Відмінності між версіями «Максим Шевченко»

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: Максим Леонардович Шевченко — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політ...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
Максим Леонардович Шевченко — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політик та громадський діяч. Депутат Законодавчого зібрання Владимирської області VII скликання з 9 вересня 2018 року. Член Ради при президенті Російської Федерації по розвитку цивільного громади і правам людини (2012—2018). Член Суспільної палати Російської Федерації другого і третього складів (2008—2012).
+
[[Файл:Шева..jpg|міні|Максим Шевченко]]
 +
'''Максим Леонардович Шевченко''' — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політик та громадський діяч. Депутат Законодавчого зібрання Владимирської області VII скликання з 9 вересня 2018 року. Член Ради при президенті Російської Федерації по розвитку цивільного громади і правам людини (2012—2018). Член Суспільної палати Російської Федерації другого і третього складів (2008—2012).
 +
 
 +
== Діяльність ==
 +
На думку письменника і публіциста Д. Л. Быкова, висловленому у газеті «Собеседник», серед лібералів Шевченко має репутацію фундаменталіста, його регулярно називають «людожером, провокатором і фанатиком», а також, ''«Шевченко займає у оцінці близькосхідної ситуації радикальну позицію»'' у підтримку ісламістського руху Хамас і проти Израиля. Аналогічної думки про Шевченко дотримується у статті в журналі «Континент» публіцист Т. Боярский. Завідувач відділом «Независимой газеты» Олександр Шерман вважає позицію Шевченко упередженої і стверджує, що Шевченко спотворює факти, описуючи арабо-ізраїльський конфлікт. Публіцист Л. А. Радзиховский у газеті «Єврейське слово» висловив думку, що «Шевченко став, можна сказати, неофіційним послом Хамас у Росії». Заяву Шевченка про те, що ідеологія Хамас тотожня до християнських демократів, розкритикував філософ і політолог Олександр Дугін:
 +
<br />
 +
 
 +
== Біографія ==
 +
 
 +
=== Походження ===
 +
Дід Шевченка по матері, Василь Фомич Юськович, походив з селян Західної Білорусі. Відсидів рік за шпигунство на користь Польщі по звинуваченню у тому, що він за завданням розвідки мав підірвати міст через Волгу. Дід був професором і займався викладанням фізики в Ульянівському педагогічному інституті, володів п'ятьма мовами. За переконаннями — комуніст. Бабця по матері, Номоконова Нона Петрівна, — дочка революціонера Номоконова Петра Кузьмича, який був евенком за походженням (також є далеким родичем радянського снайпера Семена Номоконова). Василь Фомич і Нона Петровна переїхали жити до Москви. За одними даними, його тато — єврей, за іншими — українець, працював геофизиком у Туркменії, Сибиру, Печорському вугільному басейні та на Мангишлаці.
 +
 
 +
Мати (нар. 1932) — з Благовещенська.
 +
 
 +
=== Освіта ===
 +
Закінчив 3-ю спеціальну школу з поглибленим вивченням німецького мови. Навчався у одній школі зі Станіславом Белковським.
 +
 
 +
У 1990 р. закінчив Московський авіаційний інститут ім. Серго Орджонікідзе за спеціальністю «Конструювання та технологія електронних обчислюваних засобів». Має незакінчену другу вищу освіту зі сходознавства — прослухав курс лекцій в Інституті країн Азії та Африки МГУ з історії культури та арабської мови.
 +
 
 +
==== Викладацька діяльність ====
 +
З 1993 по 1995 рік викладав історію Росії та історію Західної Європи у православній класичній гімназії «Радонеж-Ясенево».
 +
 
 +
=== Робота журналістом, теле- і радіоведучим ===
 +
З 1989 по 1991 р. працював спеціальним кореспондентом газети «Вісник християнської демократії», яку видавав Християнсько-демократичний союз Росії.
 +
 
 +
З 1994 по 1995 р. працював редактором у педагогічній газеті «Перше вересня».
 +
 
 +
З 1991 по 1996 рік керував відділом поезії літературного журналу «Твёрдый ЗнакЪ».
 +
 
 +
У виданні «Независимая газета» з січня 1996 року вів спеціалізовану шпальту, присвячену релігійним проблемам; з січня 1997 року — відповідальний редактор додатку «НГ-релігії».
 +
 
 +
За пору роботи у «НГ» неодноразово виїжджав у спеціальні відрядження до «гарячих точок»: у 1996 та 1997 рр.  — до Афганістану, у 1996—1998 рр. — неодноразово до Північного Кавказу: у Чечню та Дагестан.
 +
 
 +
Автор великої кількості публікацій, у яких він висловлює свої погляди на релігійну, культурну та воєнну тематику. Керівник Центру стратегічних досліджень релігії та політики сучасного світу.
 +
 
 +
У 2002 р. вперше з'явився на телебаченні у кадрі в якості гостя ток-шоу Володимира Познера «Времена» на каналі ОРТ. Також багато виступав у програмі Світлани Сорокіної «Основний інстинкт».
 +
 
 +
З жовтня 2005 по червень 2011 рр., прийнявши запрошення Костянтина Ернста, вів авторське суспільно-політичне ток-шоу «Судіть самі» на «Першому каналі». У 2007 та 2008 рр. — ведучий теледебатів кандидатів у депутати Держдуми та президента Росії на тому ж каналі. У 2008 р. за свою професійну діяльність у рамках телепередачі «Судіть самі» отримав премію Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії».
 +
 
 +
Також Шевченко — частий гість ранкового шоу «Сергій Стіллавін та його друзі» радіостанції «Маяк» та передачі «Особлива думка» на станції «Эхо Москвы».
 +
 
 +
Влітку 2009 р. спільно з окружною державною ТРК «Ямал-Регіон» підготувив ток-шоу «Цивілізація-Північ».
 +
 
 +
Автор проектів «НГ-Релігії», політико-філософського тижневика «Смысл», прес-клубу «Східна політика»; експерт з проблем етнокультурної та релігійної тематики.
 +
 
 +
Разом з медіа-ідеологом Мариною Леско модерував проєкт «Астана у віртуальному просторі Second Life».
 +
 
 +
2 вересня 2009 року Шевченкові було відмовлено в отриманні візи для подорожі до Грузії у складі делегації ''«суспільної комісії з врегулювання гуманітарних наслідків грузино-російського конфлікту»''.
 +
 
 +
В 2012 р. вів програму «У контексті» на «Першому каналі». Через 6 років після звільнення з каналу визнав: «Працюючи ведучим на „Першому каналі“, я повинен був говорити не те, що думаю, а те, чого вимагає редакційна політика».
 +
 
 +
З 2013 року — гість програми «Позиція» на радіостанції «Російська служба новин». З березня 2015 року — колумніст радіостанції Коммерсантъ FM у програмі «Точка зору». Також працював редактором інтернет-видання «Кавказська політика».
 +
 
 +
У вересні 2015 р. перейшов на НТВ. З 6 вересня по 27 грудня 2015 р. був ведучим інформаційно—аналітичної програми «Точка», з 22 січня по 18 березня 2016 р. разом з Сергієм Мінаєвим вів ток-шоу «Більшість».
 +
 
 +
З 7 грудня 2016 року вів нічну авторську програму «Один» на радіостанції «Эхо Москвы».
 +
 
 +
=== Суспільна та політична діяльність ===
 +
 
 +
* Під час президентських виборів на Україні 2004 року працював у штабі Віктора Януковича.
 +
* У 2008 та 2010 роках — Член Суспільної палати РФ:
 +
** керівник робочої групи з розвитку суспільного діалогу та інститутів цивільного громади на Кавказі (2010 рік);
 +
** член комісії Суспільної палати з межнаціональних відносин та свободи совісті (2008 та 2010 рр.).
 +
* Член Опікунської Ради Федерального порталу «Проект-Закону.ru».
 +
* Член «Антипомаранчового комітету». У лютому 2012 року під час протестів проти фальсифікацій на парламентських виборів виступав на мітингу на Поклонній горі.
 +
* На виборах до Держдуми 2016 року балотувався як самовисуванець у південному окрузі Дагестану, куди входять 25 районів, частина Цунтинського району, а також міста Буйнакськ і Хасав'юрт. У серпні надав у ЦВК для перевірки та подальшої реєстрації 17 500 підписів (3 % від числа виборців). 13 серпня регіональний ЦВК не зареєстрував Шевченко по результатам експертизи підписів, сам кандидат пов'язував подібне рішення з конфліктом між ним та головою регіонального МВД.Максим Шевченко на засіданні Ради з розвитку цивільного суспільства і правам людини 14 жовтня 2014 р.
 +
 
 +
* З 2012 по 2018 рр. був членом Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку цивільного суспільства і правам людини.
 +
* З 2012 по 2018 рр. входив до складу Ради при Президенті Російський Федерації з міжнациональних відносин.
 +
* Постійний член Ізборського клубу.
 +
* Є фундатором та директором «Фонду незалежних інформаційних досліджень», Фонду «Кавказський Цивільний Форум», «Фонда содействия развитию культурного многообразия народов» (разом з Олександром Бородаєм), Фонду підтримки історичних традицій «Повернення» (разом з Петром Мультатулі), Видавництва «Незалежний Релігійний Огляд» (разом з Віталієм Третьяковим), Видавничого Дому «Контент» (разом з ЗАО «Росбалт»), ТОВ «Кавказська Медіагруппа», та ін.
 +
 
 +
==== Участь у лівому русі ====
 +
З жовтня 2017 р. — член правління Лівого фронту.
 +
 
 +
На початку 2018 р. Шевченко став довіреною особою кандидата від КПРФ Павла Грудініна, підтримував його на президентський виборах.
 +
 
 +
У червні 2018 року став одним з керівників виборчого штабу кандидата від КПРФ Вадима Кумина на виборах мера Москви.
 +
 
 +
16 червня 2018 року був выдвинут КПРФ кандидатом у губернатори Владимирської області. Сам Шевченко позначив, що це пов'вязано, зокрема, з тим, що він дуже добре знає цей регіон. Також він очолив список КПРФ на виборах у региональный парламент.
 +
 
 +
3 серпня виборчком Владимирської області відмовив Максиму Шевченко у реєстрації, посилаючись на те, що він не подолав «муніципальний фільтр», представивши недостатню кількість підписів муніципальних депутатів, 6 серпня був зареєстрований список на вибори у Законодавче зібрання на чолі з Шевченко . Виборча кампанія була побудована на жорсткій критиці діючої губернаторки Світланы Орловой.
 +
 
 +
9 вересня 2018 року обраний депутатом Законодавчого зібрання Владимирської області, де зайняв пост керівника фракції КПРФ, а також увійшов у склад комітету обласного парламента з аграрної політиці, природокористування та екології, а також став членом Комітета з питань промислової політиці, інвестицій, малого і середньому бізнеса, стратегічного планування і власності.
 +
 
 +
== Особисте життя ==
 +
Одружений на Любові Шевченко (Цветковій), колишній журналістці телеканала «Перший ярославський». Тато двох дітей. Перша дружина — журналістка російського державного телеканалу «Russia Today» Надія Кеворкова.
 +
 
 +
У квітні 2020 р. Максима Шевченка госпіталізували із двосторонньою пневмонією тільки після того, як він сам звернувся у приватну клініку, де зробили комп'ютерну томографію і біохімічний аналіз крові, після чого підтвердили діагноз запалення легенів. Про це він розповів 8 квітня в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». За словами журналіста, у нього протягом 10 днів була висока температура, але російські лікарі відмовляли його робити тест на коронавірус і намагалися переконати в діагнозі ГРВІ. Дільничний лікар і зовсім сказав журналісту, що у нього ГРЗ. «Здати тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну на „Прямій лінії“ (щорічний прямий ефір, під час якого президнт РФ відповідає на запитання громадян)», — каже він. Наразі Шевченко у лікарні, де лікарі також не знають, де результати його тесту на коронавірус.
 +
 
 +
Заявив, що офіційна статистика захворюваності знижується. Незважаючи на результати тестів, Шевченко впевнений, що захворів на COVID-19. «Я перехворів на коронавірус, як і величезна кількість інших людей. Статистика знижується, а лікарні переповнені хворими з пневмонією. Лікарі — святі люди, які тут працюють, кажуть, що немає різниці і двостороння пневмонія одне і те ж, що і COVID-19. Вони навіть діагноз вже стали ставити COVID-пневмонія. Ви навіть не уявляєте, яка кількість реально хворих людей», — наголосив Шевченко. Він впевнений в наявності корупційної схеми навколо тестів на коронавірус. «Ці тести просто хтось отримав контракт, величезні гроші, і тепер вся країна змушена сидіти і залежати від чиїхось злочинних дій. Тести — це абсолютна розводка і комерційне шахрайство! Вони нічого не показують і, спираючись тільки на тести, можна довести людину до смерті», вважає журналіст.
 +
[[Категорія:РФ]]
 +
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
 +
[[Категорія:Журналісти]]

Версія за 17:52, 21 березня 2022

Максим Шевченко

Максим Леонардович Шевченко — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політик та громадський діяч. Депутат Законодавчого зібрання Владимирської області VII скликання з 9 вересня 2018 року. Член Ради при президенті Російської Федерації по розвитку цивільного громади і правам людини (2012—2018). Член Суспільної палати Російської Федерації другого і третього складів (2008—2012).

Діяльність

На думку письменника і публіциста Д. Л. Быкова, висловленому у газеті «Собеседник», серед лібералів Шевченко має репутацію фундаменталіста, його регулярно називають «людожером, провокатором і фанатиком», а також, «Шевченко займає у оцінці близькосхідної ситуації радикальну позицію» у підтримку ісламістського руху Хамас і проти Израиля. Аналогічної думки про Шевченко дотримується у статті в журналі «Континент» публіцист Т. Боярский. Завідувач відділом «Независимой газеты» Олександр Шерман вважає позицію Шевченко упередженої і стверджує, що Шевченко спотворює факти, описуючи арабо-ізраїльський конфлікт. Публіцист Л. А. Радзиховский у газеті «Єврейське слово» висловив думку, що «Шевченко став, можна сказати, неофіційним послом Хамас у Росії». Заяву Шевченка про те, що ідеологія Хамас тотожня до християнських демократів, розкритикував філософ і політолог Олександр Дугін:

Біографія

Походження

Дід Шевченка по матері, Василь Фомич Юськович, походив з селян Західної Білорусі. Відсидів рік за шпигунство на користь Польщі по звинуваченню у тому, що він за завданням розвідки мав підірвати міст через Волгу. Дід був професором і займався викладанням фізики в Ульянівському педагогічному інституті, володів п'ятьма мовами. За переконаннями — комуніст. Бабця по матері, Номоконова Нона Петрівна, — дочка революціонера Номоконова Петра Кузьмича, який був евенком за походженням (також є далеким родичем радянського снайпера Семена Номоконова). Василь Фомич і Нона Петровна переїхали жити до Москви. За одними даними, його тато — єврей, за іншими — українець, працював геофизиком у Туркменії, Сибиру, Печорському вугільному басейні та на Мангишлаці.

Мати (нар. 1932) — з Благовещенська.

Освіта

Закінчив 3-ю спеціальну школу з поглибленим вивченням німецького мови. Навчався у одній школі зі Станіславом Белковським.

У 1990 р. закінчив Московський авіаційний інститут ім. Серго Орджонікідзе за спеціальністю «Конструювання та технологія електронних обчислюваних засобів». Має незакінчену другу вищу освіту зі сходознавства — прослухав курс лекцій в Інституті країн Азії та Африки МГУ з історії культури та арабської мови.

Викладацька діяльність

З 1993 по 1995 рік викладав історію Росії та історію Західної Європи у православній класичній гімназії «Радонеж-Ясенево».

Робота журналістом, теле- і радіоведучим

З 1989 по 1991 р. працював спеціальним кореспондентом газети «Вісник християнської демократії», яку видавав Християнсько-демократичний союз Росії.

З 1994 по 1995 р. працював редактором у педагогічній газеті «Перше вересня».

З 1991 по 1996 рік керував відділом поезії літературного журналу «Твёрдый ЗнакЪ».

У виданні «Независимая газета» з січня 1996 року вів спеціалізовану шпальту, присвячену релігійним проблемам; з січня 1997 року — відповідальний редактор додатку «НГ-релігії».

За пору роботи у «НГ» неодноразово виїжджав у спеціальні відрядження до «гарячих точок»: у 1996 та 1997 рр.  — до Афганістану, у 1996—1998 рр. — неодноразово до Північного Кавказу: у Чечню та Дагестан.

Автор великої кількості публікацій, у яких він висловлює свої погляди на релігійну, культурну та воєнну тематику. Керівник Центру стратегічних досліджень релігії та політики сучасного світу.

У 2002 р. вперше з'явився на телебаченні у кадрі в якості гостя ток-шоу Володимира Познера «Времена» на каналі ОРТ. Також багато виступав у програмі Світлани Сорокіної «Основний інстинкт».

З жовтня 2005 по червень 2011 рр., прийнявши запрошення Костянтина Ернста, вів авторське суспільно-політичне ток-шоу «Судіть самі» на «Першому каналі». У 2007 та 2008 рр. — ведучий теледебатів кандидатів у депутати Держдуми та президента Росії на тому ж каналі. У 2008 р. за свою професійну діяльність у рамках телепередачі «Судіть самі» отримав премію Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії».

Також Шевченко — частий гість ранкового шоу «Сергій Стіллавін та його друзі» радіостанції «Маяк» та передачі «Особлива думка» на станції «Эхо Москвы».

Влітку 2009 р. спільно з окружною державною ТРК «Ямал-Регіон» підготувив ток-шоу «Цивілізація-Північ».

Автор проектів «НГ-Релігії», політико-філософського тижневика «Смысл», прес-клубу «Східна політика»; експерт з проблем етнокультурної та релігійної тематики.

Разом з медіа-ідеологом Мариною Леско модерував проєкт «Астана у віртуальному просторі Second Life».

2 вересня 2009 року Шевченкові було відмовлено в отриманні візи для подорожі до Грузії у складі делегації «суспільної комісії з врегулювання гуманітарних наслідків грузино-російського конфлікту».

В 2012 р. вів програму «У контексті» на «Першому каналі». Через 6 років після звільнення з каналу визнав: «Працюючи ведучим на „Першому каналі“, я повинен був говорити не те, що думаю, а те, чого вимагає редакційна політика».

З 2013 року — гість програми «Позиція» на радіостанції «Російська служба новин». З березня 2015 року — колумніст радіостанції Коммерсантъ FM у програмі «Точка зору». Також працював редактором інтернет-видання «Кавказська політика».

У вересні 2015 р. перейшов на НТВ. З 6 вересня по 27 грудня 2015 р. був ведучим інформаційно—аналітичної програми «Точка», з 22 січня по 18 березня 2016 р. разом з Сергієм Мінаєвим вів ток-шоу «Більшість».

З 7 грудня 2016 року вів нічну авторську програму «Один» на радіостанції «Эхо Москвы».

Суспільна та політична діяльність

  • Під час президентських виборів на Україні 2004 року працював у штабі Віктора Януковича.
  • У 2008 та 2010 роках — Член Суспільної палати РФ:
    • керівник робочої групи з розвитку суспільного діалогу та інститутів цивільного громади на Кавказі (2010 рік);
    • член комісії Суспільної палати з межнаціональних відносин та свободи совісті (2008 та 2010 рр.).
  • Член Опікунської Ради Федерального порталу «Проект-Закону.ru».
  • Член «Антипомаранчового комітету». У лютому 2012 року під час протестів проти фальсифікацій на парламентських виборів виступав на мітингу на Поклонній горі.
  • На виборах до Держдуми 2016 року балотувався як самовисуванець у південному окрузі Дагестану, куди входять 25 районів, частина Цунтинського району, а також міста Буйнакськ і Хасав'юрт. У серпні надав у ЦВК для перевірки та подальшої реєстрації 17 500 підписів (3 % від числа виборців). 13 серпня регіональний ЦВК не зареєстрував Шевченко по результатам експертизи підписів, сам кандидат пов'язував подібне рішення з конфліктом між ним та головою регіонального МВД.Максим Шевченко на засіданні Ради з розвитку цивільного суспільства і правам людини 14 жовтня 2014 р.
  • З 2012 по 2018 рр. був членом Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку цивільного суспільства і правам людини.
  • З 2012 по 2018 рр. входив до складу Ради при Президенті Російський Федерації з міжнациональних відносин.
  • Постійний член Ізборського клубу.
  • Є фундатором та директором «Фонду незалежних інформаційних досліджень», Фонду «Кавказський Цивільний Форум», «Фонда содействия развитию культурного многообразия народов» (разом з Олександром Бородаєм), Фонду підтримки історичних традицій «Повернення» (разом з Петром Мультатулі), Видавництва «Незалежний Релігійний Огляд» (разом з Віталієм Третьяковим), Видавничого Дому «Контент» (разом з ЗАО «Росбалт»), ТОВ «Кавказська Медіагруппа», та ін.

Участь у лівому русі

З жовтня 2017 р. — член правління Лівого фронту.

На початку 2018 р. Шевченко став довіреною особою кандидата від КПРФ Павла Грудініна, підтримував його на президентський виборах.

У червні 2018 року став одним з керівників виборчого штабу кандидата від КПРФ Вадима Кумина на виборах мера Москви.

16 червня 2018 року був выдвинут КПРФ кандидатом у губернатори Владимирської області. Сам Шевченко позначив, що це пов'вязано, зокрема, з тим, що він дуже добре знає цей регіон. Також він очолив список КПРФ на виборах у региональный парламент.

3 серпня виборчком Владимирської області відмовив Максиму Шевченко у реєстрації, посилаючись на те, що він не подолав «муніципальний фільтр», представивши недостатню кількість підписів муніципальних депутатів, 6 серпня був зареєстрований список на вибори у Законодавче зібрання на чолі з Шевченко . Виборча кампанія була побудована на жорсткій критиці діючої губернаторки Світланы Орловой.

9 вересня 2018 року обраний депутатом Законодавчого зібрання Владимирської області, де зайняв пост керівника фракції КПРФ, а також увійшов у склад комітету обласного парламента з аграрної політиці, природокористування та екології, а також став членом Комітета з питань промислової політиці, інвестицій, малого і середньому бізнеса, стратегічного планування і власності.

Особисте життя

Одружений на Любові Шевченко (Цветковій), колишній журналістці телеканала «Перший ярославський». Тато двох дітей. Перша дружина — журналістка російського державного телеканалу «Russia Today» Надія Кеворкова.

У квітні 2020 р. Максима Шевченка госпіталізували із двосторонньою пневмонією тільки після того, як він сам звернувся у приватну клініку, де зробили комп'ютерну томографію і біохімічний аналіз крові, після чого підтвердили діагноз запалення легенів. Про це він розповів 8 квітня в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». За словами журналіста, у нього протягом 10 днів була висока температура, але російські лікарі відмовляли його робити тест на коронавірус і намагалися переконати в діагнозі ГРВІ. Дільничний лікар і зовсім сказав журналісту, що у нього ГРЗ. «Здати тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну на „Прямій лінії“ (щорічний прямий ефір, під час якого президнт РФ відповідає на запитання громадян)», — каже він. Наразі Шевченко у лікарні, де лікарі також не знають, де результати його тесту на коронавірус.

Заявив, що офіційна статистика захворюваності знижується. Незважаючи на результати тестів, Шевченко впевнений, що захворів на COVID-19. «Я перехворів на коронавірус, як і величезна кількість інших людей. Статистика знижується, а лікарні переповнені хворими з пневмонією. Лікарі — святі люди, які тут працюють, кажуть, що немає різниці і двостороння пневмонія одне і те ж, що і COVID-19. Вони навіть діагноз вже стали ставити COVID-пневмонія. Ви навіть не уявляєте, яка кількість реально хворих людей», — наголосив Шевченко. Він впевнений в наявності корупційної схеми навколо тестів на коронавірус. «Ці тести просто хтось отримав контракт, величезні гроші, і тепер вся країна змушена сидіти і залежати від чиїхось злочинних дій. Тести — це абсолютна розводка і комерційне шахрайство! Вони нічого не показують і, спираючись тільки на тести, можна довести людину до смерті», вважає журналіст.