Медведчук, Віктор Володимирович

Матеріал з Shpionopedia
Версія від 14:14, 11 грудня 2018, створена Wiki admin (обговореннявнесок) (Створена сторінка: {{Картка:Лідер | ім'я = Медведчук Віктор Володимирович | зображення = Viktor Medvedchuk...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Картка:Лідер Ві́ктор Володи́мирович Медведчу́к (Шаблон:Н Шаблон:ДН; Почет, Абанський район, Красноярський край, РРФСР) — український<ref>Політрада</ref><ref>Биржевой лидер. Энциклопедия. Медведчук Виктор Владимирович</ref><ref>Интересные истории об известных личностях. ВИКТОР ВЛАДИМИРОВИЧ МЕДВЕДЧУК: БИОГРАФИЯ</ref><ref>Люди. Виктор Медведчук.Viktor Medvedchyk</ref> політик, державний та громадський діяч, нардепутат України II-IV-го скликань, перший заступник Голови ВРУ (лютий 2000 — грудень 2001), Глава АП України (2002—2005). Заслужений юрист України.

Прихильник федеративного устрою держави. З 2012 року голова Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський громадський рух «Український вибір»<ref>Мінюст України: Реєстр громадських об'єднань</ref>.

Життєпис

Народився 7 серпня 1954 року у с. Почет Абанського району Красноярського краю РСФСР у сім'ї службовців.

Батько Володимир Нестерович Медведчук народився 5 серпня 1918 року у селі Корнин Житомирської області. Мати Фаїна Григорівна Гулько народилася 16 жовтня 1925 року в селі Борщагівка Вінницької області.

Батька Медведчука Володимира Нестеровича через фізичні вади (наслідок хвороби туберкульозу кісток у дитячому віці) під час Другої світової війни не взяли до війська. У роки німецької окупації, від квітня 1942-го до листопада 1943 року він працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил — установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення на роботу до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943 року, після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ, військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони, і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням «за участь в українській націоналістичній діяльності», хоча насправді батько Віктора Медведчука підтримував політику колабораціонізму (співпраці із німецькими окупантами): за його участі було вивезено понад 2 тисячі українців до Німеччини як рабів організації «Аrbeitstamt». Історик Дмитро Чобіт схиляється до думки, що Володимира Медведчука працівники НКВС змусили назвати себе членом ОУН під впливом тортур і залякування.<ref name="cho01"/> Заслання відбував в селищі Почет Красноярського краю.

У середині 60-х років сім'я Медведчуків залишила Сибір і переїхала до с. Корнин Житомирської області. Згодом батьки придбали невеличкий дерев'яний будинок у містечку Борова Фастівського району Київської області, куди й перебралася сім'я. У цьому селищі Віктор Медведчук закінчив восьмирічку, а потім продовжив навчання у середній школі.

1971 року закінчив Борівську середню школу і спробував вступити до Вищої школи міліції. Але не був прийнятий через вади біографії батька.

Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту. Від початку 1972 року одночасно став «позаштатним працівником міліції» на станції Мотовилівка.

Влітку 1972 року успішно склав вступні екзамени на юридичний факультет Київського державного університету ім. Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука», була «таємна співпраця з міліцією»,<ref name="cho01">Дмитро Чобіт. З ранньої біографії // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.</ref> що підтвердив Верховний Суд України<ref>Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку</ref>.

Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом з іще двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.<ref name="cho02">Дмитро Чобіт. Кримінальний доброволець // Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. / Післямова Є. Сверстюка. — Київ — Броди: «Просвіта». — 2001.</ref>

25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.<ref name="cho02"/>

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалося недоцільним.<ref name="cho02"/>

24 червня 1975 року наказом ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка В.Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.<ref name="cho02"/>

Від середини 1970 роківШаблон:Fact — співробітник КДБ СРСР.

Юридична діяльність

У 1978 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка і був направлений на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.<ref name="cho02"/>

Справа Юрія Литвина

Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: «Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей „інакодумаючих“…»Шаблон:Fact.

Справа Василя Стуса

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».<ref>Адвокат Василя Стуса</ref> Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).

Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: «Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979—1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом „останнє слово“)».<ref>«Хроника текущих событий», № 58, Москва, Самвидав, 1980. — С.74—78</ref>

Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання — 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Загинув Стус 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму.

У 2016 році, до 25-ї річниці незалежності України, адвокати Роман Титикало та Ілля Костін підготували «правовий аналіз судової справи дисидента 35 років потому». Серед іншого, вони з'ясували, що «Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді».<ref>Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука, 23 серпня 2016, Українська Правда</ref>

Справа Миколи Кунцевича

У 1985 році Медведчука призначають захищати дисидента Миколу Кунцевича, і після того, як прокурор вимагав підсудному 3 роки позбавлення волі, адвокат у слові захисту заявивШаблон:Fact: Шаблон:Цитата Суд урахував це прохання.

Справа Віктора Брюханова

Від послуг адвоката спочатку хотів відмовитися і Брюханов, який згодом теж сказав, що його «ніхто не захищав»: «Процес був закритим. Всередину пускали лише журналістів. Я спочатку відмовлявся від адвоката, бо розумів, що справа вирішена завчасно, але згодом дружина мене умовила… Суддя Верховного Суду виніс той вирок, який від нього вимагали. Гадаю, якби для мене знайшли „розстрільну“ статтю, то й розстріляли б. Але не знайшли»<ref>Інтерв'ю Брюханова — «Факти», 18 жовтня 2000</ref>.

Міжнародна адвокатська компанія «Бі. Ай. Ем»

1992 року Медведчук створив фірму Міжнародна адвокатська компанія "Бі.Ай.Ем", співзасновниками якої були також Григорій Суркіс, його молодший брат Ігор, Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, реєстрації підприємств у офшорних зонах та набуттю нерухомості у закордонних країнах.

Законотворча діяльність

За час роботи протягом 2-4 скликань у ВРУ народним депутатом Медведчуком було підготовлено і внесено на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів та постанов.

Зокрема:

2001 року Медведчук вніс до ВРУ законопроект «Про державний (фінансовий) контроль за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами».<ref>Шаблон:Cite web</ref> Він передбачав механізм публічного контролю за доходами та видатками таких осіб для запобігання корупції. Передбачалось, що треба декларувати не лише доходи, а й боргові та кредитні зобов'язання і права майнового характеру. Законопроект не було прийнято.

Жовтень 2002—січень 2005 — глава Адміністрації Президента України, брав участь у роботі Комісії з опрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції України та виборчих законів.<ref>Шаблон:Cite web</ref>

Один з авторів так званої «конституційної реформи» 2004 року, що передбачала зміну конституції і перехід до парламентсько-президентської республіки.

Доктор юридичних наук (1997), академік Національної академії правових наук України (2000), академік Міжнародної Слов'янської академії, дійсний член Академії економічних наук (1998), заслужений юрист України (з 1992 року), професор (2001).

Громадська і політична діяльність

Файл:Medvedchuk2.jpg
Зустріч голови адміністрації Президента України Віктора Медведчука з Президентом Росії Путіним. Ново-Огарьово. 2004.

1978—1989 Адвокат Київської міської колегії адвокатів.

У судовому процесі 29 вересня — 2 жовтня 1980 року був адвокатом Василя Стуса. Вимагав для нього найбільшого покарання.<ref>Шаблон:Cite web</ref><ref>Дмитро Чобіт. «Нарцис, або штрих до політичного портрету Віктора Медведчука»</ref>

З 1989 Завідувач юридичної консультації Шевченківського району м. Києва (1989—1991).

З 1990 Президент Спілки адвокатів України. Член Правління Спілки адвокатів СРСР від України (1990-91 рр.)

З 1991 Президент Міжнародної адвокатської компанії «БіАйЕм».

З 1994 Член Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України (1994-99 рр.). Голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України.

З 1995 Член Ради роботодавців і товаровиробників при Президенті України (1995—2000 рр.).

З 1996 Радник Президента України з питань податкової політики (1996—2000 рр.).

1997 — вибраний нардепом України другого скликання за Іршавським виборчим округом № 171. Тоді виборча комісія нарахувала 94,16 % голосів «за».<ref>Шаблон:Cite web</ref>

Член Комітету з питань законності і правопорядку (1997—98 рр.). Член Координаційної Ради з питань судово-правової реформи при Президенті України (1997—2000 рр.). Член Вищої економічної Ради Президента України. Член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

З 1998 Народний депутат України третього скликання, заступник Голови Верховної Ради України (1998—2000 рр.). Член Вищої Ради юстиції. Член Координаційної Ради з питань місцевого самоврядування. Заступник Голови Координаційної Ради з питань внутрішньої політики.

Очолював ТСК по підготовці і попередньому розгляду проекту нової редакції Цивільного кодексу України, а також по опрацюванню та підготовці до розгляду Верховною Радою України проекту Господарського (комерційного) кодексу України (1998).

З 1999 Голова Національної Ради з питань молодіжної політики при Президенті України.

2000—2001 Перший заступник Голови Верховної Ради України (01 лютого 2000-13 грудня 2001).

З 2001 Член фракції СДПУ(О) (з 14 грудня 2001).

2002 Народний депутат України четвертого скликання. Голова фракції СДПУ(О) (13 травня 02 — 12 червня 02)

2002—2005 Глава Адміністрації Президента України.

З 2002 Голова Комісії державних нагород та геральдики (з червня 2002 р.)

З 2002 Голова Організаційного комітету з проведення Року України в Російській Федерації (з червня 2002 р.)

З 2002 Член Ради національної безпеки і оборони України (з червня 2002 р.)

З 2002 Керівник робочої групи з підготовки пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади (з червня 2002 р.)

З 2002 Заступник голови Ради з питань інформаційної політики при Президентові України (з вересня 2002 р.)

З 2002 Голова Комісії з питань забезпечення роботи міжнародних експертів з питань експорту станцій радіоелектронної розвідки «Кольчуга» (з жовтня 2002 р.)

З 2002 Голова наглядової ради Національного палацу "Україна (з листопада 2002 р.)

З 2002 Співголова Координаційної ради з підготовки та видання Національного атласу України (з грудня 2002 р.)

З 2002 Голова Організаційного комітету з проведення Року Російської Федерації в Україні (з грудня 2002 р.)

З 2003 Голова Координаційної ради з питань державної служби при Президентові України (з січня 2003 р.)

З 2003 Голова Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів до 150-річчя Східної (Кримської) війни 1853—1856 років (з липня 2003 р.)

З 2003 Голова Координаційної комісії з питань реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса на ділянці від Жашкова до Червонознам'янки (з липня 2003 р.)

З 2003 Голова Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів, присвячених 150-річчю від дня народження І. Я. Франка (з вересня 2003 р.)

З 2004 Голова Наглядової ради Національної академії державного управління при Президентові України (з лютого 2004 р.)

З 2008 року Голова наглядової ради громадської організації «Центр Правова Держава»

Партійна діяльність

З 1993 — член Партії прав людини.

У 1994 р. — разом з іншими членами ППЛ — увійшов до складу СДПУ.

З 1995 Член Центральної Ради партії СДПУ, а згодом СДПУ(О) (1995-98 рр.).

Голова комісії з питань правової реформи СДПУ (1995-96 рр.).

Член Політбюро (до 1998 р. — Правління) СДПУ(О) з січня 1995 р.

У 1996—1998 рр. — заступник голови СДПУ(О).

У 1998—2007 рр. — голова СДПУ(о).

Делегат І-ІІ з'їздів Партії прав людини, ІХ-ХХ з'їздів СДПУ(О).

4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши<ref>Верховний суд визнав, що КДБ довіряло Медведчуку Правда про Медведчука // Корреспондент.net, 03.08.2007</ref>, що оспорені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності. Рішення збіглося в часі з проведенням з'їзду Партії регіонів наступного дня, де відбувалося голосування за виборчий список кандидатів у депутати, де за попередніми даними мав фігурувати Медведчук (при тому, що інші вагомі члени СДПУ(о) Шуфрич та Папієв таки перейшли до Партії регіонів).<ref>Медведчук, Шуфрич та Папієв в'їдуть в Раду на плечах Януковича? // Expres.ua, 27.07.2007.</ref> Експерти твердили<ref>http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2007/07/070731_regions_list_ak.shtml Партія регіонів узгодила список на вибори</ref>, що входження до списку регіоналів Віктора Медведчука, який за кілька днів залишив посаду лідера соціал-демократів<ref>http://iplus.com.ua/bin/article.php?article_id=3944 Медведчук більше не голова СДПУ(о)</ref>, може стати початком повернення його у велику політику. Але Віктора Медведчука не виявилося в списках, що пізніше пояснила член політради Партії регіонів Ганна Герман<ref>http://www.unian.net/ukr/news/news-206320.html Чому в списку Партії регіонів немає Медведчука</ref>. Вона вважає, що робота в парламенті не цікавить колишнього голову СДПУ(О), і він «має намір зосередити свої зусилля на своїй професійній діяльності».

2 липня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов Медведчука до Ющенка. Суд визнав протиправною та незаконною бездіяльність глави держави в питанні проголошення всеукраїнського референдуму щодо вступу України в НАТО та її участі в Єдиному економічному просторі разом з Росією, Казахстаном та Білоруссю, а також зобов'язав президента проголосити відповідний референдум шляхом видання указу.<ref>Ющенка зобов'язали оголосити референдум по НАТО і ЄЕП</ref>

Заяви та політичні погляди

Євромайдан

Активісти Євромайдану вважають, що одним з замовників розбійного нападу на журналістку Тетяну Чорновол міг бути саме Віктор Медведчук.<ref>Замовником нападу на Чорновол міг бути Медведчук і ще дехто Українська правда, 28 грудня 2013 р.</ref> Активісти Євромайдану організували автопробіг до будинку Віктора Медведчука, щоб оголосити йому свій протест.<ref name="Палац Медведчука">Автомайдан приїхав до Медведчука і зламав йому паркан Українська правда, 29 грудня 2013 р.</ref> Активісти акції називали Віктора Медведчука «ляльководом» та безпосередньо пов'язували його ім'я із усіма кривавими подіями на Євромайдані — Силовий розгін Євромайдану в Києві 30 листопада, побиття людей під час подій біля Адміністрації Президента 1 грудня та Штурм Євромайдану 11 грудня 2013 р.<ref name="Палац Медведчука"/> Проте до учасників акції ніхто не вийшов й вони вишикувалися вздовж паркану і просто в нього стукали. Частина пікетувальників насідала на ворота, від чого ті зламалися.<ref name="Палац Медведчука"/>

На такі дії учасників акції Віктор Медведчук відреагував того ж дня, назвавши це вандалізмом і висловив свою готовність до війни:<ref>Медведчук — Майдану: Хочете воювати? Я вмію Українська правда, 29 грудня 2013 р.</ref> Шаблон:Цитата У відповідь Медведчуку було зазначено, що він незаконно заволодів дачними будинками у Пущі-Водиці, на місці яких збудував свій маєток.<ref name="незаконна приватизація">Медведчука просять розповісти про приватизацію під свій палац Українська правда, 30 грудня 2013 р.</ref> Про цей факт свідчить заява Михайла Чечетова, який на час незаконної приватизації дачних будинків Медведчуком у 2004 р. обіймав посаду голови Фонду держмайна. У своїй заяві до ДСБЕЗ МВС України від 25 серпня 2005 р. Михайло Чечетов засвідчує, що він<ref name="незаконна приватизація"/> Шаблон:Цитата Віктор Медведчук був одним із акціонерів ФК «Динамо».<ref name="адвокат"/>

Того ж дня Медведчук намагався спростувати цю інформацію, а його адвокат почав вимагати від Української правди опублікувати спростування.<ref name="адвокат">Медведчук заперечує незаконну приватизацію Українська правда, 30 грудня 2013 р.</ref> Проте Віктор Медведчук не надав документів, які підтверджують правдивість його слів, тому газета стверджує, що не може спростувати цю опубліковану інформацію.<ref name="адвокат"/>

Міжнародні санкції

17 березня 2014 року США ввели персональні санкції проти переліку осіб, які загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України, та за підрив демократичних інститутів і процесів в Україні. У цьому списку осіб знаходиться і Віктор Медведчук. Він звинувачується урядом США в наданні суттєвої фінансової, матеріальної та технологічної підтримки Януковичу, і в тому, що він є одним із лідерів організації Український вибір, члени якої займаються діями чи політикою, які підривають демократичні процеси або установи в Україні та загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України<ref>The White House, Office of the Press Secretary, March 17, 2014</ref>.

Співпраця з терористичними організаціями і посередництво

23 червня 2014 року, відповідно до звіту ОБСЄ, представляв на переговорах терористичні організації ДНР і ЛНР<ref>Звіт ОБСЄ: Медведчук на переговорах представляв ДНР і ЛНР</ref>. Офіційний представник України інформацію щодо ролі Медведчука в переговорному процесі коментувати відмовився.<ref>Медведчук и Шуфрич не представляли Украину на переговорах з терористами — Чалый Шаблон:Ref-ru</ref>

З перших днів війни з Росією Медведчук неодноразово заявляв про своє бажання врегулювати цей конфлікт мирним шляхом, почати «широкий діалог між Києвом і Донбасом», щоправда, не згадуючи про ініціатора військових дій — Російську Федерацію..

З травня 2014 року Медведчук і Нестор Шуфрич вели переговори з представниками терористичних організацій ЛНР і ДНР щодо припинення ними військових дій на Донбасі.<ref>Шаблон:Cite web</ref> В результаті вдалося досягти угоди про «початок діалогу» між Тристоронньою контактною групою (до якої входять представники ОБСЄ, України та Росії) і ДНР з ЛНР.

23 і 27 червня було домовлено про запровадження режиму припинення вогню,<ref>Шаблон:Cite web</ref><ref>Шаблон:Cite web</ref> який за фактом неодноразово порушувався терористами і тому фактично заважав ЗСУ звільняти території і оборонятись.<ref>Шаблон:Cite web</ref>

У червні 2014 року федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель запропонувала призначити Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи.<ref>Шаблон:Cite web</ref>

З 20 грудня 2014 року Медведчук займається питанням обміну заручниками, що утримуються терористами, із полоненими терористами, затриманими українськими військовими. За розпорядженням керівництва СБУ Медведчука призначено спецпредставником для переговорів щодо врегулювання ситуації в зоні АТО в Мінську.<ref>Шаблон:Cite web</ref>

З травня 2015 року входить до складу в рамках підгрупи з гуманітарних питань Тристоронньої групи здійснює обмін полоненими. Спільно з місією Червоного Хреста в Україні займається пошуком зниклих осіб. З грудня 2014 року до початку листопада 2016 року терористами було звільнено 403 особи.<ref>Шаблон:Cite web</ref>

Антидержавна антиукраїнська таємна провокаційна діяльність

18 липня 2017 року у Криму таємно зустрічався з Президентом Росії Володимиром Путіним та обговорював питання, зміст яких недоступний широкій громадськості України<ref>Путин в Крыму встречался с лидером «Украиснкого выбора» /РБК-RU, 24.08.2017/</ref>,<ref>В Крыму Путин тайно встречался с Медведчуком /События Крыма, 25.08.2017/</ref>.

У березні 2018 року афільовані до нього особи були затримані за Справою Рубана — Савченко.<ref>Шаблон:Cite web</ref><ref>Шаблон:Cite web</ref><ref>Шаблон:Cite web</ref>

Монополізація ринку природного газу

У лютому 2017 року журналісти телепрограми «Схеми» виявили, що підконтрольна Петру Порошенку Служба безпеки України заблокувала роботу 16-м традиційним компаніям-імпортерам зрідженого газу в Україні під приводом причетності до терористичних організацій на Сході України. Натомість на ринок ввійшли чотири нові компанії «Глуско Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Велика Британія) і Gikka Limited (Британські Виргінські острова), що пов'язані з кумом Володимира Путіна Медведчуком<ref>Деятельность традиционных 16 импортеров сжиженного газа заблокирована СБУ Шаблон:Ref-ru</ref>.

Нагороди

Особисте життя

Власник яхти Royal Romance<ref>Yacht Royal Romance, owned by Ukrainian oligarch Viktor Medvedchuk</ref> та літака Dassault Falcon 900EX (P4-GEM)<ref>The Private Jet Owners Register — Russian Jet Owners</ref>.

Див. також

Примітки

Шаблон:Reflist

Література

Посилання

Шаблон:Вікіцитати Шаблон:Commonscat

Шаблон:Голови Верховної Ради УРСР та керівництва Верховної Ради України Шаблон:Заступник Голови Верховної Ради України Шаблон:Керівники Адміністрації Президента України Шаблон:Бібліоінформація