Відмінності між версіями «Олексій Венедиктов»

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук
 
Рядок 1: Рядок 1:
'''Венедиктов Олексій Олексійович''' (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ».
+
[[Файл:Венедиктов..jpg|міні|Венедиктов Олексій]]
 +
'''Венедиктов Олексій Олексійович''' (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ».  
 +
 
 +
== Діяльність ==
 +
Головний редактор «Еха Москви» Олексій Венедиктов — це «''ходячий гібрид журналіста й піарщика''». Він та його видання є провідною «ланкою ланцюга» між диктаторською державною владою та ліберальною частиною російського політикуму — з одного боку для випуску «пару», на кшалт «Літературної газети» часів СРСР; та з іншого боку — як канал «м'якого» впливу Кремля на помірковано опозиційну до влади російську інтелігентську аудиторію. Венедиктов, як [http://www.kasparov.ru/material.php?id=55EA07FAC6640 вказує] І.Яковенко, вкрай захоплений своєю грою з кремлівською владою, пишається своєю близькістю до Кремля і персонально до Путіна.
 +
 
 +
Підібрані та персонально [https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=844217388980339&id=100001762579664 проінструктовані Венедиктовим журналісти «Еха Москви»] у проведенні редакційної політики, цілком зрозуміло, поміж іншого переходять кордони професійної етики, як це було у випадку з помічницею головного редактора Лесею Рябцевою, яка, беручи інтерв'ю, в прямому ефірі кілька разів нахамила письменнику та правозахиснику Віктору Шендеровичу.
 +
 
 +
В 2015 році в ефірі російського телеканалу НТВ головний редактор радіостанції "Ехо Москви" Олексій Венедиктов і лідер ЛДПР Володимир Жиріновський на інтерактивній карті [https://24tv.ua/noviy_skandal_rosiyskoyi_propagandi_yak_zhirinovskiy_i_venediktov_dilili_ukrayinu_n543986 ділили територію України].
 +
 
 +
== Біографія ==
 +
Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька <nowiki>[[1]]</nowiki>- Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний.
 +
 
 +
Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177.
 +
 
 +
Як журналіст — учень Володимира Мукусєва. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції.
 +
 
 +
З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви».
 +
 
 +
== Від'їзд з Росії ==
 +
В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю.
 +
 
 +
== Нагороди та премії ==
 +
 
 +
* Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — ''за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії''
 +
* Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)
 +
* Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996)
 +
* Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997).
 +
* Лауреат премії імені Артема Боровика
 +
* Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004)
 +
* Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998).
 +
 
 +
[[Категорія:РФ]]
 +
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
 +
[[Категорія:Журналісти]]

Поточна версія на 13:31, 20 березня 2022

Венедиктов Олексій

Венедиктов Олексій Олексійович (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ».

Діяльність

Головний редактор «Еха Москви» Олексій Венедиктов — це «ходячий гібрид журналіста й піарщика». Він та його видання є провідною «ланкою ланцюга» між диктаторською державною владою та ліберальною частиною російського політикуму — з одного боку для випуску «пару», на кшалт «Літературної газети» часів СРСР; та з іншого боку — як канал «м'якого» впливу Кремля на помірковано опозиційну до влади російську інтелігентську аудиторію. Венедиктов, як вказує І.Яковенко, вкрай захоплений своєю грою з кремлівською владою, пишається своєю близькістю до Кремля і персонально до Путіна.

Підібрані та персонально проінструктовані Венедиктовим журналісти «Еха Москви» у проведенні редакційної політики, цілком зрозуміло, поміж іншого переходять кордони професійної етики, як це було у випадку з помічницею головного редактора Лесею Рябцевою, яка, беручи інтерв'ю, в прямому ефірі кілька разів нахамила письменнику та правозахиснику Віктору Шендеровичу.

В 2015 році в ефірі російського телеканалу НТВ головний редактор радіостанції "Ехо Москви" Олексій Венедиктов і лідер ЛДПР Володимир Жиріновський на інтерактивній карті ділили територію України.

Біографія

Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька [[1]]- Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний.

Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177.

Як журналіст — учень Володимира Мукусєва. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції.

З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви».

Від'їзд з Росії

В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю.

Нагороди та премії

  • Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії
  • Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)
  • Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996)
  • Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997).
  • Лауреат премії імені Артема Боровика
  • Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004)
  • Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998).