Пол Роберт Магочі

Paul Robert Magocsi

Пол Роберт Магочі, також відомий як Павло-Роберт Маґочій (англ. Paul Robert Magocsi) — американський та канадський історик угорсько-українського походження. З 1980 року працює на кафедрі українознавства імені Джона Яремка Торонтського університету. У колі наукових інтересів Магочі — історія України та дослідження русинів як окремої нації; на початку своєї кар'єри Магочі вважався україністом, але в пізніші роки зосередився на політичному руснацтві. У 2005—2009 роках очолював Світовий конгрес русинів.

В Україні рух «політичного неорусинства», ідеологом якого є Магочі, вважають сепаратистським рухом по від'єднанню українського Закарпаття, зокрема Лемківщини, де історично проживають лемки-русини, в окрему державу.

Біографія

Народився в місті Інґлвуді (англ. Englewood), штат Нью-Джерсі, у родині вихідців із Закарпаття — угорця та русинки, представників другого покоління іммігрантів.

У 1966 році закінчив Ратґерський університет, у 1972 році — аспірантуру Принстонського університету, отримавши ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1971 році відомий український діаспорний учений Омелян Пріцак запросив молодого Пола Магочі до Гарвардського університету працювати в Українському науковому інституті, досліджуючи історію Галичини XIX століття. Працюючи в Гарварді, у 1975—1982 роках був першим відповідальним редактором Гарвардської серії українознавчих студій.

У 1980 році став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений Інститут українознавства. У 1989 році як професор-гість (запрошений професор) читав курс української історії в Гебрейському університеті в Єрусалимі.

У 1990—1997 роках був директором Інституту історії полікультурної спільноти провінції Онтаріо. У 1999 році був головним редактором «Енциклопедії народів Канади». У 2001, 2002, 2003, 2006 роках — науковий консультант Інституту соціальної антропології імені Макса Планка в Німеччині.

Українознавчі студії

На Львівському форумі видавців, 2014 рік Магочі має широкий спектр наукових інтересів, одним з аспектів якого є українознавство.

У 1980 році Магочі став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений інститут українознавства. У якості голови інститут українознавства Університету Торонто Магочі не раз приїжджав в Україну, насамперед на Закарпаття, для участі в різних конференціях (однак відвідини Закарпаття Магочі були переважно не для здобутття поступу в українознавчих студіях, а для розширення іншого його наукового інтересу — карпато-русинська нація). Зокрема, Магочі брав участь у роботі 9-го Міжнародного конгресу славістів у Києві (1983), 1-го (Київ, 1991), 5-го (Чернівці, 2003), та 6-го (Донецьк, 2005) Міжнародних конгресів україністів тощо.

Починаючи з 1980 року й донині найбільшими здобутками Магочі у якості голови інституту українознавства стало видання ряду книг про історію України та пов'язаними з нею речами, зокрема Дерев'яні церкви в Карпатах (англ. Wooden Churches in the Carpathians, Торонто, 1982), Галіція: Історичний огляд та бібліографічний (англ. Galicia: A Historical Survey and Bibliographic, Торонто, 1983), Україна: історичний атлас (англ. Ukraine: A Historical Atlas, Торонто, 1986), Моральність та реальність: життя та часи Анрея Шептицького (англ. Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi, Торонто, 1989), Україна. Історія її земель та народів (англ. A History of Ukraine: The Land and Its Peoples, Торонто, 1996, 2010), Коріння українського націоналізму (англ. The Roots of Ukrainian Nationalism, Торонто, 2002), Ілюстрована Історія України (англ. Ukraine – An Illustrated History, Торонто, 2007, 2014), Євреї та українці: тисячоліття співіснування (англ. Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence, Торонто, 2016),

Україна: історія її земель та народів

Найважливішою працею Магочі з українознавства є його книга «Україна: історія її земель та народів». Цю книгу Сергій Плохій вважає першою історією України, написаною не з етнічної точки зору, а з мульти-етнічної. Замість опису українського народу від найдавніших часів й до сьогодення, як це робили всі попередні великі українські історики (Орест Субтельний, Михайло Грушевський, Сергій Єкельчик тощо), Магочі брав за базу не український народ (де б він не проживав), а географічну територію України в її сучасних кордонах, та описував історичні перипетії усіх народів, що населяли й населяють цю територію. Українська культура розглядається з позицій мультикультуралізму, тобто українським вважається не те, що є укранським за його базовими ознаками (створене українською мовою тощо), а те, що створено на території України. Тобто, за мультикультурною історією Магочі, Микола Гоголь та Шолом Алейхем — українські письменники, бо народилися на території сучасної України.

На думку рецензентів книги, представлення персоналій з історії України у книзі Магочі є доволі вибірковим та обмеженим. Окремі текстові сегменти, а не фрагментарні чи контекстуальні згадки, присвячено лише певним знаковим історичним особам. Пантеон постатей української минувшини, зорієнтований на західного читача, й до нього фактично не потрапив жоден з українських діячів визвольних змагань ХІХ—ХХ століття .

Контраверсійності

З 1970-их років Магочі є основним ідеологом русинського сепаратистського руху. З 1978 року Магочі займає пост президента-засновника Карпато-русинського дослідного центру США (англ. Carpatho-Rusyn Research Center), який видає у Сполучених Штатах та Європі наукові й науково-популярні праці з історії та культури русинів. Пол Магочі та його однодумці у своїх науково-популярних працях відстоюють твердження, що карпаторусини, зокрема й мешканці Закарпаття, є окремим східнослов'янським народом з власною мовою, територією та історичними традиціями. Упродовж 2005—2009 років Пол Магочі років очолював Світовий конгрес русинів, неодноразово ініціював проведення Світових конгресів русинів, на яких виступав з науковими доповідями про так звану «четверту слов'янську націю — карпато-русинів».

Від самого початку поширення Полом Робертом Магочі своїх теорій щодо існування так званої окремої «русинської нації» у 1960-их роках, їх — як псевдонаукові — розкритикувала низка українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі. Зокрема, український науковець Любомир Белей у своїх публікаціях звинуватив канадського дослідника в маніпуляціях науковими методами з метою дезінтеграції українського етномовного простору. Белей уважає, що Магочі коштом «західних меценатів» видав «Ілюстровану історію України», де у двох розділах з історії Закарпаття 1938—1939 рр. чітко акцентував, що населення цього краю ніколи не було українським, розмовляло й навчалося русинською, чи навіть російською мовою

На думку українського науковця Мая Панчука, Магочі — основний ідеолог сучасного політичного неорусинства.

На думку українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі, у кінцевому результаті псевдонаукові теорії щодо існування так званої окремої «русинської нації» з її окремою русинською мовою сприяють розвитку сепаратизму на українському Закарпатті.