Олександр Проханов
Олександр Андрійович Проханов — радянський і російський письменник, сценарист, публіцист, журналіст, політичний і громадський діяч, російський православний націоналіст-шовініст. Член секретаріату Спілки письменників Росії. Головний редактор газети «Завтра». Лауреат премії Ленінського комсомолу (1982). Голова російської націоналістичної організації «Ізборський клуб». Антиукраїнський пропагандист та один з ідеологів "руського миру".
Діяльність
Під час російсько-української війни підтримував тісні зв'язки з терористами "ДНР" та "ЛНР".
В червні 2015 виступив з ініціативою православної канонізації Йосипа Сталіна.
26 лютого 2022 року в інтерв'ю КП щодо так званої "російської операції на території України" заявив наступне: "Русские танки, исправляя чудовищное насилие, совершенное над русской историей в 1991 году. Сегодня вот это… тот мирный развод, которым нам морочили головы, который кончился такой болью, таким страданием, такой бедой для множества народов наших, - преодолевается. сегодня мы опять венчаемся с Украиной. И русские накладывают бинты на этот страшный порез 1991 года.А русские штурмовики накладывают швы на эти страшные раны. И я мечтаю, что наступит день, когда я опять пойду по великолепным украинским заводам – атомным, авиационным, ракетным. И они соединятся с нашими атомными, ракетными, авиационными, корабельными предприятиями. И свободная Украина и великая Россия опять соединятся в такой восхитительный творящий сгусток цивилизационный."
Біографія
Народився 26 лютого 1938 року у Тбілісі. Прадіди Проханова, молокани, рятуючись від релігійних переслідувань, пішли з Тамбовщини й Саратовської губернії у Північну Осетію й на Закавказзя. Його дід Олександр Степанович Проханов був молоканським богословом й доводився рідним братом Іванові Степановичу Проханова, — засновнику й керівнику Всеросійського союзу євангельських християн (1911—1931) й віце-президенту Всесвітнього баптистського альянсу (1911—1928). Дядько О. А. Проханова, вчений-ботанік, залишився у СРСР після еміграції І. С. Проханова, був репресований, але потім звільнений.
Закінчив Московський авіаційний інститут імені С. Орджонікідзе (1960). Працював інженером, лісником у Карелії і Підмосков'ї. У 1960—1970-х роках — співробітник газет «Правда», «Літературна газета». У 1971 році видав свої перші художньо-публіцистичні книги. У 1972 році був прийнятий до Спілки письменників СРСР.
З 1986 року активно виступав з публіцистичними нарисами в російських патріотичних та націоналістичних виданнях: журналах «Молода гвардія», «Наш сучасник», газеті «Літературна Росія». У 1989—1991 роках — головний редактор журналу «Радянська література». З грудня 1990 — головний редактор газети «День».
У серпні 1991 підтримав дії ГКЧП.
У вересні 1993, після указу президента про розпуск Верховної Ради Росії, закликав у газеті «День» скинути «антинародний режим Єльцина».
З листопада 1993 року — головний редактор газети «Завтра».
