Рух Ларуша

Рух Ларуша (анг. The LaRouche movement) — це політична та культурна мережа, що пропагує покійного Ліндона Ларуша та його ідеї . До нього увійшло багато організацій і компаній по всьому світу, які проводять кампанії, збирають інформацію та видають книги та періодичні видання. Організації, пов’язані з Ларушем, включають Національний кокус комітетів праці, Інститут Шиллера, Всесвітній молодіжний рух Ларуша та, раніше, Лейбористську партію США.

Історія руху

Рух виник у лівій радикальній студентській політиці 1960-х років. У 1970-х і 1980-х роках сотні кандидатів брали участь у праймеріз від Демократичної партії штатів у Сполучених Штатах на «платформі Ларуша», а Ліндон Ларуш неодноразово брав участь у агітації за висування в президенти. З середини 1970-х років мережа Ларуша прийняла точки зору та позиції ультраправих. Під час свого піку в 1970-х і 1980-х роках рух Ларуша розвинув приватне розвідувальне агентство та контакти з іноземними урядами. У 1988 році Ларуш і 25 соратників були засуджені за звинуваченням у шахрайстві, пов’язаному зі збором коштів. Рух назвав переслідування політично мотивованими.

Вдова Ларуша, Хельга Зепп-Ларуш, очолює політичні та культурні групи в Німеччині, пов’язані з рухом її покійного чоловіка. Є також партії у Франції, Швеції та інших європейських країнах, а також філії або філії в Австралії, Канаді, на Філіппінах і в кількох країнах Латинської Америки. Члени беруть участь у політичних організаціях, зборі коштів, культурних заходах, наукових дослідженнях та написанні текстів та внутрішніх зустрічах.

Протягом 32 років (до 2019 р) з Ліндоном Ларушем працювала американська журналістка телеканалу ABC Даян Сойер, що використовується в спеціальних заходах впливу, організованих російськими спецслужбами. Зокрема, Cойер є учасницею кампанії проти надання допомоги Україні у війні з РФ та вважає, що адміністрація США провокує Росію щодо України.

Діяльність

Згідно з біографією, підготовленою Інститутом Шиллера, афілійованим з Ларушем, рух базується на відданості «справедливому новому світовому економічному порядку», а саме «невідкладності надання повних прав тим, хто іноді називають «націями третього світу» та має за мету отримати доступ до вдосконалення своїх освітніх систем та економіки шляхом використання найпередовішої науки й техніки.

Рух Ларуша вважають також ультраправим політичним рухом. У 1984 році дослідницький персонал Ларуша був описаний Норманом Бейлі, колишнім старшим співробітником Ради національної безпеки Сполучених Штатів , як «одна з найкращих приватних розвідувальних служб у світі». TheHeritage Foundation назвав її «однією з найдивніших політичних груп в американській історії», а газета The Washington Monthly назвала її «великою та дивною марнославною пресою».

Дехто розглядає рух Ларуша як маргінальний політичний культ. Журналіст і активіст Товариства Джона Бірча Джон Ріс написав у своєму Інформаційному дайджесті , що рух «набув характеристик скоріше політичного культу, ніж політичної партії», і що Ларушу «сліпо підкоряються» його послідовники. Він також назвав цей рух « культом особи ».

За словами давніх критиків Чіпа Берлета та Метью Н. Лайонса: "Хоча організацію Ларуша та її різноманітні фронтові групи часто відкидають як дивний політичний культ, вони є фашистським рухом, чиї заяви перегукуються з елементами нацистської ідеології. Починаючи з 1970-х років Ларуші поєднували популістський антиелітаризм із нападками на лівих, захисників навколишнього середовища, феміністок, геїв і лесбіянок, а також організовану працю. Вони виступали за диктатуру, в якій «гуманістична» еліта правила б від імені промислових капіталістів. Вони розробили своєрідну, кодовану варіацію теорій змови масонів-ілюмінатів і єврейських банкірів. Їхні погляди, хоч і екзотичні, були внутрішньо послідовними та вкорінені в правих популістських традиціях."

Влітку 2009 року послідовники Ларуша зазнали критики як з боку демократів, так і республіканців за порівняння президента Барака Обами з Адольфом Гітлером.