Відмінності між версіями «Марков Сергій»

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук
(Створити порожню сторінку)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
 +
'''Марков Сергій''' (''рос. Марков Сергей'')– російський політик, політолог і дипломат, депутат Державної думи Росії, довірена особа президента Володимира Путіна. В Україні висловлювання та дії Маркова піддавалися критиці різними політиками, СБУ оголосило його персоною нон ґрата в Україні.
  
 +
== Діяльність ==
 +
[[Файл:20190411180640-8197.jpg|міні|Сергій Марков]]
 +
У 2004 році був одним із політтехнологів у передвиборчій команді Віктора Януковича на президентських виборах. Після поразки Януковича у 2005 р. брав участь у діяльності прокремлівського молодіжного руху «Наші» — разом з іншими політтехнологами читав лекції учасникам руху.
 +
 +
Під час виборів президента України 2004-2005 та Помаранчевої революції приїздив до України на чолі великої бригади російських політологів, яка за допомогою «політтехнологій» намагалася керувати виборами та маніпулювати ними, з метою просування на посаду українського президента одного з кандидатів — Віктора Януковича.
 +
 +
Сергій Марков [https://www.unian.ua/politics/164431-rosiyskiy-politolog-pro-golodomor-falsifikatsiji-ta-brehlivu-kontseptsiyu.html вважав] фальсифікацією позицію України щодо Голодомору та діяльності УПА. У 2008 році разом з деякими депутатами Верховної Ради намагався провести демонстрацію у Києві скандального російського фільму «08.08.08. Війна в прямому ефірі» про війну у Грузії. 4 вересня 2008 року Сергія Маркова [https://web.archive.org/web/20110512034051/http://novynar.com.ua/politics/36783 не пустили] на територію України, за постановою СБУ його було проголошено персоною нон ґрата.
 +
 +
У ЗМІ [https://ukraina.ru/news/20200531/1027848580.html заявляв] про управління Україною іноземних спецслужб, прогнозував розвал країни, називає законну владу "необандерівською хунтою".
 +
 +
Публічно [https://ukraina.ru/news/20200602/1027854373.html звинувачує] українську владу у "вбивстві тисяч людей і терорі 2014 року".
 +
 +
Сергій Марков [https://ukraina.ru/news/20200602/1027854373.html заявляє] про вину української влади: "Саме представники української влади організували розстріл «Небесної сотні», пожежу в Одесі 2 травня, вбивства в Маріуполі 9 травня, розправи в Харківській і Дніпропетровській областях і що вони винні в катастрофі малайзійського «Боїнга».
 +
 +
Особа, [https://myrotvorets.center/criminal/markov-sergej-aleksandrovich/ відповідальна] за фабрикацію доказів в ході досудового розслідування у справі Надії Савченко. Внесений у [https://myrotvorets.center/criminal/markov-sergej-aleksandrovich/ базу] "Миротворця".
 +
 +
== Біографія ==
 +
Сергій Марков народився 18 квітня 1958 року у підмосковному місті Дубна. Військову службу проходив у 1977-1980 рр. у прикордонних військах КДБ СРСР.
 +
 +
У 1986 році закінчив філософський факультет Московського державного університету, спеціалізувався на кафедрі наукового комунізму. По закінченні університету працював викладачем суспільних наук у Дубненській філії Московського інституту радіотехніки, електроніки і автоматики.
 +
 +
Лише через три роки, у 1989 р. вже пішов на підвищення, отримав посаду асистента, старшого викладача, доцента філософського факультету МДУ.
 +
 +
У 1992 році став співпрацівником Московського Центра Карнегі, працював керівником внутрішньополітичних програм Московського Центру Карнегі. У 1997 р. працював директором Інституту політичних дослідів, в тому ж році став доцентом відділення політології філософського факультету МДУ.
 +
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
 +
[[Категорія:Експерти]]
 +
[[Категорія:Політики]]
 +
[[Категорія:Росія]]

Поточна версія на 18:57, 3 червня 2020

Марков Сергій (рос. Марков Сергей)– російський політик, політолог і дипломат, депутат Державної думи Росії, довірена особа президента Володимира Путіна. В Україні висловлювання та дії Маркова піддавалися критиці різними політиками, СБУ оголосило його персоною нон ґрата в Україні.

Діяльність

Сергій Марков

У 2004 році був одним із політтехнологів у передвиборчій команді Віктора Януковича на президентських виборах. Після поразки Януковича у 2005 р. брав участь у діяльності прокремлівського молодіжного руху «Наші» — разом з іншими політтехнологами читав лекції учасникам руху.

Під час виборів президента України 2004-2005 та Помаранчевої революції приїздив до України на чолі великої бригади російських політологів, яка за допомогою «політтехнологій» намагалася керувати виборами та маніпулювати ними, з метою просування на посаду українського президента одного з кандидатів — Віктора Януковича.

Сергій Марков вважав фальсифікацією позицію України щодо Голодомору та діяльності УПА. У 2008 році разом з деякими депутатами Верховної Ради намагався провести демонстрацію у Києві скандального російського фільму «08.08.08. Війна в прямому ефірі» про війну у Грузії. 4 вересня 2008 року Сергія Маркова не пустили на територію України, за постановою СБУ його було проголошено персоною нон ґрата.

У ЗМІ заявляв про управління Україною іноземних спецслужб, прогнозував розвал країни, називає законну владу "необандерівською хунтою".

Публічно звинувачує українську владу у "вбивстві тисяч людей і терорі 2014 року".

Сергій Марков заявляє про вину української влади: "Саме представники української влади організували розстріл «Небесної сотні», пожежу в Одесі 2 травня, вбивства в Маріуполі 9 травня, розправи в Харківській і Дніпропетровській областях і що вони винні в катастрофі малайзійського «Боїнга».

Особа, відповідальна за фабрикацію доказів в ході досудового розслідування у справі Надії Савченко. Внесений у базу "Миротворця".

Біографія

Сергій Марков народився 18 квітня 1958 року у підмосковному місті Дубна. Військову службу проходив у 1977-1980 рр. у прикордонних військах КДБ СРСР.

У 1986 році закінчив філософський факультет Московського державного університету, спеціалізувався на кафедрі наукового комунізму. По закінченні університету працював викладачем суспільних наук у Дубненській філії Московського інституту радіотехніки, електроніки і автоматики.

Лише через три роки, у 1989 р. вже пішов на підвищення, отримав посаду асистента, старшого викладача, доцента філософського факультету МДУ.

У 1992 році став співпрацівником Московського Центра Карнегі, працював керівником внутрішньополітичних програм Московського Центру Карнегі. У 1997 р. працював директором Інституту політичних дослідів, в тому ж році став доцентом відділення політології філософського факультету МДУ.