Володимир Путін

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук

Володимир Володимирович Путін (рос. Владимир Владимирович Путин) — російський державний та політичний діяч, колишній офіцер радянської розвідки. Чинний президент Російської Федерації і верховний головнокомандувач збройних сил Російської Федерації з 7 травня 2012 року.

Раніше обіймав посаду президента Російської Федерації з 31 грудня 1999 до 7 травня 2008, в 1999—2000 і 2008—2012 роках обіймав посаду Голови Уряду Російської Федерації. Полковник запасу (1999). Чинний державний радник Російської Федерації 1-го класу (1997). Кандидат економічних наук (1997). Майстер спорту з самбо (1973) і дзюдо (1975), чемпіон Ленінграда з дзюдо (1976) заслужений тренер Росії з самбо (1998). Володіє німецькою мовою.

Біографія

Путін народився в Ленінграді, де провів дитинство. Вивчав право в Ленінградському державному університеті (ЛДУ). Упродовж 16 років працював офіцером зовнішньої розвідки КДБ, зокрема 6 років у східнонімецькому Дрездені. Путін звільнився зі служби у званні підполковника, повернувся в Росію, де влаштувався проректором ЛДУ. Незабаром став радником, а 1994 року — першим заступником Анатолія Собчака. 1996 року переїхав до Москви, приєднався до команди Бориса Єльцина та став заступником Управління справами Президента РФ. У липні 1998 року Путін очолив Федеральну службу безпеки. У серпні 1999 року Єльцин призначив його головою російського уряду. Після відставки останнього Путін став виконувачем обов'язків, а з перемогою на виборах, безпосередньо Президентом РФ, здобувши популярність завдяки жорсткій позиції в питанні Чечні.

Упродовж перших 2 каденцій російська економіка оговтувалась від посткомуністичної депресії та фінансових криз, відбулось зниження безробіття та суттєве зростання ВВП, обумовлене, зокрема, збільшенням цін на нафту. Економічні реформи поєднувались із посиленням владної вертикалі, звуженням автономії регіонів, посиленням державного тиску на ЗМІ та зменшенням впливу великих олігархів, майно й статки яких стали залежати від лояльності до режиму. У зовнішній політиці Володимир Путін спершу пропонував співпрацю із Заходом, утім, згодом він проголосив курс на повернення Росії статусу великої держави й протистояння США та НАТО. Після загострення в серпні 2008 року конфлікту навколо Південної Осетії та Абхазії Росія здійснила вторгнення в Грузію. Коли посаду глави держави обійняв близький соратник Дмитро Медведєв, Володимир Путін вдруге очолив уряд, залишаючись найбільш впливовою фігурою в Кремлі. Грубі порушення на парламентських виборах 2011 зумовили хвилю народних хвилювань, тому Путіну довелось зіткнутися із сильним протестним рухом на президентських виборах 2012 року, на яких його вибрали на третій термін. Цей період ознаменувався обмеженням політичної свободи, посиленням традиціоналізму і консерватизму.

Після зміни влади в Україні 2014 року Росія анексувала Крим, підбурила сепаратистські заворушення в південно-східних регіонах країни й здійснила безпосереднє збройне вторгнення на Донбас, поєднане з активною пропагандистською кампанією. Війна проти України, що стала частиною більш широких зусиль з утвердженням військового та політичного впливу в пострадянських державах, викликала різко негативну реакцію Заходу. 2015 року Росія стала активним учасником громадянської війни в Сирії на боці Башара Асада, а з 2016 розгорнула широкомасштабну кампанію гібридної війни, спрямованої на підрив західних демократій, зокрема шляхом впливу на президентські вибори в США. Запроваджені проти Росії міжнародні санкції разом із падінням цін на нафту посилили і без того сумнівні фінансові перспективи країни. Втім, економічні проблеми, корупція та скандал зі Скрипалями мало вплинули на імідж Володимира Путіна, якого вкотре переобрали 2018 року. Експерти та правозахисні організації критикують поточний російський режим за корупцію, переслідування, ув'язнення та вбивства політичних опонентів, обмеження свободи преси, відсутність вільних і чесних виборів.

Президент Російської Федерації

Еммануель Макрон із Путіним. Версаль, 29 травня 2017-го. Володимир Путін і Джо Байден, 2011 рік

24 вересня 2011 року на пропозицію третього президента Росії Дмитра Медведєва став кандидатом від «Єдиної Росії» на президентських виборах 2012 року, а 4 березня 2012 року здобув перемогу в першому турі.

5 травня Голова ЦВК Росії оголосив про те, що вибори президента Росії відбулися, переможцем на них утретє став В. В. Путін. За даними ЦВК після обробки 99,3 % бюлетенів Путін отримав 63,75 % голосів. Там чином, вибори відбулись в один тур. Найбільшу підтримку Путін отримав в республіках Північного Кавказу: в Дагестані та Інгушетії він отримав трохи більше 90 %, а в Чеченській Республіці — майже 100. Великий відсоток голосів було віддано за Путіна на Поволжі: в Татарстані він отримав 83 %, в Башкирії — 81 %, а в Мордовії — 89 %.

Дані, оголошені ЦВК значно відрізнялись від результатів паралельних підрахунків, за якими Путін отримав близько 50 %. Через це в багатьох містах Росії відбулись масові протести.

2013 року Путін посів перше місце у щорічному рейтингу «найвпливовіших людей світу» за версією журналу Forbes. На думку авторів рейтингу, Путін заслуговує на перше місце, бо 2013 року він проявив себе як «диктатор, що активно демонструє силу у своїй країні та на міжнародній арені».

Зовнішня політика

В. Путін розглядає досягнення розколу свого головного геополітичного ворога — Заходу, й насамперед найближчої до РФ його частини — Європейського Союзу як одне з головних геополітичних завдань. З цією метою організовуються потужні сили всередині ЄС, що намагаються підготувати ґрунт для його дезінтеграції. З цією ж метою здійснюється фінансування правих (профашистських) організацій у європейських країнах.

… на відоме запитання поета Євгенія Євтушенка 1962-го «Хотят ли русские войны?» ми можемо дати, очевидно, позитивну відповідь — хочуть. Особливо в контексті останнього виступу Володимира Путіна з промовою перед Федеральними зборами.

… у промові Путіна прозвучали й значно важливіші для нас та для регіональної стабільності тези. Насамперед про те, що «СРСР» і «Росія» — це одне й те ж саме. І що це саме Росія втратила у 1991 р. «23,8 % території, 48,5 % населення, 41 % валового суспільного продукту, 39,4 % промислового потенціалу, 44,6 % військового потенціалу у зв'язку з розділенням збройних сил СРСР між колишніми союзними республіками». Для всіх країн пострадянського простору це означає лише одне — «збирач земель російських» більше не визнає національних суверенітетів, вважаючи всі ці держави одвічними територіями Росії. І навряд чи це можна тлумачити якось інакше, крім як виклик, кинутий усьому пострадянському простору. Причому відсилання до 1991-го дає чітке розуміння, що під ударом — абсолютно всі країни колишнього СРСР і що саме на їх повернення (де-факто дестабілізацію) будуть спрямовані зусилля Путіна найближчими роками.

Російська збройна агресія проти України

Докладніше: Російська інтервенція до Криму 2014
Докладніше: Російська збройна агресія проти України (з 2014)
Зовнішні відеофайли
План Путіна: стояти позаду жінок та дітей (рос. План Путина: стоять позади женщин и детей), Росія 24, 4 березня 2014

Визнання, що план стояти позаду жінок та дітей — це те, як діють терористи 1 березня Рада Федерації російського парламенту на запит президента Володимира Путіна дозволила йому ввести війська на територію України, мотивуючи це захистом російських громадян. Формально Путін цим дозволом не скористався; верхня палата парламенту скасувала дозвіл 25 червня. Утім, за твердженням української сторони та міжнародних експертів, 27 лютого 2014 збройні сили Російської Федерації вступили на територію Автономної республіки Крим. Серед іншого, вони блокували військові об'єкти Збройних Сил України. За словами Путіна, військові «встали за спиною сил самооборони Криму», щоб «допомогти людям висловити свою думку».

3 березня в ЗМІ з'явилось повідомлення, що українськими військовими була перехоплена розмова Путіна з командуванням військових операцій в Криму. Згідно з цим повідомленням Президент Росії допитувався у військовокомандувача, чому українські солдати не відкривають вогню. Далі він перепитував, чи провокують їх росіяни, а після ствердної відповіді запитав, що вони говорять у відповідь. За словами його співрозмовника — «вони нас просто посилають».

Улітку 2014 року Путін пообіцяв і надалі захищати «етнічних росіян». "Ми завжди будемо захищати етнічних росіян в Україні та ту частину українського народу, яка відчуває свій нерозривний не тільки етнічний, а й культурний, мовний зв'язок з Росією, відчуває себе частиною широкого російського світу. Ми, звичайно, будемо не тільки уважно стежити, але і відповідним чином реагувати. Сподіваюся, що збройні сили для цього не потрібні ", — сказав Путін у Відні. Він також відмовлявся визнавати присутність російських військ на території Луганської і Донецької областей. «Нісенітниця це все — немає на сході України ніяких російських підрозділів … Це місцеві громадяни», — говорив в квітні Путін у відповідь на звинувачення української сторони, що Москва допомагає і озброює сепаратистів

Доктор історичних наук, професор кафедри філософії МДІМВ Андрій Зубов, та інші експерти, аналізуючи становище у Криму після початку російського вторгнення, вказували на схожість рис нинішньої кризи у відносинах між Росією й Україною до приєднання Австрії нацистською Німеччиною 1938 року, прирівнявши цим самим дії Путіна до дій Гітлера.

7 лютого 2015 року після переговорів Путіна з Президентом Франції Франсуа Олландом та канцлером Німеччини Ангелою Меркель ЗМІ повідомили, що він пропонував Україні надати статус автономії в рамках адміністративних кордонів Луганської та Донецької областей, гарантія виконання Україною закону «Про особливий статус» в повному обсязі, а також гарантія конституційної реформи України, яка передбачає децентралізацію і федералізацію та створення Донецької та Луганської автономних областей, або республік. Президент України Петро Порошенко повідомив Путіну про неприйнятність для України запропонованого плану, вважаючи його спробою дестабілізувати ситуацію в країні.

19 березня під час зустрічі з російськими бізнесменами Путін розповів, що Петро Порошенко пропонував Росії забрати Донбас на фінансове забезпечення, але він відповів, що мова про це може йти лише тоді, коли Донбас увійде до складу Росії. Сам Порошенко 10 квітня, назвав цю інформацію «ідіотизмом».

28 травня В. Путін підписав указ, згідно з яким дані про втрати російських військ на Донбасі мають бути засекречені. Документ був підписаний після неодноразових повідомлень про загибель російських солдатів на війні в Україні. Представник президента у суді заявила, що даний документ попросив підписати прем'єр-міністр Росії Д. Медведєв.

3 липня Путін заявив, що у військових діях на сході України винні санкції, які США та країни Євросоюзу ввели проти Росії.

30 липня ексглава Служби зовнішньої Служби України Микола Маломуж, який десятки разів зустрічався з Путіним, коли супроводжував Кучму сказав, що вплив на нього можуть мати лише президент США Барак Обама, та деякою мірою канцлер Німеччини Ангела Меркель, глава Китаю Сі Цзіньпін, прем'єр — міністр Індії Нарендра Моді й Туреччини — Реджеп Ердоган, щодо Порошенка, то його Путін не сприймає як партнера.

У вересні німецьке видавництво Bloomberg писало, що Путін не хоче ризикувати поглибленням кризи у відносинах з США та ЄС через Україну, а тому йде на замороження конфлікту на Донбасі з метою отримати послаблення санкцій, які сильно б'ють по російській економіці. 18 вересня розвідка США повідомляла, що Путін перестає цікавитись Донбасом і більше уваги приділяє Сирії, куди активно прибувають російські військові й техніка, але його інтереси можуть не обмежитись лише цією країною, а й «перекинутись» на весь Близький Схід, втім Донбас він Україні просто не віддасть, а буде торгуватися.

Вбивство Бориса Нємцова

Путіна вважають головним замовником вбивства російського опозиціонера Б. Нємцова, який активно підтримував Україну й засуджував політику Кремля. Вбивство було скоєно 27 лютого 2015 року о 23:31 годині ночі на Москворецькому мосту. Однією з причин називають його доповідь «Путін. Війна», в якій опозиціонер доводив присутність російських військ на Донбасі. Після вбивства Нємцова російські спецслужби обшукали всі його офіси та знищили деякі матеріали для доповіді. Сам Путін назвав вбивство Нємцова замовним і «провокативним» Починаючи від 6 березня 2015 року Путін не з'являвся на публіці, його офіційні зустрічі з закордонними діячами були скасовані, а нечисленні пресрелізи про його заяви та зустрічі з офіційними особами Росії піддаються сумніву, у зв'язку з чим журналісти почали обговорювати його зникнення. 16 березня 2015 р. він з'явився на екранах під час зустрічі з лідером Киргизстану, свою відсутність не коментував. Російський депутат Ілля Пономарьов пояснив зникнення Путіна боротьбою кланів, яка відбувається у Кремлі. Крім того, зникнення Путіна пов'язували і з вбивством Б. Нємцова.

Знищення санкційних продуктів

29 липня 2015 року В. Путін підписав указ про знищення санкційних продуктів. Указ почав виконуватись з 6 серпня. Лише за два дні в Росії було знищено 320 тонн продуктів, з яких 290 тонн рослинного та 29,3 тонн — тваринного походження. Соціологічні дані показали, що 87 % росіян мають негативне ставлення до рішення влади, тоді як позитивне — лише 4 %. Також пропонувалося відправляти санкційні продукти в самопроголошені «ДНР» та «ЛНР» на Сході України. Станом на 8 серпня петицію проти знищення продуктів підписало понад 300 000 росіян.

Станом на 13 серпня в Росії було знищено 520 тонн продуктів. Того ж дня до Держдуми було внесено законопроєкт, що пропонує передавати санкційні продукти як гуманітарну допомогу іноземним державам, біженцям, на потреби малозабезпечених громадян та жителів Донбасу.

Війна в Сирії

Під час громадянської війни у Сирії активно підтримував режим диктатора Башара Асада, проти якого були чисельні демонстрації у березні 2011 року. Паралельно із війною на Сході України 2015 року почав активно перекидувати до Сирії російську техніку й військових. У вересні повідомлялося, що у пункті матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в сирійському порту Тартус знаходяться 1 700 російських військовослужбовців. Причому на початку кризи їх було лише кілька людей. Американські ЗМІ писали, що дії Росії можуть привести до військової окупації західного узбережжя Сирії за «кримським сценарієм». 6 вересня у Сирії внаслідок ракетного обстрілу загинуло більше ста російських військових.

18 вересня повідомлялося, що на боці «Ісламської держави» воює близько 2 000 росіян.

24 вересня Путін заявив, що вирішити сирійський конфлікт можна лише зміцненням чинної влади . 30 вересня Рада Федерації дозволила Путіну використовувати війська за межами Росії. Того ж дня Путін заявив, що російська авіація допомагатиме військам Асада наступати, після чого було завдано перших ударів по сирійських містах, які були під контролем не «Ісламської держави», а опозиції, яка отримує фінансову допомогу й озброєння від США. Унаслідок першого авіаудару загинуло 65 чоловік, серед яких були і діти. Сирійська опозиція заявила, що Росія розбомбила села вихідців з Кавказу, внаслідок чого загинуло 36 мирних жителів.

3 жовтня президент США Барак Обама заявив, що військова операція Росії у Сирії веде до катастрофи, адже вона не бачить різниці між опозицією, що виступає проти диктатора Асада, та «Ісламською державою». 8 жовтня сирійською опозицією була опублікована інформація про втрати військ Башара Асада, підтримуваних Росією, під час тижневого наступу. За їхніми даними, втрати військ Асада за тиждень складали: 18 танків, 4 БМП, 2 БТР та 5 пікапів. Наступ військ Башара Асада закінчився тим, що вцілілі покидали техніку, що палає, з екіпажами й тікали з поля бою.

Коронавірус

Навесні 2020 року, під час епідемії коронавірусу (COVID-19) в Росії, стало відомо, що Путін, побоючись заразитися вірусом, на відміну від лідерів інших країн, ізолювався від навколишнього середовища, керуючи країною зі спеціального президентського бункера.

Характеристика режиму Путіна як фашистського

Ще у 2007—2008 роках з'явилися оцінки політичного режиму, встановленого в Російській федерації, як фашистського: об'єднання войовничих монархістів-чорносотенців із циніками й конформістами навколо помірно-ліберальних фашистів склало ядро горезвісної «путінської більшості».

Владислав Іноземцев (російський політолог, доктор економічних наук) дає чіткий аналіз нинішнього режиму у Росії, на підставі якого робить висновок: «Кремлівський режим підпадає практично під всі визначення класичного фашизму — це авторитарний режим, заснований на принципах корпоративної держави та апології національної зверхності, причому на концептах не стільки ідеологізованих, скільки міфологізованих. Класичний фашизм виник та розвинувся в Італії у роки правління Беніто Муссоліні. Путін — дуче, а не фюрер».

Андрій Зубов, співставляючи режими нацистської Німеччини і нинішньої Російської Федерації, зазначає, що коли впав режим Гітлера у Німеччині, була проведена системна денацифікація: декартелізація, денацифікація, демілітаризація й демократизація (4 Д). У Росії ж нічого подібного не сталося. Тому тоталітарний, авторитарний фон відроджується. За суттю своєю це фашистський режим. «Не нацистський, тому що расової політики немає, а саме фашистський: державно-приватні монополії та корпорації, приватний капітал, союз з релігією та, природно, націоналізм». «І якщо ми не хочемо рецидиву, ми повинні проводити дуже глибоку, системну детоталітаризацію суспільства»

Причетність до терористичної діяльності

Дії В. Путіна представники ЗМІ та політичні діячі часто оцінюють як терористичну діяльність, інколи як фашизм

Андре Глюксман вказав, що В. Путін «діяв як терорист», коли вживав заходів для звільнення заручників у будинку Театрального центру на Дубровці (Москва).

Путіна звинувачували в причетності до організації провокацій, які стали приводом до розв'язання війни і проведення військових операцій (в Чечні, Грузії). Так серію терористичних актів в Росії 1999 року, що стали приводом для розв'язання Другої чеченської війни, пов'язують саме з В. Путіним. Колишні співробітники ФСБ стверджували, що існують докази причетності до цих вибухів ФСБ (затримання її співробітників, що готували теракт у Рязані), керівником якої був Путін. Про це писав колишній працівник ФСБ Олександр Литвиненко в книзі «ФСБ взрывает Россию», вбивство якого пов'язують саме з ФСБ.

В. Путіна підозрюють в організації спецоперації з ліквідації керівництва Польщі 10 квітня 2010 року. Є вказівки на взаємодію Аль-Каїди із спецслужбами Російської Федерації.

19 липня 2014 року секретар РНБО Андрій Парубій у інтерв'ю Washington Post сказав: «У нас іде не просто українсько-російська війна. Світ повинен зрозуміти, що це — глобальна війна ядерної держави-терориста на чолі з терористом № 1 проти світової системи безпеки. Просто Україна, як часто це було в історії, веде бої на передовій».

Офіційний представник Білого дому Джошуа Ернест 26 липня 2014 року повідомив, що, на думку уряду США, президент Росії Володимир Путін винен в знищенні літака Malaysia Airlines у зоні воєнних дій в Україні.

Британські юристи готують колективний позов проти президента Росії через американські суди. До високопоставлених російських воєначальників і політиків, близьких до Путіна, ймовірно, також будуть висунуті правові претензії.

28 липня 2014 року радник міністра внутрішніх справ України А. Геращенко зазначив: «Терористами керує Путін, і якщо він накаже здійснювати теракти по всій країні, ми зіштовхнемося з великими проблемами, котрі ми все ж вирішимо як сильна нація».

Генерал Салім Ідріс, начальник штабу Вищої військової ради Вільної сирійської армії стверджує, що «президент Путін бреше. І він брехав від самого початку революції у Сирії. Він точно знає, що режим вбиває наших громадян. Він точно знає, що режим вбиває мирне населення і використовує російську зброю та боєприпаси, російські танки Т-72 та російські ракети „Скад“ для того, щоб руйнувати усі звільнені області, щоб убивати людей скрізь. <…> І я думаю, президент Путін — терорист».

Під час Маршу Солідарності з Україною у Варшаві 23 листопада 2014 депутат польського Сейму Малгожата Гошєвська висловила свою підтримку Україні і зазначила, що «Путін — це найбільший у світі терорист. І Європа може перемогти його, тільки об'єднавшись».

В. Путіна звинувачують в намаганні дестабілізувати ситуацію у Європі, чому прислужився теракт у Парижі, причетними до якого вважають російські спецслужби

В. Путін вважається причетним до терористичних актів на території України у січні 2015 року у Донецьку, Волновасі, Маріуполі.

Політолог Сергій Жаков (колишній офіцер КДБ СРСР та СЗР Росії) стверджує: «Вибух 31 жовтня 2015 року літака А-321 з російськими туристами над єгипетським Синаєм, найімовірніше, був економічною диверсією і каральною операцією, яку путінські спецслужби провели під „чужим прапором“ (нібито ісламських бойовиків), щоб помститися Єгипту за покупку французьких „Містралів“, які не дісталися Путіну, і змусити російський середній клас їздити відпочивати в анексований Росією Крим».

Після терактів у Парижі у чорну п'ятницю 13 листопада 2015 року ряд українських політиків та експертів заявили, що «Єдиний, хто виграв від теракту в Парижі, це Путін» (Леонід Ємець, Мустафа Найєм). Це помста за Містралі, крім того, «у грудні у Франції відбудуться місцеві вибори».

Під час виступу 21 грудня 2015 року в університеті Улудаг на заходах під гаслом «Людська дипломатія Туреччини» Президент Ердоган зазначив: «За 5 років у Сирії вбито 400 тисяч громадян. Це прояв тероризму на державному рівні. У справу втрутилася Росія. Російські літаки почали бомбардувати наших співвітчизників. Вони говорять, що не знали про існування туркманів у Сирії. Про це нам не говорили, -сказав Путін. Я хочу поправити його. На всіх зустрічах до відома російської сторони доведено, що у туркманському регіоні Сирії немає ДАЕШ. Там живуть туркмани Байирбуджака. Як видно, цю інформацію проігноровано. Вони бомбардують і вбивають наших співвітчизників. Туркманы не залишають свою землю, захищаючись від постійних атак сил режиму та російської армії. Я сам це пояснював йому. Як можна заперечувати це? Але він як завжди бреше й продовжує брехати. Весь світ знає про це. Я особисто розповів про це президенту Обамі, він у курсі подій».

Президент України Петро Порошенко під час виступу в ізраїльському парламенті (Кнесеті) заявив: «Нещодавно лідер Кремля публічно визнав російську військову присутність на Донбасі. …Жертвами терору, який спонсорується та підтримується Росією, вже сьогодні є майже 9 тисяч громадян України, з яких майже 7 тисяч — цивільні. …Підбурюючи конфлікт на Донбасі, туди направляються російські регулярні війська, вона забезпечує їх найсучаснішим озброєнням, окремі види якого розроблені й використовуються виключно Росією. Кремлівський режим підтримує й фінансує терористичну діяльність як у зоні конфлікту, так і на решті території України».

Воєнні злочини Путіна

Громадська організація Авааз 6 травня 2014 року ініціювала збір підписів під петицією до Ради безпеки ООН про визнання В. Путіна воєнним злочинцем.

23 жовтня 2015 року організація «Міжнародне партнерство з прав людини» передала до Міжнародного кримінального суду в Гаазі (Гаазький трибунал) матеріали щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності в Україні: 300 свідчень про злочини, фото і відео, що підтверджують їх, команда правозахисників збирала понад рік: « …цей суд може видати ордер на арешт, наприклад, Володимира Путіна?» — «Так. Хоча люди, які подають грузинську заявку, вважають, що Путін їхній. Тобто вони хочуть перші притягнути Путіна до відповідальності.».

16 грудня 2015 року німецький таблоїд Bild звинуватив В. Путіна у бомбардуванні конвоїв з гуманітарною допомогою та лікарень і назвав такі дії Верховного головнокомандувача збройних сил РФ воєнними злочинами Путіна

18 грудня 2015 року депутат польського Сейму Малгожата Госевська опублікувала рапорт «Російські воєнні злочини у Східній Україні 2014 року». У звіті описані воєнні злочини, з позицій міжнародного права, які були здійснені у східній та південній Україні солдатами та посадовими особами Російської Федерації та проросійськими бойовиками. Задокументовані злочини включають незаконне позбавлення волі, фізичні і психічні тортури, пограбування і вбивства. Задокументовані свідчення будуть представлені на розгляд Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Володимир Путін і уряд РФ можуть бути звинувачені у підбурюванні до воєнних злочинів, на що вказує Bloomberg Review з посиланням на експертів міжнародного права. Війська Башара Асада використовували хімічну зброю і катували цивільне населення, через що Росію можуть звинуватити у сприянні воєнним злочинам.

Ахмет Давутоглу заявив, що Росія проводить етнічні чистки в північній Латакії. Авіація РФ бомбардує поселення сирійських турків, яких режим Башара Асада оголосив «терористами». Внаслідок бомбардувань гинуть тисячі мирних людей. Туреччина прямо звинувачує Кремль у етнічних чистках. Кореспондент, що побував у місцях бомбардувань, зазначає, що «…відповідні висновки будуть зроблені міжнародним воєнним трибуналом, який безумовно чекає сирійський і російський режими. Але безперечно відбувається воєнний злочин. Гинуть тисячі ні в чому не винних людей. Путін немов знущається. То з кораблів їх гасить, то з неба, тепер з підводних човнів. І все це під соусом боротьби з ІДІЛ. …туркмани, з якими вдалося зустрітися на турецько-сирійському кордоні …розповідають страшні речі. Вони втекли звідти, де немає спостерігачів і можливості хоч якось врятуватися. Дивує, що ООН боязко мовчить з цього приводу. Путіна чекає страшний суд».

Сенатор США Джон Маккейн, коментуючи заяву президента Дональда Трампа щодо угоди з Путіним, яка би передбачала послаблення санкцій стосовно Росії в обмін на скорочення нею ядерних озброєнь, заявив: «Якщо ми не збережемо ці санкції чи навіть посилимо їх, то це буде стимулювати Володимира Путіна, котрий є воєнним злочинцем».

Політика щодо України

Докладніше: Політика Росії щодо України

Див. також: #Російська збройна агресія проти України

Певна частина політиків та діячів культури вважає політику та заяви Путіна українофобськими та засуджує їх.

Відомі висловлювання:

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Путін Володимир Володимирович
«Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!»

Джорджу Бушу під час зустрічі Росія — НАТО в Сочі (5 квітня 2008 року)

«Щодо наших стосунків з Україною… Я дозволю з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, тому що ми країна переможців»

Він також відзначив, що статистика часів Другої світової війни свідчить, що найбільших втрат (понад 70 %) зазнала саме РСФСР.

«Це означає, що війна виграна, не хочу нікого образити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все є в документах»

За його словами, це зовсім не применшує значення республік колишнього Радянського Союзу в загальній перемозі.

У річницю анексії Криму Росією (у середу, 18 березня 2015 року) Путін знову заявив, що не визнає існування української нації:

Ми завжди в Росії вважали, що росіяни та українці — це один народ, я так думаю і зараз / рос. Мы всегда в России считали, что русские и украинцы — это один народ, я так думаю и сейчас.

В інтерв'ю виданню «Bild» заявив, що відмовляється повернути Україні контроль за кордоном до внесення змін у Конституцію.

Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, що становить загрозу національній безпеці України і міжнародному правопорядку. Про це прем'єр-міністр РФ сказав під час прямого ефіру з росіянами (16 грудня 2010 року).