Георгій Шевкунов - Історія редагувань

Alfa1 в 20:23, 29 червня 2022

2022-06-29T20:23:00Z

Alfa1: Створена сторінка: Шевкунов Георгій Олександрович Професійна сфера діяльності/офіційна посада/біографія...

2022-06-29T20:07:49Z

Створена сторінка: Шевкунов Георгій Олександрович Професійна сфера діяльності/офіційна посада/біографія...

Нова сторінка

Шевкунов Георгій Олександрович
Професійна сфера діяльності/офіційна посада/біографія:
Єпископ Російської православної церкви, митрополит Псковський та Порхівський.

Георгій Шевкунов народився 2 липня 1958 року у Москві. У 1982 році закінчив сценарний факультет ВДІКу за спеціальністю “літературна робота”. Після закінчення вузу хрестився і вступив до Псково-Печерського монастиря трудником, потім послушником. З 1986 працював у видавничій раді Московського патріархату. 2 липня 1991 року в Донському монастирі в Москві Георгія Шевкунова було пострижено в чернецтво з ім'ям Тихін. У 1993 році він був призначений настоятелем московського подвір'я Псково-Печерського монастиря на території Стрітенського монастиря на Великій Луб'янці. У 1995 році став намісником відродженого Стрітенського чоловічого монастиря. У 1999 році був призначений ректором Стрітенського вищого православного монастирського училища (з 2002 року - Стрітенської духовної семінарії).

У травні 2018 р. рішенням Священного синоду Шевкунова було призначено правлячим архієреєм Псковської єпархії, главою Псковської митрополії і зведено в сан митрополита. У липні 2018 року призначений “священноархімандритом та ігуменом” Псково-Печерського монастиря.

Є головою Патріаршої ради з питань культури, співголовою Церковно-громадської ради із захисту від алкогольної загрози. Церковний письменник, сценарист. Автор документально-публіцистичного фільму “Загибель імперії. Візантійський урок”. Є головним редактором інтернет-порталу Православ'я, членом Вищої церковної ради Російської православної церкви Московського патріархату, членом громадської ради при Комітеті з культури Державної думи.

Має репутацію близької до Кремля людини та духовника Володимира Путіна, з яким, за опублікованими свідченнями, його познайомив генерал-лейтенант КДБ СРСР у відставці Микола Леонов.

Звинувачується у:
Співпраця з КДБ/ФСБ, співучасть в антидемократичній пропаганді та встановлення диктатури, втручання у мирські справи.

Тихін-Шевкунов є найамбіційнішим і, ймовірно, найвпливовішим із церковних діячів путінської епохи. Він вважається лідером ультраконсервативної фракції в РПЦ МП, який безпосередньо впливає на президента Путіна. Життєвий шлях Шевкунова демонструє, що на цьому місці він опинився не випадково. Ще у студентські роки, коли він був комсоргом курсу у ВДІКу, за ним через підозри у співпраці з КДБ закріпилася прізвисько “Шептунів”. Будучи послушником у Псково-Печерській лаврі Георгій вихвалявся своїми зв'язками в Комітеті. Знов опинившись у Москві, він за короткий термін зробив швидку кар'єру. За словами одного з колишніх колег Шевкунова за видавництвом патріархату, на початку 1990-х років до них почали заходити співробітники КДБ, і Шевкунов охоче з ними спілкувався і перейнявся чекістською конспірологією. Він стверджував, що потрібно співпрацювати, бо “тільки спецслужби зможуть захистити країну від сатанізму та ісламізму”, що “КДБ – це сила, яка здатна утримати державу від розпаду”. Коли 1991 року в одному з храмів Донського монастиря сталася пожежа, Шевкунов звинуватив у підпалі парафіян Російської православної церкви за кордоном, назвавши їх агентами іноземної розвідки.

Коли РПЦ стали повертати відібрані при комунізмі храми, в церковному середовищі почалася боротьба між церковною бюрократією, що встановилася за радянські роки, і релігійними дисидентами. Останні, серед іншого, хотіли служити не церковнослов'янською, а російською мовою, що було суворо заборонено в СРСР. Одним із них був отець Георгій Кочетков, і в його храмі Тихін за підтримки “козаків та чорносотенців” влаштували погром у його храмі, а Кочеткову заборонили служити на три роки. Один із учасників тієї провокації, а нині — політемігрант та козачий отаман В'ячеслав Дьомін стверджує, що “Ніхто не розумів, що курує нами Луб'янка, просто вони нас ведуть і направляють, чи туди, чи сюди. І тут якраз починається моє знайомство з Тихоном Шевкуновим. Очевидно, тоді він ще почав активно співпрацювати з цією цивілізацією, і вона його дуже плекала”. Справді,

Вважається, що з Путіним, тоді ще співробітником адміністрації президента Єльцина, його познайомив у 1996 році колишній сенатор та банкір Сергій Пугачов та голова аналітичного підрозділу КДБ СРСР Микола Леонов, з яким Шевкунов підтримував тісні взаємини після виселення з монастиря "ліберала" Кочеткова. З того часу вони стали регулярно спілкуватися, і слідом за Путіним регулярними парафіянами Шевкунова стали Людмила Путіна, колишній генпрокурор Володимир Устинов, колишній губернатор Санкт-Петербурга Георгій Полтавченко, голова Ради безпеки Микола Патрушев, голова Конституційного суду Володимир Зорькін, депутат Держдуми та головний редактор Культура” Олена Ямпольська, яка була редактором книги Шевкунова та прославилася характерною максимою: “Росію здатні утримати над безоднею дві сили. Перша називається – Бог. Друга – Сталін”.

Шевкунова з великою часткою впевненості можна назвати одним із головних архітекторів сучасної антизахідної конспірології в середовищі російської влади. Ще у 2008 році він випустив фільм про крах Візантійської імперії “Загибель імперії. Візантійський урок”, який тричі показували центральним телебаченням у прайм-тайм. На думку режисера фільму, Візантія згнила зсередини, змінила традиції і стала жертвою ідеологічних підступів "заздрісного Заходу". Фільм багатий на аналогії з подіями новітньої історії, як, наприклад, боротьба з олігархами, Помаранчева революція в Україні, зміцнення вертикалі влади тощо. Фактично, фільм виправдовував побудову жорстко-ієрархічної авторитарної моделі держави та розширення імперських амбіцій на шкоду інтересам корінного населення імперського центру. На думку журналіста та видавця Сергія Чапніна, “Це ідеальний виклад підручників, за якими навчаються в Академії ФСБ, лише в історичній аналогії: змова, непримиренний ворог, тиск на владу та державу через внутрішні угруповання. Логіка підручника інституту КДБ. Я читав, що вони писали з радянської історії”.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Шевкунов Георгій Олександрович
+[[Файл:Шевкунов.jpg|міні|'''Шевкунов Георгій Олександрович''' ]]
-Професійна сфера діяльності/офіційна посада/біографія:
+'''Шевкунов Георгій Олександрович''' - єпископ Російської православної церкви, митрополит Псковський та Порхівський. Є головою Патріаршої ради з питань культури, співголовою Церковно-громадської ради із захисту від алкогольної загрози. Церковний письменник, сценарист. Автор документально-публіцистичного фільму “Загибель імперії. Візантійський урок”. Є головним редактором інтернет-порталу Православ'я, членом Вищої церковної ради Російської православної церкви Московського патріархату, членом громадської ради при Комітеті з культури Державної думи.
-Георгій Шевкунов народився 2 липня 1958 року у Москві. У 1982 році закінчив сценарний факультет ВДІКу за спеціальністю “літературна робота”. Після закінчення вузу хрестився і вступив до Псково-Печерського монастиря трудником, потім послушником. З 1986 працював у видавничій раді Московського патріархату. 2 липня 1991 року в Донському монастирі в Москві Георгія Шевкунова було пострижено в чернецтво з ім'ям Тихін. У 1993 році він був призначений настоятелем московського подвір'я Псково-Печерського монастиря на території Стрітенського монастиря на Великій Луб'янці. У 1995 році став намісником відродженого Стрітенського чоловічого монастиря. У 1999 році був призначений ректором Стрітенського вищого православного монастирського училища (з 2002 року - Стрітенської духовної семінарії).
+Має репутацію близької до Кремля людини та духовника Володимира Путіна, з яким, за опублікованими свідченнями, його познайомив генерал-лейтенант КДБ СРСР у відставці Микола Леонов.
-У травні 2018 р. рішенням Священного синоду Шевкунова було призначено правлячим архієреєм Псковської єпархії, главою Псковської митрополії і зведено в сан митрополита. У липні 2018 року призначений “священноархімандритом та ігуменом” Псково-Печерського монастиря.
+Він стверджував, що потрібно співпрацювати, бо “тільки спецслужби зможуть захистити країну від сатанізму та ісламізму”, що “КДБ – це сила, яка здатна утримати державу від розпаду”. Коли 1991 року в одному з храмів Донського монастиря сталася пожежа, Шевкунов звинуватив у підпалі парафіян Російської православної церкви за кордоном, назвавши їх агентами іноземної розвідки.
-Є головою Патріаршої ради з питань культури, співголовою Церковно-громадської ради із захисту від алкогольної загрози. Церковний письменник, сценарист. Автор документально-публіцистичного фільму “Загибель імперії. Візантійський урок”. Є головним редактором інтернет-порталу Православ'я, членом Вищої церковної ради Російської православної церкви Московського патріархату, членом громадської ради при Комітеті з культури Державної думи.
+Коли РПЦ стали повертати відібрані при комунізмі храми, в церковному середовищі почалася боротьба між церковною бюрократією, що встановилася за радянські роки, і релігійними дисидентами. Останні, серед іншого, хотіли служити не церковнослов'янською, а російською мовою, що було суворо заборонено в СРСР. Одним із них був отець Георгій Кочетков, і в його храмі Тихін за підтримки “козаків та чорносотенців” влаштували погром у його храмі, а Кочеткову заборонили служити на три роки. Один із учасників тієї провокації, а нині — політемігрант та козачий отаман В'ячеслав Дьомін стверджує, що “Ніхто не розумів, що курує нами Луб'янка, просто вони нас ведуть і направляють, чи туди, чи сюди. І тут якраз починається моє знайомство з Тихоном Шевкуновим. Очевидно, тоді він ще почав активно співпрацювати з цією цивілізацією, і вона його дуже плекала”. Справді,
-Має репутацію близької до Кремля людини та духовника Володимира Путіна, з яким, за опублікованими свідченнями, його познайомив генерал-лейтенант КДБ СРСР у відставці Микола Леонов.
+Вважається, що з Путіним, тоді ще співробітником адміністрації президента Єльцина, його познайомив у 1996 році колишній сенатор та банкір Сергій Пугачов та голова аналітичного підрозділу КДБ СРСР Микола Леонов, з яким Шевкунов [https://ahilla.ru/sechin-v-ryase-kak-tihon-shevkunov-stal-glavnym-ideologom-rossijskoj-reaktsii/ підтримував] тісні взаємини після виселення з монастиря "ліберала" Кочеткова. З того часу вони стали регулярно спілкуватися, і слідом за Путіним регулярними парафіянами Шевкунова стали Людмила Путіна, колишній генпрокурор Володимир Устинов, колишній губернатор Санкт-Петербурга Георгій Полтавченко, голова Ради безпеки Микола Патрушев, голова Конституційного суду Володимир Зорькін, депутат Держдуми та головний редактор Культура” Олена Ямпольська, яка була редактором книги Шевкунова та прославилася характерною максимою: “Росію здатні утримати над безоднею дві сили. Перша називається – Бог. Друга – Сталін”.
-Звинувачується у:
+Шевкунова з великою часткою впевненості можна [https://tvrain.ru/teleshow/reportazh/duhovnik_film-450311/ назвати] одним із головних архітекторів сучасної антизахідної конспірології в середовищі російської влади. Ще у 2008 році він випустив фільм про крах Візантійської імперії “Загибель імперії. Візантійський урок”, який тричі показували центральним телебаченням у прайм-тайм. На думку режисера фільму, Візантія згнила зсередини, змінила традиції і стала жертвою ідеологічних підступів "заздрісного Заходу".
-Тихін-Шевкунов є найамбіційнішим і, ймовірно, найвпливовішим із церковних діячів путінської епохи. Він вважається лідером ультраконсервативної фракції в РПЦ МП, який безпосередньо впливає на президента Путіна. Життєвий шлях Шевкунова демонструє, що на цьому місці він опинився не випадково. Ще у студентські роки, коли він був комсоргом курсу у ВДІКу, за ним через підозри у співпраці з КДБ закріпилася прізвисько “Шептунів”. Будучи послушником у Псково-Печерській лаврі Георгій вихвалявся своїми зв'язками в Комітеті. Знов опинившись у Москві, він за короткий термін зробив швидку кар'єру. За словами одного з колишніх колег Шевкунова за видавництвом патріархату, на початку 1990-х років до них почали заходити співробітники КДБ, і Шевкунов охоче з ними спілкувався і перейнявся чекістською конспірологією. Він стверджував, що потрібно співпрацювати, бо “тільки спецслужби зможуть захистити країну від сатанізму та ісламізму”, що “КДБ – це сила, яка здатна утримати державу від розпаду”. Коли 1991 року в одному з храмів Донського монастиря сталася пожежа, Шевкунов звинуватив у підпалі парафіян Російської православної церкви за кордоном, назвавши їх агентами іноземної розвідки.
+== Біографія ==
-Коли РПЦ стали повертати відібрані при комунізмі храми, в церковному середовищі почалася боротьба між церковною бюрократією, що встановилася за радянські роки, і релігійними дисидентами. Останні, серед іншого, хотіли служити не церковнослов'янською, а російською мовою, що було суворо заборонено в СРСР. Одним із них був отець Георгій Кочетков, і в його храмі Тихін за підтримки “козаків та чорносотенців” влаштували погром у його храмі, а Кочеткову заборонили служити на три роки. Один із учасників тієї провокації, а нині — політемігрант та козачий отаман В'ячеслав Дьомін стверджує, що “Ніхто не розумів, що курує нами Луб'янка, просто вони нас ведуть і направляють, чи туди, чи сюди. І тут якраз починається моє знайомство з Тихоном Шевкуновим. Очевидно, тоді він ще почав активно співпрацювати з цією цивілізацією, і вона його дуже плекала”. Справді,
+У травні 2018 р. рішенням Священного синоду Шевкунова було призначено правлячим архієреєм Псковської єпархії, главою Псковської митрополії і зведено в сан митрополита. У липні 2018 року призначений “священноархімандритом та ігуменом” Псково-Печерського монастиря.
-Шевкунова з великою часткою впевненості можна назвати одним із головних архітекторів сучасної антизахідної конспірології в середовищі російської влади. Ще у 2008 році він випустив фільм про крах Візантійської імперії “Загибель імперії. Візантійський урок”, який тричі показували центральним телебаченням у прайм-тайм. На думку режисера фільму, Візантія згнила зсередини, змінила традиції і стала жертвою ідеологічних підступів "заздрісного Заходу". Фільм багатий на аналогії з подіями новітньої історії, як, наприклад, боротьба з олігархами, Помаранчева революція в Україні, зміцнення вертикалі влади тощо. Фактично, фільм виправдовував побудову жорстко-ієрархічної авторитарної моделі держави та розширення імперських амбіцій на шкоду інтересам корінного населення імперського центру. На думку журналіста та видавця Сергія Чапніна, “Це ідеальний виклад підручників, за якими навчаються в Академії ФСБ, лише в історичній аналогії: змова, непримиренний ворог, тиск на владу та державу через внутрішні угруповання. Логіка підручника інституту КДБ. Я читав, що вони писали з радянської історії”.
+[[Категорія:РФ]]