Жан-Марі Ле Пен

Жан-Марі Ле Пен (фр. Jean-Marie Le Pen) (народився 20 червня, 1928 м. Ля Трініте-сюр-Мер, Франція) — французький праворадикальний політик, засновник та протягом багатьох років президент партії Національний фронт, колишній депутат французького та європейського парламентів. Колишній кандидат на посаду президента Франції.

Зміст 1 Біографія 2 Політичне життя 2.1 Судові рішення та скандальні висловлювання 2.1.1 Заперечення Голокосту 3 Виноски 4 Джерела Біографія Ле Пен народився в маленькому селі на атлантичному узбережжі Франції, в провінції Бретань, в родині рибалки і кравчині. У 1942 він осиротів, коли його батько підірвався на міні під час рибалки і Ле Пен став так званим «національним сиротою» (фр. pupille de la nation), тобто виховувався на державні кошти. На кошти держави він навчався у єзуїтській школі. Під час німецької окупіації Ле Пен намагався приєднатися до руху опору, але йому відмовили. Після закінчення ліцею він поступив на юридичний факультет в Парижі і став головою студентської асоціації факультету.

У 50-ті рр.. Ле Пен був активістом націоналістичних організацій. В одній з вуличних бійок з комуністами йому пошкодили ліве око, до якого зір так і не повернулося.

У 1953 році організував групу студентів-добровольців для допомоги населенню Нідерландів, постраждалому від масштабної повені[1].

Після закінчення університету Ле Пен пішов на службу до Іноземного Легіону і у 1954 був направлений до Індокитаю. Свою службу у легіоні він продовжив на Суецькому каналі, вже після укладення перемир'я. У 1957 Ле Пен служив у французькій розвідці в Алжирі. Його політичні супротивники звинувачували його в причетності до тортур алжирських повстанців, але ці звинувачення не були доведені і сам Ле Пен їх категорично заперечував.

Після закінчення служби він продовжив своє навчання на юридичному факультеті і згодом почав вивчати ще й політологію. Після поразки на парламентських виборах 1962 року Ле Пен займався підприємництвом — організував звукозаписну компанію SERP (фр. Société d'étude et de relations publiques, укр. Товариство вивчення суспільних відносин)[2]

26 червня 1960 він одружився з П'єретт Лола (фр. Pierrette Lalanne) — в них народилося 3 дочки. У 1985 (за іншими даними — в 1984 або 1986) році вони розлучилися. Повторно одружився 31 травня 1991 із Жанною-Марі (Жані) Пашо (фр. Jeanne-Marie Paschos dite Jany). Одна з дочок Ле Пена, Марін (Marine Le Pen), стала його найближчою політичної соратницею, зокрема взяла активну участь в кампанії 2007 року.[1]

Політичне життя Політичне життя Ле Пена почалося в Тулузі, де він став головою студентської спілки після закінчення служби в Алжирі. Пізніше, у 1956 р. в Парижі його було обрано до Національних Зборів. У віці 28 років, Ле Пен був наймолодшим депутатом парламенту. Наступного року він став головою національної ветеранської організації. У 1965 р. Ле Пен керував передвиборною кампанією одного з праворадикальних політиків, згодом втратив місце в парламенті і у 1972 р. заснував Національний фронт.

У 1974 р. він перший раз балотувався на посаду президента Франції і отримав лише 0,74 %. В інших президентських перегонах у 1981 він знову програв кандидату від Соціалістичної партії Франсуа Міттерану. Його політична програма була спрямована проти нелегальної імміграції, мусульманських екстремістів і отримала певну підтримку серед виборців Франції, особливо на півдні країни. У виборах до Європейського парламенту у 1984 р. Національний фронт отримав 10 % голосів. Після парламентських вибрів у 1986 р. 34 депутатів від фронту потрапило до парламенту разом з Ле Пеном.

У наступних виборах до Європарламенту у 1984 та 1999 Ле Пен потрапив до парламенту також. Однак після бійки в парламенті, 10 квітня 2003 його було позбавлено мандату депутата. Ще раніше його позбавляли парламентського імунітету після судових позовів з Німеччини в звинуваченнях поширення неонацистських поглядів і запереченні Голокосту. У червні 1999 він був визнаний винним у звинуваченнях і був оштрафований. Сам Ле Пен наголошує, що не заперечує Голокост, але вважає його незначною подією і «дрібницею» в історії Другої світової війни.[3]

Найбільшим політичним успіхом Ле Пена була участь у президентських виборах 2002 року, коли за нього у першому турі проголосувало 16,7 % виборців. Вийшовши у другий тур він змагався за президентське крісло з Жаком Шираком, який в кінцевому результаті переміг з 82 % голосів і став президентом. Ставши, таким чином одним з відомих політиків Франції Ле Пен залишався довгий час на політичній арені, користуючись підтримкою певної частини французького електорату. Основою його політичної програми залишаються питання обмеження імміграції, відновлення смертної кари, призову до армії. Він також є євроскептиком і виступає за обмеження участі Франції у ЄС. Згодом до нього приєдналася його наймолодша дочка Марін, яка теж стала одним з провідних членів Національного фронту. 16 січня 2011 року Жан-Марі Ле Пен пішов у відставку з посади голови Національного фронту, обіймає посаду почесного голови партії. Його молодшу дочку Марін Ле Пен було обрано головою Національного Фронту.

У листопаді 1990 року Ле Пен відвідав Ірак, де зустрічався з президентом Саддамом Хусейном і домігся звільнення 55 французьких заручників[2]

Після підписання в 1992 році Маастрихтського договору Ле Пен протестував проти інтеграції країн в рамках Європейського союзу, яку вважав небезпечною для інтересів Франції[2].

У 2003 році Європейський суд позбавив його мандата депутата Європарламенту: це було зроблено на підставі французького судового рішення 1998 року (в ході парламентської виборчої кампанії він вдарив кандидата-соціаліста) і постанови Державної Ради Франції[2].

20 серпня 2015 Національний фронт заявив, що виключив з лав партії свого колишнього лідера. У заяві партії зазначено, що 87-річний Жан-Марі Ле Пен отримає «коротке повідомлення» щодо партійного рішення.[4]

Судові рішення та скандальні висловлювання Ле Пен неодноразово фігурував у різних скандалах[2]. Зокрема, його звинувачували в антисемітизмі[2] і фашизмі. Всього Ле Пен притягувався до суду і був засуджений 25 разів, у тому числі за «пропаганду фашизму» (1965), «виправдання військових злочинів» (1971, 1986), «за розпалювання міжрасової ненависті» (1987), «за розпалювання антисемітизму» (1986), а також «за спробу перегляду злочинів проти людяності» (1991)

У серпні 1965 р. за випуск платівки із нацистськими маршами Ле Пен був звинувачений у пропаганді фашизму і був засуджений до двох місяців в'язниці і великого грошового штрафу.

Виступаючи 14 листопада 2002 на телеканалі LCI Ле Пен охарактеризував політику Дж. Буша щодо Іраку так: «Якби Гітлер здійснив четверту частину всього цього, він був би підданий повселюдного суду совісті»[5].

У 2004 році паризький суд засудив лідера НФ до штрафу за підбурювання до расової ненависті, приводом для судового вердикту послужили висловлювання на адресу мусульман, сказані Ле Пеном в інтерв'ю газеті Monde в квітні 2003 року[6]:

В той день, коли у Франції буде не п'ять мільйонів, а 25 мільйонів мусульман, вони будуть командувати. І французи будуть тулитися до стін, пробиратися по тротуарах, опустивши очі. А коли вони не будуть цього робити, у них запитають: що це ти так на мене дивишся? нариватися на бійку? І вам залишиться тільки тікати, інакше отримаєте прочухана. В липні 2006 набуло широкого розголосу висловлювання Ле Пена про те, що французи не почувають себе солідарними з національною футбольною командою, тому що в збірній багато «кольорових гравців»[7].

Ле Пен вважає «недоліком» те, що вихідець з сім'ї іммігрантів Саркозі є євреєм по матері — на його думку це робить Саркозі менш придатним для управління країною[8]. «Мосьє Саркозі не має того минулого, яке формує дійсного представника нації. Наявність трьох бабусь-іноземок — не найкраща якість для майбутнього президента», — заявив з цього приводу Ле Пен[8].

В одній зі своїх книг Ле Пен, звертаючись до простих французів, писав: «Завтра іммігранти облаштуються у вас, їстимуть ваш суп і спатимуть з вашою дружиною, вашою дочкою і вашим сином»[9].

Також Ле Пен неодноразово говорив: «У євреїв є Ізраїль, у злодіїв і педерастів є Америка, але Франція у французів тільки одна і ніякої іншої ви не створите. Нам залишається боротися у Франції за французів»[9].

Заперечення Голокосту Ле Пен відомий своєю симпатією до ревізіонізму Голокосту, зокрема, його звинувачували в тому, що він не заперечує проти поширенню ревізіонізму Голокосту, в тому числі й серед членів своєї партії, і схвально ставиться до робіт ревізіоністів як історичних досліджень[10]. Він також зробив декілька провокаційних заяв, що стосуються Голокосту. Найвідомішим[2] став його вислів, зроблений під час інтерв'ю у вересні 1987 року, в якому він заявив щодо газових камер[11]:

Я не кажу, що газові камери не існували. Я не міг бачити їх на власні очі. І я спеціально не вивчав цього питання. Але я вважаю, що це лише деталь історії Другої світової війни Через цю заяву Ле Пен був засуджений французькими судами на підставі закону Гейссо до штрафу в понад 140 тисяч франків за шокуючі висловлювання та дуже серйозний замах на пам'ять, повагу та милосердя до тих, хто пережив геноцид, та їхніх родин[12]. Відомий ревізіоніст Робер Форрісон написав, що з цією заявою не погодиться жоден ревізіоніст[13]. Ле Пен повторив цю заяву про газові камери як «деталь» 5 грудня 1997 року в Мюнхені, зазначивши, що не вважає її зневажливою чи презирливою. За це він був засуджений французьким судом до компенсації моральних збитків 11 організаціям та штрафу в 300 тисяч франків на публікацію судового рішення[14]. Німецький суд не визнав у його діях заперечення Голокосту, але оштрафував його за розпалення расової ненависті шляхом опошлення Голокосту, що теж є злочином у Німеччині[15].

У скандальному інтерв'ю журналу «Бретон» (опублікованому проти волі Ле Пена, який просив не публікувати інтерв'ю), коли Ле Пен назвав газові камери «незначною деталлю в історії Другої світової війни» журналіст із «Бретон» звернув його увагу на те, що «людей депортували і поміщали в табори тільки для того, щоб вбити їх», пан Ле Пен відповів[16][17]:

Але це тому, що ви вірите в це. А я не відчуваю себе зобов'язаним розділяти такий погляд. Я констатую, що в Аушвіці був завод IG Farben, на якому працювали 80 000 робітників. Наскільки мені відомо, в будь-якому разі ці люди не були ні спалені, ні отруєні газом. Висловлювання Ле Пена були відразу ж засуджені за їх «негаціонізм» (ревізіонізм) політичними діячами та асоціаціями. «Представницька рада єврейських організацій у Франції» (CRIF) вважає, що колишній кандидат на пост президента Франції, «зазнав політичної поразки» і зробив ще один крок «на шляху негаціонізму» з однією лише метою, щоб «про нього говорили»[16]. Партія «Рух молодих соціалістів» засудила Ле Пена за «ясно виражений ревізіонізм»[16]. Напередодні наступних виборів до Європарламенту Французька Ліга боротьби з расизмом і антісеметизмом, лідер фракції соціалістів у Європарламенті Мартин Шульц та ряд інших політиків закликали Європарламент позбавити Ле Пена депутатської недоторканності, оскільки, на їх думку, Ле Пен заперечує Голокост і відтак не має права головувати на сесії, а має сидіти на лаві підсудних[18]. Представник Центру Симона Визенталя вважає, що Ле Пен заперечував існування газових камер у таборах смерті і всіляко прагнув применшити значення Голокосту[8].