Кедмі Яків
Кедмі «Яша» Яків, Яаков (івр. יעקב קדמי; народжений. Казаков Яков Иосифович; 5 березня 1947, Москва, СРСР) — скандальний ізраїльський державний діяч, керівник спецслужби «Натів» в 1992-1999 роках, експерт з питань військово-політичних та міжнародної політики.
Погляди
Для нього характерні антиамериканська, антиукраїнська риторика, лобіювання інтересів РФ. Є постійним гостем програм центральних телеканалів Росії, коментує ситуацію в Україні для пропагандистських ресурсів Кремля.
Має істотний політичний вплив у російськомовній громаді та серед російськомовних політиків Ізраїлю.
У 1970 році був запідозрений американськими спецслужбами у роботі на КДБ.
Виступає проти політики прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, в 90-х звинуватив його у «зраді інтересів вихідців з СНД» і «руйнуванні відносин з Росією».
Був першим євреєм, який публічно відмовився від радянського громадянства і зажадав, щоб йому дали можливість виїхати в Ізраїль. Причому зробив він це як раз під час Шестиденної війни, коли СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем. В "Натів" займався виключно питаннями репатріації з СРСР. Найпомітніше - переорієнтація потоку радянських емігрантів до Ізраїлю. З кінця 80-х євреї, які хотіли емігрувати з СРСР, скажімо, в США, а не в Ізраїль, були позбавлені такої можливості саме завдяки Кедмі.
Життєпис
У 1969 році здійснив алію до Ізраїлю. Служив в Армії Оборони Ізраїлю під час Війни Судного дня.
Професійний розвідник, під дипломатичним прикриттям від 1977 року працював у «Натіві» — спецслужбі Ізраїлю, займався евакуацією євреїв до Ізраїлю із країн, звідки їм було заборонено виїзд, і з гарячих точок. З діяльністю «Натіва» під керівництвом Кедмі пов'язана наймасовіша репатріація євреїв з СРСР до Ізраїлю, з переселенням більш ніж 1 мільйона осіб, що стали частиною соціального явища Велика Алія. Репатріанти із СРСР та пострадянського простору істотно підвищили ВВП Ізраїлю та його обороноздатність, а також створили соціальну базу для російськомовних політиків Ізраїлю.
У 1980-1990-х роках Кедмі був впливовим державним діячем, багато в чому визначав політику Ізраїлю. У 1996-1999 роках був ключовим учасником комітету спецслужб Ізраїлю за прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньягу з проблематики збройних сил Ірану.
1999 року Кедмі йде у відставку та отримує пенсію, еквівалентну пенсії армійського генерала (алуф).
Біографія
Народився 5 березня 1947 року у Москві в родині інженерно-технічних працівників. Навчався заочно в Московському інституті інженерів залізничного транспорту і працював на заводі бетонником-арматурником, оскільки був старшим із трьох дітей і допомагав забезпечувати сім'ю[2].
19 лютого 1967 року прийшов до ізраїльського посольства у Москві і сказав, що хоче емігрувати до Ізраїлю. Спроба радянського охоронця затримати його була невдалою. Використовуючи російську нецензурну лексику, Яків Козаков прорвався на територію посольства, де зустрівся з ізраїльським дипломатом Герцлем Амікамом (співробітником «Моссад»від 1955 року). Амікам запідозрив, що акція Казакова є провокацією КДБ, тому не відповів на його прохання дозволити йому імміграцію до Ізраїлю. Через тиждень Казаков знову прийшов до посольства, де Амікам забезпечив його матеріалами та бланками для еміграції до Ізраїлю[3].
11 червня 1967 року, в день, коли СРСР оголосив про розрив дипломатичних відносин з Ізраїлем у зв'язку з Шестиденною війною, публічно відмовився від радянського громадянства і зажадав надання йому можливості виїхати до Ізраїлю. У той же день він пробрався до американського посольства у Москві і розмовляв з консулом на тему виїзду до Ізраїлю. 20 травня 1968 року Яків Казаков написав листа до Верховної Ради СРСР, у якому засудив політику антисемітизму, зажадав звільнення від радянського громадянства і проголосив себе громадянином Ізраїлю[4]. У зверненні до депутатів Верховної Ради СРСР він написав:
"Я не желаю быть гражданином страны, где евреи подвергаются насильственной ассимиляции, где мой народ лишается своего национального лица и своих культурных ценностей… Я не желаю жить в стране, правительство которой пролило столько еврейской крови… Я не желаю вместе с вами быть соучастником уничтожения государства Израиль…"
Його заява стала першим відкритим викликом такого роду. У Якова не було родичів у Ізраїлі, а нечисленні дозволи на виїзд надавалися тільки з метою «возз'єднання сімей». Після виходу з американського посольства, яке прослуховувалося КДБ, Яків був затриманий і допитаний, але не був заарештований. За рекомендацією КДБ Якова хотіли забрати до армії, але він заявив, що його батьківщиною є Ізраїль і він готовий служити тільки в одній армії — Армії оборони Ізраїлю. Через введення радянських військ до Чехословаччини його призов до армії був відкладений. У лютому 1969 року він отримав дозвіл на еміграцію до Ізраїлю і припис протягом двох тижнів залишити Радянський Союз. За деякими свідченнями, після одержання припису публічно спалив на Червоній площі свій радянський паспорт. Сам Яків Кедмі заперечує це. Приїхавши потягом до Відня, вилетів до Ізраїлю.
В Ізраїлі
Був активістом громадського руху на підтримку репатріації радянських євреїв разом із журналісткою Геулою Коен, депутатом Шуламіт Алоні та іншими . 1970 року у Нью-Йорку провів голодування перед будинком ООН на знак протесту проти відмови в СРСР у видачі дозволу на виїзд його сім'ї до Ізраїлю. Американські спецслужби підозрювали його у роботі на КДБ. По прибутті до Ізраїлю його батьків 4 серпня 1970 року добровільно записався на строкову службу до Армії оборони Ізраїлю . Служив у танкових військах, закінчив офіцерське загальновійськове училище, потім школу військової розвідки , звільнений в запас у червні 1973 року . На той час вже був одружений, 1972 року у нього народився син .
Навчався в Техніоні на хімічному факультеті, потім закінчив Тель-Авівський університет і Коледж національної безпеки.
У другій половині 1977 року на пропозицію глави уряду Менахема Бегіна почав працювати в бюро зі зв'язків «Натів», яке займалося, зокрема, нелегальною еміграцією євреїв з країн радянського блоку . 1 травня 1978 року приступив до роботи в еміграційному транзитному центрі у Відні, одночасно змінивши прізвище на івритомовне — Кедмі .
У 1988-1990 роках працював співробітником консульської групи ізраїльського МЗС при посольстві Нідерландів у Москві. У грудні 1988 року брав участь у вирішенні кризи, пов'язаної із захопленням заручників і викраденням літака з СРСР до Ізраїлю.
У 1990-1992 роках обіймав посаду заступника директора, з 1992 по 1999 рік — директор «Натів». У 1999 році вийшов у відставку. Вніс істотний внесок в організацію репатріації радянських євреїв в Ізраїль наприкінці 1980-х — початку 1990-х років. Саме Кедмі забезпечив перенаправлення потоку єврейських емігрантів зі США на Ізраїль у жовтні 1989 року, результатом чого стала масова алія початку 1990-х років.
У жовтні 1997 року прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху створив так звану «спеціальну групу» — міжвідомчий комітет, який займався проблемою іранської гонки озброєнь і зв'язками Ірану і Росії у військовій області. Кедмі був одним з ключових членів цього комітету. Пропозиції Кедмі використовувати єврейське лобі в Росії в якості протидії інтересам Тегерану були відкинуті главою уряду. Після цього відносини між Нетаньяху і його керівником канцелярії Авігдором Ліберманом, з одного боку, і Кедмі — з іншого, зіпсувалися.
Кедмі вийшов у відставку в січні 1999 года після кількох великих скандалів у зв'язку з діяльністю «Натів» в Росії. В Ізраїлі проти нього виступили як МЗС (у зв'язку з тим, що співробітники «Натів» діяли під дипломатичним прикриттям), так і спецслужби «Моссад» и «Шабак». Згідно з власним твердженням, після виходу у відставку є пенсіонером і отримує пенсію, рівну пенсії генерала.
У квітні 1999 року під час виборчої кампанії Кедмі ініціював публічне обговорення його розбіжностей з Нетаньяху. Він атакував прем'єр-міністра за «зраду інтересів вихідців з СНД» і «руйнування відносин з Росією». Кедмі підтримав кандидатуру Ехуда Барака і сприяв його підтримці з боку російськомовної громади.
