Шредер Гергард Фріц Курт

Шредер Гергард Фріц Курт Шредер (нім. Gerhard Fritz Kurt Schröder) — німецький політик, лідер СДПН (колишній голова партії), федеральний канцлер ФРН з 27 жовтня 1998 до 22 листопада 2005.

2005 року ініціював вотум довіри (який програв), а потім дострокові вибори до Бундестагу, які також програв. Голова комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, яка займається будівництвом "Північного потоку - 2", член правління Газпрому; персональний друг Путіна.

Шредер Гергард

8 листопада 2018 Шредера було внесено до бази «Миротворця» через інтерв'ю німецькій газеті Aachener Nachrichten, під час якого він відповів на питання про анексію Криму.

Біографія

Гергард Шредер народився 7 квітня 1944 року в бідній протестантській родині в селищі Мосенберг (Північний Рейн-Вестфалія). В родині Шредерів було двоє синів, їх виховувала мати яка працювала на фермі. Батько Шредера був призваний в ряди вермахту в 1940. Наприкінці 1943 він побував у короткій відпустці, а в середині 1944 одержав листа від своєї дружини Еріки про народження сина Гергарда. 4 жовтня 1944 Фріц Шредер загинув. Свого батька Гергард Шредер не бачив жодного разу в житті, але його фотографію у військовій формі завжди тримає на робочому столі. 12 серпня 2004 Шредер побував у Румунії, де він уперше відвідав могилу свого батька, що знаходиться у невеликому селі Чеану-Маре (Трансильванія).

Коли Гергарду було 14 років, він був змушений залишити школу і піти працювати молодшим продавцем. Пізніше він вступив на юридичний факультет Геттінгенського університету і закінчив його 1976 року. Закінчивши університет, Шредер працював юристом, з 1978 до 1990 у нього була приватна юридична практика в Ганновері.

З 1963 року Шредер — активіст соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). У 1978 році його обрали керівником молодіжної секції партії СДПН. А в 1980 році він був вперше обраний в Бундестаг, нижню палату німецького парламенту. Спочатку Шредер співпрацював з ультралівим крилом СДПН, але поступово його політичні погляди стали помірнішими. Протягом 1990-х років він став позитивніше ставитися до ділового оточення. Був членом наглядової ради компанії «Фольксваген».

У 1986 році Шредер був керівником фракції СДПН у парламенті Нижньої Саксонії. Потім почав працювати в головній структурі партії СДПН. Коли в 1990 році СДПН ввійшла в коаліцію з партією зелених, Гергард Шредер став міністром-президентом землі Нижня Саксонія і залишався на цій посаді до 1998 року. У квітні 2000 року СДПН висунула кандидатуру Шредера на посаду канцлера Німеччини. СДПН виграла вибори 27 вересня 2000 року, на чому фактично закінчилася політична кар'єра Гельмута Коля, який був канцлером протягом 16 років. Очолювана Шредером (у той час — прем'єр-міністром Нижньої Саксонії) коаліція соціал-демократів і зелених прийшла до влади в жовтні 1998 після 16-літнього перебування в опозиції з обіцянками модернізувати економіку, підтримати підприємництво й зберегти системи соціального захисту. Перемозі соціал-демократів сильно сприяла обіцянка покласти кінець зростанню безробіття й економічному застою в країні.

Нове керівництво мало вибрати між двома концепціями подолання кризи — скорочення соціальної підтримки населення (запропонована ліберальними економістами) або підвищення податків для заможніших прошарків суспільства (ліві соціал-демократи на чолі з Оскаром Лафонтеном). Шредер вибрав перший варіант, що привело до розриву з Лафонтеном, який залишив керівництво СДПН. У той же час спроба Шредера приступити до виконання програми урізування соціальних прав громадян привела до стрімкого падіння підтримки СДПН населенням.

Не зумівши вирішити структурні економічні проблеми, Шредер ледь не зазнав поразки на виборах 22 жовтня 2002. Тільки тверда опозиція американському вторгненню в Ірак і ефективна допомога жертвам повені на сході Німеччини допомогли СДПН одержати невелику перевагу над ХДС.

У березні 2003 Шредер запустив програму структурних економічних реформ, відому як «Програма 2010» (Agenda 2010). Вона передбачала обмеження витрат на охорону здоров'я, пенсійне і соціальне забезпечення, а також лібералізацію трудового законодавства з метою стимулювання створення нових робочих місць. Це, однак, не дозволило побороти економічну стагнацію, а кількість безробітних у Німеччині збереглося на рівні 5 млн чоловік, або 12 % працездатного населення.

У 2004 ряди СДПН залишила велика кількість членів партії з лівими поглядями. У 2005 вони разом з колишніми комуністами НДР створили Ліву партію. У 2004 Шредер пішов у відставку з посади голови СДПН, а його спадкоємцем став Франц Мюнтеферін.

22 травня 2005 після поразки на місцевих виборах у землі Північний Рейн-Вестфалія Шредер оголосив про рішення СДПН ініціювати проведення дострокових національних виборів вже у вересні 2005, тобто за рік до закінчення терміну його повноважень.

Соціал-демократи керували в Північному Рейн-Вестфалії останні 39 років, але 22 травня одержали тут лише 37,1 % голосів, у той час як ХДС — 44,8 %. Поразка позбавила Шредера більшості в бундесраті, відтоді вона належала коаліції ХДС/ХСС.

Дострокові вибори пройшли 18 вересня 2005. Неочікувано для всіх СДПН одержала лише на 1 % менше голосів ніж блок ХДС/ХСС. Християнські демократи не змогли сформувати парламентську більшість без соціал-демократів, але умовою створення «великої коаліції» стало канцлерство Ангели Меркель. Гегхард Шредер заявив, що йде з політики.

Проросійська діяльність і заяви

Ставлення німецької преси і опозиційних партій до російської влади різко погіршилося після того, як восени 2004 року Володимир Путін зробив ряд заходів, спрямованих на централізацію державної влади.

Однак федеральний уряд Німеччини не підтримав вимоги опозиції переглянути партнерські відносини між Німеччиною і Росією. Сам Герхард Шредер заявив в газетному інтерв'ю:

«Росія важлива для нас політично і економічно. Я дійсно переконаний в тому, що Європейський союз чинить правильно, налагоджуючи стратегічне партнерство з Росією. Я хочу внести вклад в цю справу, бо твердо переконаний, що це партнерство необхідно - в тому числі з урахуванням європейської історії ... Ніхто в Німеччині не повинен бути зацікавлений в нестабільності в Росії ... я в даний час не бачу в Чечні будь-яких партнерів, з якими російський президент міг би розмовляти. »

Пізніше, спілкуючись з кореспондентами Süddeutsche Zeitung, Шредер знову підтвердив, що у нього немає наміру міняти політику уряду щодо Росії:

«Якщо ви розглянете ситуацію в регіоні з точки зору того, які політичні і економічні наслідки вона може мати для Німеччини, то зрозумієте, що ніхто не може бути зацікавлений в тому, щоб ставити під сумнів територіальну цілісність Російської Федерації». Шредер назвав зближення Росії і Євросоюзу однією з довгострокових перспектив, оскільки «не можна гарантувати безпеку і добробут єдиної Європи без стратегічного партнерства з Росією.

3 травня 2020-го Шредер заявив, що «жоден президент РФ не поверне Криму» і потрібно зняти санкції з РФ. Також він заявив, що мир на Донбасі можливий тільки за умови федералізації України.

ПЄГ. Звинувачення в корупції

На початку вересня 2005 року в ході візиту російського президента Володимира Путіна до Німеччини було підписано угоду про будівництво Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ) - газопроводу між Росією і Німеччиною по дну Балтійського моря.

Очікувалося, що новий газопровід може стати ключовим фактором, що впливає на політику в регіоні. Країни Балтії, Польща і Білорусь, проте, виступили проти здійснення цього проекту. Так, президент Білорусі Олександр Лукашенко назвав будівництво Північно-Європейського газопроводу «самим дурним проектом Росії».

У грудні 2005 року, після відходу Шредера з поста федерального канцлера ФРН, було оголошено, що він очолить комітет акціонерів North European Gas Pipeline Company, компанії-оператора Північно-Європейського газопроводу. Комітет акціонерів виконує функції ради директорів, і в його функції входить «прийняття всіх стратегічних рішень в усіх напрямках діяльності компанії».

Ухвалення їм запропонованої оплачуваної посади в консорціумі, де домінує «Газпром», викликало критику суспільства і партій в Німеччині, негативну реакцію німецької та зарубіжної преси. Критики вказували, що Шредер зайняв високу посаду в компанії-операторі ПЄГ через всього п'ять місяців, як уряд Шредера домовився з Росією про будівництво цього газопроводу. Лідер Вільної демократичної партії Німеччини (FDP) Гідо Вестервелле звинуватив Шредера в корупції. Шредер добився судового рішення, що забороняє Вестервелле робити такого роду висловлювання, яке було оскаржено останнім; 3 квітня 2006 року Гамбурзький земельний суд заборонив Вестервелле повторювати його звинувачення про те, що екс-канцлер був особисто зацікавлений в проекті ПЄГ.

Газета «Tagesspiegel» висловила думку, що Шредер призначив дострокові вибори на вересень, щоб встигнути довести до кінця проект ПЄГ і забезпечити там собі вигідну посаду. Угода про ПЄГ було підписано всього за десять днів до виборів.

Крім того, Шредера звинуватили в тому, що він збирається виступити в якості прикриття для легалізації російських активів сумнівного походження - тим більше, що приблизно в цей же час з'явилися повідомлення про намір російської влади залучити колишнього міністра торгівлі США Дональда Еванса в якості голови ради директорів державної нафтової компанії «Роснефть» перед запланованим розміщенням її акцій серед іноземних інвесторів (останній відмовився від пропозиції).

В середині грудня 2005 року питання про призначення Шредера було винесено на обговорення в бундестазі. Голова фракції партії «зелених» в бундестазі Фріц Кун звинуватив Шредера в намірі «підтримувати керовану демократію і збиткове демократичне суспільство в Росії».

20 грудня 2005 року канцлер Ангела Меркель в інтерв'ю газеті «Frankfurter Allgemeine Zeitung» заявила, що не була в курсі підготовлюваного призначення до того, як про це повідомили ЗМІ. На її думку, це рішення лежить поза політичною сферу, однак воно може створити проблеми у відносинах Німеччини з Польщею та країнами Балтії.

У газеті «The Washington Post» рішення Шредера було названо «політичною зрадою».

Робота в Росії

29 вересня 2017 року на позачергових загальних зборах акціонерів ПАТ «НК« Роснефть» в Санкт-Петербурзі Герхард Шредер одноголосно був обраний головою ради директорів« НК «Роснефть».

Приватне життя

Шредер був одружений чотири рази, але у нього немає власних дітей.

• 1-ша дружина — Єва Шубах (1968−1972)
• 2-а дружина — Анне Ташенмахер (1972—1984)
• 3-тя — дипломована політолог Гільтруд Шветьє (1984—1997)
• 4-та — журналістка Доріс Кьопф (Doris Köpf, 1997—2015), була молодша за нього на 19 років.

У 2004 році родина Шредерів удочерила трирічну дівчинку-сироту з дитячого будинку в Санкт-Петербурзі. Дівчинку звати Вікторія. Крім 3-річної Вікторії вони виховують 13-річну Клару, дочку Доріс від першого шлюбу.

Характеристики

• Том Лантос, голова Комітету закордонних справ Конгресу США:

«

Я назвав його <Шредера> політичною проституткою, тепер, коли він став брати великі гроші від Путіна. Однак секс-працівниці в моєму районі запротестували, щоб я більше не використовувати цю фразу

»

Нагороди

Великий хрест 1-го ступеня ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (30 червня 1999 року).

Орден Білого орла (4 березня 2002 року, Польща).

Великий хрест ордена Білого лева (2017, Чехія)

Кавалер великого хреста ордена Почесного легіону (2 жовтня 2000 року, Франція)

Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католицької (Іспанія).

Великий хрест ордена Зірки Румунії (2004, Румунія).

Орден Королеви Олени (2007, Хорватія)

Орден Заслуг (5 листопада 2001 року, Мальта).

Великий Хрест ордена Сонця Перу (Перу).

Орден Золотого орла (5 грудня 2003 року, Казахстан) - за значний особистий внесок у розвиток казахстансько-німецьких відносин, сприяння встановленню взаємовигідних політичних, економічних і культурних зв'язків між двома державами і їх народами

Орден Золотого руна (28 березня 2000 року, Грузія) - за значний внесок, внесений в зміцнення незалежності Грузії, розвиток зв'язків між німецьким і грузинським народами і особливу підтримку Грузії в міжнародних організаціях

Орден Хреста землі Марії 1-го ступеня (2000, Естонія).