Льовочкін Сергій Володимирович

Сергі́й Володими́рович Льо́вочкін (17 липня 1972, Київ, Українська РСР) — український політичний та державний діяч, бізнесмен; екс-голова Адміністрації Президента України, народний депутат України; доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ.

З 25 лютого 2010 по 17 січня 2014 — на думку журналу Корреспондент посідав 3-є місце в рейтингу ста найвпливовіших українців. Один з фундаторів Партії розвитку України. Член фракції Опозиційного блоку у Верховній раді.

Життєпис

Народився в сім'ї генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань.

Освіта

·        Київський державний економічний університет (1989–1993) за фахом «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності»;

·        Українська академія зовнішньої торгівлі (1999–2002), магістр міжнародного права, фах «Міжнародне право»;

·        аспірантура кафедри фінансів Київського національного економічного університету (1993–1997);

·        кандидатська дисертація «Державний борг США» (Київський національний економічний університет, 1997);

·        докторська дисертація «Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання» (Київський національний економічний університет, 2004).

·        Автор понад 30 наукових праць, зокрема 2 монографій.

·        Державний службовець 1-го рангу.

·        Володіє англійською мовою.

Трудова діяльність

1996–1999 — займався бізнесом, працював виконавчим директором Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

1998 — кандидат у народні депутати України, виборчий округ № 46, Донецька область (посів 2 місце). На час виборів обіймав посаду виконавчого директора Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

Березень 1999 — березень 2000 — науковий консультант, 2000–2001 — референт, 2001–2002 — помічник Президента України.

Член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні (2000–2005), Ради Національного банку України (2003–2005), Державної комісії з питань стратегії економічного і соціального розвитку (2001–2005), Комісії з перевірки використання міжнародної технічної допомоги (2000–2001), Комісії державних нагород та геральдики (2003–2005).

Червень 2002 — січень 2005 — перший помічник Президента України.

2005–2006 — радник Голови Верховної Ради України.

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 13 у списку. На час виборів обіймав посаду радника Голови Верховної Ради України.

Вересень — жовтень 2006 — керівник Служби Прем'єр-міністра України, жовтень 2006 — листопад 2007 — керівник Апарату Прем'єр-міністра України.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 від Партії регіонів, № 7 в списку. На час виборів: керівник Апарату Прем'єр-міністра України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007), заступник голови фракції (з грудня 2007). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 12 березня 2010.

25 лютого 2010 призначений Віктором Януковичем главою Адміністрації Президента України^[2]

30 листопада 2013 інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило про те, що за даними його джерела Сергій Льовочкін подав у відставку з посади глави адміністрації президента, імовірно, через незгоду із силовим розгоном Євромайдану в Києві^[5], але в самому повідомленні вказано, що інформація неперевірена. Згодом з'являлися повідомлення, що Льовочкін сам підтвердив цю інформацію але заявляв, що Янукович тоді не прийняв його відставку.^[6]

17 січня 2014 року Сергія Льовочкіна було звільнено з посади глави Адміністрації Президента.^[3] В цей же день його було призначено радником Президента України Януковича.^[7]. Пізніше з'являлися повідомлення, що Льовочкін стверджував, що з часу подачі у відставку з Януковичем не контактував і його не бачив.^[6]

24 лютого 2014 року указом в.о. Президента Олександра Турчинова звільнено з посади радника Президента України.^[8]

На дострокових парламентських виборах 2014 року посідає 12-те місце у виборчому списку Опозиційний блоку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського сувернітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.^[9]

Бізнес

Власник акцій кіпрської фірми Oskaro Investments на суму 10 тисяч доларів та 100 акцій «Укртелекому» на номінальну суму 25 гривень^[10].

1 лютого 2013 року придбав 20 % акцій медіагрупи «Інтер». Заявлена вартість Inter Media Group Limited становить близько 2,5 млрд доларів США^[11].

У листопаді 2013 року в рейтингу найбагатших українців за версією журналу «Кореспондент» зайняв 29 місце.^[12]

У лютому 2014 року створив новий український неурядовий аналітичний центр «think tank» — Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна». Інститут займається розробкою і супроводом проектів у різних сферах: міжнародній і внутрішній політиці, економіці, безпеки, екології, соціології, культурі. Також, в інституті розроблюється окремий медіа-напрям.^[13][14]

У вересні 2014 року створив власний фонд «Нова Україна». Головним напрямком діяльності Фонду є допомога в реалізації проектів недержавним інституціям і аналітичним центрам, які розробляють програми реформ, а також підтримка громадських ініціатив та проектів, спрямованих на реформування України.^[15] 24 вересня 2014 року стало відомо, що Сергій Льовочкін балотуватиметься у Верховну Раду від «Опозиційного блоку» під номером 12. Він заявив, що у Януковича та його режиму не було політичної волі до реформ, що «привело до того, що був зірваний план реформ України на 2010—2014 роки».

Родина

·        Батько — генерал-полковник Володимир Льовочкін, очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. У грудні 2005 року він помер у віці 58 років.

·        Дружина — Зінаїда, має дочку Олену та двох синів Олексія і Володимира.

·        Сестра — Юлія Льовочкіна, Народний депутат України від «Опозиційного блоку».

Критика

·        Опоненти ставлять в провину Льовочкіну зв'язок з російсько-українським газовим посередником Росукренерго. Сам він це заперечує, хоча не приховує дружби із співвласником компанії олігархом Дмитром Фірташем^[16].

Джерела

1.     ↑ До того називався Секретаріатом Президента

2.     ↑ Перейти до:^{а б} Указ Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України»

3.     ↑ Перейти до:^{а б} Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 10/2014 «Про звільнення С. Льовочкіна з посади Глави Адміністрації Президента України»

4.     ↑ Top 100 (korrespondent.net) (рос.)

5.     ↑ Глава администрации президента Украины подал в отставку — источник (рос.)

6.     ↑ Перейти до:^{а б} [1]

7.     ↑ Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 23/2014 «Про призначення С.Льовочкіна Радником Президента України»

8.     ↑ Указ Президента України від 24 лютого 2014 року № 102/2014 «Про звільнення С.Льовочкіна з посади Радника Президента України»

9.     ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-01-21.

10.  ↑ Льовочкін пояснив, що вивів свої активи на Кіпр через ненадійність Тимошенко

11.  ↑ Льовочкін став власником 20% медіагрупи «Інтер». «Телекритика». 2013-02-07. Архів оригіналу за 2013-06-26.

12.  ↑ Золота сотня: Корреспондент склав новий рейтинг найбагатших українців

13.  ↑ Сергей Левочкин создает институт «Новая Украина»

14.  ↑ Льовочкін стане спонсором «Нової України». Чепак та Єрмолаєв — у команді

15.  ↑ Льовочкін створив Фонд «Нова Україна»

16.  ↑ Левочкин Сергей Владимирович