Володимир Путін
Володимир Володимирович Путін (рос. Владимир Владимирович Путин) — російський державний та політичний діяч, колишній офіцер радянської розвідки. Чинний президент Російської Федерації і верховний головнокомандувач збройних сил Російської Федерації з 7 травня 2012 року.
Раніше обіймав посаду президента Російської Федерації з 31 грудня 1999 до 7 травня 2008, в 1999—2000 і 2008—2012 роках обіймав посаду Голови Уряду Російської Федерації. Полковник запасу (1999). Чинний державний радник Російської Федерації 1-го класу (1997). Кандидат економічних наук (1997). Майстер спорту з самбо (1973) і дзюдо (1975), чемпіон Ленінграда з дзюдо (1976) заслужений тренер Росії з самбо (1998). Володіє німецькою мовою.
Путін народився в Ленінграді, де провів дитинство. Вивчав право в Ленінградському державному університеті (ЛДУ). Упродовж 16 років працював офіцером зовнішньої розвідки КДБ, зокрема 6 років у східнонімецькому Дрездені. Путін звільнився зі служби у званні підполковника, повернувся в Росію, де влаштувався проректором ЛДУ. Незабаром став радником, а 1994 року — першим заступником Анатолія Собчака. 1996 року переїхав до Москви, приєднався до команди Бориса Єльцина та став заступником Управління справами Президента РФ. У липні 1998 року Путін очолив Федеральну службу безпеки. У серпні 1999 року Єльцин призначив його головою російського уряду. Після відставки останнього Путін став виконувачем обов'язків, а з перемогою на виборах, безпосередньо Президентом РФ, здобувши популярність завдяки жорсткій позиції в питанні Чечні.
Упродовж перших 2 каденцій російська економіка оговтувалась від посткомуністичної депресії та фінансових криз, відбулось зниження безробіття та суттєве зростання ВВП, обумовлене, зокрема, збільшенням цін на нафту. Економічні реформи поєднувались із посиленням владної вертикалі, звуженням автономії регіонів, посиленням державного тиску на ЗМІ та зменшенням впливу великих олігархів, майно й статки яких стали залежати від лояльності до режиму. У зовнішній політиці Володимир Путін спершу пропонував співпрацю із Заходом, утім, згодом він проголосив курс на повернення Росії статусу великої держави й протистояння США та НАТО. Після загострення в серпні 2008 року конфлікту навколо Південної Осетії та Абхазії Росія здійснила вторгнення в Грузію. Коли посаду глави держави обійняв близький соратник Дмитро Медведєв, Володимир Путін вдруге очолив уряд, залишаючись найбільш впливовою фігурою в Кремлі. Грубі порушення на парламентських виборах 2011 зумовили хвилю народних хвилювань, тому Путіну довелось зіткнутися із сильним протестним рухом на президентських виборах 2012 року, на яких його вибрали на третій термін. Цей період ознаменувався обмеженням політичної свободи, посиленням традиціоналізму і консерватизму.
Після зміни влади в Україні 2014 року Росія анексувала Крим, підбурила сепаратистські заворушення в південно-східних регіонах країни й здійснила безпосереднє збройне вторгнення на Донбас, поєднане з активною пропагандистською кампанією. Війна проти України, що стала частиною більш широких зусиль з утвердженням військового та політичного впливу в пострадянських державах, викликала різко негативну реакцію Заходу. 2015 року Росія стала активним учасником громадянської війни в Сирії на боці Башара Асада, а з 2016 розгорнула широкомасштабну кампанію гібридної війни, спрямованої на підрив західних демократій, зокрема шляхом впливу на президентські вибори в США. Запроваджені проти Росії міжнародні санкції разом із падінням цін на нафту посилили і без того сумнівні фінансові перспективи країни. Втім, економічні проблеми, корупція та скандал зі Скрипалями мало вплинули на імідж Володимира Путіна, якого вкотре переобрали 2018 року. Експерти та правозахисні організації критикують поточний російський режим за корупцію, переслідування, ув'язнення та вбивства політичних опонентів, обмеження свободи преси, відсутність вільних і чесних виборів.
