у Дубінського у власності 24 квартири та 17 автомобілів. Він відмовився декларувати свої статки, пояснюючи, що він заробив їх до того, як став депутатом і що він добре заробляв, будучи журналістом. Інформацію Bihus.Info про свої статки він назвав «заказухою». Крім квартир і автомобілів також володіє 70 сотками землі і двома будинками. Ця власність оцінюється в 2.5 млн доларів. За словами самого Дубінського у нього зарплата на каналі 1+1 була лише 72 тисячі гривні. Частина власності записана на нього, частина на його матір і колишню жінку Лесю Цебко. Причому у матері до 2016 року єдиним офіційним джерелом доходу була пенсія. Значна частина власності в столиці у матері з'явилася у рік виборів (2019).

Файл:Дубінський Олександр.jpg

2020-06-03T15:29:08Z

Delta:

Дубінський Олександр

Файл:Ляшко Олег.jpg

2020-06-02T15:58:31Z

Delta:

Ляшко Олег

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T14:55:31Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]].

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабинович]] називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», [["NewsOne"|«NewsOne»]] і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу [["NewsOne"]] назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах [["NewsOne"]]<nowiki/>». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал [["NewsOne"]]<nowiki/>». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабиновича]].

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]]. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

28 липня 2018 року лідер громадського руху Український вибір - право народу Віктор Медведчук вступив в партію За життя. 5 листопада 2018 року [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] був обраний главою політичної партії «За життя».

У вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

9 листопада 2018 року співголова Опозиційного блоку [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] і «За життя» підписали угоду про співпрацю на президентських і парламентських виборах 2019 року. Була створена об'єднана «Опозиційна платформа - За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку заявили, що угода була "особистою ініціативою", і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

17 листопада 2018 року партія розвитку України (частина Опозиційного блоку) приєдналася до «Опозиційна платформа — За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку [[Новинський Вадим|Вадим Новинський]] і Борис Колесніков заявили, що угода була "особистою ініціативою" [[Бойко Юрій|Бойко]] і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

20 листопада 2018 року, після того, як [[Бойко Юрій|Бойко]] був виключений з Опозиційного блоку (через "зраду інтересів своїх виборців"), він анонсував створення нової парламентської групи «Опозиційна платформа - За життя».

27 травня 2019 року члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» одноголосно обрали співголовами партії народних депутатів Вадима Рабиновича і Юрія Бойка. [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] обраний головою політради й головою стратегічної ради партії, народний депутат [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]].

У підсумку на виборах до ВРУ 2019 партія «Опозиційна платформа — За життя» отримала у Верховній Раді України IX скликання 37 депутатських місць за партійними списками. Партія набрала 13,05% голосів виборців.

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]]. В листопаді 2018 року останнього разом з [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергієм Льовочкіним]] виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

[[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] — співголова.

[[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] — голова виконкому.

[[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] — співголова.

===Ідеологія партії===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали [["NewsOne"]], [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як [[Гужва Ігор|Ігор Гужва]] та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу [["NewsOne"]] з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах [["NewsOne"]].

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

*11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи [[Волошин Олег|Олег Волошин]] збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова [[Волошин Олег|Волошина]].

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

*Абрамович Ігор Олександрович
*[[Бойко Юрій|Бойко Юрій Анатолійович]]
*Борт Віталій Петрович
*Бурміч Анатолій Петрович
*[[Волошин Олег|Волошин Олег Анатолійович]]
*Гнатенко Валерій Сергійович
*Дунаєв Сергій Володимирович
*Загородній Юрій Іванович
*Іоффе Юлій Якович
*Ісаєнко Дмитро Валерійович
*Кальцев Володимир Федорович
*Качний Олександр Сталіноленович
*Кива Ілля Володимирович
*Кісільов Ігор Петрович
*Козак Тарас Романович
*Колтунович Олександр Сергійович
*Королевська Наталія Юріївна
*Кузьмін Ренат Равелійович
*Ларін Сергій Миколайович
*Лукашев Олександр Анатолійович
*[[Льовочкін Сергій Володимирович]]
*Льовочкіна Юлія Володимирівна
*Макаренко Михайло Васильович
*Мамка Григорій Миколайович
*Мамоян Суто Чолоєвич
*[[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчук Віктор Володимирович]]
*Мороз Володимир Вікторович
*Німченко Василь Іванович
*Павленко Юрій Олексійович
*Папієв Михайло Миколайович
*Плачкова Тетяна Михайлівна
*Пономарьов Олександр Сергійович
*Приходько Наталія Ігорівна
*Пузанов Олександр Геннадійович
*[[Рабінович Вадим Зіновійович]]
*Скорик Микола Леонідович
*Славицька Антоніна Керимівна
*Солод Юрій Васильович
*Столар Вадим Михайлович
*Суркіс Григорій Михайлович
*Христенко Федір Володимирович
*Чорний Віктор Іванович
*Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Волошин Олег

2020-06-02T14:54:09Z

Delta:

[[Файл:Волошин Олег.jpg|міні]]
'''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжнародник, журналіст, член редколегії телеканалу «112 Україна». Упродовж 2010–2013 років обіймав посаду речника та директора департаменту інформації Міністерства закордонних справ України. Член політради Партії розвитку України. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника ІІ-го класу. Володіє англійською та німецькою мовами.

Народний депутат України ІХ-го скликання від партії [[Опозиційна платформа — За життя|“Опозиційна платформа - За життя”]] номером 30 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

===Кар'єра===

*1998 — закінчив з золотою медаллю Миколаївську середню загальноосвітню школу № 22 з поглибленим вивченням англійської мови;
*2003 — закінчив з дипломом з відзнакою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

*2005—2008 рр. — оглядач, редактор відділу «Політика», заступник головного редактора журналу «Експерт Україна»;

*2008—2010 рр. — прес-аташе Посольства України в Російській Федерації;

*2010—2013 рр. — директор Департаменту інформаційної політики МЗС України;

*2013—2014 рр. — радник з політичних питань, зв'язків з урядовими структурами та громадськість компанії «Шеврон Україна».

*Кандидат політичних наук — дисертацію «Політика Росії щодо СНД» захистив у 2012 році в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, працюючи в цей час на посаді директора Департаменту інформаційної політики МЗС України. У 2014 році видав монографію «Фантомні болі імперії. Політика Росії щодо СНД».

*2015 — кандидат у депутати Київської міськради від партії «Опозиційний блок». Журналіст редакції «Вести. Репортер».

*20 червня 2019 року був включений до виборчого списку політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» під № 30. На час виборів: начальник служби міжнародного співробітництва ТОВ ТРК «112-TV», член партії «Опозиційна платформа — За життя». Проживає в місті Києві.

*Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

===Скандали===
У березні 2020 року Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів"[1]. Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина [2].

===Зв'язок з Манафортом===
7 грудня 2017 український часопис «Kyiv Post» надрукував статтю Олега Волошина англійською мовою під назвою ''«Пол Манафорт — невідомий солдат української євроінтеграції»''. За даними ФБР, цю статтю під авторством Волошина суттєво дописав та відредагував сам фігурант розслідування зв'язків Трампа з російським керівництвом і колишній радник-лобіст Януковича Пол Манафорт. За твердженням слідства, він виправив орфографічні помилки Волошина, а саме — артиклі, граматику та узгодження часів, а також переписав абзаци та додав від себе текст, який виставляв Манафорта прибічником євроінтеграції України [3][4].

==== Примітки ====

# [http://www.pravda.com.ua/news/2020/03/1/7242129/ Нардепа ОПЗЖ спіймали на брехні щодо слів французької колеги. Українська правда] (uk). Процитовано 2020-05-11.
# [http://www.dsnews.ua/world/frantsuzskiy-deputat-for-muntyan-shokirovana-lozhyu-nardepa-01032020111800 Французский депутат Фор-Мунтян шокирована ложью нардепа от ОПЗЖ Волошина]. www.dsnews.ua (ru). Процитовано 2020-05-11.
# Бі-бі-сі: [http://www.bbc.com/russian/features-42291921 Мюллер против Манафорта: что и зачем редактировал Манафорт в Kyiv Post]. 9.12.2017
# Kyiv Post: [https://www.kyivpost.com/article/opinion/op-ed/oleg-voloshin-paul-manafort-european-integrations-unknown-soldier-ukraine.html Oleg Voloshin: Paul Manafort, European integration's unknown soldier for Ukraine.(англ.)] 7.12.2017

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Волошин Олег

2020-06-02T14:51:06Z

Delta:

[[Файл:Волошин Олег.jpg|міні]]
'''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжнародник, журналіст, член редколегії телеканалу «112 Україна». Упродовж 2010–2013 років обіймав посаду речника та директора департаменту інформації Міністерства закордонних справ України. Член політради Партії розвитку України. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника ІІ-го класу. Володіє англійською та німецькою мовами.

Народний депутат України ІХ-го скликання від партії [[Опозиційна платформа — За життя|“Опозиційна платформа - За життя”]] номером 30 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

===Кар'єра===

*1998 — закінчив з золотою медаллю Миколаївську середню загальноосвітню школу № 22 з поглибленим вивченням англійської мови;
*2003 — закінчив з дипломом з відзнакою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

*2005—2008 рр. — оглядач, редактор відділу «Політика», заступник головного редактора журналу «Експерт Україна»;

*2008—2010 рр. — прес-аташе Посольства України в Російській Федерації;

*2010—2013 рр. — директор Департаменту інформаційної політики МЗС України;

*2013—2014 рр. — радник з політичних питань, зв'язків з урядовими структурами та громадськість компанії «Шеврон Україна».

*Кандидат політичних наук — дисертацію «Політика Росії щодо СНД» захистив у 2012 році в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, працюючи в цей час на посаді директора Департаменту інформаційної політики МЗС України. У 2014 році видав монографію «Фантомні болі імперії. Політика Росії щодо СНД».

*2015 — кандидат у депутати Київської міськради від партії «Опозиційний блок». Журналіст редакції «Вести. Репортер».

*20 червня 2019 року був включений до виборчого списку політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» під № 30. На час виборів: начальник служби міжнародного співробітництва ТОВ ТРК «112-TV», член партії «Опозиційна платформа — За життя». Проживає в місті Києві.

*Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

===Скандали===
У березні 2020 року Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів"[1]. Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина [2].

===Зв'язок з Манафортом===
7 грудня 2017 український часопис «Kyiv Post» надрукував статтю Олега Волошина англійською мовою під назвою ''«Пол Манафорт — невідомий солдат української євроінтеграції»''. За даними ФБР, цю статтю під авторством Волошина суттєво дописав та відредагував сам фігурант розслідування зв'язків Трампа з російським керівництвом і колишній радник-лобіст Януковича Пол Манафорт. За твердженням слідства, він виправив орфографічні помилки Волошина, а саме — артиклі, граматику та узгодження часів, а також переписав абзаци та додав від себе текст, який виставляв Манафорта прибічником євроінтеграції України [3][4].

 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Волошин Олег

2020-06-02T14:49:39Z

Delta:

[[Файл:Волошин Олег.jpg|міні]]
'''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжнародник, журналіст, член редколегії телеканалу «112 Україна». Упродовж 2010–2013 років обіймав посаду речника та директора департаменту інформації Міністерства закордонних справ України. Член політради Партії розвитку України. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника ІІ-го класу. Володіє англійською та німецькою мовами.

Народний депутат України ІХ-го скликання від партії [[Опозиційна платформа — За життя|“Опозиційна платформа - За життя”]] номером 30 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

===Кар'єра===

*1998 — закінчив з золотою медаллю Миколаївську середню загальноосвітню школу № 22 з поглибленим вивченням англійської мови;
*2003 — закінчив з дипломом з відзнакою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

*2005—2008 рр. — оглядач, редактор відділу «Політика», заступник головного редактора журналу «Експерт Україна»;

*2008—2010 рр. — прес-аташе Посольства України в Російській Федерації;

*2010—2013 рр. — директор Департаменту інформаційної політики МЗС України;

*2013—2014 рр. — радник з політичних питань, зв'язків з урядовими структурами та громадськість компанії «Шеврон Україна».

*Кандидат політичних наук — дисертацію «Політика Росії щодо СНД» захистив у 2012 році в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, працюючи в цей час на посаді директора Департаменту інформаційної політики МЗС України. У 2014 році видав монографію «Фантомні болі імперії. Політика Росії щодо СНД».

*2015 — кандидат у депутати Київської міськради від партії «Опозиційний блок». Журналіст редакції «Вести. Репортер».

*20 червня 2019 року був включений до виборчого списку політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» під № 30. На час виборів: начальник служби міжнародного співробітництва ТОВ ТРК «112-TV», член партії «Опозиційна платформа — За життя». Проживає в місті Києві.

*Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

===Скандали===
У березні 2020 року Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів"[1]. Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина [2].

===Зв'язок з Манафортом===
7 грудня 2017 український часопис «Kyiv Post» надрукував статтю Олега Волошина англійською мовою під назвою ''«Пол Манафорт — невідомий солдат української євроінтеграції»''. За даними ФБР, цю статтю під авторством Волошина суттєво дописав та відредагував сам фігурант розслідування зв'язків Трампа з російським керівництвом і колишній радник-лобіст Януковича Пол Манафорт. За твердженням слідства, він виправив орфографічні помилки Волошина, а саме — артиклі, граматику та узгодження часів, а також переписав абзаци та додав від себе текст, який виставляв Манафорта прибічником євроінтеграції України [3][4].

 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Волошин Олег

2020-06-02T14:48:25Z

Delta:

[[Файл:Волошин Олег.jpg|міні]]
'''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжнародник, журналіст, член редколегії телеканалу «112 Україна». Упродовж 2010–2013 років обіймав посаду речника та директора департаменту інформації Міністерства закордонних справ України. Член політради Партії розвитку України. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника ІІ-го класу. Володіє англійською та німецькою мовами.

Народний депутат України ІХ-го скликання від партії [[Опозиційна платформа — За життя|“Опозиційна платформа - За життя”]] номером 30 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

=== Кар'єра ===

* 1998 — закінчив з золотою медаллю Миколаївську середню загальноосвітню школу № 22 з поглибленим вивченням англійської мови;
* 2003 — закінчив з дипломом з відзнакою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

* 2005—2008 рр. — оглядач, редактор відділу «Політика», заступник головного редактора журналу «Експерт Україна»;

* 2008—2010 рр. — прес-аташе Посольства України в Російській Федерації;

* 2010—2013 рр. — директор Департаменту інформаційної політики МЗС України;

* 2013—2014 рр. — радник з політичних питань, зв'язків з урядовими структурами та громадськість компанії «Шеврон Україна».

* Кандидат політичних наук — дисертацію «Політика Росії щодо СНД» захистив у 2012 році в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, працюючи в цей час на посаді директора Департаменту інформаційної політики МЗС України. У 2014 році видав монографію «Фантомні болі імперії. Політика Росії щодо СНД».

* 2015 — кандидат у депутати Київської міськради від партії «Опозиційний блок». Журналіст редакції «Вести. Репортер».

* 20 червня 2019 року був включений до виборчого списку політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» під № 30. На час виборів: начальник служби міжнародного співробітництва ТОВ ТРК «112-TV», член партії «Опозиційна платформа — За життя». Проживає в місті Києві.

* Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

=== Скандали ===
У березні 2020 року Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів"[1]. Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина [2].

=== Зв'язок з Манафортом ===
7 грудня 2017 український часопис «Kyiv Post» надрукував статтю Олега Волошина англійською мовою під назвою ''«Пол Манафорт — невідомий солдат української євроінтеграції»''. За даними ФБР, цю статтю під авторством Волошина суттєво дописав та відредагував сам фігурант розслідування зв'язків Трампа з російським керівництвом і колишній радник-лобіст Януковича Пол Манафорт. За твердженням слідства, він виправив орфографічні помилки Волошина, а саме — артиклі, граматику та узгодження часів, а також переписав абзаци та додав від себе текст, який виставляв Манафорта прибічником євроінтеграції України [3][4].
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Волошин Олег

2020-06-02T14:47:24Z

Delta: Створена сторінка: '''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжна...

'''Волошин Олег Анатолійович''' (нар. 7 квітня 1981, Миколаїв) — український політолог-міжнародник, журналіст, член редколегії телеканалу «112 Україна». Упродовж 2010–2013 років обіймав посаду речника та директора департаменту інформації Міністерства закордонних справ України. Член політради Партії розвитку України. Має дипломатичний ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника ІІ-го класу. Володіє англійською та німецькою мовами.

Народний депутат України ІХ-го скликання від партії [[Опозиційна платформа — За життя|“Опозиційна платформа - За життя”]] номером 30 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

=== Кар'єра ===

* 1998 — закінчив з золотою медаллю Миколаївську середню загальноосвітню школу № 22 з поглибленим вивченням англійської мови;
* 2003 — закінчив з дипломом з відзнакою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

* 2005—2008 рр. — оглядач, редактор відділу «Політика», заступник головного редактора журналу «Експерт Україна»;

* 2008—2010 рр. — прес-аташе Посольства України в Російській Федерації;

* 2010—2013 рр. — директор Департаменту інформаційної політики МЗС України;

* 2013—2014 рр. — радник з політичних питань, зв'язків з урядовими структурами та громадськість компанії «Шеврон Україна».

* Кандидат політичних наук — дисертацію «Політика Росії щодо СНД» захистив у 2012 році в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, працюючи в цей час на посаді директора Департаменту інформаційної політики МЗС України. У 2014 році видав монографію «Фантомні болі імперії. Політика Росії щодо СНД».

* 2015 — кандидат у депутати Київської міськради від партії «Опозиційний блок». Журналіст редакції «Вести. Репортер».

* 20 червня 2019 року був включений до виборчого списку політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» під № 30. На час виборів: начальник служби міжнародного співробітництва ТОВ ТРК «112-TV», член партії «Опозиційна платформа — За життя». Проживає в місті Києві.

* Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

=== Скандали ===
У березні 2020 року Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів"[1]. Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина [2].

=== Зв'язок з Манафортом ===
7 грудня 2017 український часопис «Kyiv Post» надрукував статтю Олега Волошина англійською мовою під назвою ''«Пол Манафорт — невідомий солдат української євроінтеграції»''. За даними ФБР, цю статтю під авторством Волошина суттєво дописав та відредагував сам фігурант розслідування зв'язків Трампа з російським керівництвом і колишній радник-лобіст Януковича Пол Манафорт. За твердженням слідства, він виправив орфографічні помилки Волошина, а саме — артиклі, граматику та узгодження часів, а також переписав абзаци та додав від себе текст, який виставляв Манафорта прибічником євроінтеграції України [3][4].

Файл:Волошин Олег.jpg

2020-06-02T14:34:12Z

Delta:

Волошин Олег

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T14:16:51Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]].

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабинович]] називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», [["NewsOne"|«NewsOne»]] і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу [["NewsOne"]] назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах [["NewsOne"]]<nowiki/>». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал [["NewsOne"]]<nowiki/>». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабиновича]].

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]]. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

28 липня 2018 року лідер громадського руху Український вибір - право народу Віктор Медведчук вступив в партію За життя. 5 листопада 2018 року [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] був обраний главою політичної партії «За життя».

У вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

9 листопада 2018 року співголова Опозиційного блоку [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] і «За життя» підписали угоду про співпрацю на президентських і парламентських виборах 2019 року. Була створена об'єднана «Опозиційна платформа - За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку заявили, що угода була "особистою ініціативою", і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

17 листопада 2018 року партія розвитку України (частина Опозиційного блоку) приєдналася до «Опозиційна платформа — За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку [[Новинський Вадим|Вадим Новинський]] і Борис Колесніков заявили, що угода була "особистою ініціативою" [[Бойко Юрій|Бойко]] і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

20 листопада 2018 року, після того, як [[Бойко Юрій|Бойко]] був виключений з Опозиційного блоку (через "зраду інтересів своїх виборців"), він анонсував створення нової парламентської групи «Опозиційна платформа - За життя».

27 травня 2019 року члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» одноголосно обрали співголовами партії народних депутатів Вадима Рабиновича і Юрія Бойка. [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] обраний головою політради й головою стратегічної ради партії, народний депутат [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]].

У підсумку на виборах до ВРУ 2019 партія «Опозиційна платформа — За життя» отримала у Верховній Раді України IX скликання 37 депутатських місць за партійними списками. Партія набрала 13,05% голосів виборців.

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]]. В листопаді 2018 року останнього разом з [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергієм Льовочкіним]] виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

[[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] — співголова.

[[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] — голова виконкому.

[[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] — співголова.

===Ідеологія партії===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали [["NewsOne"]], [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як [[Гужва Ігор|Ігор Гужва]] та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу [["NewsOne"]] з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах [["NewsOne"]].

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

*11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

*Абрамович Ігор Олександрович
*[[Бойко Юрій|Бойко Юрій Анатолійович]]
*Борт Віталій Петрович
*Бурміч Анатолій Петрович
*Волошин Олег Анатолійович
*Гнатенко Валерій Сергійович
*Дунаєв Сергій Володимирович
*Загородній Юрій Іванович
*Іоффе Юлій Якович
*Ісаєнко Дмитро Валерійович
*Кальцев Володимир Федорович
*Качний Олександр Сталіноленович
*Кива Ілля Володимирович
*Кісільов Ігор Петрович
*Козак Тарас Романович
*Колтунович Олександр Сергійович
*Королевська Наталія Юріївна
*Кузьмін Ренат Равелійович
*Ларін Сергій Миколайович
*Лукашев Олександр Анатолійович
*[[Льовочкін Сергій Володимирович]]
*Льовочкіна Юлія Володимирівна
*Макаренко Михайло Васильович
*Мамка Григорій Миколайович
*Мамоян Суто Чолоєвич
*[[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчук Віктор Володимирович]]
*Мороз Володимир Вікторович
*Німченко Василь Іванович
*Павленко Юрій Олексійович
*Папієв Михайло Миколайович
*Плачкова Тетяна Михайлівна
*Пономарьов Олександр Сергійович
*Приходько Наталія Ігорівна
*Пузанов Олександр Геннадійович
*[[Рабінович Вадим Зіновійович]]
*Скорик Микола Леонідович
*Славицька Антоніна Керимівна
*Солод Юрій Васильович
*Столар Вадим Михайлович
*Суркіс Григорій Михайлович
*Христенко Федір Володимирович
*Чорний Віктор Іванович
*Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T14:07:05Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]].

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабинович]] називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», «NewsOne» і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу «NewsOne» назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах" NewsOne"». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал "NewsOne"». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабиновича]].

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]]. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

28 липня 2018 року лідер громадського руху Український вибір - право народу Віктор Медведчук вступив в партію За життя. 5 листопада 2018 року [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] був обраний главою політичної партії «За життя».

У вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

9 листопада 2018 року співголова Опозиційного блоку [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] і «За життя» підписали угоду про співпрацю на президентських і парламентських виборах 2019 року. Була створена об'єднана «Опозиційна платформа - За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку заявили, що угода була "особистою ініціативою", і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

17 листопада 2018 року партія розвитку України (частина Опозиційного блоку) приєдналася до «Опозиційна платформа — За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку [[Новинський Вадим|Вадим Новинський]] і Борис Колесніков заявили, що угода була "особистою ініціативою" [[Бойко Юрій|Бойко]] і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

20 листопада 2018 року, після того, як [[Бойко Юрій|Бойко]] був виключений з Опозиційного блоку (через "зраду інтересів своїх виборців"), він анонсував створення нової парламентської групи «Опозиційна платформа - За життя».

27 травня 2019 року члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» одноголосно обрали співголовами партії народних депутатів Вадима Рабиновича і Юрія Бойка. [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] обраний головою політради й головою стратегічної ради партії, народний депутат [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]].

У підсумку на виборах до ВРУ 2019 партія «Опозиційна платформа — За життя» отримала у Верховній Раді України IX скликання 37 депутатських місць за партійними списками. Партія набрала 13,05% голосів виборців.

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Бойко Юрій|Юрій Бойко]]. В листопаді 2018 року останнього разом з [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергієм Льовочкіним]] виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

[[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] — співголова.

[[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] — голова виконкому.

[[Бойко Юрій|Юрій Бойко]] — співголова.

===Ідеологія партії===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали NewsOne, [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як Ігор Гужва та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу NewsOne з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах News One.

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

*11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

*Абрамович Ігор Олександрович
*[[Бойко Юрій|Бойко Юрій Анатолійович]]
*Борт Віталій Петрович
*Бурміч Анатолій Петрович
*Волошин Олег Анатолійович
*Гнатенко Валерій Сергійович
*Дунаєв Сергій Володимирович
*Загородній Юрій Іванович
*Іоффе Юлій Якович
*Ісаєнко Дмитро Валерійович
*Кальцев Володимир Федорович
*Качний Олександр Сталіноленович
*Кива Ілля Володимирович
*Кісільов Ігор Петрович
*Козак Тарас Романович
*Колтунович Олександр Сергійович
*Королевська Наталія Юріївна
*Кузьмін Ренат Равелійович
*Ларін Сергій Миколайович
*Лукашев Олександр Анатолійович
*[[Льовочкін Сергій Володимирович]]
*Льовочкіна Юлія Володимирівна
*Макаренко Михайло Васильович
*Мамка Григорій Миколайович
*Мамоян Суто Чолоєвич
*[[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчук Віктор Володимирович]]
*Мороз Володимир Вікторович
*Німченко Василь Іванович
*Павленко Юрій Олексійович
*Папієв Михайло Миколайович
*Плачкова Тетяна Михайлівна
*Пономарьов Олександр Сергійович
*Приходько Наталія Ігорівна
*Пузанов Олександр Геннадійович
*[[Рабінович Вадим Зіновійович]]
*Скорик Микола Леонідович
*Славицька Антоніна Керимівна
*Солод Юрій Васильович
*Столар Вадим Михайлович
*Суркіс Григорій Михайлович
*Христенко Федір Володимирович
*Чорний Віктор Іванович
*Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Колесніков Борис

2020-06-02T14:02:15Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Бори́с Ві́кторович Коле́сніков''' (нар. 25 жовтня 1962, Жда...

[[Файл:Колесников Борис.jpg|міні]]
'''Бори́с Ві́кторович Коле́сніков''' (нар. 25 жовтня 1962, Жданов, Донецька область) — секретар Президії Партії Регіонів, народний депутат України V, VI, VII скликань, колишній Віцепрем'єр-міністр України та колишній Міністр інфраструктури України в уряді Миколи Азарова (з 2010 року по 2012 рік), український політик, державний діяч, відповідав за підготовку та проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році (Євро-2012), бізнесмен. За даними журналістів, йому належить ФПГ Альтком. Власник телеканалу Xsport.

Колесніков - один з найвідоміших і авторитетних бізнесменів і політиків Донецького регіону та впливовий політик України. Був одним із найвпливовіших членів Партії регіонів. На дострокових парламентських виборах 2007-го пройшов під тим же 10-м номером виборчого списку, як і в 2006-му, хоча, на думку спостерігачів, це місце аж ніяк не відображає його реальної ваги в партії. Очолював передвиборний штаб ПР, був заступником глави партії і фракції регіоналів у парламенті.

=== Політика ===
Політичну діяльність Колесніков розпочав у 1998, коли був обраний депутатом Донецької обласної ради. Тоді ж він очолив постійну комісію з питань соціально-економічного розвитку, зовнішньоекономічної та інвестиційної політики, розвитку малого та середнього бізнесу. З травня 1999 був обраний заступником голови Донецької обласної ради, а через рік став її головою.

У березні 2002 відбулося повторне обрання Колеснікова депутатом Донецької обласної ради від Костянтинівського району Донецької області.

У листопаді 2004 в розпал «президентських перегонів» голова Донецької обласної ради Борис Колесніков — один із організаторів і активний учасник Всеукраїнського з'їзду народних депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку. На з'їзді він закликав присутніх «вирішити питання про створення Південно-Східної держави в формі федеративної республіки», за що, в подальшому, «потрапив під приціл політичних опонентів, які прийшли до влади» і став «першим в'язнем помаранчевої революції».

За офіційною версією, яка була озвучена в пресі, Борис Колесніков був арештований за звинуваченням у вимаганні акцій донецького торговельного центру «Білий лебідь», однак за декілька місяців політика було звільнено, а «справу Колеснікова», що була відкрита за заявою Бориса Пенчука, було закрито в зв'язку з відсутністю складу злочину. Сам Колесніков прокоментував ситуацію так: «..''У Пенчуків на рахунках знайшли півмільйона доларів через півтора місяця після того, як я про це повідомив прокуратуру. Так добре, що вони, „розумні“ хлопці, поклали гроші до того ж банку, в якому й отримували, інакше нам було б набагато складніше''».

У 2006 обрано народним депутатом Верховної Ради України за списком Партії регіонів (№ 10).

Грудень 2012 - листопад 2014 року - народний депутат України VII скликання від Партії регіонів (№8 у списку). Глава комітету ВР з питань транспорту і зв'язку.

16 січня 2014 року голосував за "диктаторські закони" - пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова.

27 травня 2016 року у з'їзді Опозиційного блоку Борис Колесніков і Юрій Бойко, який очолює фракцію Оппоблока в парламенті, були обрані співголовами партії.

На дострокових парламентських виборах 2019 балотувався по 49 мажоритарному округу (Донецька область). За підсумками голосування програв на окрузі, поступившись кандидату від партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа - За життя»]] Валерію Гнатенко.

=== Кар'єра ===
У 1997 році закінчив Донецьку державну академію управління за спеціальністю «Економіст-менеджер».

* З 1980 — на різних посадах в торгових підприємствах Донецька.
* З 1991 — директор торговельної фірми «Юг»; голова ради директорів, голова правління ЗАТ «Виробниче об'єднання „Київ-Конті“» (пізніше — «Конті»).
* З 1998 року віце-президент ФК «Шахтар» (футбольний клуб, м. Донецьк). З 2002 року президент Федерації футболу Донецької області.
* У 2001—2006 роках -голова Донецької обласної ради.
* Від 2001 року, прес-секретар Бориса Колеснікова — Бондаренко Олена Анатоліївна, сьогодні — самостійний політик.
* З кінця 2003 року — голова Донецького обласного відділення Партії регіонів.
* Відомий як один із організаторів з'їзду депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку 28 листопада 2004 року.
* Під час Виборів Президента України, 28 листопада 2004 року, брав участь у «Всеукраїнському з'їзді народних депутатів і депутатів місцевих рад» у Сєверодонецьку на Луганщині, де зібрались прибічники кандидата Віктора Януковича.
* Генпрокуратура відкрила карну справу по факту замаху на територіальну цілісність та недоторканність України. По цій справі серед інших підозрюваних фігурував також і Б. Колесніков. Проте офіційного звинувачення на його адресу не було.
* На Парламентських виборах в Україні (2006) і Парламентських виборах в Україні (2007) обирався до Верховної Ради України за списком Партії регіонів (обидва рази йшов десятим номером у списку).
* У 2010 році призначений Віце-прем'єр-міністром з питань Євро-2012.
* 9 грудня 2010 року Указом Президента України призначений на посаду Віце-прем'єр-міністра України — Міністра інфраструктури України..
* У січні 2011 переніс інфаркт.

=== Відзнаки та нагороди ===

* Заслужений економіст України (з липня 2002 року).
* Почесна грамота ВР України.
* Державний службовець 1-го рангу (з червня 2001 року).
* Указом Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення державними нагородами України» N 1162/2007 від 28 листопада 2007 року був нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня

=== Мовне питання ===
Виступає за підтримку російської мови в Україні, в інтерв'ю журналу «Власть» (2010) зазначив: «''Зрозумійте, ми не ставимо під сумнів, що державною мовою є українська. І в школі вона обов'язкова — це не підлягає обговоренню. Однак якщо місцеві ради за настановами громадян вирішать, що навчання у школах має бути російською, — будь ласка. Відповідно, й університети необхідно передати обласним радам. Це і є перший крок до незалежності вишів, про яку багато говориться, проте нічого не робиться''».

Окрім того, перед своїм призначенням на посаду члена уряду Миколи Азарова Колесніков розповідав про існування відповідного законопроекту який надає обласним радам право дозволити навчати дітей усіх предметів російською мовою в будь-якій загальноосвітній школі при обов'язковому вивченні державної мови.

Необхідність підтримки російської мови Колесніков пояснював (2010) даними соціологічного дослідження: «''Цього потребує український народ. Ми замовляли американцям дослідження. 54 % людей готові голосувати на референдумі за дві мови''».

Щодо вживання української мови Борис Колесніков зазначив, що володіє нею, однак зізнався, що вже давно (з 1979 року) не говорив нею.

21 жовтня 2010 року Колесніком (на той момент віцепрем'єр-міністр і міністр інфраструктури України) був одним з тих, хто підписав з директором Виконавчої ради Euronews Майклом Пітерсом Меморандум про створення і поширення Euronews українською мовою.

У підприємницькій діяльності на території України підприємство Колеснікова ЗАТ «Конті».

=== Скандали. ===
Після президентських виборів-2004 і "помаранчевої революції" Колесніков потрапив під приціл що прийшли до влади політичних опонентів. В рамках реалізації передвиборного гасла Віктора Ющенка "Бандитам - тюрми!" правоохоронні органи порушили проти голови Донецької облради кримінальну справу. Зокрема, йому інкримінували заволодіння із застосуванням здирництва акцій фешенебельного донецького торгового центру "Білий лебідь". Кілька місяців політик просидів в СІЗО. Імениті закордонні та вітчизняні адвокати за підтримки авторитетних політиків-регіоналів домоглися звільнення Колесникова з-під варти і закриття кримінальної справи "у зв'язку з відсутністю складу злочину". А пізніше потерпілий у "справі Колесникова", колишній співвласник "Білого лебедя", сам потрапив під слідство - "за дачу неправдивих свідчень".

Вийшовши з буцегарні в серпні 2005-го, глава Донецької облради обіцяв запроторити за ґрати "помаранчевих", нацькувати на нього правоохоронців (насамперед - ексглава МВС Юрія Луценка). Проте, прийшовши до влади на парламентських виборах 2006 року, Партія регіонів нікого з високопоставлених "помаранчевих" конкурентів не посадила. А сам Колесников був не проти створення "широкої коаліції" з проющенківської Нашої України.

Втім, вже після перемоги на президентських виборах-2010 лідера регіоналів Януковича, деякі опоненти "біло-синіх" за ґрати таки догодили - зокрема, експрем'єр Юлія Тимошенко і ексглава МВС Луценко.

В кінці грудня 2010 року було підписано контракт з компанією Hyundai Corporation на отримання Укрзалізницею 10 нових міжрегіональних електропоїздів. Закуплені у південнокорейської фірми швидкісні поїзди не витримують морозної зими, ламаються і простоюють годинами. Колесніков називає проблеми зі швидкісними поїздами технічним непорозумінням.

У 2011 році журналіст Сергій Лещенко оприлюднив інформацію про причетність Колеснікова до непрозорих будівельних тендерів при підготовці до Євро-2012.

=== Статки та активи ===
За офіційними даними, активи Бориса Колеснікова — АПК-ІНВЕСТ і ЗАТ «Конті».

У 2006 році в «Топ-100» найвпливовіших людей України журналу «Кореспондент» Колесніков посів № 24, 2007 року — № 20.

За версією журналу «Фокус», у 2006 році Колесніков посів № 10 в рейтингу впливовості поміж представників донецького регіону.

У 2007 в «Рейтинг найбагатших людей Центральної і Східної Європи», складений журналістами польського тижневика «Wprost» Борис Колесников зайняв 90-е місце, $0,65 млрд.

За оцінкою журналу "Фокус" за лютий 2008 року, статки Колесникова сягали $470 млн., Збільшившись в порівнянні з попереднім роком на $250 млн. У рейтингу 130 найбагатших українців співзасновник КОНТІ зайняв 56-й рядок. Експерти журналу "Корреспондент" кілька місяців по тому нарахували у нього активів на $271 млн., присвоївши у своєму рейтингу найбагатших співвітчизників 50-е місце.

2010 року — у рестингу «200 найвпливовіших українців» посів 10-е місце.

У квітні 2011 року журнал «Форбс» оцінив статки Колеснікова у $230 млн, що викликало його обурення. За остаточною версією, висвітленою в газеті «Коментарі» сумарний оборот «Конті» і АПК-ІНВЕСТ 2010 року перевищив 4 млрд грн., а статки самого Колеснікова оцінено в $810 млн.

2012 — журнал «Фокус» розмістив бізнесмена у списку 20 найуспішніших аграріїв України, де він посів 19 місце (агрокомпанія АПК-Інвест — земельний банк — 23 000 га).

В серпні 2013 року ЗМІ оголосили, що Колесніков продає свою компанію «Конті», котра має понад 14 % ринку кондитерських виробів в Україні, та хотів отримати за неї $1млрд.

У 2015 році впливове видання Forbes назвало топ-10 платників податків України, серед яких на другому місці опинився Борис Колесніков, який сплатив 164, 081 млн гривень ПДФО.

=== Особисте життя ===
Колесніков одружений (дружина Світлана), має двох дітей — доньку Катерину (2004) і сина Костянтина (1992). Костянтин закінчив Московську школу економіки і вступив до Московського університету на економічний факультет. Очолює наглядову раду компанії АПК-ІНВЕСТ

За повідомленням журналу "Фокус", вся родина Бориса Колеснікова постійно мешкає в Москві, й він сам літає до Москви на майже кожні вихідні. Проте, в інтерв'ю виданню «Українська правда» від 22 квітня 2011, розповідаючи про сім'ю, Борис Колесніков стверджував: «''…Мій син навчається на другому курсі в Московському державному університеті. Це його вибір. Зараз дружина з донькою тут, проте вони часто їздять до сина''.»

Колесніков з юних років дружить з Рінатом Ахметовим - найбагатшим українцем, власником компанії СКМ, і одним з декількох найбільш великовагових фігур в Партії регіонів. Невипадково олігарх довірив Колеснікову пост віце-президента Футбольного клубу "Шахтар" - не найбільш дохідного, але одного з улюблених своїх бізнес-проектів.
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Файл:Колесников Борис.jpg

2020-06-02T14:02:00Z

Delta:

Колесников Борис

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T12:55:11Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]].

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабинович]] називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», «NewsOne» і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу «NewsOne» назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах" NewsOne"». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал "NewsOne"». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабиновича]].

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]]. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

28 липня 2018 року лідер громадського руху Український вибір - право народу Віктор Медведчук вступив в партію За життя. 5 листопада 2018 року [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] був обраний главою політичної партії «За життя».

У вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

9 листопада 2018 року співголова Опозиційного блоку Юрій Бойко і «За життя» підписали угоду про співпрацю на президентських і парламентських виборах 2019 року. Була створена об'єднана «Опозиційна платформа - За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку заявили, що угода була "особистою ініціативою", і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

17 листопада 2018 року партія розвитку України (частина Опозиційного блоку) приєдналася до «Опозиційна платформа — За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку [[Новинський Вадим|Вадим Новинський]] і Борис Колесніков заявили, що угода була "особистою ініціативою" Бойко і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

20 листопада 2018 року, після того, як Бойко був виключений з Опозиційного блоку (через "зраду інтересів своїх виборців"), він анонсував створення нової парламентської групи «Опозиційна платформа - За життя».

27 травня 2019 року члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» одноголосно обрали співголовами партії народних депутатів Вадима Рабиновича і Юрія Бойка. [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] обраний головою політради й головою стратегічної ради партії, народний депутат [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]].

У підсумку на виборах до ВРУ 2019 партія «Опозиційна платформа — За життя» отримала у Верховній Раді України IX скликання 37 депутатських місць за партійними списками. Партія набрала 13,05% голосів виборців.

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та Юрій Бойко. В листопаді 2018 року останнього разом з [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергієм Льовочкіним]] виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

[[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] — співголова.

[[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] — голова виконкому.

Юрій Бойко — співголова.

===Ідеологія партії===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали NewsOne, [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як Ігор Гужва та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу NewsOne з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах News One.

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії [[Льовочкін Сергій Володимирович|Сергій Льовочкін]] разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

*11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

*Абрамович Ігор Олександрович
*Бойко Юрій Анатолійович
*Борт Віталій Петрович
*Бурміч Анатолій Петрович
*Волошин Олег Анатолійович
*Гнатенко Валерій Сергійович
*Дунаєв Сергій Володимирович
*Загородній Юрій Іванович
*Іоффе Юлій Якович
*Ісаєнко Дмитро Валерійович
*Кальцев Володимир Федорович
*Качний Олександр Сталіноленович
*Кива Ілля Володимирович
*Кісільов Ігор Петрович
*Козак Тарас Романович
*Колтунович Олександр Сергійович
*Королевська Наталія Юріївна
*Кузьмін Ренат Равелійович
*Ларін Сергій Миколайович
*Лукашев Олександр Анатолійович
*[[Льовочкін Сергій Володимирович]]
*Льовочкіна Юлія Володимирівна
*Макаренко Михайло Васильович
*Мамка Григорій Миколайович
*Мамоян Суто Чолоєвич
*[[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчук Віктор Володимирович]]
*Мороз Володимир Вікторович
*Німченко Василь Іванович
*Павленко Юрій Олексійович
*Папієв Михайло Миколайович
*Плачкова Тетяна Михайлівна
*Пономарьов Олександр Сергійович
*Приходько Наталія Ігорівна
*Пузанов Олександр Геннадійович
*[[Рабінович Вадим Зіновійович]]
*Скорик Микола Леонідович
*Славицька Антоніна Керимівна
*Солод Юрій Васильович
*Столар Вадим Михайлович
*Суркіс Григорій Михайлович
*Христенко Федір Володимирович
*Чорний Віктор Іванович
*Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T12:51:24Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]].

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабинович]] називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», «NewsOne» і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу «NewsOne» назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах" NewsOne"». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал "NewsOne"». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабиновича]].

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадима Рабіновича]]. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

28 липня 2018 року лідер громадського руху Український вибір - право народу Віктор Медведчук вступив в партію За життя. 5 листопада 2018 року [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] був обраний главою політичної партії «За життя».

У вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

9 листопада 2018 року співголова Опозиційного блоку Юрій Бойко і «За життя» підписали угоду про співпрацю на президентських і парламентських виборах 2019 року. Була створена об'єднана «Опозиційна платформа - За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку заявили, що угода була "особистою ініціативою", і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

17 листопада 2018 року партія розвитку України (частина Опозиційного блоку) приєдналася до «Опозиційна платформа — За життя». В цей же день інші лідери Опозиційного блоку [[Новинський Вадим|Вадим Новинський]] і Борис Колесніков заявили, що угода була "особистою ініціативою" Бойко і Опозиційний блок не приймав ніяких рішень про співпрацю з «За життя».

20 листопада 2018 року, після того, як Бойко був виключений з Опозиційного блоку (через "зраду інтересів своїх виборців"), він анонсував створення нової парламентської групи «Опозиційна платформа - За життя».

27 травня 2019 року члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» одноголосно обрали співголовами партії народних депутатів Вадима Рабиновича і Юрія Бойка. [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] обраний головою політради й головою стратегічної ради партії, народний депутат Сергій Льовочкін.

У підсумку на виборах до ВРУ 2019 партія «Опозиційна платформа — За життя» отримала у Верховній Раді України IX скликання 37 депутатських місць за партійними списками. Партія набрала 13,05% голосів виборців.

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та Юрій Бойко. В листопаді 2018 року останнього разом з Сергієм Льовочкіним виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадимом Рабіновичем]].

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

[[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] — співголова.

Сергій Льовочкін — голова виконкому.

Юрій Бойко — співголова.

===Ідеологія партії===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники [[Рабінович Вадим Зіновійович|Вадим Рабінович]] та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали NewsOne, [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як Ігор Гужва та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу NewsOne з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах News One.

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії Сергій Льовочкін разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

*11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

*Абрамович Ігор Олександрович
*Бойко Юрій Анатолійович
*Борт Віталій Петрович
*Бурміч Анатолій Петрович
*Волошин Олег Анатолійович
*Гнатенко Валерій Сергійович
*Дунаєв Сергій Володимирович
*Загородній Юрій Іванович
*Іоффе Юлій Якович
*Ісаєнко Дмитро Валерійович
*Кальцев Володимир Федорович
*Качний Олександр Сталіноленович
*Кива Ілля Володимирович
*Кісільов Ігор Петрович
*Козак Тарас Романович
*Колтунович Олександр Сергійович
*Королевська Наталія Юріївна
*Кузьмін Ренат Равелійович
*Ларін Сергій Миколайович
*Лукашев Олександр Анатолійович
*Льовочкін Сергій Володимирович
*Льовочкіна Юлія Володимирівна
*Макаренко Михайло Васильович
*Мамка Григорій Миколайович
*Мамоян Суто Чолоєвич
*[[Медведчук, Віктор Володимирович|Медведчук Віктор Володимирович]]
*Мороз Володимир Вікторович
*Німченко Василь Іванович
*Павленко Юрій Олексійович
*Папієв Михайло Миколайович
*Плачкова Тетяна Михайлівна
*Пономарьов Олександр Сергійович
*Приходько Наталія Ігорівна
*Пузанов Олександр Геннадійович
*[[Рабінович Вадим Зіновійович]]
*Скорик Микола Леонідович
*Славицька Антоніна Керимівна
*Солод Юрій Васильович
*Столар Вадим Михайлович
*Суркіс Григорій Михайлович
*Христенко Федір Володимирович
*Чорний Віктор Іванович
*Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Новинський Вадим

2020-06-02T12:39:40Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Вади́м Владисла́вович Новинський''' (рос. ''Вадим Влади...

[[Файл:Новинський Вадим.jpg|міні]]
'''Вади́м Владисла́вович Новинський''' (рос. ''Вадим Владиславович Новинский''; справжнє ім'я '''Вадим Рудольфович Малхасян'''; нар. 3 червня 1963, Стара Русса, Новгородська область, РРФСР) — російський та український політик та бізнесмен; бізнес-олігарх. Офіційно вся бізнес-діяльність Новинського розташовується в Україні, прихильник і меценат РПЦвУ.

Є засновником фінансово-промислової групи Смарт-Холдинг та власником блокувального пакета компанії Метінвест. Депутат ВРУ, 7-го, 8-го та 9-го скликань. Член фракції партії Опозиційний блок у ВРУ, колишній член Партії регіонів. Представник України в ПАРЄ з 21 грудня 2016 року.

Активно протидіяв проведенню Об'єднавчого собору українських православних церков, зокрема, зі своїми охоронцями вивіз із Києва митрополита РПЦвУ Агапіта (Бевцика), який мав намір долучитися до Об'єднавчого собору.

Засновник «Смарт-Холдинг».

Був посередником між Януковичем і митрополитом Володимиром Сабоданом.

Проявив себе як великий прихильник впливу РПЦ на українську церкву. У червні 2018-го у складі делегації зі священників РПЦвУ відвідав власним чартерним літаком патріарха Варфоломія в Стамбулі. Вадим просив патріарха відмовитись надавати незалежність (томос) УПЦ КП від Москви. Патріарх не запрошував делегацію, а прийняв після їхніх прохань.

З ним були митрополити (за версією Москви): Одеський Агафангел, Донецький Іларіон, Кам'янець-Подільський Феодор та Бориспільський Антоній.

=== Статки ===

* 2010 — посів 6-е місце в рейтингу Найбагатші люди України 2010 за версією журналу «Фокус».
* 2012 — зайняв 2 місце у рейтингу 200 найзаможніших людей України ($4,373 млрд.)
* 2013 — посів п'яте місце ($3,273 млрд), пропустивши вперед іншого олігарха Фірташа ($3,327 млрд).
* 2019 — у рейтингу журналу "НВ" топ-100 найбагатших українців", опублікованому у жовтні 2019 року, статки оцінено у $1,767 млрд (зменшення на 22% у порівнянні з 2018 роком)

=== Власність ===

* Смарт-груп (основний власник);
* «Торгово-фінансова фірма „Сантіс“»;
* Сагро;
* Смарт-холдинг (основний власник);
* Метінвест (блокуючий пакет);
* Яковлівське родовище залізних руд;

==== Суднобудівні заводи ====

* Херсонський суднобудівний завод;
* Чорноморський суднобудівний завод (ЧСЗ) (Миколаїв);

==== Продовольчі холдинги ====

* «Верес», популярний в Україні виробник продуктів харчування;
* Калитянський бекон;
* Страхова компанія «Промислово-страховий альянс»;
* Завод «Днепропресс»;
* Субхолдинг «Смарт-Нерудпром»;
* Будівельна компанія «Криворіжаглобуд»;
* Девелоперська компанія «Юджин» (Київ);

==== Видобуток газу ====

* Smart Energy.

==== Фінанси ====

* Юнекс-Банк

==== Агробізнес ====
2012 року журнал «Фокус» розмістив бізнесмена у списку 20 найуспішніших аграріїв України, де він разом з компаньйоном Рінатом Ахметовим посів шосте місце (агрохолдинг HarvEast Holding — земельний банк — 220 000 га)

=== Кар'єра ===
1985-1989 рр. - робота в Петрозаводському авіазагоні.

1989-1991 рр. - співробітник кафедри систем управління і обчислювальної техніки Академії цивільної авіації (Ленінград).

1991-1996 рр. - співробітник Центру перспективних досліджень (Санкт-Петербург).

1996-1998 рр. - робота в представництві компанії Лукойл-Північ-Захід (Санкт-Петербург).

1998-2002 рр. - робота в Торговому домі Лукойл-Північ-Захід (пізніше - Торговий дім Північ-Захід-Ойл).

2004-2007 рр. - голова наглядової ради ВАТ Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат (Кривий Ріг).

Засновник і основний бенефіціар фінансово-промислової групи Смарт-холдинг. З 2006 року - президент групи компаній Смарт-холдинг, глава наглядової ради ЗАТ Смарт-холдинг.

Живе і працює "на два будинки" - в Києві та Санкт-Петербурзі.

29 травня 2012 року указом президента України Віктора Януковича Новинський прийнятий до громадянства України як особа, яка має визначні заслуги перед Україною.

==== Смарт-Холдинг. ====
Український холдинг з низкою активів в декількох ключових галузях економіки - гірничо-металургійному комплексі, суднобудуванні, АПК, будівництві та виробництві будматеріалів, фінансовому секторі, машинобудуванні.

В ГМК група зібрала великі пакети акцій ВАТ Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, ЗАТ Макіївський металургійний завод, болгарського прокатного заводу Promet Steel, після чого в 2007 році об'єднала ці активи з металургійними активами групи Метінвест, що входить в бізнес-імперію СКМ мільярдера і нардепа від Партії регіонів Ріната Ахметова. В результаті злиття Смарт-холдинг став власником понад 25% акцій укрупнити Метінвесту. Крім того, холдинг Новинського контролює ВАТ Яковлівський рудник в Білгородській області Росії.

Також серед активів Смарт-холдингу перебувають:

- в суднобудуванні - ВАТ Херсонський суднобудівний завод, ВАТ Чорноморський суднобудівний завод (Миколаїв);

- в АПК та сфері виробництва продуктів харчування - групи компаній Верес і Калитянський бекон;

- в будівництві - ЗАТ Криворіжаглобуд і ТОВ Юджин (саме ця компанія займалася будівництвом в Києві торгового центру "Троїцький", через затримки із знесенням якого спорткомплекс "Олімпійський" могли позбавити права приймати фінальні матчі Євро-2012);

- у виробництві будматеріалів - ВАТ Балаклавське рудоуправління ім.Горького, ЗАТ Євпаторійський завод будівельних матеріалів, ЗАТ Сакський завод будівельних матеріалів; ВАТ Запоріжнерудпром, ЗАТ Турстрой, що володіє ліцензіями на розробку кількох гранітних і піщаних родовищ;

- в сфері фінансів - банк Юнекс і страхова компанія ЗАТ Промислово-страховий альянс;

- в машинобудуванні - ВАТ Завод Дніпропрес.

Також Смарт-холдинг контролює і розвиває портовий комплекс "Очаків".

На підприємствах групи зайнято близько 20 тис. співробітників.

У 2013 році співвласники Смарт-холдингу домовилися з ВТБ про придбання колишнього дочірнього Банку Москви в Україні, але угода зірвалася.

=== Політика ===
За підсумками проміжних виборів народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі №224 (Севастополь) самовисуванцем проходить у Верховну Раду. Вибори в цьому окрузі проводилися 7 липня 2013 року в зв'язку з достроковим припиненням повноважень Павла Лебедєва, призначеного на посаду міністра оборони України. Спостерігачі від ОПОРИ відзначали, що явка на цих виборах склала близько 24%. У Верховній Раді VII скликання увійшов до депутатської фракції Партії регіонів.

16 січня 2014 року голосував за "диктаторські закони" - пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова. Після референдуму в Криму Новинський, який отримав українське громадянство, заявив, що готовий продати свої кримські активи.

Восени 2014 року на дострокових виборах пройшов у Верховну Раду від Опозиційного блоку (№11 в списку). Член фракції Опозиційний блок.

20 листопада 2018 року на засіданні фракції Опозиційного блоку Володимир Новинський був обраний головою фракції.

Брав участь в дострокових парламентських виборах 2019 року як самовисуванець по мажоритарному округу № 57 (Маріуполь). За підсумками голосування переміг на окрузі з результатом 42,64%, обійшовши кандидата від Слуги народу В'ячеслава Салгалова (24,10%).

10 вересня 2019 року ввійшов до складу парламентського комітету з питань прав людини, деокупацію і реінтеграції тимчасово окупованих територій в Донецькій, Луганській областях та АР Крим, міста Севастополя, нацменшин і міжнаціональних відносин.

=== Конфлікти ===

* 26 березня 2014 року Господарський суд Києва у повному обсязі задовольнив позов «Укртелефільму» про визнання недійсним договору (на думку журналістів, по суті, рейдерської квартирної афери) між «Силтек ЛТД» та «Інтерінвестсервісом» (підконтрольна людям Новинського). 24 квітня відбудеться засідання Госпсуду у ще одній подібній справі.
* 2013 — мав серйозний конфлікт з архієпископом Олександром Драбинком (УПЦ московського патріархату). Цей конфлікт з травня 2014 року став предметом кримінального розслідування.
* лютий 2014 — мав сутичку у ВРУ з Порошенком (на той час народним депутатом).
* травень 2013 — став кандидатом у народні депутати на довиборах до Верховної Ради на виборчому окрузі № 224 (Севастополь). Під час виборчої кампанії його підозрювали у порушенні виборчого законоставства щодо агітації, зокрема, щодо незаконної агітації на кораблі «Славутич» ВМС України та в одній зі шкіл Севастополя, але ЦВК не визнала це порушення порядку проведення агітації.

[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]

Файл:Новинський Вадим.jpg

2020-06-02T12:38:58Z

Delta:

Новинський Вадим

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T12:19:11Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано Вадима Рабіновича.

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

===Позиція партії===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник Вадим Рабинович називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», «NewsOne» і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент [[Євгеній Мураєв|Євген Мураєв]] в ефірі телеканалу «NewsOne» назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах" NewsOne"». [[Євгеній Мураєв|Мураєва]] назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал "NewsOne"». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, Вадима Рабиновича.

===Історія===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано Вадима Рабіновича. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

Після цього, у вересні 2018 року, один з її керівників [[Євгеній Мураєв]] покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують Вадим Рабінович та Юрій Бойко. В листопаді 2018 року останнього разом з Сергієм Льовочкіним виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із Вадимом Рабіновичем.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

====Державна зрада====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

===Керівництво===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

Вадим Рабінович — співголова.

Сергій Льовочкін — голова виконкому.

Юрій Бойко — співголова.

=== Ідеологія партії ===
Партія пропагує проросійську позицію, її очільники Вадим Рабінович та [[Євгеній Мураєв]] називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали NewsOne, [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як Ігор Гужва та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу NewsOne з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах News One.

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

===Фінансові звіти===
У 2019 році партія отримала більше ніж 116 мільйонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

===Скандали===
Голова виконкому партії Сергій Льовочкін разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно з деклараціями, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

* 11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

*[http://zagittya.com.ua Сайт партії]
*[http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

===Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання===

* Абрамович Ігор Олександрович
* Бойко Юрій Анатолійович
* Борт Віталій Петрович
* Бурміч Анатолій Петрович
* Волошин Олег Анатолійович
* Гнатенко Валерій Сергійович
* Дунаєв Сергій Володимирович
* Загородній Юрій Іванович
* Іоффе Юлій Якович
* Ісаєнко Дмитро Валерійович
* Кальцев Володимир Федорович
* Качний Олександр Сталіноленович
* Кива Ілля Володимирович
* Кісільов Ігор Петрович
* Козак Тарас Романович
* Колтунович Олександр Сергійович
* Королевська Наталія Юріївна
* Кузьмін Ренат Равелійович
* Ларін Сергій Миколайович
* Лукашев Олександр Анатолійович
* Льовочкін Сергій Володимирович
* Льовочкіна Юлія Володимирівна
* Макаренко Михайло Васильович
* Мамка Григорій Миколайович
* Мамоян Суто Чолоєвич
* Медведчук Віктор Володимирович
* Мороз Володимир Вікторович
* Німченко Василь Іванович
* Павленко Юрій Олексійович
* Папієв Михайло Миколайович
* Плачкова Тетяна Михайлівна
* Пономарьов Олександр Сергійович
* Приходько Наталія Ігорівна
* Пузанов Олександр Геннадійович
* Рабінович Вадим Зіновійович
* Скорик Микола Леонідович
* Славицька Антоніна Керимівна
* Солод Юрій Васильович
* Столар Вадим Михайлович
* Суркіс Григорій Михайлович
* Христенко Федір Володимирович
* Чорний Віктор Іванович
* Шуфрич Нестор Іванович

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''
 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Кузьмін Ренат

2020-06-02T12:12:22Z

Delta:

'''Кузьмін Ренат''' — український юрист і політик, народний депутат України від партії [http://shpionopedia.org/index.php/%D0%9E%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%BA "Опозиційна платформа – За життя"] 9 скликання. Державний радник юстиції 1 класу, державний службовець 1 рангу. Був заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 4 жовтня 2013 до 2014), першим заступником Генерального прокурора України (2010–2013). Член Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.

==Політичні погляди==
2019 року отримав мандат народного депутата IX скликання. Зважаючи на те, що Ренат Кузьмін знаходився в розшуку, ЦВК спочатку заборонила йому брати участь у виборах, але згодом допустила. Він отримав мандат від ОПЗЖ.

Пов'язаний зі справами відносно колишнього Міністра МВС Луценка, колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, колишнього заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України Георгія Філіпчука.

У квітні 2020 року [https://zik.ua/news/politics/kuzmin_opozytsiina_platforma_za_zhyttia_initsiiuie_kryminalne_rozsliduvannia_faktiv_nezakonnoho_funktsionuvannia_v_ukraini_viiskovykh_baklaboratorii_ssha_966475 заявив] про ініціювання розслідування фактів "незаконного функціонування в Україні військових баклабораторій США".

У травні 2020 року нардепи від "Опозиційної платформи - За життя" [http://shpionopedia.org/index.php/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%87%D1%83%D0%BA,_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Віктор Медведчук] і Ренат Кузьмін [https://zik.ua/news/politics/v_oon_pidtverdyly_otrymannia_skarhy_medvedchuka_i_kuzmina_na_nezakonne_funktsionuvannia_baklaboratorii_ssha_v_ukraini_970051 направили] в ООН скаргу на незаконне функціонування в Україні бактеріологічних лабораторій США. [[Файл:20110927112629-6434.jpg|міні|Ренат Кузьмін]]Намагається дискредитувати Революцію Гідності, [https://112.ua/mnenie/chto-delat-zelenskomuv-svyazi-s-mirnymi-protestami-v-ssha-537876.html закидає] владі намагання звинуватити у всіх проблемах Російську Федерацію.

==Біографія==

*12 липня 1967 — народився в Донецьку
*1985 — студент Української юридичної академії (Харків)
*1986 — службовець строкової служби
*1988 — службовець в Донецькому виробничо-торговому трикотажному об'єднанні
*1991 — стажист Донецької природоохоронної міжрайонної прокуратури
*1991 — стажист прокуратури Ленінського району Донецька
*1992 — старший помічник прокурора Ленінського району м. Донецька
*1992 — заступник прокурора Ленінського району Донецька
*1994 — заступник прокурора Ворошиловського району Донецька
*1995 — прокурор Донецької природоохоронної міжрайонної прокуратури
*1998 — прокурор Кіровського району Донецька
*1999 — начальник управління прокуратури Донецької області
*1999 — прокурор Макіївки Донецької області
*2003 — заступник прокурора Донецької області, начальник управління прокуратури Донецької області
*2003 — прокурор Києва
*2005 — старший помічник прокурора Київської області
*2005 — заступник прокурора Київської області
*2006 — заступник Генерального прокурора України
*2010 — 2013 — перший заступник Генерального прокурора України
*2013 — 2014 — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Кандидат у народні депутати від партії [[Опозиційна платформа — За життя|«Опозиційна платформа — За життя»]] на парламентських виборах 2019 року, № 35 у списку.

 
[[Категорія:Гібридний вплив]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Україна]]

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T12:11:32Z

Delta:

[[Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg|міні]]
'''«Опозиційна платформа — За життя»''' (ОПЗЖ) — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як '''Всеукраїнське об'єднання «Центр»'''.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя». Її лідером обрано Вадима Рабіновича.

У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

14 грудня 2018 року на з'їзді партії було оголошено про перейменування в «Опозиційна платформа - За життя»

=== Позиція партії ===
Партія пропагує проросійську позицію. Її керівник Вадим Рабинович називає війну на сході України «громадянської», говорить про дискримінацію російськомовних і тиск на незгодних з політикою уряду.

Телеканали «Інтер», «NewsOne» і «<nowiki/>[[112 канал|112 Україна]]<nowiki/>», а з недавніх пір «<nowiki/>[[ZIK]]<nowiki/>», які часто зараховують до [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]], відповідно пов'язують з цією партією.

30 листопада 2017 року один з керівників партії на той момент Євген Мураєв в ефірі телеканалу «NewsOne» назвав євромайдан «державним переворотом», що викликало скандал і спонукало активістів до пікетування каналу з вимогою вибачитися за зневажливі слова про події 2014 року і «зупинити проросійські випади в передачах" NewsOne"». Мураєва назвали «реваншистів, який хоче з проросійськими силами повернутися до влади в Україні. І з такою метою створювався телеканал "NewsOne"». Також були звинувачення в розпалюванні міжнаціональної ненависті і щодо іншого керівника, Вадима Рабиновича.

=== Історія ===
На парламентських виборах 2002 року брала участь у блоці Народний рух України за єдність. За багатомандатним округом було зареєстровано список з 104 кандидатів, в одномандатних округах було зареєстровано 101 кандидата. Блок отримав 41 тис. 730 голосів (0,16 %), посівши 24-те місце серед 33 учасників.

У жовтні 2004 головою партії обрано Степана Гавриша.

На парламентських виборах 2006 року партія брала участь у складі «Опозиційного блоку „Не так!“», маючи 3 % загального списку. На виборах до парламенту у першій десятці списку блоку партію «Центр» представляв Гавриш (№ 7). Блок одержав 257 тис. 106 голосів (1,01 %), посівши 11-те місце серед 45 учасників.

2007 — Гавриш склав з себе обов'язки голови партії; в.о. голови став його заступник, колишній лідер партії Віктор Головко.

На парламентських виборах 2007 р. партія брала участь у складі виборчого блоку політичних партій «КУЧМА». Блок набрав 23 тис. 676 голосів (0,10 %), посівши 18-те місце серед 20 учасників.

У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано Вадима Рабіновича. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна [[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктора Медведчука]] — «Український вибір».

Після цього, у вересні 2018 року, один з її керівників Євгеній Мураєв покидає партію та згодом створює власний політичний проект «Наші».

Восени 2018 року партію перейменовано на «Опозиційна платформа — За життя». Партією керують Вадим Рабінович та Юрій Бойко. В листопаді 2018 року останнього разом з Сергієм Льовочкіним виключили з «Опозиційного блоку» через «співпрацю із владою» та союз із Вадимом Рабіновичем.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

==== Державна зрада ====
25 травня 2020 року Печерський суд зобов'язав Офіс генпрокурора відкрити справу про держзраду проти представників ОПЗЖ.

=== Керівництво ===
[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] — голова політради, співголова партії.

Вадим Рабінович — співголова.

Сергій Льовочкін — голова виконкому.

Юрій Бойко — співголова.

Ідеологія партії

Партія пропагує проросійську позицію, її очільники Вадим Рабінович та Євген Мураєв називають російсько-українську війну «громадянською», вбачають «утиски російськомовних» та «незгодних з політикою Києва». Головною платформою для провадження своєї політики є канали NewsOne, [[112 канал|112 Україна]], Rabinovich TV та [[ZIK]] та їхні інтернет-ресурси. На рівних з такими одіозними проросійськими публічними особами як Ігор Гужва та Олесь Бузина, партіям «Родіна», «Відродження», «Опозиційний блок» та Партія Шарія.

30 листопада 2017 року один з керівників партії Мураєв назвав Революцію гідності «державним переворотом», що викликало скандал та пікетування каналу NewsOne з вимогою вибачитись за зневагу до Майдану та припинити промосковські випади у передачах News One.

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів і партій, зокрема, і «Опозиційної платформи — За життя»

=== Фінансові звіти ===
У 2019 році партія отримала більше 116 мійльонів гривень внесків, а витрати склали майже 114 мільйонів.

Офіційні витрати на виборчу кампанію склали 58,5 млн грн, з яких 80% пішли на телевізійну рекламу, майже половина з яких — на телеканал Інтер

Згідно декларацій, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

=== Скандали ===
Голова виконкому партії Сергій Льовочкін разом зі своєю сестрою є власниками більш ніж 50 офшорних компаній.

Згідно декларацій, партію «Опозиційна платформа — За життя» фінансує найбільша кількість олігархів. Відомо також, що партія приховала свої витрати на рекламу в соцмережах під час передвиборчої кампанії.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження через те, що партію фінансували фіктивні фірми.

У 2019 році партія задекларувала центральний офіс, площею 5 метрів квадратних із трьома працівниками та 76 мільйонами гривень донорських внесків.

Під час голосування 30 квітня 2020 року за звернення Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо посилення тиску на Росію, ОПЗЖ була єдиною фракцією парламенту, що не голосувала.

11 березня 2020 народні депутати від ОПЗЖ відвідали засідання Держдуми РФ. Це був перший офіційний візит народних депутатів України до Державної думи Росії з початку військової агресії Росії у 2014 році.

Народний депутат від Опозиційної платформи Олег Волошин збрехав у своєму Facebook-дописі буцімто французька депутатка Валері Фор-Мунтян запропонувала залучити сепаратистів “для кращої динаміки мирного процесу за столом переговорів". Сама Фор-Мунтян обурилися такою заявою і спростувала слова Волошина.

* [http://zagittya.com.ua Сайт партії]
* [http://archive.zagittya.com.ua/reports/ Фінансові звіти партії]

=== Список депутатів у Верховній Раді України IX скликання ===

* Христенко Федір Володимирович
* Солод Юрій Васильович
* Гнатенко Валерій Сергійович
* Мороз Володимир Вікторович
* Пономарьов Олександр Сергійович
* Лукашев Олександр Анатолійович
* Бойко Юрій Анатолійович
* Рабінович Вадим Зіновійович
* Медведчук Віктор Володимирович
* Королевська Наталія Юріївна
* Льовочкін Сергій Володимирович
* Німченко Василь Іванович
* Шуфрич Нестор Іванович
* Ларін Сергій Миколайович
* Дунаєв Сергій Володимирович
* Козак Тарас Романович
* Столар Вадим Михайлович
* Іоффе Юлій Якович
* Папієв Михайло Миколайович
* Абрамович Ігор Олександрович
* Ісаєнко Дмитро Валерійович
* Скорик Микола Леонідович
* Суркіс Григорій Михайлович
* Кісільов Ігор Петрович
* Загородній Юрій Іванович
* Бурміч Анатолій Петрович
* Льовочкіна Юлія Володимирівна
* Колтунович Олександр Сергійович
* Мамка Григорій Миколайович
* Кальцев Володимир Федорович
* Павленко Юрій Олексійович
* Приходько Наталія Ігорівна
* Чорний Віктор Іванович
* Борт Віталій Петрович
* Макаренко Михайло Васильович
* Волошин Олег Анатолійович
* Плачкова Тетяна Михайлівна
* Пузанов Олександр Геннадійович
* Мамоян Суто Чолоєвич
* Кива Ілля Володимирович
* Кузьмін Ренат Равелійович
* Качний Олександр Сталіноленович
* Славицька Антоніна Керимівна

''Докладніше: [https://uk.wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_України_IX_скликання Верховна Рада України IX скликання]''
 
[[Категорія:Україна]]
[[Категорія:Політики]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Опозиційна платформа — За життя

2020-06-02T12:07:30Z

Delta: Створена сторінка: міні '''«Опозиційна платформа — За життя»''' (О...

Файл:Опозиційна платформа — За життя.jpg

2020-06-02T12:04:05Z

Delta:

Опозиційна платформа — За життя

РИА НОВОСТИ

2020-06-01T19:44:37Z

Delta:

[[Файл:РИА.jpg|міні]]
'''«РИА Новости»''' (укр. ''«РІА Новини»''), '''російське агентство міжнародної інформації''' — бренд російського державного пропагандистського медіа-конгломерату РИА Новости [["Росія сьогодні", Міжнародне інформаційне агентство|«Росія сьогодні»]].

До 2013 року РИА Новости також була російська медіагрупа і одне з найбільших інформаційних агентств світу зі штаб-квартирою в Москві. Медіагрупа і агентство «РІА Новини» були розформовані Указом президента Росії Володимиром Путіним «Про деякі заходи щодо підвищення ефективності діяльності державних засобів масової інформації» від 9 грудня 2013 року. Згідно з указом, замість ліквідованого «РІА Новини» було створено Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні».

Створена у 1990-го року на основі пропагандистської організації Агентство друку «Новини»: спочатку під назвою «Інформаційне агентство «Новини» (ІАН)», а з вересня 1991 року — «РИА Новости».

==Історія==
Прототип аґенції було створено 24 червня 1941 року, коли за постановою Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) «Про створення та завдання Радянського інформаційного бюро» було створено Радінформбюро — інформаційно-пропагандистський орган. Надалі структура послідовно трансформувалася, змінюючи назву, мету та підпорядкування. Спочатку в Агентство друку «Новини», потім — Інформаційне агентство «Новини», потім — Російське інформаційне агентство «Новини» і після — Російське інформаційне агентство (рос.) «Вести».

1 квітня 2004, після внесення змін до установчих документів, структура отримала назву і статус Федеральне державне унітарне підприємство Російське агентство міжнародної інформації (рос.) «РИА Новости».

==Пропагандистська діяльність==
Майже щоденно інформагентство поширює новини, які містять ознаки інформаційної війни РФ проти України.

У травні 2018 року за підозрою у держзраді після обшуків СБУ в офісі "РИА Новости-Україна" суд заарештував тодішнього керівника "дочки" російського інформагентства Кирила Вишинського.

В ході судового розгляду справи Вишинського прокурор назвав публікації на сайті РІА «Новости Украина» пропагандистськими і писалися для того, щоб у читача склалося враження, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням, громадяни розділені на непримиренні табори, країна не здатна здобувати перемоги у війні, а Росія є непереможною державою.

Крім того, за даними оприлюдненої [https://journalist.today/uk/ekspertyza-sait-ria-novosty-ukrayna-publikuvav-propahandu-proty-derzhavnosti-ukrainy/ лінгвістичної експертизи], в статтях на сайті РІА «Новости Украина» стверджувалося, що жителі тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей мали право на самовизначення і добровільно вирішили відокремитися від України. Обвинувальний акт складався з 78-х сторінок.

7 вересня 2019 року Вишинський в рамках масштабного обміну утримуваними особами за формулою "35 на 35" був доставлений з Києва в Москву.

Уже в РФ Кирило Вишинський зняв пропагандистський документальний серіал "Люди Донбасу". В серіалі Вишинський повторює меседж Кремля про те, що на Донбасі вже 5 років "йде громадянська війна".
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:РФ]]
[[Категорія:Пропагандисти]]

"Росія сьогодні", Міжнародне інформаційне агентство

2020-06-01T19:42:35Z

Delta: Створена сторінка: міні Федеральне державне унітарне підприємство «Міжнародне і...

[[Файл:Росія сьогодні.jpg|міні]]
Федеральне державне унітарне підприємство «Міжнародне інформаційне агентство" Росія сьогодні "» (ФГУП МІА «Росія сьогодні») - російське інформаційне агентство. Створено 9 грудня 2013 року указом президента Росії Володимира Путіна на базі ліквідованого тим же указом інформаційного агентства «РИА Новости». Генеральним директором агентства був призначений Дмитро Кисельов. 31 грудня 2013 року він призначив головним редактором Маргариту Симоньян.

09.12.2013 Президент Росії Володимир Путін підписав указ про ліквідацію інформаційного агентства «РИА Новости» і створенні на його базі міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні». Тим же указом було ліквідовано радіостанція «Голос Росії», на місці якої в жовтні 2014 року було створено агентство Sputnik

У Росії медіагрупа «Росія сьогодні» розвиває інформаційні ресурси російською мовою: [[РИА НОВОСТИ|інформаційне агентство РИА Новости]], агентство економічної інформації Прайм, агентство спортивної інформації Р-Спорт, інформаційне агентство РІА Нерухомість, рейтингове агентство РІА Рейтинг, портал перекладних матеріалів зарубіжних ЗМІ Иносми.ру.

За кордоном медіагрупа представлена міжнародним агентством і радіо з мультимедійними інформаційними центрами Sputnik.

Мова: російська, англійська, німецька, французька та інші
 
[[Категорія:Рф]]
[[Категорія:Медіа]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Пропагандисти]]

Файл:Росія сьогодні.jpg

2020-06-01T19:39:24Z

Delta:

Росія сьогодні

Корнілов Володимир

2020-06-01T19:27:20Z

Delta:

[[Файл:Владимир Корнилов.jpg|міні|Володимир Корнілов]]
'''Корнілов''' '''Володимир Володимирович''' ''(рос.: Владимир Корнилов)'' — російський пропагандист, політичний оглядач інформагенства «Россия сегодня», відомий своїми українофобськими висловлюваннями.

Певний час жив та працював в Україні.

У 2008 році, Корнілов з іншими членами [[Інститут країн СНД|Інституту СНД]] виступив проти визнання Голодомору українців в 1932 — 1933 років. Після чого СБУ мало не закрила цю організацію.

Корнілов — співучасник розгорнутої Кремлем агресивної війни проти України, бере активну участь у антиукраїнській пропаганді. Відомий розпалюванням сепаратизму на сході України та в Криму. Систематично своїми публікаціями [https://anna-news.info/vojnu-v-donbasse-razozhgla-ukraina-vladimir-kornilov/ підтримує] окупацію РФ українських земель. Відомий поширювач [https://www.obozrevatel.com/abroad/mskali-rujnuyut-kiiv-propagandist-putina-opozorilsya-fejkom-ob-ukraine.htm фейків] про Україну та її історію.

===Біографія===
Володимир Корнілов народився у Липецьку (Росія).

Ріс і виховувався в Донецьку. У 1995 році закінчив заочне відділення історичного факультету Донецького державного університету.

Працював у Ворошиловському райкомі комсомолу міста Донецька, згодом — на обласному телебаченні, вів українобську програму «Вибір».

В 1995—1999 роках — редактор відділу політики газети «Комсомольская правда — Донбасс». У 1999-2000 рр. — менеджер департаменту реалізації газети Fort Worth Star Telegram (США).

В 2000—2003 роках — заступник головного редактора газети «Салон Дона и Баса» (Донецьк).

У лютому-листопаді 2003-го — головний редактор газети «Сегодня» (Київ). Обидва видання входять до видавничої групи холдингу СКМ, головним акціонером якої є олігарх, колишній народний депутат України від Партії Регіонів Рінат Ахметов.
У 2004—2006 очолював редакцію «Ділового журналу». Постійний автор інтернет-видання «Наш Век».
До осені 2005 року, як повідомляє ресурс «Політтех», консультував блок «Держава» [[Васильєв Геннадій|Геннадія Васильєва]] (екс-генпрокурора України, співвласника концерну ''Енерго'', нардепа від Партії регіонів VI скликання).
З 2006 по 2013 керував Українською філією Інституту країн СНД і працював оглядачем газети «2000» (Київ). У липні 2013 року пішов з посади директора УФ ІК СНД та виїхав з Києва. Очолив нову структуру — Центр євразійських досліджень.

===Пропагандистська діяльність===
Автор книги «Донецько-Криворізька республіка: Розстріляна мрія» (рос. ''Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта''), виданої в 2011 році харківським видавництвом «Фоліо» тиражем у 5 тисяч екземплярів. У 2015 році була перевидана у Росії у видавництві "Питер".

15 жовтня 2010 р. в ході конференції «Федералізація України: від розколу до єдності» в Одесі перший заступник голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтин Затулін зауважив, що, за його словами, Україна має перспективи тільки як федеративна держава, оскільки в Україні, мовляв, існують величезні відмінності між регіонами. Його підтримав директор українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов, на думку якого, Україна приречена на федералізм і двомовність. ''«Інакше Україна просто не зможе зберегти себе в нинішніх кордонах... Потрібно, щоб уже зараз представники української громадськості сіли один стіл і обговорили, як же жити».''

У 2013 році опублікував пропагандистську статтю російською мовою під назвою [http://kornilov.name/evrozveri-anatomiya-proevropeyskogo-bespredela/ «ЕВРОЗВЕРИ: анатомия „проевропейского“ беспредела»], яку активно поширювали кремлівські пропагандистські ЗМІ.

Під час одного з ефірів російського ТБ Корнілов заявив, що народні депутати України з трибуни Верховної Ради закликають до розстрілів усіх людей, які працюють на території окупованих РФ фейкових республік "Л/ДНР".

Закликав вводити санкції проти України за прийняття закону про мови.

За активну проросійську діяльність на території України Корнілов нагороджений «Почесним знаком співвітчизника» Росії, який йому вручив особисто міністр закордонних справ цієї держави — Сергій Лавров.

Корнілов вважає за необхідне укладення нового, посиленого, Договору про дружбу та співпрацею між Україною та Росією.

[[Категорія:Пропагандисти]]
[[Категорія:РФ]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

ZIK

2020-06-01T19:25:42Z

Delta: /* Керівництво */

[[Файл:Zik.png|міні]]
'''ZIK''' або '''Z''' (офіційне написання логотипа: '''Z ZIK''') — український загальнонаціональний телеканал. Контролюється '''[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктором Медведчуком]]'''.

 

===Керівництво===
· Власник — [[Димінський Петро]]

· Генеральний директор — Ігор Туркевич.

===Історія===
Інформаційне агентство ZIK було створено ще влітку 2004 року. Це перше інтернет-агентство у Західній Україні.

Телеканал ZIK вперше вийшов в ефір 1 вересня 2010 року. Тоді програмна сітка налічувала шість проектів власного виробництва. Мовлення здійснювалося з центром у Львові переважно на Західну Україну.

Із 2014 року ZIK розпочав перехід на загальнонаціональний рівень, розширивши лінійку авторських проектів до 20. В основі більшості з них, як і раніше, залишається жанр журналістського розслідування.

12-13 березня 2014 телеканал проводив телемости з Києвом («'''[[112 канал|112 Україна]]'''»)[3] та Донецьком («Донбас»).

Проекти телеканалу виходять із студій ZIK-Львів та ZIK-Київ, яку було відкрито 25 травня 2014 року. На початку жовтня 2016року відбулася офіційна презентація нової центральної студії ZIKу в столичному Міжнародному центрі культури та мистецтв «Жовтневий палац».

3 жовтня 2016 року телеканал розпочав мовлення замість каналу «Dobro» у мережі DVB-T2. З 16 лютого 2017 року телеканал став загальноукраїнським.[4]

У січні 2018 року керівництво телеканалу заявило про тиск та погрози, зокрема від одного з народних депутатів від Народного фронту, приводом для яких стало інтерв'ю з колишнім заступником голови Адміністрації президента Андрієм Портновим[5][6].

===Програми===
· Гра у класику — політичне шоу, де сучасність подається через історичні аналогії та паралелі. Автор і ведучий — Сергій Рахманін.

· Історична правда із Вахтангом Кіпіані — історичний тележурнал,[9] виходить у співпраці із інтернет-версією «Історична правда» (Українська правда). Автор та ведучий — Вахтанг Кіпіані.

· Прямим текстом — політичне ток-шоу. Автор і ведучий — Остап Дроздов.

· Drozdov — ток-шоу за участю політиків, громадських і культурних діячів.[10] Автор і ведучий — Остап Дроздов.

· Стежками війни — журналістські розслідування у військовій, оборонно-промисловій та сфері військового правосуддя.

· Добрий ZIK — проект, який вчить співчуттю та небайдужості.

· Перші про головне — щоденна інформаційно-аналітична програма.

· Перші про головне. Коментарі — щоденні інформаційно-аналітичні півторагодинні прямоефірні токінг-студії.

· Перші про головне. Деталі — підсумкова інформаційно-аналітична програма тижня. Окрім традиційної аналітики, зважаючи на концепцію каналу головних розслідувань країни, і сам тижневик є своєрідним розслідуванням.

· Вільний мікрофон — проект, де кожен може висловити свою думку. Зйомки проводять на центральних площах Києва, Львова, Чернівців, Рівного, Ужгорода, Луцька, Івано-Франківська, Маріуполя, Харкова, Дніпра та Одеси.

· HARD з Влащенко — яскраве ток-шоу з яскравою ведучою та статусними спікерами.

· ДокаZ - це аналітичне пояснення, коментар, юридична точка зору адвоката Олексія Шевчука на впроваджувані в Україні закони та реформи, а також події, що їх супроводжують. [11][12]

· FACE 2 FACE з Тетяною Даниленко — гості ведучої ті, хто творить "завтра" країни.

· Перші другі — відверті розмови ведучої Наташі Влащенко з чоловіками та дружинами публічних людей, які зазвичай залишаються в тіні своїх обранців.

· Гра Z вогнем — інформаційно-політичне ток-шоу в форматі дебатів. Проект, ведучою якого є відома журналістка Тетяна Даниленко, розглядає найгарячіші соціальні політичні теми, які хвилюють глядачів. Гості програми — топові експерти і політичні діячі.

· Спецпроект з Наташею Влащенко — ексклюзивне підсумкове шоу тижня: головні подї, гарячі дискусії, ньюзмейкери та експерти в студії.

· Народ проти — велике політичне ток-шоу з ведучою Наташею Влащенко

· Vox populi — безпрецедентний інтерактивний майданчик, гостями якого стають ті, кого обирає сам глядач.

· Злий дім — гострий соціальний проект, під час якого ведучий, колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко з'ясовує, що означають цифри у наших платіжках, компетентно роз'яснює, за що і кому ми насправді сплачуємо недосяжні тарифи та хто мусить відповідати за розвалені будинки.

· Вижити в Україні — унікальний екопроект, головна тема якого виживання однієї людини й всієї країни в умовах екологічних проблем. Показувати справжній стан вітчизняної екологічної ситуації журналістам телеканалу ZIK допомагають відомі люди.

· Гараж — розважально-музична програма в форматі невимушеного інтерв'ю, під час якого ведучий спілкується з гостями про їхню творчість, перші кроки в музиці, здобутки й труднощі.

Спеціальні проекти[ред. | ред. код]

· «Незалежність. 20 років зблизька» (2011)[13] — ностальгійний телепроект, в якому журналісти розповідають, як народжувалася, утверджувалася і чим усі 20 років жила Україна, зокрема — Львів.

· Цикл телемостів і телемарафонів, присвячених подіям в країні (Революція гідності, анексія Криму, АТО)[14].

· «EкSTREAM Марафон. Вибори Президента» (2014) — 15-годинний прямоефірний марафон, присвячений висвітленню виборів Президента України 25 травня 2014 році. Над проектом працювало 30 знімальних груп, які вели прямі трансляції з різних регіонів України. До студії каналу завітало близько 100 гостей.

· «2014. Ціна свободи» (2014)[15] — серія роликів, в основі яких — пряма мова українських військових, які служать в зоні АТО, і родичів героїв Небесної Сотні про Батьківщину, війну, ворогів.

· Трансляція новорічного концерту Віденської філармонії (2015)[16]. Вперше в Україні транслювався всесвітньовідомий концерт, який дивилися глядачі 90 країн. Виконувалися твори Йоганна Штрауса-батька, Йоганна Штрауса-сина, Едуарда і Йозефа Штраусів. Також твори Франца фон Зуппе і Ганса Крістіана Лумбю. Оркестром Віденської філармонії керував індійський диригент Зубін Мета.

· «Освенцим. Українська історія» (2015)[17]. 27 січня 2015 р. телеканал ZIK транслював заходи, присвячені вшануванню жертв Освенцима-Аушвіца у Польщі. Трансляція супроводжувалася коментарями істориків, розповідями-спогадами в'язнів концтабору та їхніх нащадків, яких ZIK запросив у свої студії у Львові і Києві.

· Непрощені — у документальній дилогії історія незалежної України розглядається через дії чи бездіяльність чотирьох президентів, які були керманичами держави з 1991 до 2014 року. Аналізуються переломні події у державотворенні, що відбулися за каденції чотирьох гарантів, та їх наслідки для нашої країни.

· Шлях до Незалежності — історії легендарних українців, небезпечні принципові життєві позиції. «УСС та Крути», «Друга світова і УПА», «Спортивні досягнення», «Молоді дисиденти», «Українські революції» — п'ять фільмів як п'ять ілюстрацій багатогранної боротьби за право бути суверенними.

· У пошуках Європи — цикл сюжетів, які пропагують європейські цінності, розповідають про спосіб життя і ведення бізнесу в Євросоюзі, а також знайомлять глядача із культурою і традиціями західних країн. Окрім того, журналісти демонструють спосіб, як українські реалії адаптувати до європейського законодавства, за яких умов наші дрібні підприємці зможуть торгувати на міжнародному рівні, а умови життя простих людей наблизяться до європейських.

· Полинові воїни: історії полеглих — проект із надривом, в якому про загиблих на Сході України воїнів розповідають їхні рідні та близькі.

====Закриті====
· '''Хто тут живе?''' (2010—2012) — програма журналістських розслідувань, що показували розкішне життя чиновників, високопосадовців і керівників регіону. Кожен випуск програми був присвячений окремому фігуранту. Журналісти готували серію сюжетів-розслідувань про його статки. Прокоментувати зібрані матеріали, пояснити джерело своїх доходів і можливість вести розкішне життя при зарплаті держслужбовця фігуранта розслідування запрошували на «червоний диван» у прямий ефір програми. За два з половиною роки існування програма підготувала майже 150 випусків. За результатами журналістських розслідувань проти фігурантів програми були порушені численні кримінальні справи, кілька чиновників втратили посади.

· '''Народний контроль''' (2013—2014)— програма журналістських розслідувань. Гасло програми — 5-та стаття Конституції України: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ».

· '''Люстрація''' (2012—2014) — політичний спецпроект, де герої програми проходять журналістський контроль на політичну чесність. Спочатку програма виходила як політичний спецпроект. У березні 2014 року телеканал надав ефір у вечірньому прайм-таймі Люстраційному Комітету Майдану Львівщини для проведення відкритої громадської люстрації. У прямому ефірі за участю експертів, громадських діячів, журналістів і громадськості процес люстрації проходили чиновники та претенденти на керівні посади Львівщини — від голови ОДА до представників силового блоку. Зокрема, саме після люстрування у прямому ефірі ZIKу Дмитра Загарію було призначено керівником ГУ МВС у Львівській області. Фігурантів і модераторів прямого ефіру «Люстрації» визначала редакційна рада Люстраційного Комітету Майдану Львівщини.

· '''ПРАВОкація''' (2010—2013) — програма, що ставить за мету захист права людей на гідне життя.

· '''Покажи їм! Львів-Донбас-шоу''' (2013) — реаліті-шоу, створене у співпраці з ТРК Донбас. В основі проекту — десять історій зіткнення та порівняння двох культур, двох ментальностей, двох способів життя. Це Галичина — очима донеччан, і Донбас — поглядом львів'ян. Представники різних професій на кілька днів вирушили «у відрядження» з Донецька до Львова і навпаки, щоб зануритися у життя у новій атмосфері.

· '''По-живому''' (2010—2012) — програма про реакції, поведінку, думки, емоції людей.

· '''НА! РОБОТУ''' (2012—2013) — соціальне шоу, головний приз — робота мрії для фіналіста.

· '''Наші гроші''' (2013—2016) — антикорупційний проект, який виходить в ефірі з листопада 2013 року у співпраці із інтернет-ресурсом «Наші гроші». Головна тема розслідувань проекту — незаконне використання бюджетних коштів через тендери та державні закупівлі. Приклади розслідувань: Межигір'я-2. Версаль Іванющенка [18]про розкішний маєток, який таємно зводився у Конча-Заспі для сім'ї Януковича, сюжети про торгівлю заставним майном у Міністерстві юстиції, «касову схему» часів Януковича, якою і далі послуговувалися податківці, [19] 140 гектарів водойм на Київщині, що належать заступнику генпрокурора, екс-губернатора Донеччини, який захопив 18 гектарів землі у державному санаторії, корупцію на Укрзалізниці, Укрпошті тощо. Також у лютому 2014 року сюжет «Наших грошей» про статки екс-міністра МВС Захарченка демонстрували на телеекрані Євромайдану. Наслідком багатьох випусків програми стало звільнення чиновників-хабарників, внутрішні перевірки, порушення кримінальних справ, скасування умов проведення тендерів та процедур «темних» закупівель. Керівник і ведучий — Денис Бігус.

· '''Почути Україну''' — інформаційно-аналітичне ток-шоу у прямому ефірі з включеннями з регіонів.

· '''В очі''' — відвертий діалог наживо з гостем студії — головним ньюзмейкером тижня, що минає.

· '''ЖитлоБлуд''' — рейд незаконними забудовами столиці та великих міст України. Команда з'ясовує все, що потрібно знати, аби не стати жертвою незаконних забудовників або співучасником у будівельних аферах.

· '''Лікарські таємниці''' — викривальний проект про вітчизняну медичну галузь.

· '''Остання інстанція'''[20] - соціальні розслідування загальнонаціонального масштабу, героєм яких є маленька людина, яка презентує велику проблему.

· '''Джокери''' — спільний з інтернет-виданням «Українська правда» викривальний проект з ведучою, відомою журналісткою Севгіль Мусаєвою про фінансування політичних партій в Україні

===Ведучі===
Ведучими телеканалу є Наташа Влащенко, Тетяна Даниленко, Сергій Рахманін, Вахтанг Кіпіані, Остап Дроздов, Володимир Андрієвський, Ольга Бутко, Юлія Войнар, Анна Нитченко, Лейла Мамедова, Павло Кругляковський, Ксенія Смірнова, Богдан Машай, Наталка Лятуринська, Олексій Бурлаков, Андріана Кучер, Катерина Романюк, Олексій Шевчук та інші.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Медіа]]

ZIK

2020-06-01T19:25:05Z

Delta:

[[Файл:Zik.png|міні]]
'''ZIK''' або '''Z''' (офіційне написання логотипа: '''Z ZIK''') — український загальнонаціональний телеканал. Контролюється '''[[Медведчук, Віктор Володимирович|Віктором Медведчуком]]'''.

 

===Керівництво===
· Власник — [[Димінський Петро Петрович]].

· Генеральний директор — Ігор Туркевич.

===Історія===
Інформаційне агентство ZIK було створено ще влітку 2004 року. Це перше інтернет-агентство у Західній Україні.

Телеканал ZIK вперше вийшов в ефір 1 вересня 2010 року. Тоді програмна сітка налічувала шість проектів власного виробництва. Мовлення здійснювалося з центром у Львові переважно на Західну Україну.

Із 2014 року ZIK розпочав перехід на загальнонаціональний рівень, розширивши лінійку авторських проектів до 20. В основі більшості з них, як і раніше, залишається жанр журналістського розслідування.

12-13 березня 2014 телеканал проводив телемости з Києвом («'''[[112 канал|112 Україна]]'''»)[3] та Донецьком («Донбас»).

Проекти телеканалу виходять із студій ZIK-Львів та ZIK-Київ, яку було відкрито 25 травня 2014 року. На початку жовтня 2016року відбулася офіційна презентація нової центральної студії ZIKу в столичному Міжнародному центрі культури та мистецтв «Жовтневий палац».

3 жовтня 2016 року телеканал розпочав мовлення замість каналу «Dobro» у мережі DVB-T2. З 16 лютого 2017 року телеканал став загальноукраїнським.[4]

У січні 2018 року керівництво телеканалу заявило про тиск та погрози, зокрема від одного з народних депутатів від Народного фронту, приводом для яких стало інтерв'ю з колишнім заступником голови Адміністрації президента Андрієм Портновим[5][6].

===Програми===
· Гра у класику — політичне шоу, де сучасність подається через історичні аналогії та паралелі. Автор і ведучий — Сергій Рахманін.

· Історична правда із Вахтангом Кіпіані — історичний тележурнал,[9] виходить у співпраці із інтернет-версією «Історична правда» (Українська правда). Автор та ведучий — Вахтанг Кіпіані.

· Прямим текстом — політичне ток-шоу. Автор і ведучий — Остап Дроздов.

· Drozdov — ток-шоу за участю політиків, громадських і культурних діячів.[10] Автор і ведучий — Остап Дроздов.

· Стежками війни — журналістські розслідування у військовій, оборонно-промисловій та сфері військового правосуддя.

· Добрий ZIK — проект, який вчить співчуттю та небайдужості.

· Перші про головне — щоденна інформаційно-аналітична програма.

· Перші про головне. Коментарі — щоденні інформаційно-аналітичні півторагодинні прямоефірні токінг-студії.

· Перші про головне. Деталі — підсумкова інформаційно-аналітична програма тижня. Окрім традиційної аналітики, зважаючи на концепцію каналу головних розслідувань країни, і сам тижневик є своєрідним розслідуванням.

· Вільний мікрофон — проект, де кожен може висловити свою думку. Зйомки проводять на центральних площах Києва, Львова, Чернівців, Рівного, Ужгорода, Луцька, Івано-Франківська, Маріуполя, Харкова, Дніпра та Одеси.

· HARD з Влащенко — яскраве ток-шоу з яскравою ведучою та статусними спікерами.

· ДокаZ - це аналітичне пояснення, коментар, юридична точка зору адвоката Олексія Шевчука на впроваджувані в Україні закони та реформи, а також події, що їх супроводжують. [11][12]

· FACE 2 FACE з Тетяною Даниленко — гості ведучої ті, хто творить "завтра" країни.

· Перші другі — відверті розмови ведучої Наташі Влащенко з чоловіками та дружинами публічних людей, які зазвичай залишаються в тіні своїх обранців.

· Гра Z вогнем — інформаційно-політичне ток-шоу в форматі дебатів. Проект, ведучою якого є відома журналістка Тетяна Даниленко, розглядає найгарячіші соціальні політичні теми, які хвилюють глядачів. Гості програми — топові експерти і політичні діячі.

· Спецпроект з Наташею Влащенко — ексклюзивне підсумкове шоу тижня: головні подї, гарячі дискусії, ньюзмейкери та експерти в студії.

· Народ проти — велике політичне ток-шоу з ведучою Наташею Влащенко

· Vox populi — безпрецедентний інтерактивний майданчик, гостями якого стають ті, кого обирає сам глядач.

· Злий дім — гострий соціальний проект, під час якого ведучий, колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко з'ясовує, що означають цифри у наших платіжках, компетентно роз'яснює, за що і кому ми насправді сплачуємо недосяжні тарифи та хто мусить відповідати за розвалені будинки.

· Вижити в Україні — унікальний екопроект, головна тема якого виживання однієї людини й всієї країни в умовах екологічних проблем. Показувати справжній стан вітчизняної екологічної ситуації журналістам телеканалу ZIK допомагають відомі люди.

· Гараж — розважально-музична програма в форматі невимушеного інтерв'ю, під час якого ведучий спілкується з гостями про їхню творчість, перші кроки в музиці, здобутки й труднощі.

Спеціальні проекти[ред. | ред. код]

· «Незалежність. 20 років зблизька» (2011)[13] — ностальгійний телепроект, в якому журналісти розповідають, як народжувалася, утверджувалася і чим усі 20 років жила Україна, зокрема — Львів.

· Цикл телемостів і телемарафонів, присвячених подіям в країні (Революція гідності, анексія Криму, АТО)[14].

· «EкSTREAM Марафон. Вибори Президента» (2014) — 15-годинний прямоефірний марафон, присвячений висвітленню виборів Президента України 25 травня 2014 році. Над проектом працювало 30 знімальних груп, які вели прямі трансляції з різних регіонів України. До студії каналу завітало близько 100 гостей.

· «2014. Ціна свободи» (2014)[15] — серія роликів, в основі яких — пряма мова українських військових, які служать в зоні АТО, і родичів героїв Небесної Сотні про Батьківщину, війну, ворогів.

· Трансляція новорічного концерту Віденської філармонії (2015)[16]. Вперше в Україні транслювався всесвітньовідомий концерт, який дивилися глядачі 90 країн. Виконувалися твори Йоганна Штрауса-батька, Йоганна Штрауса-сина, Едуарда і Йозефа Штраусів. Також твори Франца фон Зуппе і Ганса Крістіана Лумбю. Оркестром Віденської філармонії керував індійський диригент Зубін Мета.

· «Освенцим. Українська історія» (2015)[17]. 27 січня 2015 р. телеканал ZIK транслював заходи, присвячені вшануванню жертв Освенцима-Аушвіца у Польщі. Трансляція супроводжувалася коментарями істориків, розповідями-спогадами в'язнів концтабору та їхніх нащадків, яких ZIK запросив у свої студії у Львові і Києві.

· Непрощені — у документальній дилогії історія незалежної України розглядається через дії чи бездіяльність чотирьох президентів, які були керманичами держави з 1991 до 2014 року. Аналізуються переломні події у державотворенні, що відбулися за каденції чотирьох гарантів, та їх наслідки для нашої країни.

· Шлях до Незалежності — історії легендарних українців, небезпечні принципові життєві позиції. «УСС та Крути», «Друга світова і УПА», «Спортивні досягнення», «Молоді дисиденти», «Українські революції» — п'ять фільмів як п'ять ілюстрацій багатогранної боротьби за право бути суверенними.

· У пошуках Європи — цикл сюжетів, які пропагують європейські цінності, розповідають про спосіб життя і ведення бізнесу в Євросоюзі, а також знайомлять глядача із культурою і традиціями західних країн. Окрім того, журналісти демонструють спосіб, як українські реалії адаптувати до європейського законодавства, за яких умов наші дрібні підприємці зможуть торгувати на міжнародному рівні, а умови життя простих людей наблизяться до європейських.

· Полинові воїни: історії полеглих — проект із надривом, в якому про загиблих на Сході України воїнів розповідають їхні рідні та близькі.

====Закриті====
· '''Хто тут живе?''' (2010—2012) — програма журналістських розслідувань, що показували розкішне життя чиновників, високопосадовців і керівників регіону. Кожен випуск програми був присвячений окремому фігуранту. Журналісти готували серію сюжетів-розслідувань про його статки. Прокоментувати зібрані матеріали, пояснити джерело своїх доходів і можливість вести розкішне життя при зарплаті держслужбовця фігуранта розслідування запрошували на «червоний диван» у прямий ефір програми. За два з половиною роки існування програма підготувала майже 150 випусків. За результатами журналістських розслідувань проти фігурантів програми були порушені численні кримінальні справи, кілька чиновників втратили посади.

· '''Народний контроль''' (2013—2014)— програма журналістських розслідувань. Гасло програми — 5-та стаття Конституції України: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ».

· '''Люстрація''' (2012—2014) — політичний спецпроект, де герої програми проходять журналістський контроль на політичну чесність. Спочатку програма виходила як політичний спецпроект. У березні 2014 року телеканал надав ефір у вечірньому прайм-таймі Люстраційному Комітету Майдану Львівщини для проведення відкритої громадської люстрації. У прямому ефірі за участю експертів, громадських діячів, журналістів і громадськості процес люстрації проходили чиновники та претенденти на керівні посади Львівщини — від голови ОДА до представників силового блоку. Зокрема, саме після люстрування у прямому ефірі ZIKу Дмитра Загарію було призначено керівником ГУ МВС у Львівській області. Фігурантів і модераторів прямого ефіру «Люстрації» визначала редакційна рада Люстраційного Комітету Майдану Львівщини.

· '''ПРАВОкація''' (2010—2013) — програма, що ставить за мету захист права людей на гідне життя.

· '''Покажи їм! Львів-Донбас-шоу''' (2013) — реаліті-шоу, створене у співпраці з ТРК Донбас. В основі проекту — десять історій зіткнення та порівняння двох культур, двох ментальностей, двох способів життя. Це Галичина — очима донеччан, і Донбас — поглядом львів'ян. Представники різних професій на кілька днів вирушили «у відрядження» з Донецька до Львова і навпаки, щоб зануритися у життя у новій атмосфері.

· '''По-живому''' (2010—2012) — програма про реакції, поведінку, думки, емоції людей.

· '''НА! РОБОТУ''' (2012—2013) — соціальне шоу, головний приз — робота мрії для фіналіста.

· '''Наші гроші''' (2013—2016) — антикорупційний проект, який виходить в ефірі з листопада 2013 року у співпраці із інтернет-ресурсом «Наші гроші». Головна тема розслідувань проекту — незаконне використання бюджетних коштів через тендери та державні закупівлі. Приклади розслідувань: Межигір'я-2. Версаль Іванющенка [18]про розкішний маєток, який таємно зводився у Конча-Заспі для сім'ї Януковича, сюжети про торгівлю заставним майном у Міністерстві юстиції, «касову схему» часів Януковича, якою і далі послуговувалися податківці, [19] 140 гектарів водойм на Київщині, що належать заступнику генпрокурора, екс-губернатора Донеччини, який захопив 18 гектарів землі у державному санаторії, корупцію на Укрзалізниці, Укрпошті тощо. Також у лютому 2014 року сюжет «Наших грошей» про статки екс-міністра МВС Захарченка демонстрували на телеекрані Євромайдану. Наслідком багатьох випусків програми стало звільнення чиновників-хабарників, внутрішні перевірки, порушення кримінальних справ, скасування умов проведення тендерів та процедур «темних» закупівель. Керівник і ведучий — Денис Бігус.

· '''Почути Україну''' — інформаційно-аналітичне ток-шоу у прямому ефірі з включеннями з регіонів.

· '''В очі''' — відвертий діалог наживо з гостем студії — головним ньюзмейкером тижня, що минає.

· '''ЖитлоБлуд''' — рейд незаконними забудовами столиці та великих міст України. Команда з'ясовує все, що потрібно знати, аби не стати жертвою незаконних забудовників або співучасником у будівельних аферах.

· '''Лікарські таємниці''' — викривальний проект про вітчизняну медичну галузь.

· '''Остання інстанція'''[20] - соціальні розслідування загальнонаціонального масштабу, героєм яких є маленька людина, яка презентує велику проблему.

· '''Джокери''' — спільний з інтернет-виданням «Українська правда» викривальний проект з ведучою, відомою журналісткою Севгіль Мусаєвою про фінансування політичних партій в Україні

===Ведучі===
Ведучими телеканалу є Наташа Влащенко, Тетяна Даниленко, Сергій Рахманін, Вахтанг Кіпіані, Остап Дроздов, Володимир Андрієвський, Ольга Бутко, Юлія Войнар, Анна Нитченко, Лейла Мамедова, Павло Кругляковський, Ксенія Смірнова, Богдан Машай, Наталка Лятуринська, Олексій Бурлаков, Андріана Кучер, Катерина Романюк, Олексій Шевчук та інші.
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
[[Категорія:Медіа]]

Димінський Петро

2020-06-01T19:24:16Z

Delta:

[[Файл:Димінський Петро.jpg|міні]]
'''Петро́ Петро́вич Димі́нський''' (нар. 27 листопада 1954, Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український бізнесмен і політик, один з власників паливно- промислової групи «Континіум», колишній власник інформаційного агентства «ZIK» . Президент ФК «Карпати» (Львів). Фігурант смертельної ДТП на Львівщині.

Раніше професійний футболіст. Закінчив юнацьку школу «Кривбасу» і у 1972–1973 рр. виступав за дубль цього клубу, а згодом за «Шахтар» (Червоноград).

===Бізнес===

*ФПГ Континіум
*Нафтопродукти (НПК «Галичина»)
*до червня 2019 року - Медіабізнес (інформаційне агентство [[ZIK]])
*до травня 2020 року власник Спорт (ФК «Карпати», щорічний бюджет якого становить близько 12 млн доларів

===Політика===
З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний по виборчому округу № 122 Львівська область

Діяльність у ВРУ:

*Член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки
*Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для з'ясування обставин вчинення неправомірних дій працівниками податкової служби, що призвели до зупинення роботи Відкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс — Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), а також з'ясування причин, що зумовили призупинення роботи Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (м.Кременчук, Полтавська область)
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Японією
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Федеративною Республікою Німеччина
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Сполученими Штатами Америки
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Російською Федерацією
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Королівством Саудівська Аравія
*Член групи з міжпарламентських зв'язків з Великою Британією

Переходи по фракціях:

*Фракція [[«Наша Україна», партія|«Наша Україна»]] 15.05.2002 — 26.11.2002
*Фракція «Регіони України», якою була представлена у Верховній Раді Партія Регіонів 22.05.2003 — 14.05.2004

Перед парламентськими виборами 2006 підтримав короткочасний політичний проект — партію екологічного порятунку '''«ЕКО+25 %»''', де був під № 9 у списку, але «ЕКО+25 %» до Верховної Ради потрапити не зуміла, бо набрала лише 0.47 % голосів (за партію проголосувало 120 тисяч виборців).

===Біографічна довідка===
Народився у сім'ї шахтаря. У 1975—1976 рр. працював робітником на шахті «Південна» і «Центральна» ВО «Кривбасруда». У 1977 р. закінчив Криворізький гірничорудний інститут і отримав направлення до Західної України — на шахти біля Червонограда (ВО «Укрзахідвугілля»).

Від 1977 по 1982 — підземний гірничий майстер, згодом — виконувач обов'язків начальника; начальник підземної добувної ділянки шахти ім. Ленінського комсомолу ВО «Укрзахідвугілля».

У 1982—1987 рр. — начальник зміни, головний інженер шахти 10 «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля».

У 1987—1992 рр. — директор шахти 3 «Великомостівська».

У 1992—1995 рр. — технічний директор Українсько-польського спільного підприємства «Галметал», м. Червоноград.

1998—2002 — голова спостережної ради нафтопереробного комплексу «Галичина» (власник 42 % акцій підприємства).

З літа 2001 року — почесний президент футбольного клубу Карпати (Львів).

2007 журнал Фокус його статки оцінював у 400 млн доларів., але наступні кілька років він не входив до їхнього списку найзаможніших українців. З'явився у схожому рейтингу від журналу Forbes Україна лише у 2012 році, коли його статки оцінили у 170 млн доларів.

Одружений, має дві доньки.

===Участь у смертельному ДТП===
18 серпня 2017 року біля села Ямельня Львівської області близько 15-ї години сталося ДТП за участю автомобіля Петра Димінського марки Mercedes S 65 AMG з державними номерами '''АС0277ВР'''. Його автомобіль, грубо порушуючи правила дорожнього руху, здійснював на великій швидкості обгін на перехресті з другорядною дорогою, внаслідок чого здійснив лобове зіткнення з автомобілем Наталії Тріли, що виїжджала з цієї дороги на головну. Унаслідок автопригоди 31-річна Наталія Тріла загинула. Як стверджували свідки, за кермом був саме політик, проте сторона звинуваченого висуває версію, що автівкою керував охоронець бізнесмена. Саме Андрію Борщу висунули підозру у скоєнні злочину.

За кілька днів після аварії, за словами члена колегії МВС Антона Геращенка, Петро Димінський вилетів з України на приватному літаку. Є всі підстави вважати, що Національна поліція України зумисно дозволила йому це зробити. Дочекавшись втечі підозрюваного, поліція здійснила обшуки в офісах фірм, які належать Димінському у Львові, з метою зібрати зразки його ДНК для експертизи.

12.12.2017 Печерський районний суд м. Києва задовольнив клопотання Генпрокуратури та надав дозвіл на затримання Димінського П.П. та доправлення його до суду для обрання запобіжного заходу — тримання під вартою. На нього подали документи в Інтерпол. Після цього Димінського неодноразово бачили на матчах його футбольного клубу «Карпати» за кордоном, але ніяких дій щодо його затримання не було здійснено.

6.12.2019 генеральний прокурор Руслан Рябошапка змінив підслідність справи. Зокрема, кримінальне провадження за підозрою Димінського у скоєнні ДТП з летальним результатом передано до Головного слідчого управління СБУ.
 
[[Категорія:Медіа]]

Фракція «Наша Україна»

2020-06-01T19:23:36Z

Delta: Delta перейменував сторінку з Фракція «Наша Україна» на «Наша Україна», партія

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[«Наша Україна», партія]]

Файл:Наша Україна.jpg

2020-06-01T19:22:03Z

Delta:

Наша Україна

Васильєв Геннадій

2020-06-01T19:06:53Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Генна́дій Андрі́йович Васи́льєв''' (3 жовтня 1953, Сталі...

[[Файл:Васильєв Геннадій.jpg|міні]]
'''Генна́дій Андрі́йович Васи́льєв''' (3 жовтня 1953, Сталіно, Українська РСР, СРСР) — український політик, народний депутат, Генеральний прокурор України (18 листопада 2003 — 9 грудня 2004).

=== Політична кар'єра ===
Керівник партії «Держава» (http://www.derzhava.org)

==== Прокурорська кар'єра ====
Після закінчення вузу Васильєв працював в прокуратурі Ленінського району Донецька. Був начальником слідчого управління прокуратури Донецької області. Потім шість років очолював ту ж прокуратуру. Його старший брат Олександр Васильєв (1951 р.н.) водночас був начальником контрольно-ревізійного управління області, а ще раніше займав пост голови податкової адміністрації в Донецькій області.

Г.Васильєв кілька разів був народним депутатом України (в 1994, 1998, 2002 і 2007 рр.). У Верховній Раді IV скликання перебував у фракції Єдина Україна, сформованої на базі "прокучмівського" виборчого блоку "За єдину Україну". Пропрезидентською більшістю був обраний першим віце-спікером парламенту.

18 листопада 2003 року президент Леонід Кучма призначив Васильєва на посаду генпрокурора України. Він змінив на цій посаді звільненого за "надмірну політизацію органу загалом і створення власного політичного іміджу" Святослава Піскуна. Втратив пост 9 грудня 2004 року - після того, як Піскун домігся в Печерському райсуді Києва відновлення на посаді шефа ГПУ. За час керівництва Генпрокуратурою на адресу Васильєва з боку опозиції не раз звучали звинувачення в тому, що він обслуговує інтереси керуючого режиму і "донецького клану".

На дострокових парламентських виборах 2007 року пройшов до Верховної Ради за списком Партії регіонів. Член парламентського комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

28 квітня 2010 року призначений заступником голови Адміністрації президента України Віктора Януковича. Проте 2 лютого 2011-го був звільнений. Як зазначила заступник глави АП Ганна Герман, це було особисте прохання Васильєва. Після звільнення з Адміністрації він повернувся до Верховної Ради.

==== Народний депутат України ====
Народний депутат України 2-го скликання з 07.1994 (1-й тур) до 04.1998, Калінінський виборчий округ № 109 Донецької області. З'яв. 57.41 %, за 56.66 %. Член Комітету з питань законності та правопорядку. Член групи «Незалежні».

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 61 Донецької області. З'яв. 70.7 %, за 45.9 %, 12 суперників. На час виборів прокурор Донецької області. Член фракції НДП (05.1998-05.99); позафракційний (05.1999-02.2000), член групи «Трудова Україна» (з 02.2000). Член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (07.1998-02.2000), член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з 02.2000).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-12.03, виборчий округ № 61 Донецької області, самовисування. За 54.83 %, 20 суперників. Уповноважений представник фракції «Єдина Україна» (05.2002). 1-й заступник Голови ВР України (28 травня 2002-18 листопада 03). Склав депутатські повноваження 11 грудня 2003.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., обраний за списками Партії регіонів. Одночасно з 28 квітня 2010 року по 2 лютого 2011 року — заступник Глави Адміністрації Президента України.

З грудня 2012 року по листопад 2014 року - народний депутат України VII скликання, пройшов за списком Партії регіонів (№54). Член парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Безпартійний.

==== Скандали ====
Через кілька місяців після відставки органи прокуратури порушили стосовно свого колишнього шефа кримінальну справу за підозрою в перевищенні службових повноважень. Крім того, ГПУ цікавилася ступенем участі Васильєва у замаху службових осіб Генпрокуратури на незаконне вилучення у 2004 році 1700 га земель у Кагарлицькому районі Київської області, що належали виправно-трудовій колонії №115. Своєю чергою, представники Партії регіонів заявили, що Васільєв піддається переслідуванню з політичних мотивів - за те, що "виступив проти грубих порушень законодавства під час помаранчевої революції", а пізніше "публічно і аргументовано давав негативну оцінку роботі помаранчевої влади". Зрештою жодне з кримінальних справ, в яких фігурантом виступав екс-генпрокурор, до суду не довели.

Політика. Васильєв, попри спроби, не зміг поповнити когорту активних гравців української політики. Як лідер партії "Держава" на парламентських виборах-2006 він, не домовившись про спільне "виступі" з Партією регіонів і ПСПУ Наталії Вітренко, спільно з Всеукраїнською партією трудящих створив виборчий блок "Держава - Трудовий союз". Блоку віддали симпатії всього 0,14% тих, хто прийшов на вибори виборців. Втім, на оголошених дострокових виборах Верховної Ради 2007 року Васильєв отримав "залізно прохідне" 17-е місце в списку одного з лідерів перегонів - "Партії регіонів". Згодом партнерство з регіоналами вивело Васильєва в заступники глави президентської адміністрації Сергія Льовочкіна.

==== Бізнес ====
Робота в органах прокуратури не завадила йому сколотити пристойний стан. Вважається, що він має відношення до великого бізнесу у вугільній галузі, металургії, фінансовій сфері. Зокрема, його називають одним із власників найбільшого в країні вугільного концерну "Енерго" (видобуток коксівного вугілля), а його партнерами по бізнесу - мультимільйонерів Віктора Нусенкіса і Леоніда Байсарова.

Входить до числа найбагатших українців. За оцінками журналу Фокус, на початку 2008 року стан нардепа і співвласника "Енерго" дорівнювало $575 млн. А кілька місяців по тому видання Корреспондент нарахувало ще більше - $1,66 млрд., поставивши Васильєва-молодшого на 16-е місце списку з півсотні провідних вітчизняних багатіїв.

Ще раніше, у 2006 році, Корреспондент писав, що брати Васильєви, займаючи високі посади у виконавчій владі, "були цінним ресурсом Енерго". Завдяки їхній підтримці великі фінансово-промислові групи побоювалися конфліктувати з концерном. А хто вирішував спробувати, ризикував зіткнутися з проблемами. Журнал наводить приклад, як свого часу пакистанський інвестор Metallsrussia накинув оком на перлину концерну Енерго - Донецький метзавод (ДМЗ). У підсумку довелося скаржитися на пресинг з боку місцевих силових структур.

За деякими даними, пожертвував тисячі доларів на будівництво православних церков, контролює телеканал "Київська Русь".

В 2011 році Г. Васильєв позивався в Україні до суду проти Віктора Нусенкіса, претендуючи на 50% акцій ГК «Донецьксталь», через що Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку призупинила торгівлю акціями 12 компаній, що входять до складу «Донецьксталі». Проте за кілька місяців судовий процес завершився. У грудні Г. Васильєв оприлюднив відкритого листа, в якому проголосив, що претендує на 50% в бізнесі Нусенкіса та що готовий судитися з ним «до повного відновлення порушених прав». Наприкінці 2012 року Г. Васильєв звернувся до Слідчого комітету в Кемеровскій області РФ з вимогою порушити кримінальну справу проти Віктора Шевцова, гендиректора багатогалузевого виробничого об'єднання «Кузбасс». Представники компаній Salesi Investments Limited і Indtec Finance B.V., підконтрольних Г. Васильєву, стверджували, що у вересні 2011 року «Кузбасс» протизаконно переєстрував 98,79% акцій вугільної компанії «Заречная» на «Интерконсалтинг» Віктора Нусенкіса, через що ці дві компанії втратили контроль над активом. Але слідча з особливо важливих справ Валентина Матвеєва відмовила в порушенні кримінальної справи «у зв'язку з відсутністю в діях Шевцова складу злочину». Юристи Г. Васильєва оскаржили відмову прокуратури Кемеровської області.

=== Нагороди ===

* Почесний працівник прокуратури України.
* Заслужений юрист України (06.1997).
* Орден «За заслуги» III (11.2000), II ст. (10.2003).
* Почесна грамота КМ України (03.2002).
* Орден «За заслуги» I ст. (3 жовтня 2013) — ''за значний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність, високий професіоналізм''

=== Біографічна довідка ===
Народився 3 жовтня 1953 в Сталіно. Після закінчення середньої школи працював робітником на Донецькому заводі торговельного обладнання.

9.1972-06.1976 — студент Харківського юридичного інституту, спеціальність «Правознавство»;

7.1976-03.1979 — стажист, слідчий прокуратури Ленінського району, м. Донецька Донецької області;

3.1979-01.1981 — помічник прокурора Ленінського району м. Донецька Донецької області;

1.1981-05.1981 — прокурор слідчого управління, прокурор-криміналіст прокуратури Донецької області;

5.1981-06.1984 — прокурор Ленінського району, м. Донецька Донецької області;

6.1984-01.1987 — начальник слідчого управління прокуратури Донецької області;

1.1987-05.1988 — заступник начальника слідчого управління, начальник загального нагляду Прокуратури УРСР;

5.1988-12.1991 — заступник прокурора Донецької області;

12.1991-07.1996 — прокурор Донецької області;

З 07.1994 — народний депутат України ІІ скликання;

З 07.1996-07.1997 — виконував повноваження народного депутата України на постійній основі;

З 03.1998-04.2002 — народний депутат України ІІІ скликання;

З 04.2002 — народний депутат України IV скликання;

З 28 травня 2002 — перший заступник Голови Верховної Ради України;

З 18 листопада 2003 — Генеральний прокурор України (призначений Указом Президента України від 18 листопада 2003 року)

8 грудня 2004 — подав заяву про відставку з посади Генерального прокурора України

Одружений. Разом з дружиною Ларисою Олександрівною - викладачем іноземних мов, виховує двох дітей: дочку Валерію і сина Андрія.
[[Категорія:Україна]]

Файл:Васильєв Геннадій.jpg

2020-06-01T19:03:46Z

Delta:

Васильєв Геннадій

Росія-24, телевізійний канал

2020-06-01T18:33:47Z

Delta: Створена сторінка: '''Росія-24''' — російський інформаційний цілодобовий телеканал. Входить до складу Всерос...

'''Росія-24''' — російський інформаційний цілодобовий телеканал. Входить до складу Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії. Почав мовлення у липні 2006 року під назвою ''«Вісті»''.

=== Критика та заборона мовлення на територіях України та Молдови ===
Після створення каналу більшість експертів говорило про те, що телеканал є політичним проектом і буде впливати на громадську думку перед парламентськими і президентськими виборами 2007 і 2008 роківпроте останнім часом телевізійні критики говорять про високий професійний рівень каналу Один з небагатьох телеканалів, який висвітлює проблеми Росії.

Окрім іншого, канал активно використовується в рамках пропагандистської політики Росії проти України. Є забороненим до трансляції на території Молдови. Неодноразово неправдиві "новини" викривались авторитетними джерелами. Щоправда, канал ніяк не реагує на подібні питання.

=== Висвітлення подій в Україні ===
На думку Єлизавети Сурганової і Костянтина Бенюмова з Lenta.ru в ході висвітлення подій в Україні «Росія-24» відійшла від нейтральної позиції. Так, у своєму ефірі вона повідомляла про те, що на Майдані діють провокатори, а підрозділи «Беркута» — «єдине, що не дає перерости цього в громадянську війну». Незважаючи на те, що запрошені експерти визнавали наявність у Києві мирних протестувальників, всіх загиблих 20 лютого «Росія-24» охрестила бойовиками. Журналіст телеканалу зазначив, що не розуміє, навіщо їх тіла фотографують і показують в ефірі українські ЗМІ, але додав, що, «можливо, таким чином, вони намагаються викликати жалість західних політиків». При цьому телеканал звинувачував іноземні ЗМІ в перекосі і тиску на українську владу, які, на думку державних журналістів, говорять лише про втрати серед протестуючих і звинувачують у загибелі людей керівництво України.

24 липня 2014 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення оголосила, що зміст програм каналів «Перший канал. Всесвітня мережа», «РТР-Планета», «Росія-24», «НТВ-Мир», ТVCI (ТВ-Центр International), «Росія-1», НТВ, ТНТ, «П'ятий канал», «Зірка», Рен-ТВ, LifeNews, RT, РБК-ТБ не відповідає вимогам Європейської конвенції про транснаціональному телебаченні і ч. 1 ст. 42 закону України «Про телебачення і радіомовлення», тим самим заборонивши їх трансляцію на території України.

Обмеження мовлення російських каналів в Україні було розкритиковано як керівництвом Росії, так і самими каналами. МЗС Росії назвав відключення російських телеканалів наступом на свободу ЗМІ, а гендиректор "Першого каналу" Костянтин Ернст закликав українську владу скасувати рішення, яке "суперечить нормам міжнародного права та інтересам абонентів". Неоднозначно це рішення сприйнято і в Європі - представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Дунья Міятович називала призупинення мовлення обмеженням свободи слова. Проте пізніше Міятович заявила, що така практика може бути обґрунтованою, якщо вона служить "захист фундаментальних цінностей". МЗС РФ закликав Міятович уникати у своїй діяльності подвійні стандарти і вибіркового підходу.

=== Історія ===
За неофіційною інформацією, роботи зі створення окремого інформаційного телеканалу велися ще з 2003 року.

* 15 травня 2006 року — на зустрічі в Сочі з приводу 15-річчя ВГТРК генеральний директор холдингу Олег Добродєєв пообіцяв президенту Путіну запустити інформаційний телеканал
* 1 липня 2006 року в 19:00 за московським часом почалася трансляція каналу в базовому пакеті НТВ-Плюс.
* 13 жовтня 2006 року — в ефір вийшов перший випуск програми Весті.net.
* 1 січня 2007 року — початок ефірного мовлення. Першим містом стала Тюмень, 1 лютого 2007 року — Орел, 5 лютого 2007 року — Воронеж, влітку 2007 року близько 40 регіонів.
* 7 лютого 2008 року — початок мовлення на західному узбережжі США.
* 19 травня 2008 року — починається безкоштовне розповсюдження сигналу телеканалу у кабельних мережах Сербії.
* 9 жовтня 2008 року — початок етерне мовлення на ефірній частоті у Кииргистані.
* 17 листопада 2008 року — телеканал увійшов до трійки найвпливовіших засобів масової інформації.
* 18 листопада 2008 року — телеканал став лауреатом конкурсу «Найкраща телекомпанія року», проведеного Національною асоціацією телерадіомовників.
* 15 жовтня 2009 року — телеканал став лауреатом премії «Золотий промінь» в номінації «Інформаційний канал».
* 20 листопада 2009 року — на церемонії Hot Bird TV Awards телеканал отримав спеціальний приз Eutelsat.
* 1 січня 2010 року — опівночі за московським часом, після новорічного звернення президента РФ, змінив назву на «Росія-24».
* 15 березня 2010 року — змнилося етерне оформлення, стилізоване під оновлений бренд.
* Квітень 2011 року — оновлення стилю, розпочате взимку 2010-11 року.
* 1 липня 2011 року — 5-річчя телеканалу.
* Вересня 2011 року — оновлення заставок каналу. На нових заставках переважають блакитні квадрати і помаранчеве сяйво.
* Березень 2014 року — під час російської окупації Криму телеканал захопив частоти місцевої «Чорноморської телерадіокомпанії», яка володіє ліцензіями на ці частоти до жовтня 2015, трансляцію якої 3 березня було силою зупинено

=== Програми ===

* «Вести» — головна інформаційна програма. Виходить кожні півгодини.
* «Весті.Економіка» — огляд головних економічних подій дня. Виходить два рази протягом години.
* "Вести. Культура "- огляд культурних подій. Готується власної інформаційної службою телеканалу «Росія 24».
* "Вести. Регіон "- огляд подій з регіонів. Готується регіональними відділеннями ВГТРК.
* «Вести. Спорт » — огляд спортивних подій. Готується інформаційною службою телеканалу «Росія-2».
* "Вести. Погода "- прогноз погоди в найбільших містах країни.
* "Вести. Net "- огляд подій з життя Інтернету. По буднях розповідає про головну подію дня, а по вихідних Олександр Плющев підводив підсумки тижня. Після звільнення Олександра Плющева програму веде Павло Кушелєв.
* «Вести Підмосков'я» — щотижнева програма про події в Московській області. Готується телекомпанією «Подмосковье».
* «Вести Співдружності» — новини країн СНД. Готується міждержавної ТРК «Мир».
* «Без коментарів» — відеохроніка деяких головних чи незвичайних подій дня.
* « Індустрія кіно» — авторська програма Івана Кудрявцева про кіноіндустрії.
* «Космонавтика» — репортажі про підготовку до космічних польотів і найважливішим досягненням в сфері космонавтики. Готується телестудією Роскосмоса.
* «Медіаіндустрія» — розповідає про те як влаштовані книжкові видавництва, газети, журнали, радіостанції і телеканали, Інтернет-ЗМІ.
* «Моя планета» — блок програм однойменного каналу ВГТРК.
* «Парламентський час» — огляд головних подій з життя Державної Думи Росії.
* «Пульс» — огляд найважливіших подій у галузі медицини. Ведучий — Олександр Малих.
* «Репліка» — публіцистична рубрика, в якій Максим Соколов та Олександр Привалов міркують про важливу подію дня.
* «Російські технології» — програма про останні розробки російської оборонної промисловості та машинобудування. Проводиться спільно з держкорпорацією «Ростехнології».
* «СНД» — огляд головних подій у країнах пострадянського простору. Ведучий — Кирило Танаєв.
* «Події тижня» — огляд найбільш запам'яталися подій тижня, що минає.
* «Страхове час» — щотижнева програма про страхування. Проводиться спільно з компанією «Росгосстрах». Ведучий — Андрій Батурин.
* «Церква і світ» — актуальні події суспільного і церковного життя. Ведучий — архієпископ Волоколамський Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату.

 
[[Категорія:Медіа]]
[[Категорія:РФ]]
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]

Файл:Росія-24.jpg

2020-06-01T18:25:48Z

Delta:

Російський інформаційний телеканал "Росія-24"

Димінський Петро

2020-06-01T18:15:41Z

Delta:

[[Файл:Димінський Петро.jpg|міні]]
'''Петро́ Петро́вич Димі́нський''' (нар. 27 листопада 1954, Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український бізнесмен і політик, один з власників паливно- промислової групи «Континіум», колишній власник інформаційного агентства «ZIK» . Президент ФК «Карпати» (Львів). Фігурант смертельної ДТП на Львівщині.

Раніше професійний футболіст. Закінчив юнацьку школу «Кривбасу» і у 1972–1973 рр. виступав за дубль цього клубу, а згодом за «Шахтар» (Червоноград).

=== Бізнес ===

* ФПГ Континіум
* Нафтопродукти (НПК «Галичина»)
* до червня 2019 року - Медіабізнес (інформаційне агентство [[ZIK]])
* до травня 2020 року власник Спорт (ФК «Карпати», щорічний бюджет якого становить близько 12 млн доларів

=== Політика ===
З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний по виборчому округу № 122 Львівська область

Діяльність у ВРУ:

* Член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки
* Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для з'ясування обставин вчинення неправомірних дій працівниками податкової служби, що призвели до зупинення роботи Відкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс — Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), а також з'ясування причин, що зумовили призупинення роботи Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (м.Кременчук, Полтавська область)
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Японією
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Федеративною Республікою Німеччина
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Сполученими Штатами Америки
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Російською Федерацією
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Королівством Саудівська Аравія
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Великою Британією

Переходи по фракціях:

* Фракція «Наша Україна» 15.05.2002 — 26.11.2002
* Фракція «Регіони України», якою була представлена у Верховній Раді Партія Регіонів 22.05.2003 — 14.05.2004

Перед парламентськими виборами 2006 підтримав короткочасний політичний проект — партію екологічного порятунку '''«ЕКО+25 %»''', де був під № 9 у списку, але «ЕКО+25 %» до Верховної Ради потрапити не зуміла, бо набрала лише 0.47 % голосів (за партію проголосувало 120 тисяч виборців).

=== Біографічна довідка ===
Народився у сім'ї шахтаря. У 1975—1976 рр. працював робітником на шахті «Південна» і «Центральна» ВО «Кривбасруда». У 1977 р. закінчив Криворізький гірничорудний інститут і отримав направлення до Західної України — на шахти біля Червонограда (ВО «Укрзахідвугілля»).

Від 1977 по 1982 — підземний гірничий майстер, згодом — виконувач обов'язків начальника; начальник підземної добувної ділянки шахти ім. Ленінського комсомолу ВО «Укрзахідвугілля».

У 1982—1987 рр. — начальник зміни, головний інженер шахти 10 «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля».

У 1987—1992 рр. — директор шахти 3 «Великомостівська».

У 1992—1995 рр. — технічний директор Українсько-польського спільного підприємства «Галметал», м. Червоноград.

1998—2002 — голова спостережної ради нафтопереробного комплексу «Галичина» (власник 42 % акцій підприємства).

З літа 2001 року — почесний президент футбольного клубу Карпати (Львів).

2007 журнал Фокус його статки оцінював у 400 млн доларів., але наступні кілька років він не входив до їхнього списку найзаможніших українців. З'явився у схожому рейтингу від журналу Forbes Україна лише у 2012 році, коли його статки оцінили у 170 млн доларів.

Одружений, має дві доньки.

=== Участь у смертельному ДТП ===
18 серпня 2017 року біля села Ямельня Львівської області близько 15-ї години сталося ДТП за участю автомобіля Петра Димінського марки Mercedes S 65 AMG з державними номерами '''АС0277ВР'''. Його автомобіль, грубо порушуючи правила дорожнього руху, здійснював на великій швидкості обгін на перехресті з другорядною дорогою, внаслідок чого здійснив лобове зіткнення з автомобілем Наталії Тріли, що виїжджала з цієї дороги на головну. Унаслідок автопригоди 31-річна Наталія Тріла загинула. Як стверджували свідки, за кермом був саме політик, проте сторона звинуваченого висуває версію, що автівкою керував охоронець бізнесмена. Саме Андрію Борщу висунули підозру у скоєнні злочину.

За кілька днів після аварії, за словами члена колегії МВС Антона Геращенка, Петро Димінський вилетів з України на приватному літаку. Є всі підстави вважати, що Національна поліція України зумисно дозволила йому це зробити. Дочекавшись втечі підозрюваного, поліція здійснила обшуки в офісах фірм, які належать Димінському у Львові, з метою зібрати зразки його ДНК для експертизи.

12.12.2017 Печерський районний суд м. Києва задовольнив клопотання Генпрокуратури та надав дозвіл на затримання Димінського П.П. та доправлення його до суду для обрання запобіжного заходу — тримання під вартою. На нього подали документи в Інтерпол. Після цього Димінського неодноразово бачили на матчах його футбольного клубу «Карпати» за кордоном, але ніяких дій щодо його затримання не було здійснено.

6.12.2019 генеральний прокурор Руслан Рябошапка змінив підслідність справи. Зокрема, кримінальне провадження за підозрою Димінського у скоєнні ДТП з летальним результатом передано до Головного слідчого управління СБУ.
 
[[Категорія:Медіа]]

Димінський Петро

2020-06-01T18:08:58Z

Delta: Створена сторінка: міні '''Петро́ Петро́вич Димі́нський''' (нар. 27 листопада 1954, Кр...

[[Файл:Димінський Петро.jpg|міні]]
'''Петро́ Петро́вич Димі́нський''' (нар. 27 листопада 1954, Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український бізнесмен і політик, один з власників паливно- промислової групи «Континіум», колишній власник інформаційного агентства «ZIK» . Президент ФК «Карпати» (Львів). Фігурант смертельної ДТП на Львівщині.

Раніше професійний футболіст. Закінчив юнацьку школу «Кривбасу» і у 1972–1973 рр. виступав за дубль цього клубу, а згодом за «Шахтар» (Червоноград).

=== Бізнес ===

* ФПГ Континіум
* Нафтопродукти (НПК «Галичина»)
* до червня 2019 року - Медіабізнес (інформаційне агентство [[ZIK]])
* до травня 2020 року власник Спорт (ФК «Карпати», щорічний бюджет якого становить близько 12 млн доларів

=== Політика ===
З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний по виборчому округу № 122 Львівська область

Діяльність у ВРУ:

* Член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки
* Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для з'ясування обставин вчинення неправомірних дій працівниками податкової служби, що призвели до зупинення роботи Відкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс — Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), а також з'ясування причин, що зумовили призупинення роботи Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (м.Кременчук, Полтавська область)
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Японією
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Федеративною Республікою Німеччина
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Сполученими Штатами Америки
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Російською Федерацією
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Королівством Саудівська Аравія
* Член групи з міжпарламентських зв'язків з Великою Британією

Переходи по фракціях:

* Фракція «Наша Україна» 15.05.2002 — 26.11.2002
* Фракція «Регіони України», якою була представлена у Верховній Раді Партія Регіонів 22.05.2003 — 14.05.2004

Перед парламентськими виборами 2006 підтримав короткочасний політичний проект — партію екологічного порятунку '''«ЕКО+25 %»''', де був під № 9 у списку, але «ЕКО+25 %» до Верховної Ради потрапити не зуміла, бо набрала лише 0.47 % голосів (за партію проголосувало 120 тисяч виборців).

=== Біографічна довідка ===
Народився у сім'ї шахтаря. У 1975—1976 рр. працював робітником на шахті «Південна» і «Центральна» ВО «Кривбасруда». У 1977 р. закінчив Криворізький гірничорудний інститут і отримав направлення до Західної України — на шахти біля Червонограда (ВО «Укрзахідвугілля»).

Від 1977 по 1982 — підземний гірничий майстер, згодом — виконувач обов'язків начальника; начальник підземної добувної ділянки шахти ім. Ленінського комсомолу ВО «Укрзахідвугілля».

У 1982—1987 рр. — начальник зміни, головний інженер шахти 10 «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля».

У 1987—1992 рр. — директор шахти 3 «Великомостівська».

У 1992—1995 рр. — технічний директор Українсько-польського спільного підприємства «Галметал», м. Червоноград.

1998—2002 — голова спостережної ради нафтопереробного комплексу «Галичина» (власник 42 % акцій підприємства).

З літа 2001 року — почесний президент футбольного клубу Карпати (Львів).

2007 журнал Фокус його статки оцінював у 400 млн доларів., але наступні кілька років він не входив до їхнього списку найзаможніших українців. З'явився у схожому рейтингу від журналу Forbes Україна лише у 2012 році, коли його статки оцінили у 170 млн доларів.

Одружений, має дві доньки.

=== Участь у смертельному ДТП ===
18 серпня 2017 року біля села Ямельня Львівської області близько 15-ї години сталося ДТП за участю автомобіля Петра Димінського марки Mercedes S 65 AMG з державними номерами '''АС0277ВР'''. Його автомобіль, грубо порушуючи правила дорожнього руху, здійснював на великій швидкості обгін на перехресті з другорядною дорогою, внаслідок чого здійснив лобове зіткнення з автомобілем Наталії Тріли, що виїжджала з цієї дороги на головну. Унаслідок автопригоди 31-річна Наталія Тріла загинула. Як стверджували свідки, за кермом був саме політик, проте сторона звинуваченого висуває версію, що автівкою керував охоронець бізнесмена. Саме Андрію Борщу висунули підозру у скоєнні злочину.

За кілька днів після аварії, за словами члена колегії МВС Антона Геращенка, Петро Димінський вилетів з України на приватному літаку. Є всі підстави вважати, що Національна поліція України зумисно дозволила йому це зробити. Дочекавшись втечі підозрюваного, поліція здійснила обшуки в офісах фірм, які належать Димінському у Львові, з метою зібрати зразки його ДНК для експертизи.

12.12.2017 Печерський районний суд м. Києва задовольнив клопотання Генпрокуратури та надав дозвіл на затримання Димінського П.П. та доправлення його до суду для обрання запобіжного заходу — тримання під вартою. На нього подали документи в Інтерпол. Після цього Димінського неодноразово бачили на матчах його футбольного клубу «Карпати» за кордоном, але ніяких дій щодо його затримання не було здійснено.

6.12.2019 генеральний прокурор Руслан Рябошапка змінив підслідність справи. Зокрема, кримінальне провадження за підозрою Димінського у скоєнні ДТП з летальним результатом передано до Головного слідчого управління СБУ.

Файл:Димінський Петро.jpg

2020-06-01T17:50:38Z

Delta:

Димінський Петро