Стаття

Активні заходи - відкриті або таємні специфічні операції (заходи) розвідувальних органів або служб, що мають на меті здійсненння необхідного впливу як на населення, так і на представників еліт обраної країни, її зовнішньої політики, створення та вирішення міжнародних проблем, на введення противника в оману, підрив і ослаблення його позицій, зрив його замислу та досягнення власних цілей.

Однією з цілей активних заходів є вплив на суспільну думку населення інших країн, а також на дії окремих осіб, державних та громадських організацій. В СССР такі заходи здійснювала Служба А Першого Головного управління КГБ, що працювала в тісному контакті з Міжнародним відділом ЦК КПСС.

В контррозвідці під активними заходами розуміються "заходи щодо створення агентурних позицій у таборі противника та його оточення, ведення оперативних ігор з противником, дезінформування, компрометацію та розгром сил противника, виведення на територію осіб, що представляють оперативний інтерес, по видобутку розвідувальної інформації та т. п. »[1].

Прикладом використання активних заходів російськими спецслужбами є втручання російської розвідки у передвиборну гонку в США 2016 року [2], коли оприлюднення закритих матеріалів Демократичної партії могли вплинути на результат виборів.

Радянські спецслужби

В затвердженій в 1974 р. «Розвідувальній доктрині» задачі ПГУ КГБ в сфері «активних заходів» визначали наступним чином [3]:

В сфері активних операцій проводить заходи, що сприяюють:

- вирішенню зовнішньополітичних завдань Радянського Союзу;

- розкриття і зрив ідеологічних диверсій противника проти СРСР і соціалістичної співдружності;

- консолідації міжнародного комуністичного руху, посилення національно-визвольної, антиімперіалистичної боротьби;

- росту економічної та науково-технічної міці СРСР;

- викриття та знешкодження військових приготувань ворожих СРСР держав;

- дезінформування противника відносно підготовлених чи проведених СРСР зовнішньополітичних, військових та розвідувальних акцій, стану військового, економічного та науково-технічного потенціалу країни;

- компрометації найбільш небезпечних антикомуністичних та антирадянських діячів, найбільших ворогів СРСР.

При проведенні активних операцій розвідки, залежно від конкретних умов, застосовуються не тільки свої сили, специфічні засоби та методи, але й можливості КГБ в цілому, інших російських установ, відомств та організацій, а також воєнних сил.

Для здійснення активних заходів в СРСР застосовувалися наступні методи:

підтримка прорадянських сил (комуністичні партії та деякі інші партії в країнах Заходу, рух за мир). Така підтримка дружніх сил здійснювалася країною і відкрито;

операції по наданню політичного впливу через осіб, що ховають свої зв'язки з розвідкою або ніщо не підозрюють, але грають активну роль у державних, політичних, ділових, профспілкових, науково-освітніх кругах своїх країн, а також у пресі (агенти впливу) [4];

дезінформація для введення в оману громадської думки чи державних діячів, дискредитація окремих осіб, організації та політики ворожих країн та їх союзників.

Так, у другій половині 1970-х років КГБ спільно з кубинською спецслужбою ДГІ була проведена багаторічна операція «Тукан», спрямована на дискредитацію уряду Аугусто Піночета в Чилі. В ході операції у західних засобах масової інформації (зокрема, в американській газеті New York Times) опубліковано десятки статей, які негативно освітлюють переслідування політичних супротивників режиму Піночета та відбілюють ситуацію з дотриманням прав людини на Кубі. В статтях використані документи, надані КГБ [5].

В Індії, де резидентура КГБ була найбільшою за межами СССР в 1970-80-ті роки, урядові спецслужби "підгодовували" десять газет та одне інформаційне агентство. Резидент КГБ в Індії Л. В. Шебаршин, що пізніше став главою Першого головного управління КГБ, в своїх моментах писав: «Рука ЦРУ відчувалася і в публікаціях деяких індійських газет. Мы, разумеется, платили ту же монету »[6]. На підтримку партії І. Ганди та антиамериканське пропаганду в Індії КГБ було витрачено більше десяти мільйонів американських доларів.

Протидія

Міжвідомча робоча група з активних заходів

Міжвідомча робоча група з активних заходів (англ. Active Measures Working Group) була створена адміністрацією Президента США Рональда Рейгана в 1981 році. Робоча група була спочатку підпорядкована Державному департаменту а згодом — Інформаційним агенством (англ. United States Information Agency, USIA)^[1][2]. Група була створена з ініціативи працівників Державного департаменту з метою ефективнішої протидії радянській пропаганді^[2]. Також існують припущення, що робоча група була створена, оскільки фахівці ЦРУ з радянських активних заходів прагнули отримати можливість відкрито поширювати свої знаходки з більшим авторитетом, аніж це могло зробити саме ЦРУ^[2].

Першим секретарем робочої групи був заступник державного секретаря Деніс Кукс (англ. Dennis Kux). До її складу входили представники ЦРУ, ФБР, міністерства оборони, агенства з роззброєння та контролем за обігом зброї, військової розвідки, міністерства юстиції, та інші^[1].

В своїх дослідженнях робоча група не охопила всього спектру активних заходів. Натомість, вона зосередила увагу на протидії радянській дезінформації^[1][2]. Робоча група з активних заходів розробила механізми завдяки яким відстеження радянської дезінформації стала міжвідомчою роботою з протидії дезінформації, а не справою одного лише ЦРУ^[2].

За час свого існування робоча група підготувала та оприлюднила низку відкритих доповідей.

Дезінформування

Дезінформува́ння або дезінформа́ція (фр. des — заперечення, фр. information — інформація) — спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання об'єктові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ та створює викривлену реальність. Поширення перекручених, не повних або свідомо неправдивих відомостей для досягнення пропагандистських, військових (введення противника в оману), комерційних або інших цілей.

Існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, яка складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо.

Методи дезінформування

·        тенденційне викладення фактів — вид дезінформування, який полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об'єктові спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація. Підтримується такий напружений стан об'єкта шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовищі інформаційного дефіциту;

·        дезінформування від зворотного — відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

·        термінологічне «мінування» — полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

Вислови про дезінформацію

·        Папа Римський Франциск визначив дезінформування в ЗМІ як ситуацію, коли подається лише та інформація, яка комусь вигідна, і тоді глядачі чи слухачі вже не зможуть зробити правильні висновки, тому що не мають усіх складових:

«

Найбільші гріхи медіа — це ті, що йдуть дорогою брехні, і їх є три: дезінформація, очорнення та знеславлення. А найважчий із них — це дезінформація [1]

»

·       Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Вікторія Сюмар про події під час війни на сході України:

«

Повідомлення російських журналістів про стрілянину між нібито «Правим сектором» та «самооборонівцями» в Слов'янську, обґрунтоване якимись «візитівками Яроша» та «невідомою зброєю», кількість загиблих, яка зростає з кожною годиною, якісь «подробиці», доказів яких ніхто не бачив, — це ідеальний зразок російської пропаганди, який нині тиражує чимало не лише російських, а й іноземних ЗМІ. Російські ЗМІ сьогодні — головне джерело дезінформації про Україну [2]

»

·        Генерал Секурітате Іон Міхай Пачепа про те, як Йосип Сталін написав на доповіді розвідки, яка повідомляла, що Адольф Гітлер нападе на Радянський Союз у червні 1941 року:

«

Ви можете надсилати своє «джерело» до йоб**ної матері. Це дезінформація [3]

»

·        Генеральний секретар НАТО, Андерс Фог Расмуссен:

«

Росія в рамках своїх складних інформаційних і дезінформаційних операцій активно взаємодіє з так званими неурядовими організаціями — екологічними організаціями, які працюють проти сланцевого газу — щоб зберегти європейську залежність від імпортованого російського газу [4]

»

Історія

Радянський Союз

Огляд

Словник КДБ 1972 року давав таке визначення «дезінформаційним відомостям»:

«

Дезінформаційні відомості (рос. дезинформационные сведения) — спеціально підготовлені відомості для створення у супротивника невірного уявлення про дійсність, на основі якої він може ухвалювати рішення, вигідні стороні, що дезінформує. Дезінформаційні відомості для зручності називають «дезінформацією». Дезінформаційні відомості використовують не лише для власне дезінформаційних заходів, але й при вирішені оперативних завдань іншими методами. Дезінформаційні відомості використовують для маскування оперативних заходів, сил, та засобів органів державної безпеки а також як засіб впливу (при здійснені оперативних експериментів, під час яких супротивника знайомлять із «таємними» матеріалами, при проведені оперативних комбінацій, при відволіканні зусиль супротивника на хибний об'єкт і так далі)[5].

»

Методичне застосування дезінформації як зброї розпочалось в Радянському Союзі в 1923 році після створення за пропозицією заступника голови ВЧК-ГПУ Йосипа Уншліхтаспеціальне бюро з ведення активної розвідки — дезінформації супротивника^[6].

Книга про історію російської зовнішньої розвідки за редакцією Євгена Примакова зазначає, що:

«

На різних етапах розвідувальної роботи операції з дезінформації спецслужб супротивників радянської влади мали кілька суто службових позначень: «акції впливу», «оперативна дезінформація», «активні заходи», «оперативні ігри», «заходи сприяння», тощо. Попри різницю в термінах, всі вони являли і являють певні цілеспрямовані дії для введення в оману фактичного або потенційного супротивника відносно своїх справжніх намірів або можливостей, а також для отримання вигідної, практично недосяжної відкритими способами реакції «об'єкта впливу»[7].

»

Інколи об'єкти таких «активних заходів» помилково вважали, що Радянський Союз ставив на меті дезінформації лише спаплюжити чи принизити їх репутацію. Однак, із наведеної цитати випливає, що мета могла бути складнішою: спонукати супротивника вчинити необхідні СРСР дії.

Станом на 1960-ті відділ Д КДБ, відповідальний за операції дезінформації мав у себе в штаті від 40 до 50 чоловік, які займались розробкою операцій, які потім виконувались «резидентатурами» в окремих країнах. В 1970-му департамент Д був підсилений та перетворений на «Директорат А»^[6].

За спогадами учасників тих подій, служби державної безпеки країн реального соціалізму створювали аналогічні відділи за взірцем КДБ СРСР. Наприклад, в 1962—1963 роках в Штазі почалось створення окремого відділу для здійснення активних заходів. Цей відділ проіснував аж до краху радянської системи та возз'єднання Німеччини в 1989 році. Основною мішенню для його діяльності була західна Німеччина, натомість радянський КДБ був зосереджений на боротьбі проти Сполучених Штатів аж до свого розпаду в 1991 році^[6].

Тогочасний голова першого головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР Леонід Шебаршін назвав головною метою «активних заходів» «завдання політичної та моральної шкоди нашому опонентові, Сполученим Штатам. Ми намагались послабити їх позиції під час переговорів та посіяти непорозуміння у відносинах між західними партнерами». Дозвіл на здійснення операцій КДБ мало отримувати в Політбюро КПРС, а з середини 1980-тих — у Михайла Горбачова^[6].

Протягом «Холодної» війни відбулись численні «активні заходи». Наприклад, в квітні 1949 року в Парижі та Празі був створений сурогат радянських спецслужб — Світова рада миру. Новостворена організація проголосила головною метою «захист миру у всьому світі та боротьбу з агресією, з пропагандою, та спробами ворогів народу спровокувати третю світову війну». Оскільки пацифічні настрої тоді були досить поширеними, кремлівське керівництво сподівалось на широку підтримку новоствореного сурогату радянських спецслужб. Проте, організація була скомпрометована коли лише за місяць до її створення комуністичні партії Італії та Франції заявили що, як і під час Радянсько-нацистського союзу зрадять власні країни на користь СРСР. На той час, після «ліквідації» Комінтерну, компартії закордоном перебували під управлінням міжнародного відділу центрального комітету комуністичної партії Радянського Союзу^[6].

Вигадані історії

Біологічна зброя у Корейській війні

На початку 1952 року радянські спецслужби використали Світову раду миру для поширення брехні про начебто застосування Сполученими Штатами біологічної зброї під час війни в Кореї. Спочатку радянські спецслужби скористались західними журналістами, ідейними комуністами, а згодом і завербованих агентів КДБ для розміщення в ЗМІ повідомлень про начебто застосування біологічної зброї в Кореї. В березні-квітні 1952 року до Китаю та Кореї прибула міжнародна делегація в складі якої були члени національних відділень Світової ради миру. Ця делегація підтвердила застосування біологічної зброї^[6].

Згодом від імені членів цієї делегації стали виходити книжки типу «Schwarzbuch über den Bakterienkrieg» які «доводили» злочини американської воєнщини. Їхні автори як, наприклад, Гейнріх Брандвайнер (нім. Heinrich Brandweiner), отримували різні премії та винагороди від КПРС^[6].

Американський уряд рішуче заперечив висунуті звинувачення та звернув увагу на роль Радянського Союзу в поширенні брехні. В травні 1953 року, вже після смерті Сталіна, радянське керівництво вирішило, що ця історія завдає більше шкоди аніж користі та наказало Мао Дзе-дуну та Кім Іл Сунгу припинити її поширення^[6].

Відтоді згадки про біологічну зброю в Кореї стали стрімко загасати аж до 1999 року, коли Північна Корея скористалась цією легендою для зриву міжнародних інспекцій її ядерної програми. Як доказ, була використана нещодавно видана книжка «The United States and Biological Warfare» авторства двох канадських вчених: Стефана Ендікота (англ. Stephen Endicott, його батько свого часу отримав сталінську премію) та Едвард Хагерман (англ. Edward Hagerman)^[6].

І хоча вигадка про біологічну зброю з часом зішла нанівець, СРСР вигадував нові теми дезінформації: начебто в 1985 році США та ПАР створили бомбу, яка вб'є всіх негрів та не зачепить осіб з білою шкірою. Інша версія казала про знищення арабів та збереження євреїв^[6].

СНІД

Серед інших відомих прикладів дезінформації можна згадати звинувачення на адресу американських спецслужб в навмисному створенні вірусу ВІЛ/СНІД як біологічної зброї. КДБ дало старт цій історії в 1985 розмістивши статті як в радянській, так й іноземній пресі. Вже у вересні 1986 року ця історія здобула широкої уваги. На з'їзді Руху неприєднання в Хараре навіть була поширена стаття начебто трьох «французьких лікарів» (насправді жоден з них не був французьким лікарем) яка у псевдонауковому стилі демагогією та пересмикуванням «доводила» походження вірусу з лабораторії у Форт Детрік. При цьому жодних доказів наведено не було, а текст був сповнений найелементарнішими помилками^[6].

Попри явну безглуздість стаття здобула широкий розголос у міжнародних ЗМІ, що було використано КДБ для роздмухування протестів проти розміщення військових баз США в країнах НАТО. Професійні провокатори спонукали місцеве населення завадити розгортанню американських баз аби убезпечити себе від епідемії вірусу СНІДу, який навмисно розносили американські військові^[6].

У відповідь Сполучені Штати довели до відома радянського керівництва що у випадку продовження цієї кампанії буде розірвана будь-яка співпраця в досліджені вірусу СНІД. Усвідомивши можливі втрати КДБ було вимушено згорнути зусилля з поширення цієї історії^[6].

17 березня 1992 року походження брехливих звинувачень з КДБ було підтверджене Євгеном Примаковом^[8].

Російсько-українська війна

Від часу проголошення незалежності України Російська Федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Особливо вона була посилена в роки правління проросійського режиму Януковича^[9]. На думку деяких оглядачів, від початку агресії Російської Федерації (лютий 2014) російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни^[10][11].

Дослідники американського аналітичного центру RAND зазначають, що щонайменше після війни проти Грузі в 2008 році, Російська пропагандистська машина зазнала істотних змін. Російська пропаганда ефективно скористалась новими каналами для поширення своєї інформації при анексії Криму в 2014 році та під час війни на сході України, інтервенції до Сиріїта ширшому протистоянні з країнами-членами НАТО. Російська пропаганда дуже інтенсивна, відірвана від реальності, та поширюється багатьма каналами. Також російська пропаганда стрімка, безперервна, повторювана, але їй бракує внутрішній узгодженості. Дослідження з експериментальної психології свідчать, що такий підхід може бути досить ефективним. Крім того, саме ті чинники, які роблять подібну модель пропаганди ефективною, ускладнюють протидію, роблять традиційні методи контрпропаганди недієвими^[12]. Ефективності пропаганди сприяє її інтенсивність (найкращий ефект досягається, коли людина чує дезінформацію від когось подібного собі) та оперативність (змінювати думку на іншу важче)^[13].

З початком війни спроби Росії вплинути на громадську думку стали інтенсивнішими. Такі спроби були помічені в Німеччині німецькою контррозвідкою. В оприлюдненому восени 2016 року звіті було зазначено, що російські засоби масової інформації розпочали інтенсивну кампанію впливу на громадську думку в Німеччині, при цьому російська пропаганда не гребувала й дезінформацією. Серед основних державних каналів поширення інформації були названі:

·        Телеканал RT (Russia Today) з багатьма каналами мовлення та охопленням аудиторії близько 700 млн чоловік по всьому світу.

·        Платформа цифрового мовлення Sputnik News.

·        Russia Beyond the Headlines — онлайн портал а також буклет, який поширюється разом із провідними газетами та журналами.

·        Інтернет тролі.

Ці платформи намагаються створити собі образ противаги традиційним медіа та створити їм образ затятих брехунів (так зване нім. Lügenpresse). Важливу частину цільової аудиторії російської пропаганди в Німеччині становили російськомовні емігранти з країн колишнього СРСР^[14].

Серед яскравих прикладів дезінформації став так званий «випадок Лізи» (нім. Fall Lisa), коли російські ЗМІ поширили сфабриковану історію про начебто зґвалтовану іноземцями дівчинку^[14]. В Україні широкого розголосу здобув сюжет 1-го каналу РТ в липні 2014 про «розп'ятого в Слов'янську 3-річного хлопчика». Сюжет виявився звичайною інсценіровкою-інсинуацією російських ЗМІ в якому знялася «свідок» — професійна провокаторка Галина Пишняк^[15][16][17].

Операції під чужим прапором

Російські спецслужби здійснювали й операції під чужим прапором. Так, наприклад, в липні 2016 року інтернет-персонаж від імені «Правого сектору» заявив про несанкційоване проникнення до комп'ютерної мережі Польського міністерства оборони. Погрожуючи оприлюднити викрадені таємні документи цей персонаж став вимагати викуп у валюті Біткоїн, еквівалент $50 тисяч^[18].

При цьому, зловмисники потурбувались про те, аби створений ними персонаж виглядав як група волонтерів українського національно-патріотичного руху «Правий сектор». Зокрема, вони розмістили на своїх сторінках реквізити для збирання пожертв для українських військових^[19].

Однак вимоги сплатити гроші були рішуче відкинуті керівництвом польського міністерства оборони, а сам «Правий сектор» категорично заперечив свою причетність до цього злочину^[19].

На думку фахівців фірми CrowdStrike мета операції полягала в спробі дискредитувати українських військових, український національно-патріотичний рух, та вплинути на громадську думку в Польщі для погіршення ставлення до України^[19].

Протидія

Міжвідомча робоча група з активних заходів

Міжвідомча робоча група з активних заходів (англ. Active Measures Working Group) була створена адміністрацією Президента США Рональда Рейгана в 1981 році. Робоча група була спочатку підпорядкована Державному департаменту а згодом — Інформаційним агенством (англ. United States Information Agency, USIA)^[20][21]. Група була створена з ініціативи працівників Державного департаменту з метою ефективнішої протидії радянській пропаганді^[21]. Також існують припущення, що робоча група була створена, оскільки фахівці ЦРУ з радянських активних заходів прагнули отримати можливість відкрито поширювати свої знахідки з більшим авторитетом, аніж це могло зробити саме ЦРУ^[21].

Першим секретарем робочої групи був заступник державного секретаря Деніс Кукс (англ. Dennis Kux). До її складу входили представники ЦРУ, ФБР, міністерства оборони, агентства з роззброєння та контролем за обігом зброї, військової розвідки, міністерства юстиції, та інші^[20].

В своїх дослідженнях робоча група не охопила всього спектру активних заходів. Натомість, вона зосередила увагу на протидії радянській дезінформації^[20][21]. Робоча група з активних заходів розробила механізми завдяки яким відстеження радянської дезінформації стала міжвідомчою роботою з протидії дезінформації, а не справою одного лише ЦРУ^[21].

За час свого існування робоча група підготувала та оприлюднила низку відкритих доповідей.

Комісія Євросоюзу

Зважаючи на велику кількість різного роду інформаційних скандалів, що вибухають у медіа та пресі з 2014 року, Євросоюз представив свій план боротьби з дезінформацією та фейковими новинами. Окрім класичних ЗМІ, чималу увагу приділили ще й соціальним мережам, що є найбільш сприятливим осередком розповсюдження неправдивої інформації. Саме тому вищий орган виконавчої влади Євросоюзу пропонує ряд заходів, що мають на меті зробити онлайн ЗМІ більш прозорими та чесними перед читачами. Зокрема, онлайн-платформи зобов'язуються створити Кодекс практики, за умовами котрого спонсорський контент, особливо політичного характеру, стане прозорішим; розробляться механізми боротьби з ботами; інформація про алгоритми роботи ресурсу має бути відкритою, щоб її могли перевірити сторонні тощо. Окрім базових необхідних розробок по підвищенню рівня медіа грамотності серед населення країн ЄС, також пропонується підтримувати ці країни у випадку кібер-загрози під час виборів. Ще однією інновацією стануть фактчекінгові агентства.^[22]

Оперативна гра

Оперативна гра - термін, який використовували органи державної безпеки, і означав систему oпeрацій і заходів, в ході яких орган державної безпеки від імені та за участю подвійного агента систематично направляє противнику різного роду дезінформаційні відомості та звіти агента про його діяльність.

У результаті оперативної гри дії противника опинялися під контролем органів державної безпеки і з допомогою агента прямували у вигідному їм напрямку. Оперативні ігри, в яких використовувалися отримані подвійним агентом від противника радіозасоби, називалися радіогра.

В оперативних іграх під контролем органів державної безпеки могли використовуватися заарештовані агенти зарубіжних розвідок і емісари зарубіжних організацій, про провал і арешт яких противнику не було відомо. Крім того, в іграх могли бути використані «втемну» виявлені агенти противника.

Маніпуляція масовою свідомістю

Маніпулюва́ння ма́совою свідо́містю — програмування думок і прагнень людей, їхніх настроїв і психічного стану з метою забезпечення такої поведінки, яка необхідна групі небагатьох власників засобів маніпуляції, що здійснюють такий вплив, переслідуючи свої особисті корисливі цілі.

Різновиди

Це вид духовного, психологічного впливу, а не фізичне насильство чи загроза. Це прихований вплив, факт якого не повинен бути помічений об'єктом маніпуляції. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить, що все відбувається природно і неминуче.

На думку Євгена Доценка та Сергія Кара-Мурзи процес відбувається шляхом формування стереотипного реагування. Себто якщо в группі об'єктів керування відсутні рефлексії на потрібні стереотипи/прагнення треба їх втілити та зробити бажаними. В той же час маніпуляція є обмеженим інструментом через вплив переважно виключно на долученні до стереотипів об'єкти, та побічні ефекти психологічної взаємодії/вивчення їх рушіїв^[1][2].

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане управління та обробка». Саме в такому наповненні слово «маніпуляція» замінило в політичному словнику термін «макіавеллізм».

Загальні принципи

Одним із перших досідників феномену виникнення масової свідомості, був Хосе Ортега-і-Гассет. Наступні дослідження були широко представлені у французького філософа Моріса Бланшо який у своїх працях спирався на вчення Фрідріха Ніцше про волю до влади. Серед теоретичних досліджень владних відносин набули суттєвого впливу їх психологічні інтерпретації, представники яких вважали, що основою соціокультурних процесів є індивідуальні особливості людської психіки, які виступають первинними щодо явищ соціальної дійсності. Серед значного числа концепцій, що внесли помітний внесок в розробку цієї проблеми, психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фрейда. Соціальну структуру він розглядав згідно схеми: «вождь — еліта — маси», маючи на увазі суто авторитарну форму влади, вважаючи, що маси завжди шукають вождя або поклоняються вождю, жадають відмови від самостійності і відповідальності. Ідеалізація вождя і ідентифікація з ним є, за Фрейдом, одним з основних механізмів усередині групової солідарності і соціального панування.

Одним з механізмів, в умовах соціально–психологічної взаємодії лідера і його послідовників, є навіювання — процес психологічного впливу, розрахований на некритичне сприйняття інформації. У результаті цих впливів змінюються, пробуджуються, актуалізуються установки особистості, здійснюється вплив на думки, настрої, почуття та вчинки. Механізм навіювання проявляється в тому, що людина, яка сприймає, починає діяти всупереч логічних міркувань.

Також під маніпуляцією свідомістю розуміють дії направлені на зміну психологічних установок, цінностних орієнтацій, поведінки індивідів і аудиторій незалежно від їх бажання. Мета маніпуляції — контроль над аудиторією, її керованість. Для досягнення мети використовуються різні маніпулятивні технології: цілеспрямоване спотворення інформації (замовчування, селекція, «перекручування», спотворення інформації).

Типи

Подібні технології застосовуються в таких видах впливу, як:

·        маніпуляція образами — оскільки образи володіють сильною психологічною дією, їх широко застосовують в комунікативній практиці, особливо в рекламі

·        конвенціональна маніпуляція — спирається не на особисті психологічні установки, а на соціальні схеми: правила, норми, традиції, прийняті в суспільстві, сім'ї;

·        операційно–наочна маніпуляція — заснована на таких психічних особливостях особи, як сила звички, інерція, логіка виконання дії;

·        маніпуляція особою адресата — прагнення перекласти відповідальність за яку–небудь дію на адресата, тоді як у виграші залишається маніпулятор

·        маніпуляція духовністю — маніпуляція вищими рівнями психіки (значенням життя, духовними цінностями, почуттям обов'язку).

Маніпуляція через ЗМІ

Контроль за ЗМІ дає змогу маніпулювати масовою свідомістю. Штучно продукується таке явище, як медіа-свідомість (тобто свідомість, заснована на хибних цінностях, маніпулятивних інтерпретаціях, подвійній моралі), коли реальність, пропонована ЗМІ, відрізняється від дійсної. Громадська думка через медіа-свідомість значно спотворюється^[3].

В умовах інформаційної війни зростає потреба в захисті інформаційного простору.

Астротурфінг

Низові громадські ініціативи англійською мовою мають назву англ. grassroots, «корені трави». «Астротурфінг» — маскування оплачених ініціатив під природні.

Астротурфінг (англ. Astroturfing) — це створення штучної громадської думки за допомогою гласних чи негласних заходів, форм та методів впливу зацікавленими іноземними спеціальними службами, окремими організаціями, групами та особами, що використовують програмне забезпечення або наймають представників засобів масової інформації, блогерів, інтернет-коментаторів, спеціалістів з метою витіснення думки реальних людей і створення враження, наче велика кількість людей вимагає чогось конкретного або виступає проти чого-небудь. Наприклад, просування товарів, ідей або прийняття певних рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування у політичній, соціальній, економічній та інших сферах.^[1]

Історія терміну

Звертаючись до історії, слід зазначити, що цей термін сформувався нещодавно. Трава, «корені трави», англ. grassroots, є метафорою для низових громадянських ініціатив^[en]. Натомість «астротурфінг» походить від слова AstroTurf^[en], що є зареєстрованим товарним знаком компанії зі створення штучного трав'яного покриття для стадіонів. Вперше новий термін було вжито у 1985 році, американським сенатором Ллойдом Бентсеном: таким чином він описав величезну кількість листів, скарг та звернень громадян США, що були спрямовані на схилення органів державної влади до прийняття вигідних рішень в інтересах провідних страхових компаній. З цього часу термін «астротурфінг» почали широко застосовувати у правовій та політичній думці^[2][3].

Англійська версія цього поняття має наступний підхід, а саме: «Astroturfing» є однією з форм пропаганди на підтримку політичних, організаційних або корпоративних програм, розроблена для створення (низового) «масового» руху. Зокрема, метою таких кампаній є маскування зусиль політичної або комерційної організації, як незалежної громадської реакції, на окремі політичні об'єднання, продукти, послуги або події тощо.

Астротурфери здійснюють свою діяльність, а саме маніпулювання громадською думкою, за допомогою як явних, так і прихованих (дезінформація) способів. Він, як правило, проводиться високоорганізованими професійними групами на кошти зацікавлених корпорацій, союзів, некомерційних або активістських організацій. Серед них є і політичні консультанти, які також спеціалізуються на дослідженнях опозиції^[4]

На противагу англійській версії терміну, російське визначення має дещо інший підхід. Астротурфінг — це застосування сучасного програмного забезпечення спеціалістів для штучного управління громадською думкою. Застосовується для організації та проведення інформаційних кампаній в Інтернеті, зокрема для витіснення думки реальних людей на веб-форумах. Наприклад, для просування товарів, ідей здійснюється організація різних суперечок, які створюють враження, що велика кількість людей вимагає чогось конкретного, або виступає проти чого-небудь. Також астротурфінг використовується корпоративними лобістами, вірусними маркетологами або політтехнологами, спецслужбами, зокрема авторитарних і тоталітарних країн для виявлення дисидентів або планів учасників соціальних мереж.

Методи астротурфінгу

1.  Метод дезінформації

2.  Метод пропаганди

3.  Метод тролінгу

4.  Метод ляльководство (sockpuppeting^[en])

Приклади астротурфінгу

Сучасні технології, які використовуються астротурфінгом у віртуальному просторі, надають змогу заощадити витрати і зусилля для досягнення певної мети, тому використання Інтернету, зокрема соціальних мереж, сприяє поширенню даної діяльності швидше і простіше. Так, наприклад у серпні 2009 року Грінпіс виявив витік електронної пошти від Американського інституту нафти (API), в якому члени нафтової компанії ExxonMobil, Shell, BP, ConocoPhilips, наполегливо рекомендували посилати своїх співробітників на мітинги «Енергія Громадянина» з метою мобілізації підтримки змін до екологічного законодавства.^[5].

Дослідження Університету Індіани проведенні в 2010 році за допомогою розробленої програми для виявлення astroturfing в інформаційних потоках, свідчать про поширення штучної суспільної думки через соціальні мережі. Деякі з цих випадків привернули увагу преси, напередодні виборів 2010 у США, внаслідок чого було виявлено багато акаунтів, які поширювали замовлену штучну думку та були призупиненні у соціальній мережі Twitter. Зокрема, вище наведені дослідження проводились щодо кількості прикладів сприяння консервативній політиці окремих кандидатів.^[6]

Також слід зауважити, що у 2010 році організація «Balanced Copyright» використала блоги Facebook та астротурфінг для впливу на прийняття законопроекту С-32 «Цифрової стратегії економіки» шляхом витіснення думки реальних людей.^[7]

Так, за повідомленням Guardian замовлення зацікавленими суб'єктами здійснення певного впливу на постійній основі передбачає розробку програми «он-лайн менеджменту особистості», який дозволить одному співробітнику контролювати до десяти різних віртуальних особистостей по всьому світу.^[8]

В Росії за допомогою спеціалістів під підставними акаунтами, поширюється компрометуюча та недостовірна інформація, а саме на блогах, сайтах, чатах, форумах, у соціальних мережах проти конкретних осіб із метою створення штучної суспільної думки.^[9]

Виявлення астротурфінгу

·        Методи технічні

Система Truthy — це дослідницький проект, який допоможе зрозуміти, як поширюється астротурфінг на Twitter. Truthy це система аналізу та візуалізації поширення інформації про Twitter. Truthy система оцінює тисячі твітів за годину, щоб виявляти нові сплески активності навколо мемів різних смаків. Дані та статистика, надана Truthy, призначені для надання допомоги у вивченні соціальних епідемій. Truthy використовують для виявленя політичних мемів, Astroturfing, дезінформації та інших соціальних забруднень соціальних мереж.^[10]