Ігор Друзь
Друзь Ігор Михайлович - журналіст, політолог, у 2014 році – голова «Народної Ради України», оглядач Царгород ТБ.
Діяльність
Публічно підтримує російську збройну агресію проти України та поширює антиукраїнські наративи.
Під час Революції Гідності організовував акції УПЦ МП на підтримку "Беркуту", а також займався розпалюванням релігійної і міжконфесійної ворожнечі. Виступав із закликами до греко-католиків "піти з Євромайдану".
Зливав Гіркіну номери авто та інші особисті дані одеського "Автомайдану". Як наслідок, відбулася серія підпалів автівок активістів.
Чимало публікацій присвячує критиці проукраїнського крила всередині УПЦ МП, яке не проти увійти до складу єдиної помісної церкви. Протидією цим силам, у т.ч. шляхом чорного PR та замовними матеріалами, він займався ще до Майдану. Й навряд чи виключно з власної ініціативи.
Є головою української філії "Всемирного русского народного собора", що була створена в 2011-му й відверто декларувала мету: поширення "русского міра" та "протистояння загрозам із Заходу".
Друзь також активно співпрацював з "Українським вибором" Віктора Медведчука.
Ігор Друзь внесений у доповідь "1500 паліїв війни", складений Форумом вільної Росії. У доповіді містяться прізвища російських публічних постатей, військових керівників, депутатів, пропагандистів, артистів та спортсменів, які публічно висловилися на підтримку путінської агресії або безпосередньо беруть у ній участь.
Біографія
Справжнє ім’я - Ігор Михайлович Дусь 1973 року народження. Син колишнього інструктора райкому партії з міста Дубно Рівненської області, а згодом директора тамтешньої гімназії Михайла Дуся та викладачки Дубенського педколеджу Емілії Дусь. Валентина, сестра Ігоря, мешкає у Канаді.
Пік довоєнної кар’єри Друзя припадає на 2010-2013 рр., коли він став відповідати за церковний напрямок агітаційної роботи Партії регіонів. Офіс "Народного Собору", де він займав посаду голови, розташовувався неподалік від головного "регіоналівського" штабу на Липській.
24 травня 2013 року було підписано угоду про співпрацю "Народного Собору" з рухом Медведчука. Ніякого українського "Народного Собору" ані за своїм змістом, ані за формою ніколи не існувало. Ця формація була нічим іншим, як філією російського фашизуючого угрупування з аналогічної назвою.
