Відмінності між версіями «Сільвіо Берлусконі»

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Сильвіо Берлусконі''' (італ. Silvio Berlusconi) — італійський політик, колишній Прем'єр-міністр...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
'''Сильвіо Берлусконі''' (італ. Silvio Berlusconi) — італійський політик, колишній Прем'єр-міністр Італії (1994—1995, 2001—2006, 2008—2011). Один із найзаможніших медіамагнатів в Італії, був третім в Італії та 118 у світі в списку найзаможніших людей планети за версією журналу Forbes 2011 року. Власник контрольного пакету акцій холдингу «Fininvest», який об'єднує приблизно 150 компаній, що діють практично у всіх сферах життя італійців. Був власником ФК «Мілан» з 1986 до 2017 року.
+
[[Файл:Silvio Berlusconi 2018.jpg|міні|Silvio Berlusconi]]
 +
'''Сильвіо Берлусконі''' (італ. Silvio Berlusconi) — італійський політик, колишній Прем'єр-міністр Італії (1994—1995, 2001—2006, 2008—2011). Один із найзаможніших медіамагнатів в Італії, був третім в Італії та 118 у світі в списку найзаможніших людей планети за версією журналу Forbes 2011 року. Власник контрольного пакету акцій холдингу «Fininvest», який об'єднує приблизно 150 компаній, що діють практично у всіх сферах життя італійців. Був власником ФК «Мілан» з 1986 до 2017 року.  
  
Після припинення своїх повноважень як прем'єр-міністра Італії 2011 року, Берлусконі продовжив підтримувати контакти з президентом Росії Володимиром Путіним.
+
== Діяльність ==
 +
Після припинення своїх повноважень як прем'єр-міністра Італії 2011 року, Берлусконі [http://www.pravda.com.ua/news/2015/09/11/7080954/ продовжив] підтримувати контакти з президентом Росії Володимиром Путіним. Упродовж своєї кар'єри політика Берлусконі неодноразово притягувався до суду за звинуваченням у приховуванні доходів і даванні хабарів, а також у зв'язках з мафією і незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії.  
  
17 вересня 2015 року, у відповідь на незаконний перетин державного кордону України та відвідини окупованого Росією Криму, Служба безпеки України заборонила Берлусконі в'їзд в Україну. Як повідомила прессекретар СБУ Олена Гітлянська, заборона введена на 3 роки, до 17 вересня 2018 року, в інтересах забезпечення безпеки держави.
+
У вересні 2015 року колишній прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі відвідав окупований Росією Крим, де пробув кілька днів і мав «приватну зустріч» із російським лідером Володимиром Путіним.
 +
 
 +
17 вересня 2015 року, у відповідь на незаконний перетин державного кордону України та відвідини окупованого Росією Криму, Служба безпеки України [http://ukranews.com/news/182601.Eks-premeru-Italii-Berluskoni-zapretili-vezd-v-Ukrainu.uk заборонила] Берлусконі в'їзд в Україну.  
 +
 
 +
Берлусконі багато разів виступав на підтримку Путіна з проблем Чечні та дотримання прав людини в Росії, наполегливо виправдовував дії Росії в Криму та в Україні, що призвело до Берлусконі критики міжнародної спільноти на Заході, а також італійської опозиції; опоненти навіть [https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B0%D1%8F:%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3/9785170940813 називали] Берлусконі «рупором Путіна».
 +
 
 +
У період четвертого прем'єрства увага світової преси привернула незвичайний вплив на Берлусконі з боку Путіна та особливі відносини між двома лідерами. Ще в 2010 році Берлусконі [http://www.inopressa.ru/article/03Dec2010/lemonde/berlusconi.html отримав репутацію «посла Путіна» в Європі], газета Le Monde відзначала переплетення дружніх та комерційних інтересів Берлусконі та Путіна, що, зокрема, знайшло відображення під час укладання російсько-італійських газових контрактів. Коментатори вказували, що обидва прем'єр-міністри безпосередньо пов'язані між собою і контролюють найважливіші ресурси своїх національних економік; при цьому у використанні ресурсів Берлусконі та Путін «керуються не лише міркуваннями рентабельності та комерції».
 +
 
 +
Російська служба Бі-бі-сі цитує американську дипломатичну депешу, опубліковану Wikileaks, яка [http://www.mk.ru/politics/article/2010/12/03/549209-wikileaks-rasskazal-podrobnosti-o-druzhbe-berluskoni-s-putinyim.html стверджує], що Берлусконі під час перебування прем'єр-міністром легко поступався Росії в питаннях великої політики, намагався «будь-якою ціною бути в милості у Путіна і нерідко висловлював думки, прямо підказані йому Путіним». Наголошувалося також, що Берлусконі імпонує «мачистський, вольовий та авторитарний стиль Путіна», і неодмінним атрибутом зустрічі Сільвіо та Володимира є обмін цінними подарунками.
 +
 
 +
== Біографія ==
 +
Народився 29 вересня 1936 в Мілані. Його батько, Луїджі, був банківським службовцем, матір звали Розелла Боссі. Після закінчення звичайної середньої школи 1955 року він вступив до Міланського університету на факультет прикладної юриспруденції, який закінчив на відмінно 1961 року, діставши можливість написати наукову роботу з реклами.
 +
 
 +
=== Бізнесмен ===
 +
Сильвіо Берлусконі почав своє ділове життя в будівельній індустрії, і ця діяльність залишалася його основним заняттям протягом 20 років.
 +
 
 +
=== Медіамагнат ===
 +
Наприкінці 70-х, у момент збільшення обсягів показу локальної телевізійної мережі (TeleMilano), Сильвіо Берлусконі усвідомив, що Італія готова до перегляду комерційного телебачення в національних масштабах і сконцентрував усю свою енергію на цьому новому і захоплюючому напрямі роботи. 1980 року він заснував Canale 5 — першу національну комерційну телевізійну мережу в Італії, яка відразу ж завоювала популярність серед телеглядачів. Дещо пізніше він створив ще два телеканали: Italia 1 (почав мовлення з Расконі 1982 року) і Retequatro (почав мовлення 1984 року з Мондадорі).
 +
 
 +
Ключовими чинниками його успіху в цьому почині виявилися створення Pubitalia80, компанії, що займається виготовленням інформаційної реклами, та програмних графіків з підбором найпопулярніших телепрограм. Телевізійний комерційний бізнес отримав новий поштовх у своєму розвитку у момент створення телевізійного огляду TV Sorrisi e Canzoni, який практично відразу ж став одним з найпопулярніших журналів, тираж якого склав більше 2 мільйонів. Це зміцнило позиції, які Сільвіо Берлусконі вже займав у світі видання газет і журналів, спираючись на володіння контрольним пакетом акцій Il Giornale, національної щоденної газети, що видається Індро Монтанеллі, одним з найвідоміших журналістів Італії. Наприкінці 80-х інтерес до видавничої справи увінчався створенням провідного Видавничого Будинку Італії Mondadori.
 +
 
 +
Успіх комерційного телебачення в Італії дозволив Сильвіо розвинути ще кілька напрямів діяльності 80-х роках, які були об'єднані в рамках Fininvest holding company (заснованою 1978 року). Сюди можна віднести створення телевізійного комерційного телеканалу La Chinq у Франції, який почав мовлення 1986 року, створення телеканалів в Німеччині (Telefunt, 1987) і Іспанії (Telechinco, 1989). Унаслідок такого стрімкого зростання на початок 90-х Fininvest стала другою за величиною приватною компанією в Італії (кількість працівників компанії становила близько 40 000) і найбільшою медіагрупою не тільки в Італії, але й у Європі. 1986 року Сильвіо Берлусконі став президентом A.C.Milan — одного з найвідоміших футбольних клубів в Італії.
 +
 
 +
=== Політик ===
 +
 
 +
==== Рання політична кар'єра ====
 +
На початку 1994 року Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися політикою. 26 січня того ж року він пішов зі своєї посади у Fininvest і створив новий політичний рух Вперед, Італія. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість у парламенті. Надалі Президент Республіки доручив Берлусконі сформувати уряд, який затвердив Парламент у травні 1994.
 +
 
 +
На всіх рівнях, від національного до сімейного було визнано, що Уряд, очолюваний Сільвіо Берлусконі, зумів досягти важливих результатів.
 +
 
 +
Від 1999 року сам Берлусконі кілька разів поставав перед італійським судом за звинуваченням в економічних злочинах (несплаті податків, даванні хабаря), але був повністю виправданий.
 +
 
 +
Берлусконі знову очолив уряд після того, як новий правоцентристський блок «Дім свободи» отримав перемогу на виборах 15 травня 2001 року. Передвиборчі обіцянки Берлусконі включали скорочення податків і бюрократичного апарату, збільшення пенсій і числа робочих місць, боротьбу з нелегальною імміграцією. Передбачалося провести реформи систем освіти і охорони здоров'я, судової системи. У вересні 2003 року прем'єр заявив про запуск масштабного реформування державного устрою Італії.
 +
 
 +
Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро 2002 року стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення й загострення соціального тертя. У 2002 і 2003 роках пройшли масові акції протесту. Незадоволеність італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 року країна надавала активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку. У квітні 2005 року коаліція «Дім свободи» зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі відповідно до конституції вимушений був піти у формальну відставку. Загальні вибори в квітні 2006 року праві партії програли, хоч і з мінімальним розривом у голосах. Хоча факт перемоги лівоцентристів був підтверджений конституційним судом і навіть деякі прихильники Берлусконі закликали свого лідера визнати поразку, політик і медіамагнат покидав свій пост вельми неохоче. Лише 2 травня 2006 року він нарешті подав офіційне прохання про відставку. Але йти з політичної арени Берлусконі не збирався, він став депутатом Європарламенту від своєї партії.
 +
 
 +
Упродовж своєї кар'єри Берлусконі неодноразово притягувався до суду за звинуваченням у приховуванні доходів і даванні хабарів, а також у зв'язках з мафією і незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії. Проте адвокатам підприємця вдавалося позбавити його від відповідальності, вдаючись до апеляційних судових інстанцій. Два чергові процеси проти Берлусконі було припинено 2008 року у зв'язку з участю експрем'єра в парламентських виборах.
 +
 
 +
Сам Берлусконі називав своє переслідування політично вмотивованим і наслідком спрямованих дій «судової мафії». На користь позиції Берлусконі свідчить той факт, що судові розслідування неодмінно поновлювалися в момент його повернення до влади, і самі собою стихали, коли він залишав владні кабінети.
 +
 
 +
==== Повернення до влади 2008 ====
 +
Політична коаліція політичних опонентів з лівого табору виявилася нестійкою і розвалилася від внутрішніх чвар через 18 місяців. На позачергових виборах 14-15 квітня 2008 року нова партія Берлусконі «Народ свободи» і її союзники по правоцентристській коаліції здобули перемогу і отримали більшість в обох палатах італійського парламенту. Сильвіо Берлусконі став єдиним державним політиком, якому вдалося за 14 років тричі очолити італійський уряд. Із 5 травня 2008 року Сильвіо Берлусконі офіційно склав присягу прем'єра, обійнявши цю посаду вчетверте.
 +
 
 +
У березні 2009 прем'єр-міністр Сильвіо Берлусконі оголосив про створення нової правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала панівна коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італія» та права партія «Національний альянс» Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації.
 +
 
 +
Улітку 2009 року, Берлусконі потрапив у серію скандалів з сексуальним підтекстом. Від нього пішла жінка, звинувативши його в подружніх зрадах. Преса винуватила прем'єра у зв'язках з неповнолітньою моделлю; у включенні в списки кандидатів до Європарламенту молодих привабливих жінок; у вечірках на віллі прем'єра із запрошенням моделей коштом приватних підприємців. Із Берлусконі пов'язують появу в сучасному італійському лексиконі специфічного вислову «бунґа-бунґа». Берлусконі тільки у жовтні 2021 року був виправданий за звинуваченнями в корупції в судовій системі у справі стосовно підкупу свідків, які мали дати свідчення про те, що відбувалося на вечірках «бунга-бунга» з молодими гостями жіночої статі на його віллі в Аркоре, на околиці Мілану.
 +
 
 +
Водночас були відновлені кілька процесів, у яких Сильвіо Берлусконі проходив як співучасник протизаконних дій у господарській діяльності. Прем'єра захищав закон про недоторканність вищих посадових осіб держави, прийнятий правою більшістю. Але 7 жовтня 2009 Конституційний суд Італії ухвалив, що імунітет прем'єр-міністра країни Сильвіо Берлусконі від кримінального переслідування порушує конституцію. Крім того, служителі Феміди вирішили, що вигідний прем'єрові закон був ухвалений з порушенням норм. Він пройшов у парламенті як звичайний закон, хоча мав прийматися як конституційна реформа, що набагато складніше.
 +
[[Категорія:Італія]]
 +
[[Категорія:Гібридний вплив РФ]]
 +
[[Категорія:Політики]]
 +
[[Категорія:Дипломати]]
 +
[[Категорія:Бізнес]]

Поточна версія на 21:30, 30 травня 2022

Silvio Berlusconi

Сильвіо Берлусконі (італ. Silvio Berlusconi) — італійський політик, колишній Прем'єр-міністр Італії (1994—1995, 2001—2006, 2008—2011). Один із найзаможніших медіамагнатів в Італії, був третім в Італії та 118 у світі в списку найзаможніших людей планети за версією журналу Forbes 2011 року. Власник контрольного пакету акцій холдингу «Fininvest», який об'єднує приблизно 150 компаній, що діють практично у всіх сферах життя італійців. Був власником ФК «Мілан» з 1986 до 2017 року.

Діяльність

Після припинення своїх повноважень як прем'єр-міністра Італії 2011 року, Берлусконі продовжив підтримувати контакти з президентом Росії Володимиром Путіним. Упродовж своєї кар'єри політика Берлусконі неодноразово притягувався до суду за звинуваченням у приховуванні доходів і даванні хабарів, а також у зв'язках з мафією і незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії.

У вересні 2015 року колишній прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі відвідав окупований Росією Крим, де пробув кілька днів і мав «приватну зустріч» із російським лідером Володимиром Путіним.

17 вересня 2015 року, у відповідь на незаконний перетин державного кордону України та відвідини окупованого Росією Криму, Служба безпеки України заборонила Берлусконі в'їзд в Україну.

Берлусконі багато разів виступав на підтримку Путіна з проблем Чечні та дотримання прав людини в Росії, наполегливо виправдовував дії Росії в Криму та в Україні, що призвело до Берлусконі критики міжнародної спільноти на Заході, а також італійської опозиції; опоненти навіть називали Берлусконі «рупором Путіна».

У період четвертого прем'єрства увага світової преси привернула незвичайний вплив на Берлусконі з боку Путіна та особливі відносини між двома лідерами. Ще в 2010 році Берлусконі отримав репутацію «посла Путіна» в Європі, газета Le Monde відзначала переплетення дружніх та комерційних інтересів Берлусконі та Путіна, що, зокрема, знайшло відображення під час укладання російсько-італійських газових контрактів. Коментатори вказували, що обидва прем'єр-міністри безпосередньо пов'язані між собою і контролюють найважливіші ресурси своїх національних економік; при цьому у використанні ресурсів Берлусконі та Путін «керуються не лише міркуваннями рентабельності та комерції».

Російська служба Бі-бі-сі цитує американську дипломатичну депешу, опубліковану Wikileaks, яка стверджує, що Берлусконі під час перебування прем'єр-міністром легко поступався Росії в питаннях великої політики, намагався «будь-якою ціною бути в милості у Путіна і нерідко висловлював думки, прямо підказані йому Путіним». Наголошувалося також, що Берлусконі імпонує «мачистський, вольовий та авторитарний стиль Путіна», і неодмінним атрибутом зустрічі Сільвіо та Володимира є обмін цінними подарунками.

Біографія

Народився 29 вересня 1936 в Мілані. Його батько, Луїджі, був банківським службовцем, матір звали Розелла Боссі. Після закінчення звичайної середньої школи 1955 року він вступив до Міланського університету на факультет прикладної юриспруденції, який закінчив на відмінно 1961 року, діставши можливість написати наукову роботу з реклами.

Бізнесмен

Сильвіо Берлусконі почав своє ділове життя в будівельній індустрії, і ця діяльність залишалася його основним заняттям протягом 20 років.

Медіамагнат

Наприкінці 70-х, у момент збільшення обсягів показу локальної телевізійної мережі (TeleMilano), Сильвіо Берлусконі усвідомив, що Італія готова до перегляду комерційного телебачення в національних масштабах і сконцентрував усю свою енергію на цьому новому і захоплюючому напрямі роботи. 1980 року він заснував Canale 5 — першу національну комерційну телевізійну мережу в Італії, яка відразу ж завоювала популярність серед телеглядачів. Дещо пізніше він створив ще два телеканали: Italia 1 (почав мовлення з Расконі 1982 року) і Retequatro (почав мовлення 1984 року з Мондадорі).

Ключовими чинниками його успіху в цьому почині виявилися створення Pubitalia80, компанії, що займається виготовленням інформаційної реклами, та програмних графіків з підбором найпопулярніших телепрограм. Телевізійний комерційний бізнес отримав новий поштовх у своєму розвитку у момент створення телевізійного огляду TV Sorrisi e Canzoni, який практично відразу ж став одним з найпопулярніших журналів, тираж якого склав більше 2 мільйонів. Це зміцнило позиції, які Сільвіо Берлусконі вже займав у світі видання газет і журналів, спираючись на володіння контрольним пакетом акцій Il Giornale, національної щоденної газети, що видається Індро Монтанеллі, одним з найвідоміших журналістів Італії. Наприкінці 80-х інтерес до видавничої справи увінчався створенням провідного Видавничого Будинку Італії Mondadori.

Успіх комерційного телебачення в Італії дозволив Сильвіо розвинути ще кілька напрямів діяльності 80-х роках, які були об'єднані в рамках Fininvest holding company (заснованою 1978 року). Сюди можна віднести створення телевізійного комерційного телеканалу La Chinq у Франції, який почав мовлення 1986 року, створення телеканалів в Німеччині (Telefunt, 1987) і Іспанії (Telechinco, 1989). Унаслідок такого стрімкого зростання на початок 90-х Fininvest стала другою за величиною приватною компанією в Італії (кількість працівників компанії становила близько 40 000) і найбільшою медіагрупою не тільки в Італії, але й у Європі. 1986 року Сильвіо Берлусконі став президентом A.C.Milan — одного з найвідоміших футбольних клубів в Італії.

Політик

Рання політична кар'єра

На початку 1994 року Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися політикою. 26 січня того ж року він пішов зі своєї посади у Fininvest і створив новий політичний рух Вперед, Італія. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість у парламенті. Надалі Президент Республіки доручив Берлусконі сформувати уряд, який затвердив Парламент у травні 1994.

На всіх рівнях, від національного до сімейного було визнано, що Уряд, очолюваний Сільвіо Берлусконі, зумів досягти важливих результатів.

Від 1999 року сам Берлусконі кілька разів поставав перед італійським судом за звинуваченням в економічних злочинах (несплаті податків, даванні хабаря), але був повністю виправданий.

Берлусконі знову очолив уряд після того, як новий правоцентристський блок «Дім свободи» отримав перемогу на виборах 15 травня 2001 року. Передвиборчі обіцянки Берлусконі включали скорочення податків і бюрократичного апарату, збільшення пенсій і числа робочих місць, боротьбу з нелегальною імміграцією. Передбачалося провести реформи систем освіти і охорони здоров'я, судової системи. У вересні 2003 року прем'єр заявив про запуск масштабного реформування державного устрою Італії.

Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро 2002 року стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення й загострення соціального тертя. У 2002 і 2003 роках пройшли масові акції протесту. Незадоволеність італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 року країна надавала активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку. У квітні 2005 року коаліція «Дім свободи» зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі відповідно до конституції вимушений був піти у формальну відставку. Загальні вибори в квітні 2006 року праві партії програли, хоч і з мінімальним розривом у голосах. Хоча факт перемоги лівоцентристів був підтверджений конституційним судом і навіть деякі прихильники Берлусконі закликали свого лідера визнати поразку, політик і медіамагнат покидав свій пост вельми неохоче. Лише 2 травня 2006 року він нарешті подав офіційне прохання про відставку. Але йти з політичної арени Берлусконі не збирався, він став депутатом Європарламенту від своєї партії.

Упродовж своєї кар'єри Берлусконі неодноразово притягувався до суду за звинуваченням у приховуванні доходів і даванні хабарів, а також у зв'язках з мафією і незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії. Проте адвокатам підприємця вдавалося позбавити його від відповідальності, вдаючись до апеляційних судових інстанцій. Два чергові процеси проти Берлусконі було припинено 2008 року у зв'язку з участю експрем'єра в парламентських виборах.

Сам Берлусконі називав своє переслідування політично вмотивованим і наслідком спрямованих дій «судової мафії». На користь позиції Берлусконі свідчить той факт, що судові розслідування неодмінно поновлювалися в момент його повернення до влади, і самі собою стихали, коли він залишав владні кабінети.

Повернення до влади 2008

Політична коаліція політичних опонентів з лівого табору виявилася нестійкою і розвалилася від внутрішніх чвар через 18 місяців. На позачергових виборах 14-15 квітня 2008 року нова партія Берлусконі «Народ свободи» і її союзники по правоцентристській коаліції здобули перемогу і отримали більшість в обох палатах італійського парламенту. Сильвіо Берлусконі став єдиним державним політиком, якому вдалося за 14 років тричі очолити італійський уряд. Із 5 травня 2008 року Сильвіо Берлусконі офіційно склав присягу прем'єра, обійнявши цю посаду вчетверте.

У березні 2009 прем'єр-міністр Сильвіо Берлусконі оголосив про створення нової правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала панівна коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італія» та права партія «Національний альянс» Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації.

Улітку 2009 року, Берлусконі потрапив у серію скандалів з сексуальним підтекстом. Від нього пішла жінка, звинувативши його в подружніх зрадах. Преса винуватила прем'єра у зв'язках з неповнолітньою моделлю; у включенні в списки кандидатів до Європарламенту молодих привабливих жінок; у вечірках на віллі прем'єра із запрошенням моделей коштом приватних підприємців. Із Берлусконі пов'язують появу в сучасному італійському лексиконі специфічного вислову «бунґа-бунґа». Берлусконі тільки у жовтні 2021 року був виправданий за звинуваченнями в корупції в судовій системі у справі стосовно підкупу свідків, які мали дати свідчення про те, що відбувалося на вечірках «бунга-бунга» з молодими гостями жіночої статі на його віллі в Аркоре, на околиці Мілану.

Водночас були відновлені кілька процесів, у яких Сильвіо Берлусконі проходив як співучасник протизаконних дій у господарській діяльності. Прем'єра захищав закон про недоторканність вищих посадових осіб держави, прийнятий правою більшістю. Але 7 жовтня 2009 Конституційний суд Італії ухвалив, що імунітет прем'єр-міністра країни Сильвіо Берлусконі від кримінального переслідування порушує конституцію. Крім того, служителі Феміди вирішили, що вигідний прем'єрові закон був ухвалений з порушенням норм. Він пройшов у парламенті як звичайний закон, хоча мав прийматися як конституційна реформа, що набагато складніше.