Свято-Успенська Святогірська лавра
Свято-Успенська Святогірська лавра УПЦ МП — монастир УПЦ МП у Святогірську (Донецька область). Монастир розташований на високому крейдяному правому березі Сіверського Дінця (так звані Святі гори). Окрім наземних будівель, має крейдяні печери. У лаврі зберігаються мощі преподобного Іоанна, затворника Святогірського.
Зміст
Колабораціонізм під час російської збройної агресії проти України
Під час проросійських виступів в Україні весною 2014 тут помічали терористів. Тим не менше, в 2018 році у лавру православне подружжя з Вінниччини відправило сімнадцять фургонів допомоги.
Колишній ватажок терористів «ДНР», екс-співробітник ФСБ Ігор Гіркін (Стрєлков) заявив про участь ченців Свято-Успенської Святогорської Лаври в конфлікті на Донбасі:
| Моя особиста охорона складалася з духовних синів, ченців, ієромонахів Святогірської Лаври. Повністю. До останньої людини. Вона була не дуже велика, але, тим не менше, це були... У нас одним з підрозділів у слов'янської бригаді командував послушник Святогірської Лаври. Причому послушник займав досить серйозне становище в Лаврі. |
Також Ігор Гіркін заявив:
| З самого початку нашої «Слов'янської епопеї», як у Слов'янську, так і в Донецьку, ми постійно відчували підтримку з боку кліриків Російської православної церкви, з боку ченців. Від Святогірської лаври в першу чергу. Вони, незважаючи на можливі репресії, відкрито їхали і благословляли ополчення. У тому числі проїжджали через українські блокпости і явно сповідували свою позицію. Мало хто знає, що Святогірська лавра закрила ворота перед президентом Порошенко, який прилетів на наступний день після свого обрання і забажав отримати благословення від ієреїв лаври. Лавра просто не впустила його на свою територію, і Порошенку довелося давати інтерв'ю, стоячи перед зачиненими воротами монастиря. Всі священики, з якими мені доводилося зустрічатися, підтримували нашу боротьбу. Причому робили це не з національної, а з релігійної точки зору: вони розуміли, що і хто прийшов до влади в Києві. Прийшли сили, які можна назвати сатанинськими, адже всі їхні дії спочатку базуються на брехні, оскаженілій і концентрованій. Сатана брехун і батько брехні! Ніщо, засноване на брехні, не може бути від Бога. |
У 2014 році в монастирі знайшли притулок 800 біженців із зони бойових дій, у тому числі 300 дітей.
12 січня 2018 року в інтерв'ю телеканалу ATR Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що, зокрема, у Святогірській лаврі клір УПЦ МП від самого початку російської збройної агресії переховував зброю й бойовиків.
Форум «люди миру»
21 вересня 2020 року у лаврі пройшов форум «Люди миру», організований УПЦ МП. Форум підтримав політик Віктор Медведчук. До форуму був залучений Юрій Молчанов, який раніше заявляв, що «мутований націоналізм» призвів до розколу суспільства. Також був присутній нагороджений Володимиром Путіним співак Олег Карамазов. Крім того, на форумі вірянка УПЦ МП, жительниця міста Піски, заявивила, що як тільки в звільнене місто Піски заходила українська армія, то українські солдати заходили в будинок і «все виносили». Також за її словами українська армія бомбила мирних жителів й порадила викопати окопи в себе вдома. «Ми всі говоримо, що нас звільнили від усього. Мені було, знаєте, дуже, як кажуть українською, „прикро“ дивитися: коли звільнявся дім, туди заходив український солдат і виносив усе». У проєкті взяв участь намісник Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), який раніше висловлював думку, що Україна перша почала війну з Росією.
Історія
Святогірський монастир у колишньому Слов'яногорську над Сіверським Дінцем бере свій початок із часів перед татарською навалою, коли Бату-хан руйнував «матір міст руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р., академік Д. І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період». Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з'явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Дінцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.
Щоб дістатися верхівки скелі, треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.
Саме в цих краях у середині IX століття проповідували хозарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій.
Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, у якому говориться, що в 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха.
Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.
У VIII—IX століттях тут переховувалися від іконоборців шанувальники святих ікон, у XII—XIII століттях благочестиві християни намагалися тут врятуватися від монголо-татарських орд Тамерлана, у XVI—XVII століттях монастир був форпостом на кордоні з татарським степом та католицькою Польщею. Саме сюди у ті часи переселялася братія із захопленої унією Почаївської Лаври.
Пізніше князівство Московське, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі.
Тепер господарями монастиря поступово стають ченці Московської патріархії. Підступність московських володарів, які намагалися заволодіти не лише Святогірським монастирем, а й усіма землями вольностей запорізьких козаків, розумів слобідський полковник Іван Богун, який декілька разів намагався вигнати з монастиря царську сторожу. 1654 р. після Переяславської ради він не присягнув московському цареві.
Монастир захищали з одного боку пучини річки, з другого — глухі ліси. Це давало змогу Ізюмському полку, на території якого перебував монастир до 1764 року, успішно відбивати ворожі атаки. Зокрема, Кримська армія п'ять разів (у 1664, 1679, 1680, 1691 і 1737) нападала на нього, але не знищила його. Щоразу після нападу він поновлювався.
Після російської окупації Криму в 1788 монастир втратив військове значення. Унаслідок реформи російської імператриці Катерини II про запровадження штатів та секуляризацію церковного майна монастир було закрито й Святі гори подаровано своєму фавориту — князю Таврійському Григорію Потьомкіну. Пізніше Святими горами володіли Енгельгардти.
Вдруге відкрито монастир тільки в 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший із них важив 6354 кг. У Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.
Радянський період
Перед Першою світовою війною у монастирі проживало понад 600 ченців. Жовтневий переворот та початок радянської окупації перервали перебіг життя монастиря. Після проголошення 1918 року Донецько-Криворізької Радянської Республіки почалися систематичні утиски монастиря, що супроводжувалися святотатством, дискредитацією, знущаннями та вбивством братії. У 1918 р. кількість ченців скоротилася з 700 до 200 осіб. Щоб припинити «використовування краси природи з метою затемнення народу», голова Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) Е. Й. Квірінг постановив у жовтні 1922 перетворити всі будівлі та майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром.
Більшовики розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасів монастирські скити, Зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч із монастирем установили пам'ятник революціонеру Артему. Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ — Слов'яногорськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема.
У 1980 ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.
Відновлення монастиря та надання статусу Лаври
Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир є значним духовним центром православної пастви Східної України, Слобожанщини, Подоння та Кубані. Зважаючи на давність святині, її історичну роль, чисельні звернення православних віруючих, а також активне відродження монастиря та його благодатний вплив на духовне життя регіону та України, Священний Синод Української православної церкви 9 березня 2004 року ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус Лаври. Таким чином, Святогірський монастир став третьою в Україні (після Києво-Печерської і Почаївської) православною Лаврою. Останній раз освячення Лаври на нашій землі відбувалося понад 170 років тому.
Відновлювальні роботи тривали у 1992—1995 рр. У цей період збільшилася кількість братії, розпочалася реставрація та відбудова храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успенський собор, монастирську дзвіницю з Покровською церквою, найдавнішим храмом обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, у якому з благословення чільного архієрея братія вдягається у стародавню форму облачення. Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Оригінальною пам'яткою дерев'яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев'яним храмом на честь всіх святих нашої землі.
Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть понад сотню ченців, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують віддалені від суєтного життя Святі Гори.
У 2004 р., заслухавши доповідь митрополита Донецького та Маріупольського Іларіона, Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ МП (Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогорською Лаврою.
Назважаючи на заборону влади, 19 квітня 2020 року в лаврі провели службу, де перебувала велика кількість людей без масок, які не дотримувались вимог щодо дистанції. З огляду на це поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 325 (Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням).
