Alfa1 в 08:35, 24 березня 2022

2022-03-24T08:35:43Z

Alfa1: Створена сторінка: Едуард Веніамінович Лимонов (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письм...

2022-03-24T08:30:19Z

Створена сторінка: Едуард Веніамінович Лимонов (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письм...

Нова сторінка

Едуард Веніамінович Лимонов (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письменник, публіцист, голова Націонал-Більшовицької Партії (НБП). 2002 року був засуджений до 4 років ув'язнення за екстремістську діяльність, звільнений за два роки за добру поведінку. Член опозиційного руху Інша Росія. Визнавався персоною нон грата в Україні.

← Попередня версія		Версія за 08:35, 24 березня 2022
Рядок 1:		Рядок 1:
−	Едуард Веніамінович Лимонов (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письменник, публіцист, голова Націонал-Більшовицької Партії (НБП). 2002 року був засуджений до 4 років ув'язнення за екстремістську діяльність, звільнений за два роки за добру поведінку. Член опозиційного руху Інша Росія. Визнавався персоною нон грата в Україні.	+	[[Файл:Лимонов.jpg\|міні\|Е.Лимонов]]
		+	'''Едуард Веніамінович Лимонов''' (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письменник, публіцист, голова Націонал-Більшовицької Партії (НБП). 2002 року був засуджений до 4 років ув'язнення за екстремістську діяльність, звільнений за два роки за добру поведінку. Член опозиційного руху Інша Росія. Визнавався персоною нон грата в Україні.
		+
		+	== Діяльність ==
		+	Попри те, що деяку частину свого життя він провів в Україні, зокрема в Харкові, Лимонов поставився до незалежності України вкрай негативно. Виходячи з російських імперських позицій, які підтримувала певна частина російських політиків, Лимонов уважав українську державність «неприродною».
		+
		+	У 1999 році згідно з постановою СБУ його було проголошено персоною нон-ґрата у зв'язку з закликами до порушення територіальної цілісності України.
		+
		+	24 серпня 1999 року Лимонов разом із п'ятнадцятьма членами партії ввірвався до матроського клубу Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Там вони закликали до перегляду статусу цього міста та передачі його Росії, відмови від ратифікації Держдумою Росії договору про дружбу та співпрацю між Росією та Україною. У результаті за допомоги міліції блокаду клубу було знято, члени партії отримали по 15 діб адміністративного арешту. Це спричинило депортацію Лимонова та [http://human-rights.unian.net/ukr/detail/185630 проголошення його персоною нон-ґрата.]
		+
		+	У червні 2003 р. Лимонова було депортовано вдруге під час спроби в'їхати в Україну відвідати хворого батька й заборонено приїздити аж до 2008 року. Однак, 2007 року Україна й Росія скасували списки персон нон-ґрата та 16 вересня 2007 року Лимонов знову приїхав до Харкова. Хоча його спочатку й зупинили, після перевірки документів все ж таки дозволили відвідати Україну.
		+
		+	== Біографія ==
		+	Народився в м. Дзержинськ, Горьківської (Нижньогородської) області Росії (РРФСР) в сім'ї працівника МВС Веніаміна Івановича Савенка (20.03.1918 — 25.03.2004) і домогосподарки Раїси Федорівни Савенко (Зибіної, 16.09.1921 — 13.03.2008). Ще в дитинстві переїхав із сім'єю до Харкова, де закінчив 8 класів школи. Деякі джерела вказують на його кримінальну діяльність у Харкові, пограбування квартир та магазинів — стояв на обліку в міліції, однак до відповідальності не притягувався. 1958 року у віці 15 років почав писати вірші, пізніше почав займатися поезією професійно.
		+
		+	1967 року переїхав до Москви, де спочатку заробляв шиттям штанів, а пізніше 1968 року почав писати невеликі авангардистські оповідання. Поступово став членом літературного андерграунду Москви, друкував вірші у СРСР і за кордоном, у 1968—1969 рр. випустив 5 збірок своїх віршів. 1972 року був викликаний у КДБ, де від нього вимагали співпрацювати з ними. Після відмови вимагали або повернутися до Харкова, або емігрувати. 1973 року одружився з Оленою Щаповою і за рік виїхав до США. Пізніше був позбавлений радянського громадянства.
		+
		+	У Нью-Йорку працював коректором у газеті «Новое русское слово». Коли його покинула жінка, розчарувався в цінностях західної демократії, почав писати критичні статті проти капіталізму. Нові оповідання Лимонова відмовлялися друкувати, 1974 року у СРСР передрукували його оповідання про розчарування від життя в Америці. За це був звільнений з емігрантських видань і мусив займатися різними роботами. За декілька років у США змінив 13 різних фахів і місць праці.
		+
		+	1976 року написав роман «Це я — Едічка», який відмовлялися друкувати в США з огляду на графічний опис гомосексуальних сцен та критику США. Російський варіант книги не мав великої популярності,<sup>[''джерело?'']</sup> лише видання книги французькою мовою здобуло йому слави — книга була перекладена на 15 мов. Продовжив друкуватися переважно в Європі, у Франції, де вийшли збірки його оповідань та віршів. 1980 року переїхав на помешкання до Франції, 1987 року отримав французьке громадянство.<sup>[''джерело?'']</sup> Продовжив друкуватися в емігрантських і французьких виданнях.
		+
		+	У зв'язку з відносною відомістю на Заході в часи Перебудови став відомим також і в СРСР, друкувався в центральних газетах («Новий Погляд»), журналах. З початком війни в Югославії, став на бік сербів і брав участь у військових діях у 1991—1993 рр. З 1990 р. бере участь у політичному житті Росії.
		+
		+	Помер 17 березня 2020 в Москві.
		+
		+	== Політична діяльність ==
		+
		+	=== Початок політичної діяльності ===
		+	У 1991 р. повернувся до Москви і подав документи на повернення громадянства. Після повернення громадянства з 1992 р. постійно живе в Москві. Брав участь в діяльності праворадикальних партій та об'єднань Росії, друкувався в газеті «День». 18 лютого 1992 р. познайомився з Володимиром Жириновським і вступив в ЛДПР. У тому ж році став міністром безпеки у тіньовому кабінеті ЛДПР. Організовував поїздки Жириновського до Франції і його знайомство з французьким праворадикальним політиком Ле Пеном. В листопаді 1992 р. через авторитарний стиль керівництва партією та, на його думку, надмірну поміркованість залишив ЛДПР і заснував з С. Жариковим та А. Архиповим Національно-радикальну партію.
		+
		+	Залишався на чолі партії до 1993 р., коли познайомився з правим політиком [[Дугін Олександр\|Олександром Дугіним]] і був проголошений лідером Національно-більшовицького фронту. У 1993—1994 рр. партія почала називатися Націонал-більшовицькою (НБП). Вже восени, в листопаді 1994 р. вийшов друкований орган — газета «Лимонка» під редакцією Лимонова. День виходу першого номера, 28 листопада 1994 р. вважалося офіційною датою заснування НБП. Неодноразово виступав за союз націоналістів і комуністів, але великої підтримки не знайшов.
		+
		+	=== Кримінальні справи та засудження ===
		+	У 1995 р. була порушена перша кримінальна справа — у відповідь на публікацію в «Лімонці» i «Новий Погляд» антихорватської статті «Лимонка в хорватів» і «Чорного списку народів». В останньому перераховував погані народи: чеченці, хорвати, латиші, чехи, інгуші та словаки. Також висловлював жаль, що Сталін не докінця депортував народи Кавказу і закликав до вбивства «поганих народів». У липні 1996 р. за рекомендацією Судової палати при президенті Росії була порушена кримінальна справа за статею 74 КК РФ (розпалювання міжнаціональної ворожнечі). У 1993—1997 рр. брав участь у виборах, але жодного разу не отримав достатньої кількості голосів і використовував висунення, як самопіар. Перший розкол в НБП трапився під час президентської кампанії Бориса Єльцина. Лимонов підтримав Єльцина, що призвело до відходу інших членів партії, що підтримували комуністів та Генадія Зюганова. Пізніше через розбіжності у поглядах з партії пішов і Дугін.
		+
		+	Найбільшим скандалом у політичній діяльності Лимонова була друга кримінальна справа і звинувачення в терористичній діяльності і спробі силового захоплення влади в північному Казахстані. В квітні 1997 р. під час налагодження співпраці з російськими сепаратистами в країні був затриманий в Казахстані, але пізніше відпущений під розписку. Але в тому ж місяці члени НБП були затримані в спробі купити вогнепальну зброю. Також в Алтаї був арештований і Лимонов разом з іншими членами партії і були звинувачені ФСБ у спробі силового захоплення влади в Казахстані, а також у порушенні низки російських законів стосовно незаконного володіння і придбання вогнепальної зброї. Доказами протиправної діяльності слугували також статті з «Лимонки», де робилися заклики до партизанської боротьби в північному Казахстані.
		+
		+	Лимонов спочатку утримувався на місці арешту — в Алтаї, але пізніше його перевели до Москви, а потім до Саратова, де 8 липня 2002 р. почався й суд. За рішенням суду звинувачення в підготовці до силового захоплення влади в Казахстані були зняті, але Лимонов і деякі однопартійці були визнані винними в незаконному володінні вогнепальною зброєю. За вироком суду він отримав 4 роки ув'язнення в колонії загального режиму. Клопотання про його дострокове звільнення підписали Жириновський, Алксніс, Мітрофанов та деякі інші. За добру поведінку був достроково звільнений 18 червня 2003 р.
		+
		+	=== Позбавлення легального статусу ===
		+	Навіть за відсутності Лимонова НБП продовжувала діяти і відмітилася декількома акціями протесту і зривом пресконференцій та зустрічей її опонентів. Зокрема Лимонов та партія з самого початку опинилися в опозиції до президента Путіна, якого розглядали як продовжувача політики Єльцина і критикували його за відмову допомагати «співвітчизникам» за кордонами Росії. 29 серпня 2003 р. після звільнення Лимонова Міністерство юстиції РФ відмовило в реєстрації НБП як загальнонаціональної партії, а з початку 2004 р. прокуратура Москви вимагала позбавлення й легального статусу зовсім. Зокрема оскаржувалося використання назви як партії, хоча реєстрація вказувала на громадське об'єднання. 27 травня 2004 р. Міністерство юстиції відмовило НБП в перереєстрації, навіть під іншою назвою.
		+
		+	Тим часом НБП очолила протести населення Росії у зв'язку з монетизацією пільг і однією з найгучніших акцій протесту стало захоплення кабінету міністра уряду Путіна, під час якого трапилися зутички з працівниками міліції. Учасники акції, серед яких не було Лимонова, були засуджені до різних строків ув'язнення. 29 червня 2005 р. Московський обласний суд постановив ліквідувати реєстрацію НБП з огляду на її екстремістську діяльність. Це рішення було підтримане і Верховним Судом країни. Навіть в середині партії трапився розкол, коли певна частина членів партії була незадоволена керівництвом Лимонова.
		+
		+	Незважаючи на нелегальний статус, Лимонов і партія продовжили політичну діяльність. В липні 2006 р. Лимонов брав участь у конференції «Інша Росія», де увійшов у союз з Гарі Каспаровим спрямованому проти президента Путіна. Брав участь у «Марші незгідних» у Санкт-Петербурзі і заходах «Іншої Росії».
		+	[[Категорія:РФ]]
		+	[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
		+	[[Категорія:Політики]]
		+	[[Категорія:Письменники]]

Едуард Лимонов - Історія редагувань

Alfa1 в 08:35, 24 березня 2022

Alfa1: Створена сторінка: Едуард Веніамінович Лимонов (Савенко, фр. Édouard Limonov) — російський політичний діяч, письм...