Васильєв Геннадій

Матеріал з Shpionopedia
Перейти до: навігація, пошук
Васильєв Геннадій.jpg

Генна́дій Андрі́йович Васи́льєв (3 жовтня 1953, Сталіно, Українська РСР, СРСР) — український політик, народний депутат, Генеральний прокурор України (18 листопада 2003 — 9 грудня 2004).

Політична кар'єра

Керівник партії «Держава» (http://www.derzhava.org)

Прокурорська кар'єра

Після закінчення вузу Васильєв працював в прокуратурі Ленінського району Донецька. Був начальником слідчого управління прокуратури Донецької області. Потім шість років очолював ту ж прокуратуру. Його старший брат Олександр Васильєв (1951 р.н.) водночас був начальником контрольно-ревізійного управління області, а ще раніше займав пост голови податкової адміністрації в Донецькій області.

Г.Васильєв кілька разів був народним депутатом України (в 1994, 1998, 2002 і 2007 рр.). У Верховній Раді IV скликання перебував у фракції Єдина Україна, сформованої на базі "прокучмівського" виборчого блоку "За єдину Україну". Пропрезидентською більшістю був обраний першим віце-спікером парламенту.

18 листопада 2003 року президент Леонід Кучма призначив Васильєва на посаду генпрокурора України. Він змінив на цій посаді звільненого за "надмірну політизацію органу загалом і створення власного політичного іміджу" Святослава Піскуна. Втратив пост 9 грудня 2004 року - після того, як Піскун домігся в Печерському райсуді Києва відновлення на посаді шефа ГПУ. За час керівництва Генпрокуратурою на адресу Васильєва з боку опозиції не раз звучали звинувачення в тому, що він обслуговує інтереси керуючого режиму і "донецького клану".

На дострокових парламентських виборах 2007 року пройшов до Верховної Ради за списком Партії регіонів. Член парламентського комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

28 квітня 2010 року призначений заступником голови Адміністрації президента України Віктора Януковича. Проте 2 лютого 2011-го був звільнений. Як зазначила заступник глави АП Ганна Герман, це було особисте прохання Васильєва. Після звільнення з Адміністрації він повернувся до Верховної Ради.

Народний депутат України

Народний депутат України 2-го скликання з 07.1994 (1-й тур) до 04.1998, Калінінський виборчий округ № 109 Донецької області. З'яв. 57.41 %, за 56.66 %. Член Комітету з питань законності та правопорядку. Член групи «Незалежні».

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 61 Донецької області. З'яв. 70.7 %, за 45.9 %, 12 суперників. На час виборів прокурор Донецької області. Член фракції НДП (05.1998-05.99); позафракційний (05.1999-02.2000), член групи «Трудова Україна» (з 02.2000). Член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (07.1998-02.2000), член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з 02.2000).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-12.03, виборчий округ № 61 Донецької області, самовисування. За 54.83 %, 20 суперників. Уповноважений представник фракції «Єдина Україна» (05.2002). 1-й заступник Голови ВР України (28 травня 2002-18 листопада 03). Склав депутатські повноваження 11 грудня 2003.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., обраний за списками Партії регіонів. Одночасно з 28 квітня 2010 року по 2 лютого 2011 року — заступник Глави Адміністрації Президента України.

З грудня 2012 року по листопад 2014 року - народний депутат України VII скликання, пройшов за списком Партії регіонів (№54). Член парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Безпартійний.

Скандали

Через кілька місяців після відставки органи прокуратури порушили стосовно свого колишнього шефа кримінальну справу за підозрою в перевищенні службових повноважень. Крім того, ГПУ цікавилася ступенем участі Васильєва у замаху службових осіб Генпрокуратури на незаконне вилучення у 2004 році 1700 га земель у Кагарлицькому районі Київської області, що належали виправно-трудовій колонії №115. Своєю чергою, представники Партії регіонів заявили, що Васільєв піддається переслідуванню з політичних мотивів - за те, що "виступив проти грубих порушень законодавства під час помаранчевої революції", а пізніше "публічно і аргументовано давав негативну оцінку роботі помаранчевої влади". Зрештою жодне з кримінальних справ, в яких фігурантом виступав екс-генпрокурор, до суду не довели.

Політика. Васильєв, попри спроби, не зміг поповнити когорту активних гравців української політики. Як лідер партії "Держава" на парламентських виборах-2006 він, не домовившись про спільне "виступі" з Партією регіонів і ПСПУ Наталії Вітренко, спільно з Всеукраїнською партією трудящих створив виборчий блок "Держава - Трудовий союз". Блоку віддали симпатії всього 0,14% тих, хто прийшов на вибори виборців. Втім, на оголошених дострокових виборах Верховної Ради 2007 року Васильєв отримав "залізно прохідне" 17-е місце в списку одного з лідерів перегонів - "Партії регіонів". Згодом партнерство з регіоналами вивело Васильєва в заступники глави президентської адміністрації Сергія Льовочкіна.

Бізнес

Робота в органах прокуратури не завадила йому сколотити пристойний стан. Вважається, що він має відношення до великого бізнесу у вугільній галузі, металургії, фінансовій сфері. Зокрема, його називають одним із власників найбільшого в країні вугільного концерну "Енерго" (видобуток коксівного вугілля), а його партнерами по бізнесу - мультимільйонерів Віктора Нусенкіса і Леоніда Байсарова.

Входить до числа найбагатших українців. За оцінками журналу Фокус, на початку 2008 року стан нардепа і співвласника "Енерго" дорівнювало $575 млн. А кілька місяців по тому видання Корреспондент нарахувало ще більше - $1,66 млрд., поставивши Васильєва-молодшого на 16-е місце списку з півсотні провідних вітчизняних багатіїв.

Ще раніше, у 2006 році, Корреспондент писав, що брати Васильєви, займаючи високі посади у виконавчій владі, "були цінним ресурсом Енерго". Завдяки їхній підтримці великі фінансово-промислові групи побоювалися конфліктувати з концерном. А хто вирішував спробувати, ризикував зіткнутися з проблемами. Журнал наводить приклад, як свого часу пакистанський інвестор Metallsrussia накинув оком на перлину концерну Енерго - Донецький метзавод (ДМЗ). У підсумку довелося скаржитися на пресинг з боку місцевих силових структур.

За деякими даними, пожертвував тисячі доларів на будівництво православних церков, контролює телеканал "Київська Русь".

В 2011 році Г. Васильєв позивався в Україні до суду проти Віктора Нусенкіса, претендуючи на 50% акцій ГК «Донецьксталь», через що Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку призупинила торгівлю акціями 12 компаній, що входять до складу «Донецьксталі». Проте за кілька місяців судовий процес завершився. У грудні Г. Васильєв оприлюднив відкритого листа, в якому проголосив, що претендує на 50% в бізнесі Нусенкіса та що готовий судитися з ним «до повного відновлення порушених прав». Наприкінці 2012 року Г. Васильєв звернувся до Слідчого комітету в Кемеровскій області РФ з вимогою порушити кримінальну справу проти Віктора Шевцова, гендиректора багатогалузевого виробничого об'єднання «Кузбасс». Представники компаній Salesi Investments Limited і Indtec Finance B.V., підконтрольних Г. Васильєву, стверджували, що у вересні 2011 року «Кузбасс» протизаконно переєстрував 98,79% акцій вугільної компанії «Заречная» на «Интерконсалтинг» Віктора Нусенкіса, через що ці дві компанії втратили контроль над активом. Але слідча з особливо важливих справ Валентина Матвеєва відмовила в порушенні кримінальної справи «у зв'язку з відсутністю в діях Шевцова складу злочину». Юристи Г. Васильєва оскаржили відмову прокуратури Кемеровської області.

Нагороди

  • Почесний працівник прокуратури України.
  • Заслужений юрист України (06.1997).
  • Орден «За заслуги» III (11.2000), II ст. (10.2003).
  • Почесна грамота КМ України (03.2002).
  • Орден «За заслуги» I ст. (3 жовтня 2013) — за значний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність, високий професіоналізм

Біографічна довідка

Народився 3 жовтня 1953 в Сталіно. Після закінчення середньої школи працював робітником на Донецькому заводі торговельного обладнання.

9.1972-06.1976 — студент Харківського юридичного інституту, спеціальність «Правознавство»;

7.1976-03.1979 — стажист, слідчий прокуратури Ленінського району, м. Донецька Донецької області;

3.1979-01.1981 — помічник прокурора Ленінського району м. Донецька Донецької області;

1.1981-05.1981 — прокурор слідчого управління, прокурор-криміналіст прокуратури Донецької області;

5.1981-06.1984 — прокурор Ленінського району, м. Донецька Донецької області;

6.1984-01.1987 — начальник слідчого управління прокуратури Донецької області;

1.1987-05.1988 — заступник начальника слідчого управління, начальник загального нагляду Прокуратури УРСР;

5.1988-12.1991 — заступник прокурора Донецької області;

12.1991-07.1996 — прокурор Донецької області;

З 07.1994 — народний депутат України ІІ скликання;

З 07.1996-07.1997 — виконував повноваження народного депутата України на постійній основі;

З 03.1998-04.2002 — народний депутат України ІІІ скликання;

З 04.2002 — народний депутат України IV скликання;

З 28 травня 2002 — перший заступник Голови Верховної Ради України;

З 18 листопада 2003 — Генеральний прокурор України (призначений Указом Президента України від 18 листопада 2003 року)

8 грудня 2004 — подав заяву про відставку з посади Генерального прокурора України

Одружений. Разом з дружиною Ларисою Олександрівною - викладачем іноземних мов, виховує двох дітей: дочку Валерію і сина Андрія.