Газпром

Матеріал з Shpionopedia
Версія від 17:06, 2 червня 2020, створена Beta (обговореннявнесок) (Створена сторінка: '''Газпром''' — російська газовидобувна і газорозподільна монополія, найбільша корпорац...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Газпром — російська газовидобувна і газорозподільна монополія, найбільша корпорація Російської Федерації й одна з найбільших у світі. 50 % капіталу належить державі. Повне найменування — Відкрите акціонерне товариство «Газпром». Штаб-квартира розташована у Москві.

Газпром

Експортна діяльність компанії розглядається політичними аналітиками як частина так званої енергетичної дипломатії РФ, яка має на меті поширення політичного та економічного впливу вищезгаданої країни в державах-транзитерах і державах-споживачах (особливо на європейському напрямку).

Історія компанії

Заснування

Головний офіс компанії в Москві. Найменування «Газпром» з'явилося в 1989 — саме тоді міністерство газової промисловості СРСР було перетворене в Державний концерн «Газпром». Потім послідувала його приватизація 1992-го, на вимогу Верховної ради частка держави в Газпромі була встановлена в розмірі не нижче 40 %, а частка іноземців обмежена 9 % (пізніше її збільшили до 20 %). Перші річні збори РАО «Газпром» пройшли 31 травня 1995 року, презентація центрального офісу на вулиці Наметкіна в Москві (там компанія мешкає до цього дня) — влітку 1995.

1998-го Газпром відмовився від приставки РАО і став ВАТ. Продаж акцій газового холдингу проходив з 1993 по 1995 рр., в результаті держава зберегла 41 % акцій, 10 % за чеки купив сам Газпром, 15 % — його працівники, 32,9 % — жителі країни, 1,1 % був переданий «Росгазифікації».

Історію Газпрому можна поділити на два періоди правління — черномирдінсько-вяхирєвський (1992—2001 рр.) і путінсько-міллеровський (з 2001 р.). При першому активи компанії виводилися, і роль держави знижувалася, при другому — почався зворотний процес.

Черномирдінсько-вяхирєвський період

Епоха міністра газової промисловості Рема Вяхирєва, якого глава уряду Віктор Черномирдін призначив керівником холдингу 1992-го, характеризується фактичною приватизацією приватними особами прибуткових сфер бізнесу Газпрому — зокрема збуту газу в СНД. Цей напрям був відданий на відкуп створеної МГК «Ітера», і її контролювало керівництво Газпрому. Сам Вяхирєв за трастовим договором розпоряджався 35-процентним держпакетом акцій компанії.

За час правління Вяхирєва, «Ітері» були передані газпромівські долі в «Роспані», «Сибнефтегазі» «Пургазі», «Таркосаленефтегазі». Крім керівників, отримати прибутки від компанії намагались отримати діти, племінники газпромівського начальства, чиновники тощо. Через дії підприємця Якова Голдовського, пов'язаного з першим заступником голови Газпрому Олександром Пушкіним, трохи не був втрачений СИБУР. Експортні потоки через «Газекспорт», яким керував син Вяхирєва, залишалися неконтрольованими і закритими для тих, хто поза бізнесом.

Фінансовий стан всієї газової монополії ретельно приховувався, але така ситуація не особливо турбувала політичне керівництво країни: президент Борис Єльцин міг у будь-який час зажадати від Вяхирєва грошей для прикриття бюджетних проблем (що і відбулося влітку 1997-го). Західна преса наводила Газпром як показовий приклад корпорації, що схильна до корупції як з боку менеджменту, так і чиновників. При цьому головним активом, який втратив холдинг, стали 10 % його власних акцій, що знаходилися у володінні концерну і призначалися для продажу інвестору. Насправді вони були передані за копійки на «дочок» (зокрема «Стройтрансгаз»), які контролювалися газпромівською ріднею. Цей крок став причиною для нарікань до компанії з боку Заходу. Акції довелося повертати вже Міллеру.

Торгівля акціями Газпрому з 1997 була штучно обмежена — іноземці не мали права офіційно володіти понад 20 % акцій, папери могли торгуватися тільки на чотирьох біржових майданчиках, до яких не відносилися найбільші російські фондові біржі ММВБ і РТС, — на Московській, Санкт-Петербурзькій, Єкатеринбурзькій і Новосибірській фондових біржах. Ринок акцій був розділений на внутрішній і зовнішній, причому, на західних ринках акції монополії торгувалися на 10 % дорожче, ніж в Росії, і обороти по ним були невисокі.

Першими іноземними інвесторами «Газпрому» стали німецький концерн Ruhrgas AG, який купив 2,5 % акцій в грудні 1998 з держпакету (збільшили згодом до 10 %), а також Об'єднана фінансова група (належна Deutsche Bank). Лібералізація ринку акцій Газпрому почалася тільки після зміни влади в монополії і була фактично реалізована після тривалої тяганини лише на початку 2006. Як пояснював сам холдинг, повна лібералізація була неможлива без отримання державою контролю в компанії, що стало першим завданням нового керівника Газпрому.

Путінсько-міллеровський період

На початку 2000-х ЗМІ називали Вяхирєва «непотоплюваним» керівником Газпрому і передрікали, що без нього монополія розвалиться, буде остаточно розікрадена. Але протеже нового прем'єр-міністра Володимира Путіна, незважаючи на невпевненість на перших порах, повільно, але зорієнтувався і почав виконувати поставлені перед ним завдання. Міллер був призначений головою Газпрому в травні 2001-го.

Вяхирєв протримався в холдингу ще рік — на посаді голови ради директорів, після чого пішов сам, а його місце зайняв майбутній президент і прем'єр-міністр Росії, а тоді перший заступник керівника президентської адміністрації Дмитро Медведєв. Міллеру (вихідцеві з апаратників Санкт-Петербурга) дісталося газове господарство, що розвалювалось, досвіду роботи в цій сфері у нього не було, як і кваліфікованої команди. Можна сказати, що новий глава Газпрому укорінився в концерні лише 2004-го, переживши ряд атак з боку газпромівських старожилів і остаточно сформувавши свою команду, яка стала сплавом людей з його колишніх місць роботи (Морського порту Петербурга, БТС, мерії СПб), протеже Путіна і лояльних газпромівських виробничників.

Ще 2001-го Міллер отримав від Путіна в Новому Уренгої наказ — серйозніше ставитись до питань власності. В ході чотирилітньої кампанії з повернення активів концерн повернув за символічну плату передані «Ітері» значні пакети акцій в «Пургазі» (Губкінське родовище) і «Севернефтегазпромі» (Південно-Русське родовище), відновив контроль над Сибуром, «Востокгазпромом», «Запсибгазпромом», «Нортгазом» (через суд), а також контроль над постачаннями газу в СНД, відмовився від практики штучних боргів.

Головним досягненням стало повернення державного контролю в Газпромі — завдяки купівлі акцій на ринку в 2003 був відновлений 51-процентний держпакет, але 10,74 % з держпакету знаходилися на балансі «дочок» Газпрому. Для забезпечення прямого держконтролю над газовим концерном була придумана авантюра зі злиття двох гігантів — Газпрому і «Роснефті» — шляхом обміну 10,7 % акцій першого на 100 % акцій другої. Але через конфлікт внутрішньокремлівських груп угода не відбулась — акції Газпрому держава викупила за гроші, поставивши на баланс «Роснефтегаза».

Із зміною влади в Газпромі встало питання про реформування газової галузі. В кінці 2002 р. Мінекономрозвитку запропонувало розділити за аналогією з РАО ЄЕС газотранспортний бізнес, здобич і переробку. Але топ-менеджмент Газпрому (під керівництвом президента) чинив опір цьому процесу і фактично відмінив його. Міллер вважає гальмування цієї реформи своїм успіхом. «Підсумки реформи РАО ЄЕС можна буде підвести лише років через десять. Тоді стане зрозуміле, наскільки вона ефективна. Поки тільки бачимо, як розкриваються золоті парашути над менеджерами генеруючих компаній, що виділилися з РАО», — говорив він. У результаті був узятий курс на продаж непрофільного бізнесу і уніфікацію управління активами.

При Міллері Газпром також узяв курс на глобалізацію бізнесу. 2005 року глава компанії поставив завдання стати помітним гравцем на світовому ринку. 2007-го він констатував, що «процес перетворення Газпрому з компанії „Національного чемпіона“ в глобального енергетичного бізнес-лідера відбувся». За цей час Газпром отримав активи в електроенергетиці і нафтовому секторі (купивши в 2005 «Сібнєфть»), закріпив пріоритет за експортними напрямами, вибудував хороші відносини з німецькими E.On і BASF, італійською ENI, почав реалізацію проектів з диверсифікації постачань, підписав низку стратегічних угод про постачання газу в країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, які, щоправда, досі не організовані, продавив ухвалення рішення про відміну держрегулювання на внутрішні ціни на газ.

У той же час була фактично ліквідована конкуренція в газовій сфері — у «Ітери» купили контроль в основному активі — «Сібнєфтєґаз», 20 % акцій Новатека також пішли в Газпром, іноземних акціонерів проекту «Сахалін-2» змусили передати контроль російському концерну, ТНК-BP — продати Ковикту. Доступ до експортної труби як і раніше розподіляє Газпром з урахуванням своїх інтересів, він же отримав статус єдиного оператора з експорту газу, продавив передачу йому без конкурсу 10 стратегічних родовищ (хоча досі не запустив Ямал). Крім того, конфлікти, пов'язані з постачаннями газу в Україну, викликали велику стурбованість на Заході і примусили європейські ЗМІ заговорити про тотальну залежність Європи від російських енергоносіїв.

21 травня 2014 року, під час візиту Володимира Путіна до Шанхаю, Газпром підписав 30-літню угоду із китайською національною нафтогазовою корпорацією CNPC на поставку 38 млрд кубометрів газу до КНР.

У серпні 2015 «Газпром» збільшив позовні вимоги до українського «Нафтогазу» у Стокгольмському арбітражі до 29,2 млрд дол.

У лютому 2018 року «Газпром» заявив про початок процедури розірвання контрактів із «Нафтогазом».

У квітні 2018 року біля чорноморського узбережжя Туреччини завершилася глибоководне укладання морської ділянки першої нитки газопроводу «Турецький потік». Від Фінляндії отримано повний комплект дозволів на будівництво газопроводу «Північний потік - 2». Укладено новий контракт на період 2018-2023 рр. на поставку газу в Словенію, який передбачає поставки в обсязі 600 млн м³ газу на рік.

У вересні 2018 рокупочалися роботи з укладання газопроводу «Північний потік - 2» у Фінській затоці.

У листопаді 2018 року була завершена морське укладання газопроводу «Турецький потік».

У грудні 2018 року були введені в експлуатацію третій газовий промисел на Бованенковському родовищі і газопроводі «Ухта - Торжок - 2».

«Газпром» викупив майбутню штаб-квартиру, 462-метровий «Лахта центр», у своєї дочірньої компанії «Газпром нафта».

У січні 2019 року в Калінінградській області були введені в експлуатацію морський термінал з прийому природного газу і плавуча регазифікаційна установка «Маршал Василевський», що сприятиме підвищенню енергетичної безпеки регіону.

У березні 2019 року «Газпром» повідомив про створення гігантського комплексу з переробки і зріджування газу на Балтиці спільно з «Русгаздобичей» Артема Оболенського, що раніше належала Аркадію Ротенбергу. Компанія побудує газопереробний завод і завод зі зрідження газу в Усть-Лузі на 45 млрд м³ «сирого» газу, з яких потім буде отримувати 13 млн т зрідженого природного газу, 2,2 млн т зріджених вуглеводневих газів і до 4 млн т етану. Обсяг інвестицій оцінюється в 700 млрд руб.

У березні 2019 року почалося повномасштабне освоєння Харасавейського родовища на півострові Ямал.

У квітні 2019 року «Газпром» відновив закупівлі туркменського газу по короткостроковим контрактам. «Газпром» і «Туркменгаз» також відмовилися від взаємних претензій в рамках арбітражного розгляду, ініційованого «Газпромом» у 2016 році. На початку липня «Газпром» уклав контракт з «Туркменгазом» на закупівлю 5,5 млрд м³ туркменського газу в рік. Угода розрахована на період до 30 червня 2024 року.

У першому кварталі 2019 року експорт газу до Туреччини впав на 43% до рівня 2010 року, а Туреччина вперше з 2006 року опустилася на третє місце за обсягом закупівель російського газу, пропустивши вперед Італію. Зниження попиту на російський газ в Туреччині пов'язано з економічною рецесією, ослабленням ліри і теплою погодою, але найбільшою мірою це викликано конкуренцією з боку азербайджанського газу, а також постачання зрідженого газу

17 травня Nord Stream 2, оператор проекту «Північний потік-2», офіційно визнав, що газопровід може бути введений з затримкою майже на рік в порівнянні з початковим планом «Газпрому», якщо Данія наполягатиме на прокладці газопроводу за новим маршрутом на південний схід від острова Борнхольм.

Власники

Станом на 31 грудня 2017 року, акціонерами компанії були:

структури, контрольовані Російською Федерацією (50,23%), у тому числі:

Росимущество (38,37%);

ВАТ «Роснефтегаз» (10,97%);

ВАТ «Росгазификации» (0,89%);

власники АДР (25,20%);

інші зареєстровані особи (24,57%).

ПАТ «Газпром» зареєстровано в Москві, але головний офіс з 2017 року знаходиться в Санкт-Петербурзі в «Лахта-центрі».

Корпоративне управління

Вищим органом управління ПАТ «Газпром» є збори акціонерів. Безпосередньо зборам акціонерів підпорядковується рада директорів, який здійснює загальне керівництво, і правління, яке має функції виконавчого органу.

Голова правління «Газпрому» Олексій Міллер на зустрічі з президентом Росії Дмитром Медведєвим у липні 2008 року

Рада директорів

Зубков, Віктор Олексійович - голова ради директорів

Міллер, Олексій Борисович - заступник голови ради директорів, голова правління ПАТ «Газпром»

Новак, Олександр Валентинович - міністр енергетики Російської Федерації

Мартинов, Віктор Георгійович - ректор Університету нафти і газу ім. Губкіна

Мау, Володимир Олександрович - ректор Академії народного господарства

Акімов, Андрій Ігорович - голова правління Газпромбанку

Патрушев, Дмитро Миколайович - Міністр сільського господарства Російської Федерації

Кулібаєв, Тимур Аскаровіч - голова асоціації Kazenergy

Маркелов, Віталій Анатолійович - заступник. голови правління ПАТ «Газпром»

Середа, Михайло Леонідович - заст. голови правління ПАТ «Газпром»

Звинувачення в порушенні антимонопольного законодавства

У вересні 2011 року Єврокомісія провела обшуки в офісах низки дочірніх компаній «Газпрому» (зокрема, Gazprom Germania), які працюють на європейському ринку енергоносіїв, за підозрою в порушенні ряду норм європейського антимонопольного законодавства. У вересні 2012 року «Газпром» став офіційним фігурантом антимонопольного розслідування Єврокомісії за підозрою в обмеженні вільної конкуренції на ринках Центральної і Східної Європи (при цьому представники газової монополії побачили в цьому лише спробу збити ціни на газ для європейського ринку) . Якщо дані підозри підтвердяться, то, згідно з антимонопольним нормам ЄС, штраф для «Газпрому» може скласти від 10 до 30% його річної виручки від операцій на цьому ринку (так, за 2011 рік штраф може скласти 1,1 млрд дол.) [70 ].

У травні 2018 року відбулася мирова угода Єврокомісії і «Газпрому».

Скандали

Прокуратура Ленінградської області 6 березня 2019 року порушила кримінальну справу про розкрадання понад 700 млн рублів при будівництві газопроводу від Петербурга до Приозерска.

За неіснуючий газопровід від м. Галича до м. Шарья Костромської області в 2013 року. компанією "Газпром-інвест" було заплачено підряднику 1,6 мільярда рублів.