Відмінності між версіями «Олексій Венедиктов»
Alfa1 (обговорення • внесок) |
Alfa1 (обговорення • внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | '''Венедиктов Олексій Олексійович''' (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ». | + | [[Файл:Венедиктов..jpg|міні|Венедиктов Олексій]] |
+ | '''Венедиктов Олексій Олексійович''' (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ». | ||
+ | |||
+ | == Діяльність == | ||
+ | Головний редактор «Еха Москви» Олексій Венедиктов — це «''ходячий гібрид журналіста й піарщика''». Він та його видання є провідною «ланкою ланцюга» між диктаторською державною владою та ліберальною частиною російського політикуму — з одного боку для випуску «пару», на кшалт «Літературної газети» часів СРСР; та з іншого боку — як канал «м'якого» впливу Кремля на помірковано опозиційну до влади російську інтелігентську аудиторію. Венедиктов, як [http://www.kasparov.ru/material.php?id=55EA07FAC6640 вказує] І.Яковенко, вкрай захоплений своєю грою з кремлівською владою, пишається своєю близькістю до Кремля і персонально до Путіна. | ||
+ | |||
+ | Підібрані та персонально [https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=844217388980339&id=100001762579664 проінструктовані Венедиктовим журналісти «Еха Москви»] у проведенні редакційної політики, цілком зрозуміло, поміж іншого переходять кордони професійної етики, як це було у випадку з помічницею головного редактора Лесею Рябцевою, яка, беручи інтерв'ю, в прямому ефірі кілька разів нахамила письменнику та правозахиснику Віктору Шендеровичу. | ||
+ | |||
+ | В 2015 році в ефірі російського телеканалу НТВ головний редактор радіостанції "Ехо Москви" Олексій Венедиктов і лідер ЛДПР Володимир Жиріновський на інтерактивній карті [https://24tv.ua/noviy_skandal_rosiyskoyi_propagandi_yak_zhirinovskiy_i_venediktov_dilili_ukrayinu_n543986 ділили територію України]. | ||
+ | |||
+ | == Біографія == | ||
+ | Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька <nowiki>[[1]]</nowiki>- Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний. | ||
+ | |||
+ | Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177. | ||
+ | |||
+ | Як журналіст — учень Володимира Мукусєва. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції. | ||
+ | |||
+ | З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви». | ||
+ | |||
+ | == Від'їзд з Росії == | ||
+ | В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю. | ||
+ | |||
+ | == Нагороди та премії == | ||
+ | |||
+ | * Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — ''за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії'' | ||
+ | * Кавалер ордена Почесного легіону (Франція) | ||
+ | * Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996) | ||
+ | * Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997). | ||
+ | * Лауреат премії імені Артема Боровика | ||
+ | * Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004) | ||
+ | * Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998). | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:РФ]] | ||
+ | [[Категорія:Гібридний вплив РФ]] | ||
+ | [[Категорія:Журналісти]] |
Поточна версія на 13:31, 20 березня 2022
Венедиктов Олексій Олексійович (нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський журналіст, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ».
Діяльність
Головний редактор «Еха Москви» Олексій Венедиктов — це «ходячий гібрид журналіста й піарщика». Він та його видання є провідною «ланкою ланцюга» між диктаторською державною владою та ліберальною частиною російського політикуму — з одного боку для випуску «пару», на кшалт «Літературної газети» часів СРСР; та з іншого боку — як канал «м'якого» впливу Кремля на помірковано опозиційну до влади російську інтелігентську аудиторію. Венедиктов, як вказує І.Яковенко, вкрай захоплений своєю грою з кремлівською владою, пишається своєю близькістю до Кремля і персонально до Путіна.
Підібрані та персонально проінструктовані Венедиктовим журналісти «Еха Москви» у проведенні редакційної політики, цілком зрозуміло, поміж іншого переходять кордони професійної етики, як це було у випадку з помічницею головного редактора Лесею Рябцевою, яка, беручи інтерв'ю, в прямому ефірі кілька разів нахамила письменнику та правозахиснику Віктору Шендеровичу.
В 2015 році в ефірі російського телеканалу НТВ головний редактор радіостанції "Ехо Москви" Олексій Венедиктов і лідер ЛДПР Володимир Жиріновський на інтерактивній карті ділили територію України.
Біографія
Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька [[1]]- Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний.
Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177.
Як журналіст — учень Володимира Мукусєва. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції.
З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви».
Від'їзд з Росії
В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю.
Нагороди та премії
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії
- Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)
- Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996)
- Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997).
- Лауреат премії імені Артема Боровика
- Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004)
- Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998).